ЛЕКЦІЯ № 9. Основи атмосферного законодавства і права

ПЛАН

Атмосферне повітря як об'єкт правового регулювання.

2.

 

 

Атмосферне повітря як об'єкт правового

Регулювання.

Атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих еле­ментів навколишнього природного середовища. Як природний об'єкт воно являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень. Критерієм роз­поділу атмосферного повітря (як природного об'єкта) та іншого повітря є природний, непорушний зв'язок повітря з довкіллям.

Закон України від 16 жовтня 1992 року «Про охорону атмосфер­ного повітря»¹ (далі Закон) не регулює відносини з приводу повітря жилих, виробничих та інших приміщень. До атмосферного повітря також не належить повітря, яке знаходиться у компресорах, балонах тощо. Цей Закон спрямований на збереження та відновлення при­родного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забезпечення екологічної безпеки та запобіган­ня шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище. Відносини з приводу повітря, яке знаходиться в межах приміщень, у ємностях, регулюється санітар­ним, цивільним, житловим та іншим законодавством.

У Законі України «Про охорону атмосферного повітря» в ре­дакції від 21 червня 2001 року, на відміну від попередньої редакції, відсутній самостійний розділ про використання атмосферного повітря. Але ж в Конституції України передбачено, що атмосфер­не повітря є об'єктом права власності Українського народу, а кож­ний громадянин має право користуватися цими природними об'єк­тами права власності народу відповідно до закону (ст. 13 Конституції України). Пояснюється це тим, що екологічні суспільні відносини щодо використання атмосферного повітря не потребують узагаль­нюючого правового регулювання і врегульовані лише тією мірою, в якій це необхідно для підтримання та забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливих умов для життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу його на здоров'я людей та довкілля. Іншими словами, сфера правового регулювання фактично обме­жується потребами охорони атмосферного повітря. Однак доцільно говорити не лише про охорону, але й про використання атмосфер­ного повітря.

По-перше, атмосферне повітря є найціннішим економічним природним ресурсом, елементи, що входять до його складу, вико­ристовуються для виробництва продукції в різних сферах діяль­ності, зокрема у хімічній та металургійній промисловості, машино­будуванні, енергетиці та ін. До його складу входить ряд важливих компонентів (азот, аргон, криптон, ксенон та ін.).

По-друге, правомірно говорити про використання атмосферно­го повітря у рамках загального природокористування. Воно вико­ристовується як елемент природного середовища існування і як природна умова його життя. Використання атмосферного повітря на праві загального користування проявляється у декількох видах. При цьому експлуатаційні аспекти містяться у правових приписах про охорону атмосферного повітря. Тому слід виходити із змісту правових приписів, які передбачають не лише охоронні, але й ек­сплуатаційні аспекти. Одним з прикладів використання атмосфер­ного повітря є використання цього об'єкта природи у цілях ство­рення сприятливих умов для забезпечення життєдіяльності люди­ни. Такий висновок випливає з преамбули і ст. 33 Закону.

По-третє, атмосферне повітря використовується як природний резервуар для викидів забруднюючих речовин. Хоча на сучасному етапі суспільного розвитку практика не висуває перед правом як самостійне завдання регулювання відносин щодо використання атмосферного повітря, але суспільні відносини, які при цьому ви­никають, мають підпорядкований характер. Вони регулюються лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення цілей охорони атмосферного повітря'.

По-четверте, основні споживачі атмосферного повітря виступа­ють і його забруднювачами.

Слід розрізняти використання атмосферного повітря і право користування ним. Перше поняття належить до еколого-економічного явища, а друге слід розглядати як юридичну категорію. Обидва ці поняття згадуються в екологічному законодавстві. У статті 33 Закону встановлено, що порушення прав громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище роз­глядається як правопорушення. З цього випливає, що кожний гро­мадянин має право користування екологічно безпечним атмосфер­ним повітрям.

Право використання атмосферного повітря реально існує, хоча і не закріплено в останній редакції Закону «Про охорону атмосфер­ного повітря». Воно являє собою забезпечену державою можливість громадян, юридичних осіб і інших суб'єктів користуватися атмо­сферним повітрям для задоволення своїх соціальних, екологічних, економічних та інших потреб відповідно до законодавства України і міжнародних угод. Можливість визначає дозволеність, допус­тимість з боку держави на експлуатацію (користування) атмосфер­ним повітрям у встановленому порядку.

