За виконуваними функціями частки поділяються на:
1)формотворчі;
2) заперечні;
3)стверджувальні;
4) питальні;
5) модальні;
6) вказівні.
Формотворчі частки хай, нехай, би, б, бодай беруть участь у творенні аналітичних форм наказового, бажального, умовного способу дієслів (І хай вам буде все до речі, Нехай вас сонце не пече, і дощ буйненький ваші плечі Не полива і не січе)
До часток не належать:
-зворотній дієслівний постфікс –ся (-сь);
-словотвірні афікси де(дехто), небудь (хто-небудь), будь (будь-хто), -сь (десь, колись).
Вони виконують словотвірну функцію і виступають афіксами.
Заперечні частки не, ні, ані виражають повне або часткове заперечення змісту повідомлення (Шалені темпи. Час не наша власність. Фантастика – не мріяв і Жюль Верн).
Стверджувальні частки так, еге, егеж, атож, аякже вказують на те, що зміст відповідного повідомлення відображає дійсну або таку ситуацію, що обов”язково має бути реалізована (Та на таке питання зауряд одказують: "еге, авжеж, аякже, любитиму дуже”, - одмовила вона всміхаючись).
Заперечні і стверджувальні частки у відповідних комунікатиних ситуаціях набувають функцій слів-речень.
Питальні частки чи, чи ж, чи не, та чи, хіба, хіба ж, та хіба, невже, невже ж, та невже, поєднують значення питальності, виступаючи засобом оформлення відповідного комунікативного різновиду речень, і модальності (сумнів, хвилювання, здивування, непевність, недовіра) (Хіба є хто на світі крилатіший за людину?)
Модальні частки є найважливішим різновидом. Їм властивий широкий діапазон значень, пов”язаних з вираженням суб”єктивного ставлення до повідомлюваного, емоційних оцінок, безпосередніх реакцій мовця, спричинюваних ситуативними умовами.
Модальні частки мають значення:
А) припущення, сумніву, непевності щодо вірогідності повідомлюваного (мов, мовби, немов, немовби, немовбито, мовляв, ледве чи, наче, неначе, ніби, навряд чи).
Б) підсилення, категоричного увиразнення, спеціального виділення повідомлення (і, та, так, аж, все, таки, уже, ще, же(ж), бо, саме, якраз, десь, якось, куди, же(ж), так).
В) волевиявлення, спонукання до дії (давай(те), годі, ну, же(ж), так).
Г) переповідності, встановлення зв”язку повідомлення з його джерелом, з іншими фактами і подіями (мов, мовляв).
6) вказівні частки (ось, осьде, он, онде, ген, от, то, ото, це, оце, воно) використовуються як засоби актуалізації компонентів окремих висловлювань у відповідних мовленнєвих ситуаціях, підкреслення, спеціального виділення їх (І що воно за дитина, ніяк не заплаче!)
Частки перебувають у найтіснішому зв”язку з контекстуальним оточенням, яке дає змогу ідентифікувати їх, відмежовувати від інших омонімічних службових і повнозначних слів.
Фразові частки
Фразові частки надають словам, словосполученням і реченням різних семантичних, модальних та емоційно-експресивних відтінків, тому поділяються на три групи:
1) частки, що виражають смислові відтінки значень слів, словосполучень, речень;
2) частки, що вказують на модальні та модально-вольові відтінки;
3) частки, що виражають емоційну оцінку висловлювання або підсилюють виразність мовлення.
Іншими словами, фразові частки оформлюють певний тип речення, виражають ставлення мовця до змісту всього речення або виділяють один із його компонентів.
У свою чергу, кожна із зазначених груп включає різні за функціонально-семантичними особливостями частки.
До першої групи часток належать:
1) вказівні, що виконують вказівну функцію: ось, он, онде, от, це, оце, то, ото, воно. Наприклад: Понад лісом грають ворони, — значить, от уже й весна;
2) означальні, які вживаються для увиразнення значення окремих повнозначних слів: якраз, саме, справді, точно, власне, рівно. Наприклад: Сонце власне запало за сам вершок Чорної гори і червоним світлом обляло широкий край небозводу.
3) кількісно-означальні — вказують на кількісну неповноту, приблизність, часткову невідповідність між значенням слова й означуваним поняттям: майже, приблизно^, мало не, трохи, ледве, трохи не. Наприклад: Убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту...
4) обмежувально-видільні, що служать для виділення окремого слова в реченні: тільки, тільки не, лише, лиш, лишень, хоч, хоча, хоч і, хоча б. Наприклад: Ви хоч би поглядом ще раз зігрійте Нашу схололу спізнілу любов.
