Правові основи використання води в сільському господарстві

Лекція №3Сільське господарство

Правові передумови використання води в сільському господарстві.

Загальні положення щодо використання водних ресурсів сільським господарством.

Використання водних ресурсів рослинництвом.

Використання водних ресурсів тваринництвом.

Використання водних ресурсів для інших потреб сільського господарства.

 

Правові основи використання води в сільському господарстві.

Згідно з Водним кодексом України всі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання. З метою запобігання забрудненню води сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства та громадяни повинні дотримуватися встановлених правил зберігання, транспортування та використання добрив, хімічних засобів та інших токсичних препаратів та речовин. Вказаним суб'єктам на територіях водоохоронних зон забороняється використання стійких та сильнодіючих пестицидів, а у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм повністю забороняється зберігання та використання усіх видів пестицидів та добрив.

Водний кодекс України забороняє вводити в дію підприємства, споруди та інші об'єкти, які впливають на стан вод (ст. 98 Водного кодексу). Будівництво тваринницьких ферм та комплексів по переробці сільськогосподарської продукції потребує дотримання встановлених правил щодо забезпечення об'єктів очисними обладнаннями і спорудами, які знешкоджують стічні води.

До основних заходів щодо збереження водності річок і охорони їх від забруднення належить створення прибережних захисних смуг (ст. 81 ВК України, ст. 60 ЗК України). Всі сільськогосподарські підприємства зобов'язані суворо додержуватися встановленого правового режиму при здійсненні господарської діяльності в цих смугах.

Загальне використання водних ресурсів може здійснюватися і на водних об'єктах приватної власності чи наданих у користування. За ст. 47 ВК, якщо власник чи користувач водного об'єкта не встановив видимих знаків, що забороняють чи обмежують загальне використання цього об'єкта, останнє вважається дозволеним без обмежень. Якщо ж власник чи користувач водного об'єкту встановив зазначені знаки обмежень, загальне використання водних ресурсів на таких водних об'єктах обмежується волею власника.
Багато фермерських господарств або інші сільськогосподарські підприємства бажали б мати у своїй власності водні об'єкти, щоб провадити сільськогосподарську діяльність, зокрема рибництво. ВК у ст. 6 проголошує виключну державну власність на води (водні об'єкти). Але відповідно до ч. 2 ст. 79 ЗК право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на водні об'єкти, що на ній розміщені. За ст. 59 ЗК існує право безоплатної приватизації замкнених природних водойм загальною площею до 3 га. Власникам земельних ділянок дозволяється створювати у відповідних межах рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Купівля-продаж і кількість водних об'єктів, які можуть перебувати у приватній власності, не обмежується. Отже, оскільки ЗК, як ми вже зазначали, має переважну юридичну силу перед ВК, тому діють саме положення ЗК. Це означає, що водні об'єкти можуть перебувати у приватній власності у будь-яких розмірах, що їх можна купувати й продавати, укладати інші правочини щодо них. Оскільки право спеціального використання водного об'єкта приватної власності посвідчується державним актом про право приватної власності на землю, власник водного об'єкта не зобов'язаний отримувати будь-які інші дозволи на спеціальне використання водних ресурсів, навіть якщо він здійснює забір води із використанням спеціальних технічних пристроїв чи скидає у свій водний об'єкт забруднюючі речовини.

 

2. На сучасному етапі водні ресурси відіграють все важливішу роль в аграрному секторі економіки. Це зумовлено багатьма обставинами: необхідністю збільшення продуктивності сільського господарства, несприятливими агрокліматичними умовами в багатьох сільськогосподарських районах, диспропорціями в співвідношенні земельного потенціалу і можливостей щодо його забезпечення водними ресурсами та іншими факторами.
При аналізі сільськогосподарських аспектів використання водних ресурсів передусім треба звернути увагу на їх взаємодію з землею. Вода входить до складу грунту і є одним з важливих елементів, що визначають його родючість. У зв'язку з цим біологічна продуктивність земельних ресурсів значною мірою залежить від вмісту вологи в грунті.
В більшості регіонів світу і в нашій країні реалізувати земельну родючість неможливо без додаткової гідрорегуляції, тобто додаткового залучення води або її відведення. Це стосується насамперед аридних, засушливих земель. У цих регіонах земля виступає як необхідна, але недостатня умова ведення сільського господарства. Тільки зрошення в такому випадку дає змогу виявити закладені в землі природні особливості як резервуару продовольства. В зв'язку з цим водні ресурси відіграють все важливішу роль у всій сукупності засобів виробництва, що функціонують в аграрній сфері і пов'язаних з нею галузях. На значній частині сільськогосподарських угідь земля і вода виступають як двоєдиний засіб виробництва.Сільське господарство є значним водокористувачем у дея­ких регіонах воно визначає перспективи використання водних ре­сурсів і спрямованість водогосподарських заходів. За об'ємом необоротного водокористування сільське господарство перевершує всіх водокористувачів.

