САМОСТІЙНА АУДИТОРНА РОБОТА СТУДЕНТІВ.
1. Ціль самостійної аудиторної роботи студента: на підставі знань етіології, епідеміології, патогенезу, клінічних проявів хвороби у дорослих навчитися діагностувати кір, краснуху, вітряну віспу та оперізуючий герпес у дітей у віковому аспекті, освоїти основні принципи терапії і профілактики.
2. Зміст самостійної аудиторної роботи студента: курація дітей хворих на кір, краснуху, вітряну віспу та оперізуючий герпес.
3. Під час курації хворого студент повинен:
- додержуватися протиепідемічних і санітарно-гігієнічних правил при роботі в інфекційній лікарні;
- демонструвати володіння морально-деонтологічними принципами медичного фахівця та принципами фахової субординації у педіатрії;
- зібрати анамнез захворювання, епідеміологічний анамнез, анамнез життя;
- оглянути хворого з метою удосконалення методів обстеження і збору діагностичної інформації (по схемі що рекомендується);
- виділити основні симптоми захворювання і записати зібрані дані у зошит (щоденник студента);
- визначити попередній клінічний діагноз згідно з класифікацією;
- обгрунтувати і призначити додаткові дослідження;
- інтепретіровать результати лабораторних та інструментальних досліджень;
- обгрунтувати і визначити принципи лікування.
Змістовий модуль 12.
ДИТЯЧІ КРАПЕЛЬНІ ІНФЕКЦІЇ.
Тема № 1.
Скарлатина та псевдотуберкульоз.
САМОСТІЙНА ПОЗАУДИТОРНА РОБОТА СТУДЕНТІВ
ПІДГОТОВКА ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ.
1. Ціль самостійної позааудиторної роботи студента: вивчення теоретичних питань, що стосується скарлатини та псевдотуберкульозу у дітей.
2. Після вивчення теми студент повинен знати:
- Визначення поняття «Скарлатина», «Псевдотуберкульоз».
- Етіологію.
- Епідеміологію.
- Основні ланки патогенезу.
- Основні клінічні прояви.
- Клінічну класифікацію.
- Критерії діагностики.
- Принципи терапії.
- Протиепідемічні заходи в осередку, показання до госпіталізації.
Джерела навчальної інформації.
Основна література:
1. Нисевич Н.И., Учайкин В.Ф. Инфекционные болезни у детей.- М.: Медицина, 1990. - С.332-371;
2. Носов С. Д. Детские инфекционные болезни. - М.: Медицина, 1982. - С. 309- 369;
3. Михайлова А.М., Трішкова Л.О., Крамарєв С.О., Кочеткова С.М. Інфекційні хвороби у дітей. – Київ, «Здоров’я», 2000 – С.126-138.
4. Клінічні лекції кафедри.
Додаткова:
1. Учайкин В.Ф. Руководство по инфекционным болезням у детей: Учебное пособие для студентов мед. ВУЗов/Авт. кол-в; МЗРФ. ѕ М.: ГЭОТАР, Медицина, 1998.—809 с. С 529 – 544; 621 – 630.
2. Богадельников И.В., Горишняк Л.Х. и др. Справочник по инфекционным болезням у детей. Издание 4-е дополненное и переработанное под общей редакцией проф. И.В. Богадельникова, С. 262-267; С. 310-512.
3. И.В Богадельников Дифференциальная диагностика основных инфекционных заболеваний, протекающих с экзантемой. - Симферополь, 1999г.- С.30-42.
4. Быстрякова Л.В. Инфекционные экзантемы у детей.-Л.: Медицина, 1982.-216с.
5. Инфекционные болезни у детей. Учебник для педиатрических факультетов мед. Вузов / Под редакцией проф. В.Н. Тимченко и проф. Л.В. Быстряковой. – СПб: СпецЛит, 2004г. С.107 - 116; С 308 – 318.
6. Інфекційні хвороби у дітей / під ред. С.О.Крамарєва. - К. “Моріон”, 2003. – 480 с.
7. Nelson textbook 18th Edition by Robert M. Kliegman, MD, Richard E. Behrman, MD, Hal B. Jenson, MD and Bonita F. Stanton, MD. Видавництво: SAUNDERS.
Інформаційний пакет за темою.
СКАРЛАТИНА (SСАRLАТINА).
