М. М. ТОРЧИНСЬКИЙ
КУЛЬТУРА НАУКОВОЇ МОВИ
Електронний навчальний посібник
Хмельницький – 2012
ЛЕКЦІЯ 5
КУЛЬТУРА ПИСЕМНОГО НАУКОВОГО МОВЛЕННЯ
ЧАСТИНА 1. ЗАГАЛЬНІ П РАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ
ПИСЬМОВОЇ НАУКОВОЇ РОБОТИ
План
1. Рубрикація тексту.
2. Оформлення ілюстрацій, таблиць і формул.
3. Загальні правила цитування і посилання на використані джерела.
4. Оформлення списку використаних джерел.
5. Оформлення додатків.
6. Затвердження наукових документів.
1. Рубрикація тексту
Завершальним етапом будь-якого дослідження є написання наукової роботи: курсової, дипломної або магістерської, статті, кандидатської, докторської дисертацій, монографії тощо. У ній не тільки відображають результати дослідження, а й виявляють уміння працювати з літературою, застосовувати знання на практиці, творчо осмислювати процеси, що відбуваються в житті суспільства: науці, природі тощо. Важливим етапом у виконанні наукової роботи є її оформлення.
Наукову роботу необхідно оформляти відповідно до державного стандарту України. Подавати у науковій роботі окремі види текстового матеріалу, таблиці, формули та ілюстрації також необхідно відповідно до вимог нормативних документів.
Структура наукової роботи передбачає наявність титульної сторінки, змісту, переліку умовних позначень (за необхідності), вступу, основної частини, висновків, списку використаних джерел, додатків (за необхідності).
Титульну сторінку оформляють відповідно до встановленого зразка, за нею розміщують зміст роботи, перелік умовних позначень. Список літератури подають після висновків роботи і оформляють згідно з вимогами бібліографічного опису творів друку.
Рубрикація – це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерації та ін. Рубрикація є зовнішнім вираженням композиційної будови ділового папера. Найпростіша рубрикація– поділ на абзаци.
Взагалі ж текст основної частини наукової роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти. Кожну структурну частину роботи починають з нової сторінки.
Заголовки частин ЗМІСТ, ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, ВСТУП, РОЗДІЛ, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ, ДОДАТКИ друкують великими літерами симетрично до тексту (в основному посередині сторінки). Підкреслення, оформлення різними кольорами, а також перенос заголовків не допускаються.
Підрозділи починають з абзацного відступу. Заголовки підрозділів друкують у тому самому рядку після індексу маленькими літерами (крім першої великої). Їх можна виділити жирним шрифтом. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Складний заголовок бажано розбити на рядки так, щоб крапка потрапила в середину рядка, а не закінчувала його.
Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в підбір до тексту. Такий заголовок можна підкреслити або виділити курсивом, а в кінці його поставити крапку, наприклад: 3.5.1. Символіка саду в біблійному тексті. Біблійна символіка визначила...
Відстань між назвою розділу і текстом, а також між назвами розділу і підрозділу (параграфа, пункту) дорівнює З–4 інтервалам, тобто є більшою, ніж у тексті. Всередині заголовка текстовий інтервал зберігають.
Фрази, які починаються з нового рядка (з абзацу), друкують після абзацного відступу, що дорівнює 5 друкарським інтервалам, на комп'ютері – перший рядок – відступ 1,0–1,25.
Документи оформляють на папері формату А4 (297х210 мм) та А5 (148х210 мм). Поля на сторінці документа такі: ліве – 30-35 мм; праве – не менше 8 мм; верхнє – 20-25 мм; нижнє – 20 мм (для формату А4) та 16 мм (для формату А5).
Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.
Сторінки рахують з титульної, але на ній цифру не вказують. Починаючи з другої сторінки, цифру проставляють або у правому верхньому куті аркуша, або посередині верхнього поля без крапки і будь-яких інших графічних позначок. Наскрізну нумерацію зберігають до останньої сторінки роботи.