5) підсилювальні, що підсилюють значення повнозначних слів: і, й, та, таки, ще, навіть, вже, аж, ж, же, бо. Наприклад: Ще кохання прийде, може аж після нашої смерті.
Частки, що виражають модальні відтінки, поділяються на:
1) власне модальні, що вносять у висловлювання сумнів, припущення або впевненість щодо можливості повідомлюваного: мов, мовби, мабуть, мовляв, наче, навряд, навряд чи, ніби, ба, ну. Наприклад: Небо внизу над лісами делікатно блакитне, а подекуди ніби зелене... А на горах вершки наче куряться димом та парою...
2) стверджувальні, які підтверджують висловлену думку, стверджують наявність якогось факту чи явища або вказують на те, що мовець повністю згоден з повідомлюваним: так, еге, атож, аякже, авжеж. Наприклад: Так! Осінь — творчий спокій довгожданий, а не безсилля, не журба, не тлінь.
3) заперечні — виражають заперечення. Заперечуватися може будь- що: предмет, явище, ознака, дія і т. ін.: не, ні, ані. Наприклад: Тоді ще не знав я, що все проходить, все минає, забувається й губиться в невпинній зміні годин.
4) питальні, що використовуються для оформлення питальних речень, яким також можуть надавати відтінків сумніву, здивування, недовір'я: чи, хіба, невже, що за. Наприклад: Чи довго буде ще мені В оцій незамкнутій тюрмі... Нудити світом?
5) модально-вольові, або спонукальні, що виражають спонукання, наказ, побажання тощо: хай, нехай, би, б, ну, давай, бодай, годі. Наприклад: Які б не були мудрі чужі мислі, вони не повинні нам замінювати власного мислення.
Нарешті, третя група часток включає:
1) емоційно-експресивні, або окличні, частки, які вживаються переважно в окличних реченнях і увиразнюють емоційну оцінку висловлення: як, який, що за, що то за. Наприклад: Як чудово сказано! (Цюп.).
2) експресивно-підсилювальні частки, підсилюючи виразність мовлення, разом з тим служать для емоційного виділення слова: о, ой, ну, просто, от уже, куди, куди там, де там, все, адже, адже ж. Наприклад: А дівчина та куди мудріша за пана була...
Зауважимо, що не всі вчені послідовно виділяють такі групи часток. Дехто, наприклад, фразові частки ототожнює з модальними і в один ряд ставить стверджувальні, питальні, вказівні, окличні, обме- жувально-видільні, власне модальні та заперечні частки (М. Я. Плющ). Багато хто не виділяє емоційно-експресивних часток (М. В. Леонова, Г. О. Козачук), інші, навпаки, виокремлюють порівняльні частки (М. І. Пентилюк), уточнювальні та приєднувальні (І. П. Ющук) і под.
Формотворчі частки
Формотворчими називаються частки, що використовуються для творення різних граматичних форм.
Більшість граматистів до формотворчих зараховує, насамперед, частки хай, нехай, би, б, за допомогою яких утворюються форми наказового та умовного способу дієслова: хай здолає, нехай не затьмарить, вивчив би, зрозуміла б. Саме на ці частки, передусім, звертається увага і в шкільних підручниках, тоді як до формотворчих належать також частки -ся, -сь, за допомогою яких утворюються зворотні дієслова: збиратися, навчатися, готуватися; най-, що-, як-, які служать для творення форм найвищого ступеня порівняння прикметників та прислівників: найкращий, щонайкращий, якнайкращий; найвище, щонайвище, якнайвище; був, була, було, за допомогою яких утворюються форми давноминулого часу: прийшов був, прийшла була, прийшло було.
Словотворчі частки
До словотворчих часток належать ті, за допомогою яких утворюються нові слова. Йдеться про частки будь-, -небудь, казна-, хтозна-, -сь, аби-, де-, як-, чи-, що-, -би, -б, -же, -ж, не-, ні-, ані-. На думку авторів "Граматики української мови" (О.К. Безпояско та ін.), сюди можна зарахувати також частки -бо, -но, -то, -от, -таки.
Частки будь-, -небудь, казна-, хтозна-, де-, аби-, -сь служать для творення неозначених займенників і прислівників: будь-хто, що-небудь, казна-який, дещо, абиде, колись; так само і заперечна частка ні використовується для творення заперечних займенників та прислівників: нічий, нікуди, ніскільки; за участю часток не, ні можуть утворюватися також слова інших частин мови: неспокій, недоля, невільний, невдалий, нівроку, недарма, неволити, недодержати, неабиякий; за допомогою часток би, б, же, ж, то утворюються сполучники: щоб, якби, НІЖ, нібито, начебто, атож.