Скарлатина — гостре інфекційне захворювання токсико-септичного характеру, що супроводжується загальною інтоксикацією (гарячка, блювання, ураження нервової та серцево-судинної систем), ангіною, дрібнокрапчастим висипом на шкірі, розвитком ускладнень гнійно-септичного та алергічного генезу.
Етіологія. Збудником скарлатини є бета-гемолітичний стрептокок групи А, за типоспецифічним антигеном має понад 80серотипів. Скарлатина — це одна з форм стрептококової інфекції яка відрізняється проявами токсичного компоненту який обумовлений еритрогенним токсином Діка. Гемолітичний стрептокок виробляє такі токсини: еритрогенний токсин Діка (термолабільна фракція) та алерген (термостабільна фракція), а також гемолізин, стрептолізини, лейкоцидин, фібринолізин тощо. Усі серотипи гемолітичних стрептококів увторюють однаковий токсин, тому антитоксичний імунітет груповий, антибактеріальний імунітет типоспецифічний, але нестійкий.
Епідеміологія. Скарлатина частіше зустрічається в дітей 4-7 років. Діти 1-го року життя, як правило, на скарлатину хворіють рідко, вони не чутливі до еритрогенного токсину. Джерелом інфекції є хворий на скарлатину, а також на стрептококову ангіну.
Передача інфекції відбувається повітряно-крапельним шляхом (через слину, слиз із носогорла), а також контактно-побутовим через третіх осіб, білизну, речі, іграшки, якими користується хворий, та харчові продукти, особливо молоко. Сприйнятливість до інфекції достатньо висока, індекс контагіозності близько 40%. Вхідними воротами інфекції є зів і порожнина носогорла, збудник може проникнути також через уражену шкіру і слизові оболонки (екстрабукальна, ранова скарлатина)
Патогенез та патологічна анатомія. У розвитку скарлатини головне значення мають збудник захворювання, його токсини та алергени. Так звані 3 ланки (компоненти) патогенезу скарлатини (токсична, алергічна та септична) розроблені О.О.Колтипіним та його школою Характерний первинний афект — скарлатинозна ангіна (обумовлений інфекційним або септичним компонентом-безпосередньо самим стрептококом)- ураження мигдаликів, появи підщелепного, регіонарного лімфаденіту. Із первинного афекту в кров активно надходять токсини та алергени. Токсичні прояви (токсична ланка) пов'язані з еритрогенним токсином, який має тропізм до вегетативної, ендокринної, нервової та серцево-судинної систем і проявляється симптомами загальної інтоксикації - гарячка, блювання, висипом, ураженням центральної та вегетативної нервової системи, серцево-судинними розладами.
Скарлатинозний висип — це дрібнокрапчасте запалення дерми (розширення капілярів, периваскулярний набряк, некроз поверхневого шару епітелію). Наприкінці 1-го тижня починає з'являтися антитоксичний імунітет.
Із 2-го тижня розпад збудника змінює чутливість організму до білкових компонентів стрептокока, і розвивається інфекційна алергія: підвищення температури тіла, поява плямистого висипу, артралгія та різні ускладнення (лімфаденіт, нефрит, міокардит).
Клініка. Інкубаційний період скарлатини триває від 1 до 12 днів, у середньому 5—7 днів. Хвороба починається гостро підвищення температури тіла, лихоманкою. Відмічаються головний біль, загальна слабкість, болюче ковтання. Характерний вигляд хворого; злегка одутле обличчя, підщелепні лімфовузли збільшені, під час пальпації болючі. Під час огляду зіва виявляють яскраву гіперемію, відмежовану м'яким піднебінням, язичком та мигдаликами.