Приналежність атмосферного повітря з урахуванням його особ­ливостей також здійснюється у двох правових формах: на праві власності і праві використання. Право власності на атмосферне повітря вперше офіційно закріплене у ст. 13 Конституції України. У спеціальному атмосфероповітряному законодавстві такі приписи відсутні. Отже, при вирішенні питань власності на атмосферне повітря необхідно керуватися конституційними приписами.

Охорона атмосферного повітря — це система заходів, пов'яза­них із збереженням, поліпшенням та відновленням стану атмосфер­ного повітря, запобіганням його забрудненню та зниженням його рівня, впливу на нього хімічних сполук, фізичних та біологічних чинників. Вона здійснюється різноманітними способами: біоло­гічним (проведенням робіт щодо відтворення природних ресурсів, та охороною їх від вичерпання); технологічним (вдосконаленням технологічних процесів, систем очищення, організацією безвідход­них виробництв); економічним (плануванням охорони, матеріаль­но-технічним забезпеченням, розвитком матеріального стимулю­вання за виконання природоохоронних заходів); санітарним (засто­суванням заходів щодо оздоровлення навколишнього природного середовища); організаційним (організацією експлуатації та контро­лю за його станом та охороною); ідеологічним (проведенням еколого-виховної роботи, поліпшенням екологічної підготовки кадрів), правовим.

Метою охорони атмосферного повітря є забезпечення збере­ження сприятливого стану атмосферного повітря, його відтворення та поліпшення для підтримки екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також запобігання шкідливому впливу на навколишнє природне середовище. Іншими словами, атмосфероповітряні охоронні заходи спрямовані на підтримання екологічної рівноваги на території України, на забезпечення екологічної безпеки.

Ефективність охорони атмосферного повітря залежить від взає­модії національних та міжнародних заходів і засобів щодо його за­хисту. Україна бере участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони атмосферного повітря відповідно до законодавства (ст. 35 Закону).

Об'єкт охорони та права користування атмосферним повітрям слід розуміти у широкому і вузькому значенні. У широкому зна­ченні таким об'єктом виступає атмосферне повітря у загальній су­купності без відокремлення будь-якої його частини. Безпосереднім об'єктом охорони та права користування є атмосферне повітря, яке розташоване найближче до землі, у місці проживання (перебуван­ня) людини.

Суб'єктами охорони та права користування атмосферним повіт­рям є підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні фізичні та юридичні особи. Державне управління в галузі охорони атмосферного повітря відповідно до Закону здійс­нюють: Кабінет Міністрів України; спеціально уповноважений цен­тральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишньо­го природного середовища; спеціально уповноважений централь­ний орган виконавчої влади з питань охорони здоров'я; Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядуван­ня (ст. 4 Закону).

Підприємства, установи, організації та громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності щодо охорони атмосферного повітря зобов'язані: здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо; вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забрудню­ючих речовин і зменшення впливу фізичних факторів; своєчасно і в повному обсязі сплачувати збори за забруднення навколишньо­го природного середовища та погіршення якості природних ре­сурсів; забезпечувати безперебійну ефективну роботу і підтриман­ня у справному стані споруд, устаткування та апаратури для очи­щення викидів і зменшення рівнів впливу фізичних та біологічних факторів; здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюю­чих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, і рівнями фізичного впливу та вести їх постійний облік тощо.

Для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливо­го середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та довкілля здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруд­нюючих речовин (ст. 11 Закону). До найбільш поширених забруд­нюючих речовин належать: оксиди азоту, свинець та його сполуки, формальдегід та інші. А до небезпечних забруднюючих речовин — метали та їх сполуки; органічні аміни; хлор, бром та їх сполуки; фре­они тощо¹. Перелік забруднюючих речовин переглядається Кабіне­том Міністрів України не менше одного разу на п'ять років за про­позицією спеціально уповноваженого центрального органу виконав­чої влади з питань охорони навколишнього природного середовища і спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої вла­ди з питань охорони здоров'я.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціо­нарними джерелами можуть здійснюватися після отримання доз­волу, який видається спеціально уповноваженими органами. Пе­релік установ, організацій та закладів, яким надається право на розробку документації, що обґрунтовують обсяги викидів для підприємств, установ, організацій та громадян, які є суб'єктами підприємницької діяльності, визначається спеціально уповноваже­ним центральним органом виконавчої влади з питань охорони на­вколишнього природного середовища та екологічної безпеки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 302 затверджено Порядок проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підпри­ємств, установ, організацій та громадян — суб'єктів підприємниць­кої діяльності, які отримали такі дозволи².