Номер розділу вказують після слова «РОЗДІЛ» без крапки. У новому рядку друкують назву розділу:
РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ СЕМАНТИКИ ЛЕКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ
Існує інший спосіб оформлення: з абзацу пишуть слово «Розділ» та його номер, ставлять крапку і в тому ж рядку вказують назву розділу:
Розділ 2. ОСОБЛИВОСТІ СЕМАНТИКИ ЕКСПРЕСИВНИХ ЛЕКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ
Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставиться крапка, наприклад: 3.5. (п'ятий підрозділ третього розділу). У тому ж рядку наводять заголовок підрозділу.
Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставиться крапка (2.1.3. – третій пункт першого підрозділу другого розділу). У тому самому рядку наводять заголовок підрозділу.
Підпункти нумерують в межах кожного пункту за такими ж правилами.
Такі структурні частини наукової роботи, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел, не мають порядкового номера, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «Розділ 5. ВИСНОВКИ».
2. Оформлення ілюстрацій, таблиць і формул
Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти тощо), таблиці слід подавати в роботі одразу після тексту, де на них посилаються, або на наступній сторінці. Сторінки, на яких вони розміщені, включають до загальної нумерації сторінок. Якщо таблиця, малюнок, креслення за розміром перевищують формат А4, їх виконують на більших аркушах, але рахують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування у тексті або у додатках.
Формули, таблиці, ілюстрації нумерують послідовно у межах розділу: формули, рівняння нумерують у дужках без слів «формула», «рівняння», наприклад: (5.3) – третя формула п'ятого розділу. Рекомендовано нумерувати формули та рівняння, на які є посилання в тексті. Посилання виконуються таким чином: у формулі (5.3)...; із рівняння (3.1) випливає...; [див. формулу (5.3)]. Номер формули наводять біля правого поля сторінки навпроти останнього рядка формули. Рівняння і формули варто виокремлювати в тексті вільними рядками, тобто вище і нижче формули залишати один вільний рядок. Номер вказують на рівні останнього рядка; таблиці та ілюстрації нумерують послідовно у межах розділу. Номер має складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації (таблиці), між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» – друга таблиця першого розділу; «Рис. 1.2» – другий рисунок першого розділу (ілюстрації позначають словом «Рисунок»). Номер ілюстрації, її назву і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією, а напис «Таблиця» із зазначенням номера та її назву – над таблицею: слово «Таблиця» та номер – у правому верхньому куті над відповідним заголовком. При переносі частини таблиці на іншу сторінку вказують: «Продовження таблиці 1.2». Заголовок таблиці розміщують посередині аркуша, пишуть з великої літери без крапок в кінці. Якщо в роботі одна ілюстрація або одна таблиця, їх нумерують за загальними правилами.
Примітки до тексту і таблиць, в яких вказують довідкові і пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на одному аркуші кілька, то після слова «Примітки» ставлять двокрапку. Якщо є одна примітка, то її не нумерують і після слова «Примітка» ставлять крапку.
Ілюстрації. Ними послуговуються при висвітлюванні найважливіших питань у науковій роботі. Кожна ілюстрація має відповідати тексту, а текст – ілюстрації. Основними видами ілюстративного матеріалу в наукових роботах є креслення, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма і графік.
Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. За необхідності ілюстрації доповнюють поясненнями (підрисунковий підпис). Підпис під ілюстрацією звичайно має чотири основні елементи: найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом «Рис.» («Мал.»); порядковий номер ілюстрації, який вказують без знака номера арабськими цифрами; тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного; експлікацію, яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, що виносять у підпис, супроводжуючи текстом. Експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його. Наприклад: Рис. 3.14. (Назва): 1 –...
Якщо читачеві треба вказати на тему, пов'язану з ілюстрацією, то розміщують посилання у круглих дужках «(рис. 4.2)» або зворот типу: «...як це видно з рис. 4.2», або «...як це показано на рис. 4.2».