Уже в 1-й, рідше - 2-й день хвороби характерне висипання на шкірі: численні дрібнокрапчасті яскраво-червоні елементи, розташовані дуже близько один від одного, але вони не зливаються. Загальний фон шкіри рожевий. На обличчі хворого яскрава гіперемія щік, ділянка підборіддя та довкола рота виділяються значною блідістю без висипу (блідість носогубного трикутника). Висип найвиразніший у ділянці ліктьових згинів, на бокових поверхнях тулуба, внизу живота та пахвинних ділянках, шкірні складки "насичені", іноді з'являються петехіальні елементи симптом Пастіа-Кончаловського. Чітко виявляється білий дермографізм. Крім такого висипу при скарлатині буває міліарний висип з маленькими пухирцями, дрібноплямистий, геморагічний, у тяжких випадках дуже рясний, ціанотичного характеру. Типовою для скарлатини є також сухість шкіри та слизових оболонок рота, особливо в перші дні захворювання. Висип зберігається протягом 2—7 днів, зникає, не залишаючи сліду. Після зникнення висипу на шкірі (на 6—7-й день хвороби) з'являється досить характерний, хоча й пізній, симптом скарлатини – лущення (на обличчі, шиї, тулубі – висівкоподібне, на підошвах та долонях – пластівчасте). Постійним симптомом скарлатини є ангіна(катаральна, фолікулярна, некротична та фібринозна). На слизовій оболонці м'якого піднебіння відмічається краплинна енантема. Язик вологий і вкритий товстим сірувато-білим нальотом. Із 3—4-го дня хвороби язик звільняється від нальоту і набуває яскраво-червоного кольору, на його кінчику можна бачити численні збільшені сосочки (малиновий язик). Цей симптом зберігається 1—2 тиж.
Ураження серцево-судинної системи характеризується тахікардією, глухістю тонів серця, підвищенням артеріального тиску, межі серця розширені. Печінка збільшена. Типовим для скарлатини є перебіг симпатикус-фази та вагус-фази, пов'язаний з ураженням токсином вегетативної нервової системи. У перші 3-—4 дні виявляється симпатикус-фаза: тахікардія, підвищення артеріального тиску, сухість шкіри, симптом Ашнера негативний, білий дермографізм повільно з'являється і швидко зникає, в крові спостерігається підвищення рівня цукру. З 5—6-го дня настає вагус-фаза: брадикардія, зниження артеріального тиску, пітливість, симптом Ашнера різко позитивний, білий дермографізм швидко з'являється і повільно зникає, рівень цукру в крові знижується. Картина крові характеризується нейтрофільним лейкоцитозом, підвищенням ШОЕ, з 4—6-го дня нерідко можна виявити еозинофілію (до 6—7%). За звичайного перебігу скарлатини гострий період триває 7—12 днів. Настає період одужання та відносного благополуччя з переходом у 2-й період ускладнень, багато з яких можна пояснити сенсибілізацією організму до стрептокока.
Класифікація. Виділяють типові і атипові форми скарлатини, за тяжкістю легку, середньої тяжкості і тяжку (токсична, септична і токсико-септична) форми.
Легка форма. Температура тіла до 38 °С, помірна інтоксикація, ангіна катаральна, незначний висип на шкірі. Клінічні симптоми тривають протягом 3—5 днів. Ускладнення з'являються рідко.
Середньотяжка форма розвивається гостро з повторним блюванням, гарячкою до 39—40 °С, головним болем, тахікардією, яскравим висипом на шкірі, енантемою, ангіною з жовто-білим нальотом у криптах. Токсикоз та гарячка виражені протягом 7—8 днів. Частими ускладненнями можуть бути нефрит, отит, лімфаденіт.
За тяжкої форми скарлатина може бути токсичною ( перевага токсичного компоненту): гострий початок із багаторазовим блюванням, гарячка до 40 °С і вище, потьмарена свідомість, можливі корчі, менінгеальні симптоми, тахікардія, яскравий рясний висип ціанотичного характеру. Склери очей насичені кров'ю, зіниці звужені, артеріальний тиск різко падає, межі серця розширені, тони значно приглушені. Можлива поява гострої серцево-судинної недостатності внаслідок токсичного пригнічення ЦНС і серцево-судинного апарату. Септична форма характеризується розвитком глибоких некрозів у зіві і некротичних процесів у носогорлі. Циркуляція стрептокока в крові дає вторинні септичні ускладнення: гнійний отит, мастоїдит, флегмони, артрити тощо. Температурна крива септичного Інтермітуючого характеру.
Атипові форми. Екстрафарингеальна (екстрабукальна) форма скарлатини (ранова, опікова, постопераційна) характеризується коротким інкубаційним періодом, відсутністю змін у зіві, висип передусім навколо вхідних воріт інфекції, контагіозність мінімальна.
Стерта (рудиментарна) форма проявляється катаральною ангіною і незначним висипом, який триває не більше ніж 1 день, ускладнень не буває. До атипових належать дуже форми з агравійованими симптомами: гіпертоксична та геморагічна. Захворювання розвивається дуже тяжко і бурхливо. Через 1—2 дні може настати смерть від гострої серцево-судинної недостатності та ураження центральної нервової, вегетативної та ендокринної систем. Типовий синдром скарлатини (висип та ангіна) в цих випадках може бути відсутнім.