Дозвіл — це офіційний документ, який дає право суб'єктам під­приємницької діяльності експлуатувати об'єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання відповідних нормативів гранично допустимих викидів та вимог до технологічного процесу у частині обмеження викидів забруд­нюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну. Він ви­дається власнику стаціонарного джерела за умови: протягом терміну дії встановлених нормативів екологічної безпеки; не перевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин цими джере­лами; дотримання вимог до технологічних процесів у частині обме­ження викидів забруднюючих речовин. Видача дозволів здійснюється безоплатно територіальними органами Міністерства охорони навко­лишнього природного середовища за погодженням з установами дер­жавної санітарно-епідеміологічної служби на термін не менше п'яти років. Суб'єкти господарювання, які отримали дозволи, підлягають обліку в порядку, встановленому законодавством.

Дозвіл анулюється органом, який його видав, у разі: подання суб'єктом господарювання заяви про анулювання дозволу; зміни власника стаціонарного джерела викидів; прийняття у встановле­ному порядку рішення про скасування державної реєстрації суб'єк­та господарювання.

Крім цього, дозволи на експлуатацію (спеціальне використан­ня атмосферного повітря) видаються у разі експлуатації устаткуван­ня з визначеними рівнями впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря¹ (ст. 13 Закону); діяльності, спрямо­ваної на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у гос­подарських цілях² (ст. 16 Закону), тощо.

Господарська чи інші види діяльності, пов'язані з порушенням умов і вимог до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на його стан, передбачених дозволами, може бути обмежена, тимчасово заборонена (зупинена), а при необхідності й припинена за рішен­ням компетентних органів у встановленому порядку. У статті 12 За­кону передбачене посилання на ст. 4 цього Закону, в якій визначе­ний перелік органів управління, наділених правомочностями щодо вказаних дій. При здійсненні компетентними державними органа­ми цих дій слід керуватися положеннями, визначеними у Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі пору­шення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, який затверджений постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року № 2751-XII^і.

 

§ 2. Правове регулювання стандартизації

і нормування у галузі охорони атмосферного повітря

Стандартизація і нормування проводяться з метою встанов­лення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог до охорони атмосферного повітря від забруднення та забезпечення еко­логічної безпеки (ст. 4 Закону). Вони спрямовані на: забезпечен­ня безпечного навколишнього природного середовища та запо­бігання екологічним катастрофам; реалізацію єдиної науково-технічної політики у галузі охорони атмосферного повітря; встановлення єдиних вимог до обладнання і споруд щодо охоро­ни атмосферного повітря від забруднення; забезпечення безпеки господарських об'єктів і запобігання виникненню аварій та тех­ногенних катастроф; впровадження і використання сучасних еко­логічно безпечних технологій.

Законодавство України у сфері стандартизації складається із Закону України від 17 травня 2001 року «Про стандартизацію»² та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у цій сфері³. Законодавство встановлює правові та організаційні засади стандартизації в Україні і спрямоване на забезпечення єдиної технічної політики у цій сфері.

Стандартизація розглядається як діяльність, що полягає у вста­новленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптималь­ного ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усунення бар'єрів у торгівлі і сприяння науково-технічному співробітництву (ст. 1 Закону Ук­раїни «Про стандартизацію).

Стандарт — документ, що встановлює для загального і багато­разового застосування правила, загальні принципи або характери­стики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнен­ня оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, розроб­лений у встановленому порядку на основі консенсусу.