Ілюстрації повинні бути високої якості. Виконують їх чорнилом, тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері.
У науковій роботі слід застосовувати лише штрихові ілюстрації і оригінали фотознімків. Фотознімки розміром, меншим за формат А4, наклеюють на стандартні аркуші білого паперу формату А4.
Таблиці. Цифровий матеріал здебільшого оформляють у вигляді таблиць, що повинні мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» пишуть з великої літери. Назву не підкреслюють, а виділяють жирним шрифтом.
Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті таким чином, щоб її можна було прочитати без повороту переплетеного блоку наукової роботи або з поворотом за годинниковою стрілкою. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. Тоді назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну частину під іншою в межах однієї сторінки. Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна замінювати лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те саме», а далі – лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не слід. Якщо цифрові або інші дані в рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.
Формули. При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил.
Математичніформули. Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту.
Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів слід подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони подані у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта подають з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.
Рівняння і формули треба виділяти у тексті вільними рядками. Вище і нижче кожної формули залишають не менше одного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (–), множення (х) чи ділення (:). Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у тексті. Інші нумерувати не рекомендують.
Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого берега сторінки без крапок від формули до її номера. Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний, нижче від формули. Номер формули при її перенесенні розміщують на рівні останнього рядка. Якщо формула в рамці, то її номер записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули.
Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об’єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від вістря парантеза, яке знаходиться всередині групи формул і спрямоване в бік номера.
Формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.
Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації, коли: а) у тексті перед формулою є узагальнювальне слово; б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі. Розділовими знаками між формулами, які йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.
Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять всередині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, розділові знаки можна не ставити.
Хімічніформули. Хімічні формули окремих неорганічних речовин, які згадують у тексті, можна вписувати, не виділяючи з тексту окремим рядком. Рівняння хімічних реакцій обов’язково записують окремо від тексту. Вище і нижче від рівняння слід залишити не менше одного вільного рядка.
Хімічні формули органічних речовин, а також рівняння органічних реакцій або схеми синтезу обов’язково записують окремо від тексту. Допускається написання спрощених структурних формул органічних речовин, насамперед таких, що мають циклічну будову (зокрема ароматичних). Формули складних за будовою органічних речовин слід повністю розміщувати в одному рядку. Переноси фрагментів хімічних структурних формул не допустимі. Якщо в певному розділі використовують кілька формул і на них є посилання у наступному тексті, вони нумеруються арабськими цифрами у круглих дужках. Номери формул розміщують під структурними формулами.
Хімічні речовини, які згадуються в науковій роботі, слід називати згідно з правилами Міжнародної хімічної номенклатури. Складні, громіздкі систематичні назви органічних сполук рекомендується вживати не більше одного разу в тексті. При подальшому згадуванні цієї речовини краще використовувати вислови типу ненасичений спирт, похідна кислоти, вихідна речовина або просто «Речовина (5)», якщо її формула була наведена вище.
3. Загальні правила цитування і посилання на використані джерела Наукова робота повинна містити посилання на джерела, матеріали або окремі дані, ідеї і висновки, на основі яких розробляють проблеми, задачі, питання, що досліджують у роботі. Наявність посилань свідчить про наукову обізнаність автора, обґрунтованість положень дослідження. Посилання також дають змогу знайти документи для підтвердження достовірності цитованого тексту. Посилатися слід на останні видання публікацій, на більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не увійшов до останнього видання.
Використовуючи відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, у посиланні необхідно точно вказувати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул із джерела, на яке є посилання в науковій роботі.
Посилання на джерела в тексті наукової роботи слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад «...у працях [2–6]...».
Коли в тексті наукової роботи необхідно зробити посилання на складову частину або на конкретні сторінки відповідного джерела, їх можна наводити у виносках або у квадратних дужках. При цьому номер посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань.
