Страховими випадками у договорі страхування фінансових ризиків можуть бути: недотримання умов та строків виконання контрагентом клієнта фінансових зобов'язань; неналежне виконання (невиконання) контрагентом клієнта своїх договірних зобов'язань за угодою внаслідок пожежі, стихійного лиха, аварії або катастрофи на місці виконання зобов'язань, банкрутства контрагента, протиправних дій третіх осіб; недотримання контрагентом клієнта строків установки й налагодження машин, устаткування, передбачених угодою; зупинка виробництва чи зменшення обсягів виробництва у результаті обумовлених у договорі страхування випадків тощо.
Страхова компанія перш ніж укласти договір страхування ризику, пов'язаного із невиконанням зобов'язань, перевіряє партнера страхувальника на предмет його надійності (аналізується його баланс, платоспроможність, фінансова стійкість, обсяг реалізації, склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості, рентабельність, легітимність його господарської діяльності, наявність ліквідного майна тощо). У структурі страхових компаній можуть існувати відповідні підрозділи, що збирають таку інформацію. Якщо ймовірність настання страхового випадку є великою, то договір страхування можуть не укласти або запропонувати невигідні для страхувальника умови страхування.
Страховий тариф при страхуванні фінансових ризиків визначається з урахуванням ризикових ознак окремої угоди, предмета укладеної угоди, характеру діяльності клієнта та його контрагента, їх платоспроможності та інших чинників. При визначенні розміру страхової премії страхові компанії можуть застосовувати коефіцієнти, які зменшують або збільшують страховий тариф у кожному конкретному випадку залежно від рівня ризику. Страхова сума у більшості випадків прирівнюється до суми заборгованості із зобов'язань. Страхуються за таким договором тільки прямі фінансові втрати від контракту, якого не було дотримано.
В Україні середній розмір страхового тарифу при страхуванні фінансових ризиків становить 5—10 % страхової суми і більше. На досить високі страхові тарифи впливає й те, що договори з цього виду страхування вітчизняні страховики перестраховують. Розмір франшизи прямо залежить від обраного ризику та в окремих випадках може досягати 15 % страхової суми.
Серед усіх видів фінансових ризиків найнебезпечнішим є ризик втрати прибутку. Оскільки прибуток — це фінансовий результат діяльності будь-якого суб'єкта господарювання, то страхування від втрат прибутку як форма страхового захисту від втрат очікуваної користі є одним з найважливіших видів страхування.
Англомовна назва страхування від втрат прибутку — "Business Interruption" (коротко "ВІ"). Страхування від втрат прибутку є майновим страхуванням, у переважній більшості оформляється як доповнення до поліса страхування майна від вогню. У світовій практиці існує страхування від втрати прибутку з причини аварії машин — MLOP (умови страхування передбачають строк страхування тривалістю від трьох до дванадцяти місяців, франшизу у робочих днях — переважно від трьох до чотирнадцяти днів); страхування втрат прибутку, що виникли через запізнення початку виробничого процесу, пов'язаного з модернізацією чи реконструкцією виробничого об'єкта, — ALOP.
З метою точного означення змісту та суті страхування від втрат прибутку у фінансовій науці вживаються різні терміни: "страхування від застою підприємства", "страхування від втрат прибутку", "страхування від втрати фінансової стійкості", "страхування втрати прибутку внаслідок перерви у діяльності господарського суб'єкта", "страхування майбутньої користі" [9, с. 486]. Вважається, що найбільш вдалою є назва "страхування перерв у господарській діяльності". Ця страхова послуга компенсує непрямі збитки.
Відповідальність страховика при страхуванні втрат прибутку визначається величиною страхової суми, яка обчислюється на основі передбачуваного, очікуваного обсягу прибутку та обсягу постійних витрат, які можуть виникнути у господарському поточному році.
Особливістю страхування від втрат прибутку є те, що обсяг збитку залежить не стільки від розміру знищення, скільки від тривалості перерви виробничої діяльності. Чинник часу застосовується саме у страхуванні від втрат прибутку і називається строком відшкодування. Цей строк є періодом, лише в межах якого страховик несе відповідальність за втрату прибутку і за який страхувальнику сплачується страхове відшкодування, якого він зазнав унаслідок перерви виробничого процесу. Строк відшкодування починається з дня настання страхового випадку та діє до відновлення виробництва, але не може перевищувати строку дії договору страхування.
Страховий тариф у страхуванні від втрат прибутку має враховувати настання таких ризиків: базового ризику — пошкодження або знищення майна підприємства; ризику сповільнення або зупинення виробничого процесу. Крім цього, на розмір страхового тарифу впливатиме сезонність виробництва та розмір франшизи, тобто частка власної участі у фінансуванні ризику втрати прибутку (наприклад, власна участь підприємства становить 5 днів, це означає, що відповідальність страховика починається із шостого дня).
В Україні цей вид страхування практично не проводять. Вітчизняні страховики не є зацікавлені у пропонуванні такої послуги через те, що показник прибутку є величиною довільною (існує прихована бухгалтерія). Ті страховики, які надають таку послугу, вживають усіх заходів, щоб убезпечити себе від несумлінного клієнта — у більшості випадків встановлюють високу франшизу.
Отже, умови страхування збитків, пов'язаних з перервами у виробництві, формуються при детальному аналізі роботи підприємства за певний період часу. Розвитком такої страхової послуги мають цікавитися банки, бо підприємець - позичальник, який зазнав збитків унаслідок настання тривалої перерви у виробничій діяльності, буде позбавлений можливості вчасно повернути банку отриманий кредит і сплатити відсотки.