Стандарти в галузі охорони атмосферного повітря розробля­ються, приймаються, схвалюються, переглядаються, змінюють­ся, їх дія припиняється в порядку, передбаченому законодавст­вом. Вони базуються на досягнутих рівнях науково-технічного прогресу й тим самим утворюють єдині вимоги, правила, за­гальні принципи чи характеристики, які ставляться державою до якості атмосферного повітря, а також до осіб, які здійснюють господарську діяльність (використовують) і охороняють його з метою забезпечення сприятливого його стану. Екологічні стан­дарти визначають поняття і терміни, режим охорони атмосфер­ного повітря, методи контролю за його станом, вимоги щодо за­побігання шкідливому впливу на атмосферне повітря, встанов­люють інші вимоги щодо охорони атмосферного повітря. Названі елементи утворюють зміст державних стандартів у даній сфері природного середовища. Державні стандарти є обов'язковими для виконання. На їх основі розробляються нормативи в галузі охорони атмосферного повітря:

— нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря;

— нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біоло­гічних чинників стаціонарних джерел;

— нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних чинників пересувних джерел;

— технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин.

Законодавством можуть встановлюватися й інші нормативи у цій галузі, порядок розроблення та затвердження їх встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону Закону,

Особливе значення мають нормативи екологічно/безпеки атмо­сферного повітря¹, які встановлюються з метою уникнення, змен­шення чи запобігання негативним наслідкам забруднення атмо­сферного повітря.

До основних напрямків нормування належить встановлення нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел (ст. 7 Закону). Порядок розроблення та затвер­дження цих нормативів регламентується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1780².

До технологічних нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин належать: поточні технологічні нормативи — для діючих окремих типів обладнання, споруд на рівні підприємств з найкра­щою існуючою технологією виробництва аналогічних за потужніс­тю технологічних процесів; перспективні технологічні нормативи — для нових і таких, що проектуються, будуються або модернізують­ся, окремих типів обладнання, споруд з урахуванням досягнень на рівні передових вітчизняних і світових технологій та обладнання.

При розробці нормативів гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел (ст. 9 Закону) слід вра­ховувати приписи, які містяться у постанові Кабінету Міністрів Ук­раїни від 13 березня 2002 року № 300 «Про Порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого рівня впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел забруднен­ня на стан атмосферного повітря»³.

Встановлюються також нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних дже­рел (ст. 9 Закону). Порядок розроблення та затвердження цих нор­мативів регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 303⁴.

Таким чином, стандартизація і нормування у галузі охорони атмосферного повітря складають єдину основу для розробки і здійснення відповідних правоохоронних заходів.

§ 3. Правові заходи щодо охорони

атмосферного повітря

Під правовим регулюванням атмосфероповітряних охоронних заходів слід розуміти систему правових приписів, які регулюють відносини, що виникають у даній сфері, з метою збереження спри­ятливого стану атмосферного повітря, поліпшення й відтворення його стану, запобігання забрудненню та впливу на нього хімічних сполук, фізичних та біологічних чинників та зниження його рівня. Атмосфероповітряне законодавство України передбачає систему правових заходів: дозвільного, попереджувального (превентивно­го), контрольного, стимулюючого характеру (заохочення й відпові­дальність), поновлювального (відтворювального), заборонного ха­рактеру. Тут аналізуються власне охоронні правові заходи щодо ат­мосферного повітря.

До заходів дозвільного характеру належить отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарни­ми джерелами, який видається спеціально уповноваженими орга­нами¹. Крім цього, дозволи на експлуатацію (спеціальне викорис­тання атмосферного повітря) видаються у разі устаткування з виз­наченими рівнями впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря² (ст. 13 Закону); діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у господарсь­ких цілях³ (ст. 16 Закону), тощо. Кожна юридична особа, яка здійс­нює викиди забруднюючих речовин, повинна отримати дозвіл на такий викид.

До заходів попереджувального (превентивного) характеру нале­жить планування; стандартизація (ст. 4 Закону); нормування (ст. 5 Закону); проектування будівництва та реконструкції підприємств та інших об'єктів, які впливають або можуть впливати на стан ат­мосферного повітря (ст. 23 Закону); встановлення санітарно-захисних зон (ст. 24 Закону); державна екологічна та санітарно-гігієнічна експертиза (ст. 25 Закону); державний облік (ст. 31 Закону); моніто­ринг (ст. 32 Закону) тощо. Ця група заходів містить найбільшу кількість правил, вимог та інших дій із забезпечення безпеки та сприятливого стану атмосферного повітря та довкілля у цілому.

Про стандартизацію і нормування в галузі охорони атмосфер­ного повітря мова вже шла. Розробка стандартів та нормативів на­лежить до відповідального екологічного заходу, оскільки науково обґрунтовані і оптимальні нормативи забезпечують збереження сприятливого стану атмосферного повітря.

