Договір страхування є правовим документом, який опосередковує процес надання страхової послуги страховиком страхувальникові [2, с. 34]. Поняття договору страхування міститься у ст. 16 Закону України "Про страхування" і тлумачиться як письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору {3]. Тотожне визначення договору страхування дає і ст. 979 Цивільного кодексу України [10].
При укладенні договору страхування відносини клієнта та страхової компанії будуються за такою схемою (рис. 3.1): Розглянемо ці етапи детальніше. При розгляді питань використовуватимемо значною мірою встановлені законодавством норми, які регулюють взаємовідносини між страховиком і страхувальником, зокрема розділ II Закону України "Про страхування".
Відносини починаються з того, що клієнт подає за формою, встановленою страховою компанією, письмову заяву, в якій має довести як свій інтерес в об'єкті страхування, так і волевиявлення до укладання договору страхування. Заява містить перелік питань, на які має відповісти чесно та якомога точніше страхувальник. Подану заяву страховик може прийняти або відхилити залежно від змісту наведеної у ній інформації.
Досить часто до заяви додається декларація, в якій страхувальник зазначає, що подана ним інформація є правдивою, а також застереження, в яких страховик застерігає страхувальника про відповідальність за неправдиві відповіді на запитання.
Отримавши заяву, страховик проводить андеррайтинг, тобто вирішує питання щодо прийняття цього об'єкта на страхування. Андеррайтинг — комплексна діяльність страховика з ідентифікації, аналізу, оцінки ризиків та визначення можливості страхування, вибору оптимального страхового покриття, перевірки відповідності ризиків збалансованості страхового портфеля. Здійснюється андеррайтинг за допомогою різних методів на підставі великої кількості даних про ризик. Вітчизняні страховики самостійно збирають інформацію про всі попередні схожі ситуації, з'ясовують причини ризику, які зіставляють із відомостями, що є у конкретному випадку. У світовій практиці страховики формують бібліотеки договорів і страхових випадків, які служать джерелом інформації при прийнятті рішень андеррайтерами.
Рис. 3.1. Схема відносин клієнта і страхової компанії при укладанні договору
Андеррайтер — це висококваліфікована й відповідальна особа страховика, уповноважена виконувати необхідні процедури з розгляду пропозицій і прийняття ризиків на страхування [9, с 543]. У зарубіжній практиці андеррайтери мають повноваження підписувати документи від імені страхової компанії. Андеррайтер може поєднувати й функції сюрвейєра — представника страховика, який здійснює огляд і оцінку майна, що приймається на страхування.
Особливості ризиків у кожному виді страхування зумовлюють специфіку проведення андеррайтингу, а його загальні завдання полягають у визначенні:
переліку небезпек, до яких схильний цей об'єкт страхування;
чинників, що впливають на можливе настання страхового випадку;
оцінки об'єкта страхування;
ймовірності настання збитків різного розміру;
умов страхового покриття й розміру страхових тарифів.
Основне завдання андеррайтингу — відбір ризиків для формування збалансованого й рентабельного страхового портфеля компанії. Андеррайтинг — найбільш відповідальний процес діяльності страхової компанії, оскільки саме під час його проведення формуються засади прибуткової чи збиткової діяльності.
У сучасній практиці андеррайтинг поділяється на:
стандартний андеррайтинг для стандартних страхових продуктів (квартири, домашнє майно, автомобілі тощо);
індивідуальний андеррайтинг для складних об'єктів (великі майнові комплекси, унікальні об'єкти тощо) і об'єктів масових видів страхування, які мають відхилення у своїх характеристиках.
Андеррайтинг стандартний — це комплекс заходів щодо прийняття на страхування об'єктів шляхом оцінки їх відповідності встановленим критеріям стандартності (типовим умовам), визначення умов страхування, обсягів страхового покриття і тарифів із завчасно встановлених варіантів.
Андеррайтинг індивідуальний — це комплекс заходів щодо прийняття на страхування об'єкта на основі вивчення та оцінки його індивідуальних особливостей і ризиків з метою формування умов страхування, обсягу страхового покриття і тарифів. Проводиться, як правило, спеціалістами - андеррайтерами.
Наприклад, якщо здійснюється страхування масового житла, однотипних офісів, то проводиться стандартний андеррайтинг, якщо страхуються нетипові будівлі, унікальні споруди — індивідуальний андеррайтинг.
