Природа свідомості, яка має різноманітні форми свого прояву, особливого статусу набуває в суспільному характері свого існування
Суспільна свідомість є відображенням суспільного буття, системою суспільних ідей, теорій, соціальних почуттів, настроїв, ілюзій тощо. У зв'язку з цим прийнято констатувати, що суспільне буття визначає суспільну свідомість, бо перш ніж щось відображати, те, що відображається, має бути, існувати.
Проте й суспільна свідомість є проявом буття, реальністю в системі відносин "людина — світ". Отже, вона є проявом суспільного буття, реальністю в бутті, породженою людиною. А це дає підстави стверджувати, що суспільна свідомість є вищим проявом суспільного буття. Ця особливість виявляється передусім у тому, що суспільна свідомість, як і будь-який прояв свідомості, є творенням образу, згідно з яким організується життя людини і суспільства.
Таким чином, своєрідність суспільної свідомості полягає в тому, що вона є породженням суспільного буття, тому буття її визначає, і водночас суспільна свідомість є визначником, організатором зміни суспільного буття відповідно до потреб та інтересів людини і суспільства.
Суспільна свідомість — це сукупність, система почуттів, звичаїв, звичок, традицій, думок, ідеалів, ідей, теорій, які відображають суспільне буття і функціонують у суспільстві, скеровуючи, спрямовуючи життя суспільства у відповідному напрямі.
Сутністю суспільної свідомості є те, що, з одного боку, вона є відображенням суспільного буття, тобто має суб'єктивний характер виникнення, а з іншого — ця свідомість набуває статусу об'єктивної реальності, матеріалізується, тобто реально існує як надбання суспільства, яке має і позитивні, і негативні сторони свого існування, адже ідеального суспільства ніколи не було, немає і бути не може. Суспільна свідомість, як і будь-яке суспільне явище, має досить складну структуру, розгляд якої дає змогу зрозуміти не тільки її наповненість, багатство елементів, які її складають, а й осягнути її функціонування, зрозуміти важливість її впливу на гармонізацію відношення "людина — світ".
Суспільна психологія (вживане поняття "соціальна психологія" відображає науку про суспільну психологію) є сукупністю соціальних почуттів, настроїв, традицій, звичаїв, обрядів, безпосередніх переживань, які існують у реальному суспільному бутті, тобто передусім чуттєвий аспект життєдіяльності суспільства, що визначає безпосередні дії людини, її здатність самореалізуватися: у світі.
Щодо форм суспільної свідомості, то кожна з них по-своєму відбиває ту чи іншу грань, особливість певної сфери суспільного буття. Наприклад, економічна свідомість є відображенням таких процесів життєдіяльності суспільства, як виробництво, обмін, споживання продуктів людської праці, характеризує відносини сфери виробничої діяльності людини. Основним моментом явища суспільної свідомості в економічній площині є відображення відносин власності, тобто володіння, користування реальними речами, явищами.
Політична свідомість — це відображення та ідеальне функціонування відносин щодо влади, способів, методів її завоювання, утримання і використання (про це йтиметься далі).
Правова свідомість є відображенням і функціонуванням норм, правил, принципів поведінки в суспільстві, які визначаються державою. Тому вона є "волею людини до дотримання права і закону, волею до законослухняності.
Естетична свідомість — це відображення і функціонування дійсності на засадах розуміння прекрасного, "за законами краси".
Важливу роль у житті суспільства відіграє моральна (етична) свідомість.
У наш час (і не лише в Україні) особливу роль має відігравати екологічна свідомість, що випливає із загострення екологічної проблеми як однієї із глобальних проблем сучасності.
Психіка - загальне поняття, що об’єднує багато суб’єктивні явища, досліджувані психологією як наукою. Є два різних філософських розуміння природи і прояву психіки: матеріалістичне та ідеалістичне. Відповідно до першого розуміння психічні явища являють собою властивість високоорганізованої живої матерії самоврядування розвитком і самопізнання (рефлексія).
Відповідно до ідеалістичним розумінням психіки в світі існує не одне, а два начала: матеріальне і ідеальне. Вони незалежні, вічні, що не зводиться і не виводяться одне з одного. Взаємодіючи в розвитку, вони тим не менш розвиваються за своїми законами. На всіх щаблях свого розвитку ідеальне ототожнюється з психічним.
Відповідно до матеріалістичного розуміння психічні явища виникли в результаті тривалої біологічної еволюції живої матерії і в даний час являють собою вищий підсумок розвитку, досягнутий нею. Є дані, що свідчать про те, що вже найпростішим живим істотам - одноклітинні - властиві близькі до психіки явища, а саме: здатність до реагування на зміни внутрішніх станів і зовнішню активність на біологічно значущі подразники, а також пам’ять і здатність до елементарного навчених пластичні, пристосувальні зміни поведінки.
В уявленнях матеріалістів психічні явища виникли набагато пізніше того, як на Землі з’явилося життя. Спочатку жива речовина мала лише біологічними властивостями подразливості і самозбереження, що проявляються через механізми обміну речовин з навколишнім середовищем, власного росту і розмноження. Пізніше, вже на рівні більш складно організованих живих істот, до них додалися чутливість і готовність до научіння.
Перші ознаки життя на Землі з’явилися 2-3 мільярди років тому, спочатку у вигляді поступово ускладнюються, хімічних, органічних сполук, а потім і найпростіших живих клітин. Вони поклали початок біологічної еволюції, пов’язаної з властивою живому здатністю до розвитку, розмноження, відтворення та передачі набутих, генетично закріплених властивостей у спадщину.
Пізніше в процесі еволюційного самовдосконалення живих істот в їх організмах виділився спеціальний орган, який взяв на себе функцію управління розвитком, поведінкою і відтворенням. Це - нервова система. У міру її ускладнення й удосконалення (відокремлення від інших тканин і органів, виділення і диференціація гангліозних структур, оформлення головного та спинного мозку, поява та розвиток кори головного мозку, спочатку давньої, потім старою і новою, ускладнення зв’язків між ц. Н. С. та іншими органами тіла) йшов розвиток форм поведінки (діяльності) і нашарування (Ієрархізація) рівнів психічної регуляції життєдіяльності: відчуття, сприйняття, пам’ять, уявлення, мислення, свідомість, рефлексія.
Поліпшення структури і функцій нервової системи послужило основним джерелом розвитку психіки.