У дітей раннього віку перебіг скарлатини має свої особливості: початковий токсичний синдром виражений слабо (температура субфебрильна, блювання не буває), висип незначний, шкіра бліда, лущення не спостерігається, ангіна катаральна, малиновий язик зустрічається не часто. Однак тяжкість захворювання пов'язана з великою кількістю септичних ускладнень, які з'являються після 6-го дня захворювання, і нерідко розвитком септичної форми вже з 1—2-го дня захворювання.
Ускладненнями скарлатини можуть бути лімфаденіт, отит, синусит, мастоїдит, нефрит, артрит, міокардит. Ускладнення алергічної природи виникають на 2-4-му тижні від початку хвороби, частіше в дітей старшого віку, гнійні на 2-му і на 4-му тижня частіше в дітей раннього віку.
Після скарлатини можуть бути рецидиви, які пов'язані з реінфекцією та суперінфекцією гемолітичним стрептококом нового типу. Частіше рецидиви виникають у дітей, які перебувають у скарлатинозному відділенні.
Діагностика. Наявність симптомів інтоксикації (гарячка, блювання, порушення загального стану), характер висипу (дрібнокрапчастий висип на рожевому тлі шкіри, характерний вигляд обличчя, "насиченість" шкірних складок, сухість шкіри, поява висипу протягом 1-ї доби, лущення), різко відмежована ангіна з нальотами на мигдаликах, збільшення регіонарних лімфовузлів, малиновий язик, лейкоцитоз із нсйтрофільозом є свідченням того, що це скарлатина. Підтверджують скарлатину знаходженням бета-гемолітичного стрептокока в бактеріологічних дослідженнях мазків з носогорла та мигдаликів.
Диференціальну діагностику слід проводити з такими захворюваннями, як краснуха, псевдотуберкульоз, скарлатиноподібний синдром при стафілококовій інфекції, кір, менінгококцемія, медикаментозні висипи, пітниця.
Для хворих на краснуху ангіна не характерна. Блідо-рожевий дрібний висип з'являється протягом 2—3-го дня хвороби, розташовується в носогубному трикутнику, на сідницях і стегнах, температура тіла підвищується незначно. Одна з найхарактерніших ознак краснухи — це збільшення потиличних і задньошийних лімфовузлів.
У хворих на псевдотуберкульоз висип дрібнокрапчастий, з'являється протягом 2—8-го дня хвороби, локалізується на тулубі довкола суглобів. У розпал хвороби відмічається також ураження суглобів (біль, обмеження руху), збільшення печінки та селезінки, диспептичні явища (нудота, блювання, біль у животі, рідкі випорожнення).
При стафілококовій інфекції зі скарлатиноподібним синдромом висип з'являється навколо гнійного вогнища (гнійний лімфаденіт, остеомієліт тощо) на 4—5-й день клінічних проявів хвороби, "насиченість" шкірних складок відсутня, немає ангіни, "малинового" язика.
Типовими для кору є наявність продромального періоду з катаральними явищами (риніт, кон'юнктивіт, ларинготрахеїт, бронхіт) та плямами Бєльськош—Філатова, що з'являються на 2—4-й день хвороби. Великий плямистий висип на незмінюваній шкірі з'являється на 4—5-й день хвороби в певній послідовності протягом З днів. Висип згодом темніє і з'являється пігментація (зберігається 1—1,5 тиле). У крові лейкопенія з лімфоцитозом.
Менінгококцемія розпочинається раптово: ознаки інтоксикації і через 4—6 год геморагічно-некротичний висип переважно на сідницях та стегнах.
Медикаментозні еритеми з'являються як ускладнення лікарської терапії. Висипка пятнисто-папульозна, нерідко має злитий характер, супроводжується сверблячкою. Може відмічатись набряклість шкіри та слизових оболонок (набряк Квінке). У крові відмічається еозинофілія.
Лікування. Госпіталізувати необхідно хворих з тяжкими та ускладненими формами незалежно від віку, хворих із дитячих закладів закритого типу. У стаціонарі палати необхідно заповнювати одномоментно (протягом 1—2 днів). Режим постільний, хворим призначають напіврідку їжу (слизуваті супи, рідкі каші, кефір, киселі тощо), їжа має бути вітамінізованою.
