Частка
Групи часток за значенням
Часток у мові дуже багато і виконувані ними функції — найрізноманітніші. Це зумовлює труднощі класифікації.
Розрізняють словотворчі частки, які, уточнюючи зміст окремих слів, є їх складовими частинами, і формотворчі частки, які вживаються лише в деяких формах слова для вираження граматичних значень (хай, би та ін.).
Формотворчі частки утворюють дієслівні форми умовного та наказового способів (хай, нехай, би, б):
Хай я загину, та хай сяє мило над людьми сонцем правда і надія (Леся Українка).
Дивлюся на море широке, глибоке, поплив би на той бік — човна не дають (Т. Шевченко).
Частки хай, нехай завжди стоять перед дієсловами, до яких вони відносяться, частка би (б) може стояти як після дієслова, до якого відноситься, так і перед ним.
Формотворчі частки завжди пишуться окремо.
До словотворчих часток належать заперечні й модальні частки.
Заперечні частки не, ні, ані слугують для заперечення змісту цілого речення або окремої його частини. Частки не, ні можуть мати й підсилювальне значення:
Яке б завдання не дали йому, він завжди його виконає (тобто будь-яке завдання, яке йому доручать, він виконає).
Не сказав ні слова (частка ні підсилює заперечення).
Заперечна частка ні при повторенні виступає в значенні єднального сполучника:
Беркути ніколи не сплямували ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров'ю (І. Франко).
Модальні частки вживаються для оформлення певних типів речень, для надання певних смислових відтінків окремим словам, для вираження ставлення мовця до висловленого змісту.
Серед них виділяють:
— питальні: чи, хіба, невже:
Чи є слова, якими гоять рани? (І. Жиленко);
— окличні: як, що за, що то за:
Що за розкіш, що за привілля в степу (Панас Мирний);
— вказівні: ось, он, от, ген, це, оце, то, ото:
От і вечірня зіронька стрепенулась за сусідським двором (М. Стельмах);
— стверджувальні: так, еге, авжеж, атож:
Так, я буду крізь сльози сміятись (Леся Українка);
— підсилювальні: же (ж), аж, адже, і, навіть, та й, таки:
Зростай же, добрий, пречудовий світе! (П. Тичина);
— видільні: тільки, лише (лиш), хоча (хоч):
Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив (Леся Українка);
— обмежувальні: майже, чи не, трохи не, мало не:
Мало не вся робота була на ній: і в печі топила,і воду носила;
— спонукальні: годі, ну, нумо, бодай, бо, но:
Скажи-бо, Степане: може, справді нездужаєш! (Т. Шевченко);
— уточнювальні: саме, якраз, точно, дійсно:
Ми саме зібралися йти;
— виражають сумнів, упевненість, припущення: мабуть, навряд, нібито, може:
Може, не підемо?
Правопис часток
Словотворчі частки пишуться разом, окремо або через дефіс.
Разом пишуться:
а) частки аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- у складі будь-якої частини мови (крім сполучників прислівникового типу): абищо, абияк, аніскільки, анітрохи, анічогісінько, аніяк, дедалі, деколи, декотрий, дещиця, дещо, чималенький, чимало, щовечора, що
години, щоденник, щодня, щодоби, щодуху, щонайкращий, щоправда, щоразу, щосили, якби, якнайшвидше, якомога, якщо та ін.;
б) частки би (б), то, що у складі сполучників: щоб, якби, немовбито, нібито, абощо, і частка же (ж) у складі стверджувальних часток авжеж, атож;
в) частка -ся (-сь) у зворотних дієсловах: будується, наївся (наївсь);
г) частка -сь у складі займенників і прислівників: котрийсь, котрась, котресь, якийсь, якась, якесь;десь, колись,.хтось, щось.
Окремо пишуться:
а) частка що в сполуках дарма що, тільки що, хіба що, що ж до;
б) частка то в експресивних сполученнях що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток.
Через дефіс пишуться:
а) частки бо, но, то, от, таки, коли вони виділяють значення окремого слова: іди-бо; давай-но; тільки-но; так-от, як-от; отакий-то, стільки-то, тим-то, якось-то; важкий-таки, все-таки, дістав-та-ки, так-таки;
ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!
Якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка, всі три слова пишуться окремо: скільки ж то (написано), чим би то (втішити).
ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!
Частка таки пишеться окремо від тих слів, яких вона стосується, якщо вона стоїть перед ними: Він таки забіг до друга.