Законодавством передбачено здійснення заходів щодо відвер­нення і зменшення забруднення атмосферного повітря викидами транспортних та інших пересувних засобів і установок та впливу їх фізичних факторів (ст. 17 Закону). До них належать: розробка та виконання комплексу заходів щодо зниження викидів, знешкод­ження шкідливих речовин і зменшення фізичного впливу під час проектування, виробництва, експлуатації та ремонту транспортних та інших пересувних засобів і установок; переведення транспорт­них та інших пересувних засобів і установок на менш токсичні види палива; раціональне планування та забудова населених пунктів з дотриманням нормативно визначеної відстані до транспортних шляхів; виведення з густонаселених житлових кварталів за межі міста транспортних підприємств, вантажного транзитного авто­мобільного транспорту; обмеження в'їзду автомобільного транс­порту та інших транспортних засобів та установок у сельбищні, курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні та природно-заповідні зони, місця масового відпочинку та туризму; поліпшення стану ут­римання транспортних шляхів і вуличного покриття; впроваджен­ня в містах автоматизованих систем регулювання дорожнього руху; удосконалення технологій транспортування і зберігання палива, забезпечення постійного контролю за якістю палива на нафтопе­реробних підприємствах та автозаправних станціях; впровадження та вдосконалення діяльності контрольно-регулювальних і діагно­стичних пунктів та комплексних систем перевірки нормативів еко­логічної безпеки транспортних та інших пересувних засобів і уста­новок. Проектування, виробництво та експлуатація транспортних та інших пересувних засобів і установок, вміст забруднюючих ре­човин у відпрацьованих газах яких перевищує нормативи або рівні впливу фізичних факторів, забороняються.

Особливої уваги заслуговує виконання вимог щодо охорони атмосферного повітря при застосуванні пестицидів та агрохімікатів (ст.18 Закону). Встановлення цього правила обумовлено інтенсив­ним запровадженням у виробництво зазначених засобів. У законо­давстві закріплені основні вимоги, яких необхідно додержуватися у процесі транспортування, зберігання і застосування пестицидів та агрохімікатів. Більш конкретно застосування названих хімічних засобів передбачено у Законі України від 2 березня 1995 року «Про пестициди і агрохімікати»¹.

Атмосфероповітряні охоронні заходи повинні проводитися під час видобування корисних копалин та проведення вибухових робіт (ст. 21 Закону). Забороняється розміщення у населених пунктах териконів та відвалів, які можуть бути джерелами забруднення ат­мосферного повітря або іншого шкідливого впливу на нього. Крім того, видобування корисних копалин та здійснення вибухових робіт повинні проводитися з дотриманням вимог щодо охорони атмо­сферного повітря способами, погодженими із спеціально уповно­важеним центральним органом виконавчої влади з питань охоро­ни навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я, іншими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Так, у Кодексі про надра від 27 липня 1994 р.² встановлено, що користувачі надр зобов'язані забезпечувати безпеку навколишнього природного середовища (ст. 24). Це стосується також і атмосферного повітря. Право користування надрами припиняється у випадку, якщо вико­ристання надр здійснюється з застосуванням методів та способів, які призводять до забруднення природного середовища або шкідливих наслідків для здоров'я населення (п. 4 ст.26 Кодексу про надра).

До правових заходів щодо охорони атмосферного повітря нале­жить регулювання здійснення запобіжних заходів від забруднення його виробничими, побутовими під іншими відходами (ст. 20 Зако­ну). Встановлено, що складування, розміщення, зберігання або транспортування промислових та побутових відходів, які є джере­лами забруднення атмосферного повітря забруднюючими речови­нами та речовинами з неприємним запахом або іншого шкідливо­го впливу, допускається лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування територіях, з додержанням нормативів екологічної безпеки і подальшої утилізації або видалення. Не допускається спалювання зазначених відходів на території підпри­ємств, установ, організацій і населених пунктів, за винятком ви­падків, коли це здійснюється з використанням спеціальних устано­вок при додержанні вимог, встановлених законодавством про охо­рону атмосферного повітря. Власники або уповноважені ними органи підприємств, установ, організацій та громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані забезпечувати переробку, утилізацію та своєчасне вивезення відходів, які забруднюють атмо­сферне повітря, на підприємства, що використовують їх як сиро­вину, або на спеціально відведені місця чи об'єкти. Більш розгор­нуто ці питання регулюються Законом України від 5 березня 1998 року «Про відходи»'.