Посилання на ілюстрації наукової роботи слід вказувати порядковим номером ілюстрації, наприклад «рис. 1.2», а посилання на формули наукової роботи – порядковим номером формули в дужках, наприклад «...у формулі (2.1)».
На всі таблиці наукової роботи повинні бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» пишуть скорочено, наприклад «...у табл. 2.1». У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», наприклад «див. табл. 3.2».
Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу друкованого твору слід наводити цитати. Цитований текст повинен відтворюватися точно, бо найменше скорочення може спотворити зміст, закладений автором.
Загальні вимоги до цитування:
а) цитати беруться в лапки, а інші розділові знаки ставляться як при прямій мові;
б) слова цитати наводяться в тій граматичній формі, в якій вони подані у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;
в) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора;
г) скорочення цитати допускається без перекручення авторського тексту. На місці пропуску (на початку, всередині, в кінці) ставлять три крапки. Якщо перед пропущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;
ґ) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;
д) непряме цитування (переказ, виклад думок інших авторів своїми словами) має бути гранично точним у передаванні думок автора;
є) якщо при цитуванні були виділені деякі слова, то в дужках подається спеціальне застереження, яке пояснює виділення, наприклад «виділено мною». Після цих слів ставиться крапка, потім – дефіс і вказуються ініціали автора наукової роботи: (курсив наш. – М. Т.), (підкреслено нами. – М. Т.), (розрядка наша. – М. Т.).
Оформлення списку використаних джерел
Список використаних джерел містить їх бібліографічні описи. Складають бібліографічний опис безпосередньо за друкованим твором або виписують із каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т. ін.
Список використаних джерел розміщують в порядку появи посилань у тексті (найзручніший для користування і рекомендований при написанні дисертацій); в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків; у хронологічному порядку.
Відомості про джерела, внесені до списку, необхідно давати відповідно до вимог державного стандарту з обов'язковим наведенням назв праць.
Розрізняють бібліографію:
1) реєстраційну – знайомить читача з назвами усіх книг з конкретного питання;
2) рекомендаційну – містить назви книг, які автор радить прочитати;
3) як список використаної літератури – містить перелік книг, на які посилається автор.
Способи розташування бібліографічних відомостей
Порядок розміщення назв книг у списках літератури може бути алфавітним, хронологічним, тематичним. Всередині тематичних рубрик слід дотримуватися алфавітного або хронологічного принципу розташування назв.
Список літератури може записуватися двома способами:
1) перший рядок назви книги пишеться біля лівого берега без абзацу, а другий і наступні рядки – з абзацу:
1. Горпинич В. О. Теоретичні питання відтопонімічного словотвору східнослов’янських мов / В. О. Горпинич. – К.: Наукова думка, 1973. – 168 с.
2) перший рядок назви книги пишеться з абзацу, а другий і наступні рядки – від лівого берега без абзацу:
1. Єрмоленко С. Я. Фольклор і літературна мова / С. Я. Єрмоленко. – К.: Наукова думка, 1987. – 245 с.
Перевага частіше надається другому способу.
Правила складання бібліографічного опису
1. Автор (прізвище, ініціали); крапка; якщо кілька авторів, то між прізвищами ставиться кома.
Якщо є чотири автори і більше, то вказують лише першого, а замість прізвищ інших авторів зазначається „ та ін. ”.
2. Назва книги (без скорочень і без лапок); двокрапка. Підзаголовок (без лапок); крапка; тире.
3. Початкові відомості (місце видання, видавництво, рік видання).
3.1. Місце видання – з великої літери скорочено – Москва (М.), Санкт-Петербург (СПб.), Київ (К.), Харків (Х.); крапка; двокрапка. Усі інші міста повністю – Донецьк, Мінськ; двокрапка.
3.2. Назва видавництва (без лапок) з великої літери; кома.
3.3. Том, частина – скорочено з великої літери (Т., Ч.); цифра тому або частини; крапка; тире. Випуск – з великої літери, скорочено (Вип.); крапка; тире.