б) компоненти будь-, -будь, -небудь, казна-, хтозна- й под. у складі займенників і прислівників.
Модальні частки теж пишуться окремо, а саме:
а) частка же (ж), що відіграє видільну роль у реченні:
Ходи ж зі мною; Він же великий учений;
б) частки то, це, що мають у складі речення значення вказівності або визначальності: На що то одній людині стільки грошей? Чи це вже й пожартувати не можна?
НЕ з різними частинами мови
Не пишеться разом: — коли виступає у складі будь-якої частини мови (крім дієслова) в значенні префікса, тобто коли слово без цієї частки не вживається: невільник, негода, недуга, нежить, немовля, ненависть, неук; невгасимий, непохитний, незліченний, невпинний, невсипущий, негайний, ненависний, ненастанний, непохитний, нестямний; невдовзі, невинно, невпинно, незабаром, непорушно, несамовито, несказанно. З дієсловами не пишеться завжди окремо, крім тих, що без не не вживаються: неволити, незчутися, ненавидіти, нестямитися, і тих, яким частка не надає нового значення і може замінюватися одним словом-синонімом: нездужати (хворіти), непокоїтися (хвилюватися), неславити (ганьбити). Але залежно від значення дієслова частка не може писатися й окремо: не здужати (не змогти), не славити (не прославляти);
— у складі префікса недо-, який означає дію, стан або якість, що виявляються в процесах, ознаках і предметах неповною мірою: недобачати, недовиконувати, недодержати, недоїдати, недоказувати, недолюблювати, недооцінювати, недоплатити, недочувати. Якщо частка не виступає для заперечення дії, вираженої дієсловом із префіксом, де вона пишеться з таким дієсловом окремо: він недочував, але: Він не дочув моїх слів;
— з іменниками, прикметниками, займенниками та прислівниками, якщо вони в сполученні з не означають одне поняття: невміння, неволя, неврожай, недоля, неправда, несподіванка; небалакучий, невдалий, невеселий, невчений, недобрий, незбагненний, немалий, неписьменний, несміливий; неабихто, неабиякий; невдогад, невже, невпам'ятку, невтямки, негадано, недалеко, недарма, недурно, нехотя, а також: незважаючи на..., невважаючи на..., немов, неначе;
ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!
Частка не пишеться окремо від прикметника, що має при собі як пояснювальне слово займенник або прислівник із часткою ні, а також окремо від прикметника, перед яким стоять: далеко, зовсім, аж ніяк: ні до чого не здатна людина; нітрохи не цікава лекція; далеко не досконалий твір; зовсім не великі обоє 'язки; аж і ніяк не приємні спогади.
— з дієприкметником, якщо він є означенням іменника (а не присудком) і не має при собі пояснювальних слів: незакінчена праця, нез'ясовані питання, нержавіюча сталь, неспростовані факти.
Не пишеться окремо:
— зі словом, з яким вона не становить одного поняття, а є лише запереченням: Не доля вирішує — людина творить свою долю; То не глибока річка клекоче, то шумить зелений ліс;
— при дієсловах, дієприкметниках, що виступають у функції присудків, при дієслівних формах на -но, -то й дієприслівниках: не може не бачити, не підходячи ближче, не поспішаючи; Ні вітерець не війне, ні хмарка не набіжить; Праця не закінчена; Праці не закінчено; Підлога не вимита; Підлоги не вимито;
— з прикметниками у функції присудка, якщо часткою заперечується ознака, виражена даним словом: Ця річка не широка (заперечення), але: Ця неширока річка впадає у Дніпро (одне поняття);
ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!
Якщо між не й відповідним прикметником-присудком за змістом речення можливе є (був, була тощо), частку не слід писати окремо; якщо зв'язка на цьому місці порушує смисл, частку не треба писати разом: Цей будинок не старий (не є старий); але: Цей будинок (є) нестарий (тобто відносно недавно збудований).
— з дієприкметниками, якщо вони мають при собі пояснювальні слова: Перед будинком чорніла площа, не засаджена квітами; Ця робота ще не доведена до кінця; Я відклав ще не дописаного листа;
— з числівниками, займенниками та прислівниками займенникового походження, а також при прийменниках і сполучниках: не три, не п'ятий; не ти, не цей, не інші; не інакше, не так; не при..., не на...; не то... не то; також не раз;
— з підсилювальними прислівниками та незмінюваними присудковими словами, а також при словах, що пишуться через дефіс: не дуже, не зовсім, не цілком; не від того, не досить, не можна, не треба; розмовляють не по-нашому.