Охоронними є також заходи щодо відвернення, зниження і до­сягнення безпечних рівнів виробничих та інших шумів (ст. 21 За­кону). Вони повинні забезпечуватися: створенням і впровадженням малошумних машин і механізмів; удосконаленням конструкцій транспортних та інших пересувних засобів і установок та умов їх експлуатації, а також утримання в належному стані залізничних і трамвайних колій, автомобільних шляхів, вуличного покриття та ін. Громадяни зобов'язані дотримуватися вимог, встановлених з метою зниження побутового шуму у квартирах, а також у дворах жилих будинків, на вулицях, у місцях відпочинку та інших громадських місцях.

До профілактичних заходів належать регулювання умов проек­тування, будівництва та реконструкції підприємств та інших об'єк­тів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря (ст. 23 Закону). Вони здійснюються з обов'язковим дотри­манням норм екологічної безпеки, державних санітарних вимог і правил на запланованих для цього об'єктах, а також з урахуванням накопичення і трансформації забруднення в атмосфері, його транс­кордонного перенесення, особливостей кліматичних умов. Пого­дження проектів забудови, будівництва та реконструкції підпри­ємств та інших об'єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, здійснюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури із врахуванням висновків природоохоронних, санітарних та інших органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених законом. Будівництво та введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств та інших об'єктів, які не відповідають встановленим законодавством вимогам про охорону атмосферного повітря, забороняється.

Для визначення безпеки для здоров'я людини та екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва нових і реконструкції діючих підприємств та інших об'єктів проводиться державна екологічна і санітарно-гігієнічна експертизи у порядку, визначеному законодавством (ст. 25 Закону).

З метою забезпечення оптимальних умов життєдіяльності лю­дини в районах житлової забудови, масового відпочинку і оздоров­лення населення при визначенні місць розміщення нових, рекон­струкції діючих підприємств та інших об'єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, встановлюються санітарно-захисні зони (ст. 24 Закону).

До превентивних заходів належать дотримання вимог щодо охо­рони атмосферного повітря під час впровадження відкриттів, ви­находів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторсь­ких пропозицій, застосування нової техніки, імпортного устатку­вання, технологій і систем (ст. 26 Закону).

Важливим засобом охорони атмосферного повітря є правове ре­гулювання державного обліку усіх об'єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей і на стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, видів і ступенів впливу на його стан фізичних та біологічних факторів (ст. 31 Закону). Облік здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2001 року № 1655 «Про затвердження Порядку ведення державного обліку в га­лузі охорони атмосферного повітря»'. Державний облік включає: взят­тя на облік об'єктів, які справляють шкідливий вплив; ведення на об'єкті первинного обліку стаціонарних джерел, які справляють шкідливий вплив; складення державної статистичної звітності в галузі охорони атмосферного повітря за стаціонарними та пересувними дже­релами; проведення інвентаризації викидів та обсягів забруднюючих речовин на зазначених об'єктах. Взяття на державний облік об'єктів здійснюється Мінприродою України за критеріями, встановленими цим Міністерством за погодженням з Держкомстатом².

Істотну роль у проведенні попереджувальних охоронних заходів відіграє моніторинг (ст. 32 Закону), який проводиться з метою от­римання, збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про викиди забруднюючих речовин та рівень забруднення атмо­сферного повітря, оцінки та прогнозування його змін і ступеня не­безпечності та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень у галузі охорони атмосферного повітря. Він є складовою частиною державної системи моніторингу навколиш­нього природного середовища. Порядок організації та проведення моніторингу у галузі охорони атмосферного повітря встанов­люється Кабінетом Міністрів України¹.

