Спілкування - важлива умова людського буття. Воно є одночасно і об'єктивним, зовнішнім фактором впливу на людину і, в той же час, формою існування її індивідуального-психологічного буття.
Спілкування не є процесом «накладання» одна на одну двох та більше комунікативних стратегій учасників взаємодії.
Спілкування, це перш за все взаємодія суб'єктів, що вступають в нього як рівноправні партнери з метою досягнення результату, який влаштовує обидві переговорні сторони.
Спілкування є головним засобом перетворення людини з біологічної істоти в соціально адаптовану особистість. Саме за допомогою спілкування людина засвоює соціальний досвід та морально-етичні норми поведінки. Під час міжособистісного та міжгрупового спілкування і відбувається передача від однієї людини до іншої тієї сукупності соціальних та соціально-психологічних якостей, які й відрізняють людину від тварини, навіть високоорганізованої.
Спілкування - складний, багатоплановий процес встановлення й розвитку контактів між людьми, що породжується потребою спільної діяльності і який містить у собі обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприймання і розуміння іншої людини.
Тварини користуються «мовою», так би мовити, не навмисно. Сигнали виражають їхній емоційний стан і не призначені для своїх співтоваришів. «Мова» в них — не знаряддя пізнання, а результат роботи органів чуттів. Гусак не повідомляє про небезпеку, а криком заражає зграю своїм переляком. Мислення тварин образне й не пов'язане з поняттями.
Комунікація тварин односпрямована. Діалоги можливі, але рідкісні. Зазвичай це два самостійні монологи, вимовлені одночасно.
Між сигналами тварин немає чітких меж, їхнє значення залежить від ситуації, у якій вони відтворені. Тому важко підрахувати кількість слів і їхніх значень, зрозуміти чимало «слів». Вони не складають слова у фрази й речення. У середньому у тварин приблизно 60 сигналів.
У комунікації тварин неможлива інформація про себе. Вони не можуть розповісти про минуле або майбутнє. Це інформація оперативна й експресивна.
Однак тварини здатні засвоювати сигнали тварин інших видів («есперанто» воронів і сорок, яке розуміють усі мешканці лісу), тобто пасивно володіти їхньою мовою. До таких тварин належать мавпи, слони, ведмеді, собаки, коні, свині.
Але лише деякі розвинені тварини здатні активно опановувати чужу мову (відтворювати слова й
Мова тіла — це основний канал інформації, яким ми довідуємося, що у тварин у голові. Коли вони спілкуються між собою за допомогою звуків і запахів, які занадто тонкі для нас, щоб ми їх розрізняли, ми можемо зрозуміти їхні наміри, спостерігаючи за їхніми рухами. Собаки й кішки прекрасно розуміють також нашу мову тіла, і вони майже завжди можуть прочитати наші справжні думки й почуття, як би ми не намагалися їх сховати.
У тварин часто є певні жести, які ми впізнаємо і які нам подобаються. Однак більшість жестів собак і кішок універсальні.
Значна частина жестів у спілкуванні собак пов'язана з положенням у неофіційній ієрархії. Це головне, про що розмовляють собаки. Фахівці з поводження тварин розділяють жести собак на дві категорії: домінантні й покірні.
Домінантний жест є проявом виклику або погрози. Так собака говорить про свої наміри лідерства. Класичним вираженням домінантності є наморщена морда при закритому роті й трохи витягнутими вперед губами. Якщо наміри собаки справді агресивні, вона може притиснути вуха й показати зуби, піднявши верхню губу. При цьому вона подається вперед, витягаючи вперед голову.
Недосвідчені власники можуть ненавмисно ставити собак у таке положення, коли тримають своїх вихованців у товаристві інших собак на дуже короткому повідку. Натягнутий повідець змушує собаку прийняти зухвалу позу, яка може спровокувати напад іншого собаки. Повідець також обмежує виконання звичайних ритуалів вітання, які завжди встановлюють ієрархію без бійки.