Вода в сільському господарстві використовується на зрошення, обводнення і сільськогосподарське водопостачання. На відміну від промисловості, в якій внаслідок технічного прогресу вода в техно­логічних процесах може бути замінена, в сільському господарстві заміни їй немає.

Сільське господарство є постійним водокористувачем в основно­му із необоротним водокористуванням. Розподіл води між окреми­ми водокористувачами у сільському господарстві можна проаналізу­вати на прикладі 1985 р., як найбільшого за кількістю забраної во­ди. Так, із 15,4 км³ води повного водокористування (на потреби зро­шення і зволоження пішло 9,2 км³, водопостачання сільських насе­лених пунктів — 1,6, на поповнення рибогосподарських ставків і тимчасові водозабори — 5,0 км³ води) сумарне необоротне водоко­ристування становило 12,5 км³ або майже 81 % від повного. Отже, найбільше води йде на потреби зрошувального землеробства.

У світі меліоративні землі займають близько 425 млн га. В загальній площі оброблюваних територій питома вага цих земель не перевищує 30%, однак продукція меліорованих угідь становить майже 3/4 вироблюваної в світі сільськогосподарської продукції. Особливо швидко в останні роки зростають площі зрошуваних земель. За даними FAO, близько 70% світових зрошуваних площ зосереджено в Азії, причому 80% з них знаходиться в трьох країнах: Китаї, Індії, Пакистані. В Індії зрошувані масиви перевищують 20% всієї оброблюваної землі, в Китаї - 45%. Великих розмірів набуло використання води в землеробстві в країнах Північної та Центральної Америки. Зрошувані землі переважно використовуються під посіви рису - близько 2/3 всіх площ. Меліорація дає змогу мінімізувати вплив погодних умов, забезпечити стабільність урожаїв, залучити в сільськогосподарський обіг нові землі, що були неперспективними при традиційних технологіях ведення господарства.
Основною проблемою, що стримує нарощування використання водних ресурсів у сільському господарстві, є дефіцит води. Зараз у світі для потреб аграрного виробництва і промисловості знімається 20% стійкої частини світового річного стоку.Проблема дефіциту водних ресурсів - це насамперед регіональна проблема. Як правило, дефіцит води стає най-відчутнішим із підвищенням ступеня інтенсифікації аграрного виробництва. Якщо в Росії на 1 га сільськогосподарських угідь припадає 18,3 тис. м³ водних ресурсів, то в. Україні - 1,2; в Молдові - 0,3, Казахстані - 0,4 тис. м³.

Реалізація програм меліорації передбачає вирішення низки складних питань, передусім екологічних. Меліоративне будівництво вносить зміни в екологічний баланс великих природних водних систем. Наслідки таких змін для навколишньогосередовища як регіонів, звідки береться вода, так і регіонів - споживачів води ще недостатньо добре прогнозуються, а тому домогтися найближчим часом радикальних позитивних змін водного балансу в сільському господарстві не вдається. Отже, найважливішим завданням у найближчі роки стає економія води в цій галузі, її раціональне використання, пошук альтернативних шляхів меліорації земель. Розрахунки показують можливість значної економії водних ресурсів шляхом удосконалення діючих меліоративних систем.
Серед економічних проблем використання водних ресурсів у сільському господарстві, меліорації земель важливе значення мають інвестиційні питання. Переважна частина капітальних вкладень на меліорацію спрямовується на зрошення земель. Порівняння осушувальних меліорацій показує, що останні вимагають значно більше коштів. Нормативи питомих капітальних вкладень у меліорацію коливаються в широких межах і мають значну регіональну диференціацію. В середньому введення в дію одного осушеного гектара вимагає в 3 рази менше коштів, ніж зрошеного.
Слід зазначити, що нормативи питомих капітальних вкладень у водогосподарське будівництво не повною мірою включають у себе витрати, реально необхідні для одержання високої продуктивності поліпшених земель.