За всіх форм скарлатини призначають антибіотики, що сприяє швидкій санації від гемолітичного стрептокока, запобігає розвитку ускладнень, скорочує період виділення збудника, зменшує кількість та тяжкість алергічних проявів. Частіше призначають пеніцилін внут-рішньом'язово (від 100 000—150 000 до 200 000—300 000 ОД/кг маси тіла на добу) або феноксиметилпеніцилін перорально (50 мг/кг маси на добу), у разі алергії чи непереносимості пеніциліну та в домашніх умовах застосовують також еритроміцин, ампіокс, лінкоміцину гідрохлорид та ін.
Призначають дезінтоксикаційну терапію ентерально (легкі та середньотяжкі форми, при відсутності блювоти) та внутрішньовенно (реополіглюкін, фізіологічний розчин та 5% розчин глюкози з домішками вітамінно-енергетичних сумішей, серцево-судинних препаратів). Усім хворим призначають антигістамінні препарати (димедрол, фенкарол, лоратадин, еріус,піпольфен тощо), особливо в дітей з діатезом та алергічними порушеннями.
Лікування ускладнень проводять за їх видом і тяжкістю.
Специфічної профілактики скарлатини немає.
Профілактика. Неспецифічна профілактика включає раннє виявлення захворювання та ізоляцію хворих. Термін ізоляції хворих у стаціонарі не менше ніж 10 днів (повне клінічне видужання, відсутність ускладнень). У дитячий заклад дитину можна направити через 22 дні від початку хвороби.
Діти, які були в контакті з хворим, протягом 7 днів після контакту не відвідують дитячі заклади — карантин (до 2-го класу школи), коли хворого вилучено з осередку хвороби, та 17 днів, коли хворий залишається в осередку. Заключну та поточну дезінфекцію проводять під контролем лікаря, батьків чи медперсоналу.
ПСЕВДОТУБЕРКУЛЕЗ.
Псевдотуберкульоз - гостре інфекційне захворювання, характеризується вираженим поліморфізмом клінічних проявів з переважанням токсико – алергічного синдрому, скарлатиноподібної висипки, ураженням шлунково – кишкового тракту, суглобів, печінки, зачасту рецидивующим, затяжним перебігом.
Етіологія. Збудником псевдотуберкульозу є грамнегативна паличка (Іегsіnіа рsеudotuberculosis). Особливістю збудника є його здатність до росту за низьких температур (1—4 °С). Виділяють 6 сероварів, але частіше зустрічаються І, III та IV серовари. Збуднику притаманні інвазивні властивості, завдяки чому він легко проникає крізь природні бар'єри.
Епідеміологія. Джерелом інфекції є дикі і домашні тварини (60 видів ссавців та 29 типів птахів). Основний резервуар інфекції мишоподібні гризуни, які інфікують харчові продукти та воду та довгий час у них зберігаються.
Роль людини як джерела інфекції не встановлена. Інфікування відбувається харчовим шляхом (салат, фрукти, молочні продукти, вода тощо). Максимумом захворювання реєструється у лютому-березні (широке вживання овочів та фруктів, які зберігаються в овочесховищах, де вони інфікуються гризунами).
Патогенез. Збудник псевдотуберкульозу потрапляє в кишечник через рот (фаза зараження) і відбувається його інвазія в слизові оболонки (ентеральна фаза), виникають запальні зміни в слизовій оболонці та її лімфатичному апараті (фаза регіонарної інфекції). Із лімфатичного апарату ШКТ ієрсинії та продукти їх життєдіяльності потрапляють у кров (фаза генералізації інфекції). У патогенезі хвороби важливе значення мають інфекційний, токсичний та алергічний компонент (висип, артралгії, нодозна еритема).
Особливістю Імунітету є дуже повільне накопичення специфічних антитіл (нерідко тільки після рецидивів), що зумовлюється недостатнім антигенним подразненням. Імунітет достатньо стійкий, повторні захворювання зустрічаються рідко.
