Зрошення здійснюється в основному поверхневими водами; підземних вод для цього відбирається лише 0,7 млн м3 на добу. Для зрошення можуть використовуватись також стічні та колекторно-дренажні води, якщо звичайно за мінералізацією й іншими показниками вони придатні для цього. Такі води не тільки сприяють підвищенню врожайності сільськогосподарських культур, але й зменшують кількість скидних забруднених вод. За поливний сезон використовується понад 200 млн м3 стічних вод.
Зрошуване землеробство ставить досить високі вимоги до якості води. Повністю придатною для поливу є вода, вміст розчинених солей в якій не перевищує 1,5 г/л; при вмісті солей 1,5...5,0 г/л вода вважається обмежено придатною, а за більшого вмісту солей — непридатною без попередньої обробки. Важливим показником якості води є її каламутність. За наявності дрібних завислих наносів діаметром 0,005 мм і менше вода вважається якісною, наноси діаметром понад 0,2 мм не цінні як добрива і замулюють канали, що зумовлює необхідність їх очищення і, отже, додаткові затрати.
Одним із важливих завдань у зрошуваному землеробстві є економія водних ресурсів, оскільки величина питомого водокористування ще досить велика (3900 м3/га), що пов'язане з порівняно низькими коефіцієнтами корисної дії деяких зрошувальних систем і надлишковим забором води із водних об'єктів.
Економне використання води досягатиметься в результаті проведення низки заходів: реконструкції застарілих зрошувальних систем; проведення заходів задля зменшення втрат води на фільтрацію в магістральних і розподільних каналах і на випаровування; автоматизації управління зрошувальними системами; переходу на зрошення дощуванням і підґрунтовим зволоженням; забезпеченням усіх зрошувальних систем дренажем; повторним використанням для зрошення скидних вод тощо.
У зрошувальному землеробстві при сучасній технології використання води втрати її відбуваються на всіх етапах подачі — починаючи із забору з водного об'єкта, при подачі на зрошуване поле та в процесі зрошення. Зокрема, в міжгосподарській мережі каналів і водопроводів втрачається до 15 % води, яка подається на зрошення. Значно менше її втрачається у внутрігосподарській мережі (4...6 %).
4 .Обводнення охоплює заходи зі штучного створення джерел води в районах, де або немає таких джерел, або важкодоступні, або не задовольняють за якістю і кількістю потреби у воді. Головним чином воно здійснюється в зонах недостатнього і нестійкого зволоження задля задоволення місцевих потреб у воді (питне і господарсько-побутове водопостачання, вибіркове зрошення невеликих ділянок, забезпечення водою пасовищ).
Обводнення може здійснюватись на базі місцевих водних ресурсів або за рахунок вод із суміжних територій. Для використання місцевих водних ресурсів влаштовують шахтні колодязі, ставки, каптажні камери тощо. При глибокому заляганні підземних вод (понад 30...40 м), особливо за наявності артезіанських, бурять свердловини. Штучно створені водойми можуть використовуватись комплексно — для розведення риби, вирощування водоплавних птахів, у протипожежних цілях тощо. Вода для обводнення може транспортуватися каналами або трубопроводами.
Сільськогосподарське водопостачання — це механізована подача води в сільські населені пункти, на тваринницькі ферми, польові стани і бригади, а також на пасовища. Характерною його особливістю є значна розкиданість водокористувачів на великих територіях. Так, якщо взимку основні водокористувачі зосереджені в населених пунктах, то впродовж решти сезонів року вони переміщуються на поля і пасовища.
Значна кількість води необхідна для безпосереднього споживання її населенням і тваринами, які ставлять високі вимоги до якості води. Найвищим вимогам звичайно повинна відповідати питна вода. Вода для напування худоби в цілому за якістю має відповідати питній воді для людей, хоча допускаються і деякі відхилення. Це стосується районів, які недостатньо забезпечені прісними водами; в них для питного водопостачання та інших господарських цілей використовуються солонуваті й засолені води з мінералізацією до 3...5 г/л і більше. Наприклад, для напування овець використовують воду з мінералізацією до 5 г/л, верблюдів — до 8, а каракулевих овець — до 12 г/л. Твердість води для овець і птиці має не перевищувати 30...45 мг-екв/л, для великої рогатої худоби — 14... 18, коней — до 12...15 мг-екв/л. Температура води для тварин по можливості має бути не нижчою за 8 °С і не вищою за 15 °С.