Здійснивши оцінку запропонованого ризику, вирішується питання щодо прийняття ризику на страхування або відхилення цієї пропозиції. У разі згоди щодо страхування укладається договір страхування і визначаються основні умови. Договір страхування укладається у письмовій формі. У ст. 981 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є недійсним [10]. Законодавством визначені реквізити, які повинні міститися у договорі страхування:
· назва документа;
· назва та адреса страховика;
· прізвище, ім'я, по батькові або назва страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження;
· прізвище, ім'я, по батькові, дата народження або назва вигодо набувача та його адреса;
· зазначення об'єкта страхування;
· розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя;
· розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;
· перелік страхових випадків;
· розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;
· страховий тариф;
· строк дії договору;
· порядок зміни і припинення дії договору;
· умови здійснення страхової виплати;
· причини відмови у страховій виплаті;
· права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;
· інші умови за згодою сторін;
· підписи сторін*
Відповідно до ст. З Закону України "Про страхування", страхувальники можуть укладати зі страховиками договори про страхування третіх осіб та призначати громадян або юридичних осіб для одержання страхових сум або страхового відшкодування, а також змінювати їх до настання страхового випадку.
Страховики, які здійснюють страхування життя, зобов'язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах, визначених уповноваженим органом (Держфінпослуг). Також уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна громадян.
Особливістю договору страхування життя є те, що він може бути укладений як шляхом складання одного документа(до говору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає. У разі надання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком, такий договір може бути укладений шляхом надіслання страхувальнику копії правил страхування та видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса), який не містить розбіжностей з поданою заявою. Заява складається у двох примірниках, копія заяви надсилається страхувальнику з відміткою страховика або його уповноваженого представника про прийняття запропонованих умов страхування.
Юридична наука виділяє такі характерні риси договору страхування [2, с. 34—37]:
договір страхування є оплатним договором, оскільки діям страхувальника відповідає обов'язок страховика вчинити зустрічну дію;
цей договір є двостороннім, оскільки у кожної із сторін виникають права й обов'язки;
договір страхування є реальним, оскільки він набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу;
договір страхування належить до ризикових договорів. Страховик не знає, буде платити за договором чи ні; ризик несе і страхувальник, який, сплачуючи страховий платіж, не впевнений, чи отримає він страхову виплату;
договір страхування належить до договорів про надання послуг: надання страхової послуги невіддільно пов'язане із діяльністю страховика.
Згідно зі ст. 16 та 17 Закону України "Про страхування", договори страхування укладаються відповідно до правил страхування, які розробляються страховиком для кожного виду страхування та підлягають реєстрації при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду добровільного страхування. У разі, якщо страховик запроваджує нові правила страхування чи коли до правил страхування вносяться зміни та/або доповнення, він повинен подати ці правила, зміни та/або доповнення для реєстрації до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.
У діяльності вітчизняних страховиків виявлено неодноразові факти невідповідності правил страхування та укладених на підставі таких правил договорів чинному законодавству. Одним із таких порушень є відсутність підпису уповноваженого актуарія, а також відсутність у правилах страхування, розрахованих та підписаних уповноваженим актуарієм, страхових тарифів [8].
Правила страхування повинні містити:
· перелік об'єктів страхування;
· порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;
· страхові ризики;
· виключення із страхових випадків і обмеження страхування;
· строк та місце дії договору страхування;
· порядок укладення договору страхування;
· права та обов'язки сторін;
· дії страхувальника у разі настання страхового випадку;
· перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;
· порядок і умови здійснення страхових виплат;
· строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;
· причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;
· умови припинення договору страхування;
· порядок вирішення спорів;
· страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;
· страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;
· особливі умови.
При укладанні договору страхування страховик має право вимагати у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором, та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.
Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Тобто страховий поліс є основним доказом факту укладання договору страхування. Варто зауважити, що законодавство не розкриває змісту поняття "страховий поліс".
Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо не передбачено інше договором страхування. Страхувальники мають право вносити платежі лише у грошовій одиниці України, а страхувальник - нерезидент — в іноземній вільно конвертованій валюті або у грошовій одиниці України у випадках, передбачених чинним законодавством України.
За договорами страхування життя грошові зобов'язання за згодою сторін можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільно конвертованій валюті.
Якщо дія договору страхування поширюється на іноземну територію, то порядок валютних розрахунків регулюється відповідно до вимог законодавства України про валютне регулювання.
Страхова виплата здійснюється тією валютою, яка визначена договором страхування, якщо інше не передбачено законодавством України.
Отже, перед тим, як укласти договір страхування, страхувальник подає письмову заяву, страховик здійснює оцінку ризику та приймає рішення щодо підписання цього договору. Зміст договору страхування чітко визначено законодавством України.