Клініка. Інкубаційний період 3—19 днів (у середньому 6—8 діб). Захворювання починається гостро з підвищення температури тіла до 38—40"С. Клінічні прояви поліморфні: головний біль, біль у суглобах(артралгії, артрити), м'язах, млявість, порушення сну, незначні катаральні прояви, біль під час ковтання, іноді запаморочення, нудота, блювання, біль у животі. У деяких хворих з'являються пронос. Типовим є одутлість та гіперемія обличчя, гіперемія кон'юнктив та ін'єкція судин склер. Слизова оболонка ротової порожнини гіперемійована, набрякла, язик спочатку вкритий товстим сірувато-білим нальотом, з 3—-4-го набуває яскраво-червоного кольору з набряклими сосочками (малиновий язик). Збільшуються розміри печінки та селезінки. Типовим симптомом є дрібно-крапчастий висип на гіперемійованому фоні шкіри зі згущенням висипу у природніх складках та крупний висип навколо суглобів. Частіше уражуються променевозап'ясткові, міжфалангові, колінні та гомілково-стопні суглоби Обличчя, кисті та стопи гіперемійовані (рожево-синюшні) та набряклі (симптоми капюшона, рукавичок та шкарпеток). Іноді висип супроводжується свербежем шкіри. Висип зберігається подовж 3—7 діб (іноді кілька годин) з наступним лущенням - на 7—12-й день.
Характерне ураження ШКТ - апетит знижений, нудота, блювання, біль у животі, розлад випорожнень, виявляється позитивний симптом Падалки, мезаденит та апендицит. Часто збільшуються печінка та селезінка, відзначається жовтяниця шкіри та склер. З боку серцево-судинної системи відмічається брадикардія (рідше тахікардія), глухість серцевих тонів, іноді систолічний шум на верхівці серця, аритмія, артеріальний тиск знижений, виявляються на порушення ЕКГ.
Можливий біль у поперековій ділянці (позитивний симптом Пас-тернацького), зниження діурезу, альбумінурія, мікрогематурія, циліндрурія та піурія ("інфекційно-токсична нирка").
У крові лейкоцитоз із нейтрофільозом та ядерним зсувом уліво, еозинофілія та прискорена ШОЕ.
Класифікація. Розрізняють типові та атипові форми. Типова: скарлатиноподібна, абдомінальна, артралгічна, жовтянична, комбінована, генералізована (септична).
Скарлатиноподібна форма зустрічається найчастіше, характеризується інтоксикацією, скарлатиноподібним висипом, ураження ШКТ, незначним збільшенням печінки та селезінки, тривалою гарячкою.
Артралгічна форма. Ведучим симптомом є ураження суглобів по типу поліартриту (біль, набряклість суглобів, обмеження руху), тривала гарячка, інтоксикація, можуть бути ураження інших органів.
Абдомінальна форма характеризується клінічними проявами апендициту, мезаденіту, термінального ілеїту, панкреатиту, нудотою, блюванням, болем у животі, порушенням випорожнень, тривалою гарячкою.
Жовтянична форма характеризується ураженням печінки, жовтяничним забарвленням шкіри та склер, значною інтоксикацією, тривалою гарячкою, темною сечею, знебарвленим калом, білірубінемією, незначним підвищенням активності АлАТ та АсАТ у крові.
При генералізованій формі спостерігаються підвищення температури до 39—40 °С, тривала гарячка, екзантема, ураження ШКТ, суглобів, печінки, серцево-судинної системи, можливий розвиток менінгіту та менінгоенцефаліту і висів збудника зі спинномозкової рідини.
Іноді зустрічається тифоподібний та мононуклеозоподібний варіанти псевдотуберкульозу.
За тяжкістю типові форми бувають легкі, середньотяжкі і тяжкі.
Легкої форми: інтоксикація незначна, температура тіла 38—38,5 "С, незначний висип, збільшення печінки, легкий артрит.
Середньотяжка форма характеризується значною інтоксикацією, температура тіла вища ніж 38,5 °С, нудота, блювання, рясний висип, значні зміни з боку внутрішніх органів та систем.
Тяжка форма: значне підвищення температури тіла, постійна нудота, повторне блювання, запаморочення, дуже рясний висип, часто з геморагічним компонентом, симптоми ураження печінки, суглобів, ШКТ, серцево-судинної системи, в крові гіперлейкоцитоз, значний ядерний зсув уліво, висока ШОЕ.
Атипові форми: катаральна, стерта та субклінічна діагностуються в осередку інфекції, характеризується наявністю антитіл у сироватці.
Перебіг псевдотуберкульозу довготривалий (до 1—1,5 міс), можливі загострення та рецидиви (від одного до трьох). У таких випадках хвороба триває до 2—3 міс.