На продуктивність тварин може значно впливати каламутність води. Якщо худобу напувати такою водою, то продуктивність її знижується на 40...70 %.
Для сільськогосподарського водопостачання властиві великі об'єми необоротного водокористування (через відсутність централізованої каналізації) та менше, порівняно з комунально-побутовим водопостачанням в містах, питоме водокористування.
При вирішенні питань водозабезпечення використовують нормативи, розроблені для сільськогосподарського водопостачання. Зокрема середньодобова (за рік) норма господарсько-питного водокористування на одного жителя для сільських населених пунктів становить (л/добу):
• за наявності внутрішнього водопроводу і каналізації (без ванн) - 125...160;
• за наявності внутрішнього водопроводу і каналізації з ваннами і місцевими водонагрівачами — 160...230;
• за наявності внутрішнього водопроводу, каналізації і централізованого гарячого водопостачання — 250...350.
Для сільських населених пунктів із кількістю жителів до 3 тис. чоловік норма водокористування менша. При водопостачанні із водозабірних колонок норма водокористування становить 30...50 л/добу.
Норми витрачання води на одну голову худоби, коней, свиней та птиці на сільськогосподарських фермах і комплексах такі: корови молочні — 100 л/добу, корови м 'ясні — 70, молодняк великої рогатої худоби до двох років — 30, телята до шести місяців — 20, коні робочі — 60, свиноматки з поросятами — 60, свині на відгодівлі та молодняк ~ 15, гуси і качки — 2 л/добу.
У посушливих районах вказані норми збільшуються на 25 %. У норми включено витрати води на миття приміщень, кліток, посуду, приготування кормів, охолодження молока тощо. На прибирання гною передбачаються додаткові витрати води від 4 до 10 л на одну тварину. Коефіцієнт погодинної нерівномірності водокористування для тварин дорівнює 2,5.
Середньодобова норма витрати води на один трактор — 100, автомобіль — 50 л.
5. У цілому в Україні водозабір на потреби сільськогосподарського водопостачання (у період 1981—1990 рр.) складав понад 1,6 км3 на рік. У 1999 р. цей показник знизився до 0,64 км3 на рік. Питоме водокористування сільським населенням значно менше, ніж міським. Пояснюється це тим, що більша частина сільських населених пунктів здійснює забір води для господарсько-побутових потреб із криниць, а в деяких південних районах збільшення використання води стримується обмеженістю запасів прісних підземних водних ресурсів або незадовільною їх якістю (підвищена мінералізація). Нині приблизно 20 % сільського населення забезпечені централізованим водопостачанням. Решта користується водою із місцевих джерел, а близько 600 сільських населених пунктів у південних областях з населенням понад 300 тис. чоловік для господарсько-питних потреб використовують привозну воду.
Централізоване сільськогосподарське водопостачання частково здійснюється із групових водопроводів. У період найбільшого забору води (1985 р.) їх нараховувалось 24, а загальна протяжність перевищувала 1,3 тис. км. Вони забезпечують водою понад 400 населених пунктів у Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській областях та в Криму.
Економія води при сільськогосподарському водопостачанні може досягатись за рахунок:
• подальшого розширення централізованого водопостачання, за якого зменшуються необоротні втрати;
• зменшення втрат води із трубопроводів, при переповненнях водонапірних башт і водопійних корит;
• організації раціонального режиму напування худоби;
• застосування менш водоємких технологій на тваринницьких комплексах (наприклад, при прибиранні гною);
• обладнання фонтануючих свердловин на водопійних пунктах краново-регулюючими пристроями тощо.
Користування водами для потреб сільського господарства може здійснюватись як у порядку загального, так і спеціального водокористування. Водокористувачі повинні здійснювати заходи щодо попередження підтоплення, заболочення, засолення, забруднення земель, які зрошуються чи по яких подається вода, а також заходи щодо недопущення якісного виснаження водних ресурсів.