3.4. Слово „Видання” – з великої літери, скорочено; крапка; порядковий номер видання арабськими цифрами; крапка; тире (Вид. 2-ге).
3.5. Рік видання (лише арабськими цифрами); крапка; тире.
3.6. Якщо вказується загальна кількість сторінок, то пишуться арабські цифри на позначення номера сторінки; слово „сторінка” подається скорочено, з маленької літери (350 с.).
Якщо вказуються конкретні сторінки, то спочатку пишеться слово „сторінка” скорочено з великої літери (С.); крапка; арабськими цифрами номери сторінок (С. 35-48; С. 429).
4. Якщо на одній сторінці декілька покликань, то, повторюючи бібліографічні відомості, достатньо вказати „ Там само ”, поставити крапку й тире і записати номери сторінок, на які посилаються (Там само. – С. 37-51).
ПРИКЛАДИ БІБЛІОГРАФІЧНИХ ЗАПИСІВ
ОДИН АВТОР
1. Василенко М. В. Теорія коливань: навчальний посібник / М. В. Василенко. – К.: Вища школа, 1992. – 430 с.
2. Голов С. Ф. Управлінський облік: підручник [для студентів вищих навчальних закладів] / С. Ф. Голов. – К.: Лібра, 2003. – 704 с.
3. Друри К. Введение в управленческий и производственный учет / К. Друри; пер. с англ.; под ред. С. А. Табалиной. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1997.– 560 с.
4. Мюссе Л. Варварские нашествия на Западную Европу: вторая волна / Люсьен Мюссе; перевод с французского А. Тополева; [примеч. А. Ю. Карчинского]. – СПб.: Евразия, 2001. – 344 с.
ДВА ТА БІЛЬШЕ АВТОРІВ
1. Воробйов Є. М. Економічна теорія: посібник для вищої школи / Є. М. Воробйов, А. А. Гриценко, В. М. Лісовицький; під заг. ред. Є. М. Воробйова. – 2-ге вид. – К.; X.: Вища школа, 2001. – 704 с.
2. Механізація переробної галузі агропромислового комплексу: [підручник для учнів професійно-технічних навчальних закладів] / О. В. Гвоздєв, Ф. Ю. Ялпачик, Ю. П. Рогач, М. М. Сердюк. – К.: Вища освіта, 2006. – 478 с. – (Професійно-технічна освіта).
3. Психология менеджмента / [П. К. Власов и др.]; под ред. Г. С. Никифорова. – [3-е изд.]. – X.: Гуманитарный. центр, 2007. – 510 с.
4. Формування здорового способу життя молоді: навчально-методичний посібник для працівників соціальних служб, для сім'ї, дітей та молоді / Т. В. Бондар [та ін.]. – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2005. – 115 с. – (Серія „Формування здорового способу життя молоді").
5. Сучасний словник іншомовних слів: близько 20 тис. слів і словосполучень / О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк. – К.: Довіра, 2006 – 789 с. – (Словники України).
ЗБІРНИКИ
1. Воскресіння мертвих: українська барокова драма: антологія / [упорядкування, вступна стаття, переклад і примітки В. О. Шевчук]. – К.: Грамота, 2007. – 638, [1] с.
2. Проблеми типологічної та квантитативної лексикології: збірник наукових праць / [науковий редактор В. Каліущенко та ін.]. – Чернівці: Рута, 2007. – 310 с.
3. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні, Ін-т української мови; [за ред. О. А. Дітель]. – 7-ме видання, стереотипне. – К.: Наукова думка, 2000. – 235 с.
4. Пам'ятки історії та мистецтва Львівської області: каталог-довідник / [автори-упорядники М. Зобків та ін.]. – Львів: Новий час, 2003. – 160 с.