Словотворчу функцію інших часток можна простежити на таких прикладах: щодня, щомиті, чимало, чималенький, якомога та ін.
Виконуючи роль словотворчих формантів, частки з часом перетворюються на префікси або суфікси (нікотрий, неволя, недобрий, найшвидше, якийсь, зустрітися). Проте за традицією вони ще й досі кваліфікуються як частки. Словотворчі частки завжди виступають у сполученні з іншими словами. На відміну від словотворчих морфем, вони можуть міняти місце у структурі слова і навіть відриватися від нього при відмінюванні: абихто і аби з ким, ніщо і ні до чого, все-таки і все ж таки.
З іншого боку, оскільки словотворчі частки вживаються у складі морфологічного слова, то представники комунікативного підходу до витлумачення функціонального статусу часток говорять про неправомірність включення їх до часток як класу службових слів і пропонують відносити до синтетичних морфем.
Безперечно, виконуючи словотворчі і формотворчі функції, деякі частки наближаються до морфем, але при цьому зберігають певну формальну незалежність, що дає всі підстави зараховувати їх до часток. Словотворчі частки, уточнюючи зміст окремих слів, є їх складовими частинами, формотворчі ж уживаються лише в окремих формах слів для вираження граматичних значень.
3.Групи часток за будовою.
За будовою частки поділяються на прості і складені. Простими називаються ті, що складаються з одного слова. До них належать усі первинні частки, а також більшість однослівних вторинних часток: ще, же, би, навряд, мов, лише, тільки, навіть, ось, саме та ін.: Тільки музика хай виграє, Бо душа у мене є. Складені частки складаються з кількох слів. Найчастіше вони включають просту частку, що підсилюється або іншою простою часткою, або сполучником, або прийменником: трохи не, навряд чи, ще й, хай би, еге ж, тільки і, що за, невже ж, лиш би та ін.: Та хоча б вижив... Славний він хлопець.
За місцем у реченні частки бувають препозитивні (стоять перед тим словом, до якого відносяться): хай, нехай, давай, не, ні, казна-, хтозна-, що за та деякі інші: І тобі рости й не в'януть зроду, Квітувать в поемах і віршах і постпозитивні (стоять після того слова, до якого відносяться): -бо, -но, -то, -небудь: Отакий-то на чужині сон мені приснився... Окремі частки можуть вільно переміщуватись у реченні, тобто стояти в будь-якій позиції: хіба, тільки, лише, уже, ще, й та ін.: Ще замерзнеш у дорозі. Пор.: Замерзнеш ще у дорозі і Замерзнеш у дорозі ще.
За будовою частки поділяються на прості і складені. Простими називаються ті, що складаються з одного слова. До них належать усі первинні частки, а також більшість однослівних вторинних часток: ще, же, би, навряд, мов, лише, тільки, навіть, ось, саме та ін.: Тільки музика хай виграє, Бо душа у мене є (Гал.).
Складені частки складаються з кількох слів. Найчастіше вони включають просту частку, що підсилюється або іншою простою часткою, або сполучником, або прийменником: трохи не, навряд чи, ще й, хай би, еге ж, тільки і, що за, невже ж, лиш би та ін.: Та хоча б вижив... Славний він хлопець (Гонч.).
4. не було
5. Правопис часток.Наголос.
Правопис часток
Словотворчі частки пишуться разом, окремо або через дефіс.
Разом пишуться:
а) частки аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- у складі будь-якої частини мови (крім сполучників прислівникового типу): абищо, абияк, аніскільки, анітрохи, анічогісінько, аніяк, дедалі, деколи, декотрий, дещиця, дещо, чималенький, чимало, щовечора, що
години, щоденник, щодня, щодоби, щодуху, щонайкращий, щоправда, щоразу, щосили, якби, якнайшвидше, якомога, якщо та ін.;
б) частки би (б), то, що у складі сполучників: щоб, якби, немовбито, нібито, абощо, і частка же (ж) у складі стверджувальних часток авжеж, атож;
в) частка -ся (-сь) у зворотних дієсловах: будується, наївся (наївсь);
г) частка -сь у складі займенників і прислівників: котрийсь, котрась, котресь, якийсь, якась, якесь;десь, колись,.хтось, щось.