Діагностика і диференціальна діагностика. Діагностика псевдотуберкульозу основана на клінічних та лабораторних даних. Бактеріологічні дослідження: засів крові та змивів із ротогорла (на 1-му тижні), мокротиння, фекалій, сечі (протягом клінічних проявів хвороби) для виділення ієрсиній. Із серологічних методів використовують реакцію аглютинації, РСК, РПГА та РТГА. Кров досліджується на початку хвороби і на 2—3-му тижні. Діагностичним вважається титр 1:200 (за РПГА) та його зростання в динаміці хвороби.
Псевдотуберкульоз необхідно диференціювати зі скарлатиною, кором, ентеровірусною екзантемою, вірусним гепатитом В, сепсисом, тифоподібними захворюваннями. На відміну від скарлатини для псевдотуберкульозу типові тривала і хвилеподібна гарячка, відсутність регіонарного лімфаденіту, наявність застійної гіперемії кистей і стоп, жовтяниця, біль у животі, збільшення печінки та селезінки, поліартрит, можливий поліморфізм висипу.
Кір відрізняється від псевдотуберкульозу наявністю катаральних явищ з плямами Бєльського—Філатова, етапністю висипу плямисто-папульозного типу з наступною пігментацією, лейкопенією з лімфоцитозом у крові.
Жовтяничний варіант псевдотуберкульозу відрізняє від вірусного гепатиту В тривала гарячка з симптомами інтоксикації: висип на шкірі, тривалість інтоксикації та температури, лейкоцитоз з нейтрофільозом в крові, а також більш низькі показники АЛТ і АСТ порівняно з вірусним гепатитом, для якого особливо типовим с синдром цитолізу.
При сепсисі гарячка має значні коливання протягом доби, виражене потовиділення, висип частіше геморагічний або алергічний, перебіг хвороби ациклічний.
При ентеровірусних захворюваннях висип часто поєднується з катаральними явищами та герпетичним висипом на слизовій оболонці ротогорла, відмічаються значний біль у м'язах та за ходом нервів, головний біль і менінгеальні ознаки, зміни в крові практично відсутні.
Лікування. Рекомендується постільний режим до 1—4 тиж (до нормалізації температури та зникнення симптомів інтоксикації). Повноцінна дієта з відповідним обмеженням деяких продуктів при ураженні печінки та травного тракту.
Етіотропна терапія. Збудник найбільш чутливий до левоміцетину, гентаміцину сульфату, тетрацикліну та канаміцину, фторхінолонів. Курс терміном від 7 до 14 днів. Патогенетична -дезінтоксикаційна терапія: внутрішньовенне уведення глюкозо-сольових розчинів, глюкокортикоїдів. Посиндромна терапія: при поліартриті – нестероїдні протизапальні засоби (індометацин, диклофінак, вольтарен, ібупрофен), при ураженні серцево-судинної системи — корглюкон, кордіамін, геморагічному синдромі — гепарин, амінокапронова кислота. Для стимуляції імуногенезу - метилурацил, пентоксил, аскорбінову кислоту, полівітаміни
Профілактика. важливим є боротьба з гризунами, належне збереження овочів, фруктів та інших продуктів харчування, а також на їх виготовлення та реалізація. В осередку інфекції забезпечують спостереження протягом 3 тиж, забороняється вживання сирих овочів без термічної обробки. У контактних проводять бактеріологічне дослідження фекалій.
Специфічну профілактику не розроблено.
Лабораторна діагностика:
1. Клінічний аналіз крові (при бактеріальних інфекціях- лейкоцитоз, нейтрофільоз, зсув формули крові вліво, прискорене ШОЕ; Звернути увагу на еозинофілію. При вірусних – лейкопенія, лимфоцитоз).
2. Бак. дослідження мазків зі слизових оболонок зіву, нашарувань на мигдаликах, носових ходів.
3. Бактеріологічні дослідження(для діагностики псевдотуберкульозу): засів крові та змивів із ротогорла (на 1-му тижні), мокротиння, фекалій, сечі (протягом клінічних проявів хвороби) для виділення ієрсиній.
4. Серологічні методи: використовують реакцію аглютинації (РА), РСК, РПГА та РТГА. Кров досліджується на початку хвороби і на 2- 3-му тижні. Діагностичним вважається титр 1:200 (за РПГА) та його зростання в динаміці хвороби. Особливо достименним для встановлення діагнозу вважається визначення антитіл класу IgM в реакції ІФА.
Змістовий модуль 12.