БАГАТОТОМНІ ВИДАННЯ
1. Карабан В. І. Переклад англійської наукової і технічної літератури: в 2 ч. / В. І. Карабан. – Вінниця: Нова книга, 2001.
Ч. 1: Граматичні складнощі. – 270 с.
Ч. 2: Лексичні термінологічні та жанрово-стилістичні труднощі. – 304 с.
2. Каталог нормативних документів 2008: у 2 т. / Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики; [укл. В. Гаврикова]. – К.: ДП "УкрНДНЦ", 2008. – Т. І. – 399 с.; Т. 2. – 574 с.
3 Тищик Б. Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу: навчальний посібник: в 2 т. / Б. Й. Тищик. – Львів: Сполом, 1999.
Т. 2: Історія держави і права Стародавнього Риму. – 1999. – 180 с.
5. Кучерук І. М. Загальний курс фізики: навчальний посібник: в 3 т. / І. М. Кучерук, І. Т. Горбачук, П. П. Луцик; за ред. І. М. Кучерука. – К.: Техніка, 1999. – Т. З: Оптика. Квантова фізика. – 1999. – 520 с.
ДИСЕРТАЦІЇ
1. Чорненький В. І. Засоби текстового діагностування цифрових пристроїв на базі штучних нейронних мереж: дис.... канд. техн. наук: 05.13.05: захищена 25.03.2003: затверджена 22.06.2003 / Чорненький Василь Іванович. – К., 2003. – 199 с. – Бібліографія: с. 191 – 198. – 0482Ш06296.
2. Петров П. П. Активність молодих зірок сонячної маси: дис.... доктора фіз.-мат. наук: 01.03.02: захищена 19.06.2005: затверджена 18.09.2005 / Петров Петро Петрович. – К., 2005. – 276 с. – 0578Ш07287.
3. Новосад І. Я. Технологічне забезпечення виготовлення секцій робочих органів гнучких гвинтових конвеєрів: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. техн. наук: 05.02.08 / І. Я. Новосад. – Тернопіль, 2007. – 20 с.
Наш варіант:
Андрієнко О. Ю. Комунікативно-прагматичний потенціал власних назв у науково-фантастичному тексті: автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 – рос. мова / Одеський державний університет ім. І. І. Мечникова. – Одеса, 1992. – 17 с.
ЕЛЕКТРОННІ РЕСУРСИ
1. Богомольний Б. Р. Медицина екстремальних ситуацій [Електронний ресурс]: навчальний посібник для студентів медичних вузів / Б. Р. Богомольний, В. В. Кононенко, П. М. Чуєв. – Електрон. текст, граф. дан. (700 Мб). – Одеса: Одеський мед. ун-т, 2003. – (Бібліотека студента-медика). – 1 електрон. опт. диск (СD-RОМ).
СТАТТЯ З КНИГИ АБО СЕРІАЛЬНОГО ВИДАННЯ
1. Гуменюк А. Ф. Проблеми відтворення основних засобів у бухгалтерському обліку / А. Ф. Гуменюк, В. В. Кара // Економіка: проблеми теорії та практики: збірник наукових праць / Дніпропетровський національний університет. – Дніпропетровськ, 2006. – Т. 1, вип. 12. – С. 55 – 63.
2. Петрушак В. С. Оптоелектронні первинні перетворювачі при вимірюванні в'язкості рідких речовин у ротаційних віскозиметрах / В. С. Петрушак // Оптоелектронні інформаційно-енергетичні технології: збірник тез доповідей міжнародної науково-технічної конференції молодих учених, аспірантів та студентів, 22–23 вересня 2001 р. – Вінниця: ВДТУ, 2001. – С. 157–158.
3. Павлюк І. О. Бухгалтерський облік витрат на поліпшення та утримання основних засобів / І. О. Павлюк // Бухгалтерський облік та аудит: науково-практичний журнал. – 2004. – № 5. –С. 12 – 16.