Найпрогресивнішими технологіями в меліорації земель, у використанні водних ресурсів є підґрунтове і крапельне зрошування, двостороннє регулювання водного режиму, дощування.
Підґрунтове зрошування дає змогу суттєво знизити витрати води на полив порівняно з іншими способами, забезпечити оптимальний водний режим грунту, раціональніше використовувати водні та земельні ресурси, автоматизувати процеси розподілу та дозування зрошувальної води.
При крапельному зрошуванні вода, найчастіше змішана з добривами, подається безпосередньо до коріння рослин вкладеними в землю поліетиленовими трубками. Витрати води при такому способі скорочуються в 2-3 рази, попереджується іригідаційна ерозія та замулювання грунту. Крапельне зрошування вимагає початкове в 1,6-1,9 раза більше витрат порівняно з традиційними зрошувальними системами. Однак цей вид зрошування дає змогу одержати і значно більший ефект: різко підвищується урожайність, скорочуються витрати праці, водних ресурсів, мінеральних добрив, багатьох матеріально-технічних засобів - металу, труб, бетону.
Перспективним є застосування дощування. Економія води досягається за рахунок можливостей варіювання режиму поливу в межах, що не допускають скидання і стоку води, повного її засвоєння рослинами. Використання напівстаціонарних і пересувних засобів зрошення дає змогу оперативніше використовувати воду, здійснювати вибірковий полив у місцях недостатнього зволоження.
Великим резервом розширення використання водних ресурсів у сільському господарстві є зрошення підземними водами. На планеті на підземний стійкий стік припадає 12 тис. км3, що становить 31% річкового стоку. В світі підземні води широко використовуються в сільському господарстві: на них припадає 10-15% об'єму зрошуваних вод а решта береться з рік, озер і водосховищ. У США близько 40%_ водних ресурсів, що використовуються для зрошення надходить з підземних резервуарів; в Індії - близько 30%, в Угорщині - 22%. Суперечливий характер меліорації полягає в тому, що для приведення земель у придатний для вирощування сільськогосподарських культур стан необхідно порушити встановлені природою взаємозв'язки та рівновагу, переспрямувати процеси, що відбуваються в екосистемах, часто в напрямах, протилежних природній еволюції. Це проявляється в змінах абіотичних факторів і генетичне пов'язаних з ними біоценозів.

Внесення на осушених або зрошуваних землях сільськогосподарських культур великих або підвищених доз мінеральних добрив може супроводжуватися забрудненням водоприймачів. У засушливій зоні надмірне зрошення може посилювати вимивання добрив і поживних речовин, що містяться в грунтах, і забруднювати водні джерела.
Механізм осушувальної меліорації полягає в пониженні рівня ґрунтових вод, створенні в поверхневому шарі потрібного для росту рослин водно-повітряного режиму, забезпечення його підтримки протягом їх вегетації. Зниження рівня ґрунтових вод, безумовно, впливає на гідрологічний режим місцевості.

3 .Зрошення земель — одна з основ одержання високих і стійких врожаїв різних сільськогосподарських культур. Якщо в зоні дос­татнього зволоження (лісостепові райони) потрібно забезпечувати додатковою вологою шляхом зрошення тільки окремі культури (пе­реважно овочеві), то в зонах недостатнього або нестійкого зволо­ження (південні райони) зрошення є важливим засобом боротьби з наслідками засух і нестійкими, в окремі роки, врожаями.

Відомо, що для успішного росту рослини мають одержувати певну кількість води, тепла, світла і добрив. Регулювання оптималь­них співвідношень усіх цих факторів для одержання максимальних врожаїв є дуже актуальною і складною проблемою. В сучасних умо­вах поки вдається регулювати водний режим і режим живлення шляхом періодичної подачі води (або її відведення) та внесення добрив.

Основне завдання зрошення полягає у штучному зволоженні грунту і підтриманні його вологості в необхідних межах протягом всього ве­гетаційного періоду для забезпечення високої продуктивності сільсько­господарських культур і зменшення їх залежності від атмосферного зволоження.

В Україні зволожується близько 2,5 млн га земель, або 7,5 % від загальної площі ріллі. Основу зрошувального землеробства склада­ють державні зрошувальні системи. В інших країнах світу частка зрошуваних земель набагато вища і становить у США 13 %, Італії — 31,4, Болгарії — 31,2, Румунії — 23,7, Мексиці — 21,3 %.

Особливістю розвитку сучасного зрошення є його просування на північ у райони достатнього і навіть надмірного зволоження (для зрошення осушених земель у критичні періоди).

Використання води в зрошувальному землеробстві — досить складний процес. На зрошуване поле слід подавати певну кількість води, що залежить від місцевих кліматичних умов, виду сільсько­господарських культур, метеорологічних (погодних) умов, які скла­даються протягом вегетаційного періоду, тощо. Пересушення або перезволоження зрошуваного поля зумовлюють зниження врожаю.

У практиці зрошення застосовують поверхневий самопливний по­лив по борознах, смугах або затопленням (рис. 2.8), дощування і під­ґрунтовий. В Україні переважає дощування (90 % площі), що надає можливість економити воду та підвищувати коефіцієнт використан­ня землі. Поверхневий полив використовується переважно при ви­рощуванні рису, а також у незначній частині садів і виноградників.

Загальна кількість води на гектар зрошувальної площі, яка над­ходить за вегетаційний період, або зрошувальні норми змінюються у широкому діапазоні та залежать від природних умов, способу зрошення, вимог агротехніки, виду сільськогосподарських культур тошо. Орієнтовні зрошувальні норми для деяких сільськогосподар­ських культур в умовах України наведено в табл. 2.7.

Таблиця 2.7 Орієнтовні зрошувальні норми, м³/га

 

Культура	Південний степ	Північний степ	Лісостеп
Кукурудза
Озима пшениця
Цукрові буряки
Горох
Картопля рання
Помідори
Огірки
Капуста рання
Люцерна
Сади

 

 

Рис. 2.8