Здійснення контрольних заходів у галузі охорони атмосферно­го повітря передбачено у розділі II Закону України «Про охорону атмосферного повітря» (статті 27-30). Ці заходи мають на меті за­безпечення дотримання вимог законодавства про охорону атмо­сферного повітря місцевими органами виконавчої влади, органа­ми місцевого самоврядування, посадовими особами цих органів, а також підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

До заходів стимулюючого характеру належать організаційно-економічні заходи (ст. 22 Закону), які передбачають: а) збір за за­бруднення навколишнього природного середовища; б) відшкоду­вання збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону атмосферного повітря; в) надання підприємствам, устано­вам, організаціям та громадянам — суб'єктам підприємницької діяльності податкових, кредитних та інших пільг у разі впроваджен­ня ними маловідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, застосування заходів щодо регулювання діяльності, що впливає на клімат, здійснення інших природоохоронних заходів з метою ско­рочення викидів забруднюючих речовин та зменшення рівнів впли­ву фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря; г) участь держави у фінансуванні екологічних заходів і будівництві об'єктів екологічного призначення.

Заходи поновлювального (відтворювального) напрямку пов'язані з обов'язками підприємств, установ, організацій та громадян — суб'єктів підприємницького діяльності щодо охорони атмосферно­го повітря. Якщо ці суб'єкти здійснюють викиди забруднюючих речовин або впливи фізичних та біологічних факторів, що можуть призвести до виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру або до надзвичайних екологічних ситуацій, то вони зобов'язані заздалегідь розробити та погодити спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря відповідно до закону.

До заборонних заході в належать обмеження, тимчасова заборо­на (зупинення) або припинення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і впливу фізичних та біологічних факторів на його стан (ст. 12 Закону).

Господарська чи інші види діяльності, пов'язані з порушенням умов і вимог до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на його стан, перед­бачених дозволами, може бути обмежена, тимчасово заборонена (зу­пинена) або припинена відповідно до законодавства.

Особливого значення набуває регулювання діяльності, що впливає на погоду і клімат (ст. 16 Закону). Діяльність, спрямована на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у госпо­дарських цілях, може провадитися підприємствами, установами, організаціями та громадянами — суб'єктами підприємницької діяльності тільки за дозволами, виданими спеціально уповноваже­ним центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів або його територіальними органами, за погод­женням із спеціально уповноваженим центральним органом вико­навчої влади з питань охорони здоров'я або його територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Порядок погодження і видачі дозволів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Підприємства, установи, організації та громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані відповідно до міжнародних договорів скорочувати і в подальшому повністю припинити вироб­ництво та використання хімічних речовин, що шкідливо впливають на озоновий шар, а також проводити роботу щодо зменшення ви­кидів речовин, накопичення яких в атмосферному повітрі може при­звести до негативних змін клімату. Україною ратифіковано Кіотський протокол до Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату¹.

У сучасних умовах важливого значення набуває охорона озоно­вого шару, який є складовою частиною атмосферного повітря. Він утворюється з молекулярного кисню шляхом приєднання до ньо­го атмосферного кисню. Озонова сфера розташована на висоті від 10 до 40 кілометрів від поверхні землі. Озоновий шар виконує дві основні екологічні функції: поглинає шкідливе для організмів со­нячне ультрафіолетове випромінювання; перешкоджає проник­ненню до поверхні землі космічного холоду. Руйнування озонового шару можливе в результаті як людської діяльності, так і природ­них факторів. Головним фактором є забруднення атмосферного повітря хімічними речовинами у процесі виробничої діяльності, запуск космічних апаратів та ін. Ще один фактор — падіння ме­теоритів, сильні повітряні бурі тощо. Правова основа охорони озо­нового шару тільки формується. Так, постановою Кабінету Мініст­рів України від 4 березня 2004 року № 256 затверджена «Програма припинення виробництва та використання озоноруйнівних речо­вин на 2004-2030 роки»¹. Слід зазначити, що протягом останнього часу активно формується міжнародно-правова основа охорони озо­нового шару. Так, у 1985 році була прийнята Віденська конвенція про охорону озонового шару. Цю конвенцію доповнює Монреальський протокол щодо захисту від руйнування озонового шару (1987 р.). На основі Монреальського протоколу постановою Кабі­нету Міністрів України від 28 грудня 1995 р. утворена Міжвідомча координаційна комісія з питань організації виконання положень Монреальського протоколу і затверджено Положення про цю комісію.

Не виключається можливість здійснення й інших заходів еко­логічного, технологічного та іншого характеру, які забезпечують належну охорону атмосферного повітря. Важливим принципом у цьому питанні є практичне виконання заходів, що плануються.