5. Никифоров А. Є. Вплив державної амортизаційної політики на оновлення основного капіталу інноваційних підприємств / А. Є. Никифоров, В. М. Диба // Фінанси України. – 2007. – № 1. – С. 67–75.
6. Королюк В. Конституція задає правила гри / В. Королюк // Голос України. – 1996. – 5 вересня. – С. 3.
5. Оформлення додатків
Додатки можна оформлювати або як продовження наукової роботи на її наступних сторінках, або у вигляді окремої книги. Розміщують їх у порядку появи посилань у тексті наукової роботи.
У разі оформлення додатків на наступних сторінках наукової роботи кожний такий додаток розміщують на новій сторінці. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично щодо тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово «Додаток _» і велика літера, що позначає додаток.
Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер «Ґ», «Є», «І», «Й», «О», «Ч», «Ь», наприклад додаток А, додаток Б і т. д. Один додаток починається як додаток А.
При оформленні додатків окремою книгою на титульному аркуші під назвою роботи друкують великими літерами слово «Додатки».
Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи і підрозділи, які нумерують в межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад: А.2. – другий розділ додатка А; В.3.1. – перший підрозділ третього розділу додатка В.
Ілюстрації, таблиці і формули, які розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2. – другий рисунок першого розділу додатка Д; формула (А.1.) – перша формула додатка А.
Отже, в оформленні наукової роботи слід дотримуватися вимог нормативних документів. Недбале оформлення наукової роботи знизить її якість та негативно вплине на оцінювання результатів дослідження.
Затвердження наукових документів
Якщо якийсь текст вимагає затвердження, то підпис розміщують зліва під текстом відразу біля поля. До складу підпису входять: назва посади того, хто підписує документ, його особистий підпис та розшифрування, наприклад:
Ректор університету______ І. П. Тимошенко
(підпис)
При оформленні документа на офіційному бланку зазначати назву підприємства при назві посади того, хто підписує, не треба, а лише вказати: президент, проректор, директор, заступник директора з навчальної роботи, зав. кафедрою, головний бухгалтер тощо.
Коли документ підписують кілька осіб, що представляють різні організації, то підписи цих осіб з однією посадою розташовують на одному рівні: Директор педколеджу Директор магазину
__________ А.М.Ломакович _____________ Г.М.Ковалик
(підпис) (підпис)
___________ (дата) __________ (дата)
Печатка повинна частково захоплювати найменування посади особи, яка підписала документ, та сам підпис. У фінансових документах – тільки найменування посади.
На службових листах, друкованих на бланках, печатка не ставиться.
Якщо вимагається затвердження документа, то його підписують виконавці розпорядження, наказу, той, хто був у відрядженні, а затверджує – директор, начальник, голова правління, генеральний директор. Гриф затвердження ставиться у верхньому правому куті перед назвою документа:
ЗАТВЕРДЖУЮ
(посада, підпис, ініціали та прізвище)
"_________________ "_______________ р.
Якщо документ затверджується постановою, рішенням, наказом, то:
ЗАТВЕРДЖЕНО наказом Президента 05.01.01 №21
Або:
ЗАТВЕРДЖЕНО
Протокол зборів трудового колективу
05.01.01 № 1
Погодження документа роблять для зовнішнього й внутрішнього погодження з метою оцінки документа – його попереднього розгляду (наприклад, звернення адміністрації до колективу через профком) чи оцінки проекту документа перед його поширенням, виходом із установи.
Оформляють цей реквізит під текстом документа:
ПОГОДЖЕНО
Проректор університету
(підпис) ініціали, прізвище
10.01.01
Викладач української ділової мови
(підпис) ініціали, прізвище
10.01.01
Головний бухгалтер
(підпис) ініціали, прізвище
10.01.01
Резолюції: До виконання;До відома; До керівництва; Головному бухгалтеру; Задовольнити прохання; Терміново вирішити...; Передати... датують і підписують у правій верхній частині документа на вільному місці (не на тексті).