Окремо пишуться:
а) частка що в сполуках дарма що, тільки що, хіба що, що ж до;
б) частка то в експресивних сполученнях що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток.
Через дефіс пишуться:
а) частки бо, но, то, от, таки, коли вони виділяють значення окремого слова: іди-бо; давай-но; тільки-но; так-от, як-от; отакий-то, стільки-то, тим-то, якось-то; важкий-таки, все-таки, дістав-та-ки, так-таки;
ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!
Якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка, всі три слова пишуться окремо: скільки ж то (написано), чим би то (втішити).
ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!
Частка таки пишеться окремо від тих слів, яких вона стосується, якщо вона стоїть перед ними: Він таки забіг до друга.
б) компоненти будь-, -будь, -небудь, казна-, хтозна- й под. у складі займенників і прислівників.
Модальні частки теж пишуться окремо, а саме:
а) частка же (ж), що відіграє видільну роль у реченні:
Ходи ж зі мною; Він же великий учений;
б) частки то, це, що мають у складі речення значення вказівності або визначальності: На що то одній людині стільки грошей? Чи це вже й пожартувати не можна?
ПРАВОПИС ЧАСТКИ НЕ
Якщо частка не має заперечне значення, то вона з усіма частинами мови пишеться о к р є м о, а якщо виступай префіксом — разом.
Разом частка не пишеться:
з іменниками, прикметниками, дієсловами (дієприслівниками), прислівниками, які без не не вживаються: ненависть, незрівнянний, неозорий, невтомно, несамовито, нехтувати, необхідність, негайно; з іменниками, прикметниками, прислівниками, якщо в сполученні з префіксом вони набувають нового, протилежного, значення і їх можна замінити синонімом: неголосно (тихо); невеликий (малий); недруг (ворог); коли слова з не утворюють єдине поняття: неспеціаліст, незнайомий, немов;
у складі префікса недо-, що означає неповноту ознаки чи дії в іменниках, прикметниках, дієсловах, дієприкметниках, дієприслівниках, прислівниках: недопечений, недогашений, не-докошений, недооцінювати, недоспівані, недолюблювати, недоїдати, недожатий, недоцвів, недостатньо.
Окремо частка не пишеться: з іменниками, прикметниками, прислівниками, дієприкметниками при наявності протиставлення: не веселий, а сумний; не багато, а мало; не воля, а рабство. У реченні таке протиставлення може бути відсутнє, але його можна домислити: це не біла фарба (а іншого кольору); це не сестра (а подруга);
Примітка. Якщо зіставляються не прямо протилежні поняття, а суміжні, між якими можна поставити сполучник але, то не зі словами пишеться разом: голос мав невисокий, але приємний; читав неголосно, але виразно. Якщо ж протиставлення в реченні відсутнє, то не з прикметниками і прислівниками пишеться разом або окремо, залежно від змісту: при ствердженні — разом, при запереченні — окремо. Наприклад: Цей текст незрозумілий; Ця продукція не державна.
з дієсловами, числівниками, прийменниками, сполучниками, частками, з деякими прислівниками та дієприслівниками, із займенниками та дієслівними формами на -но, -то: ие бігти, не спитавши, не один, не перший, не про тебе, не тільки, не потрібно, не там, не мій, не ти, не то...не то, не можна, не вкрито, не зроблено, не виконано, не прочитано (але: неабиякий);
з прикметниками, прислівниками, перед якими стоять слова типу: далеко, зовсім, аж ніяк, нітрохи тощо: це не нове рішення, зовсім не довго чекати; аж ніяк не близько їхати.
ПРАВОПИС ЧАСТКИ НІ
Якщо частка ні виступає префіксом, то пишеться разом, якщо часткою — окремо.
Разом частка ні пишеться:
із займенниками та прислівниками: ніякий, нічий, ніхто, ніщо, ніколи, нікуди, ніде, нізвідки;
з іменниками, прикметниками та прислівниками, які без ні не вживаються: нічия, нікчемний, ніяково.
Окремо частка ні пишеться: якщо між часткою ні і займенником у непрямому відмінку стоїть прийменник: ні від кого, ні від чого, ні з ким, ні з чим, ні в чому, ні при чому, ні при кому, ні на кому, ні на чиїй;
коли частка ні вживається як повторюваний єднальний сполучник із заперечним значенням: ні гарний, ні поганий; ні дешевий, ні дорогий; ні старий, ні молодий; ні малий, ні великий;
у нерозкладних словосполученнях: ні світ ні зоря, ні се ні те, ні кінця ні краю.
