Витрати на виробництво класифікуються за такими ознаками:
1. За місцем виникнення.
2. За видами продукції (робіт, послуг).
3 За видами витрат.
4 За способом перенесення вартості на продукцію.
5 За залежністю від обсягу виробництва.
6 За календарним періодом.
7 За роллю в системі управління підприємством.
За місцем виникнення витрати на виробництво групуються за цехами, дільницями та іншими структурними підрозділами підприємства.
Витрати за місцем виникнення групуються з метою правильного формування собівартості окремих видів продукції, підвищення відповідальності підрозділів за правильне витрачання коштів на виробництво. По структурних підрозділах підприємства вони формують виробничу собівартість продукції.
Витрати за видами продукції (робіт, послуг) групують з метою визначення фактичної собівартості як окремих видів продукції, так і всієї товарної продукції; встановлення відпускних цін; аналізу рентабельності та зниження собівартості окремих видів продукції.
Всі витрати на виробництво в кінцевому рахунку включаються в собівартість окремих видів продукції (робіт, послуг) або груп однорідної продукції.
Групування за видами витрат (калькуляційні статті та економічні елементи) здійснюється в такому порядку. Групування за економічними елементами використовується при складанні кошторису витрат на виробництво. До складу кожного економічного елементу входять однорідні за своєю природою витрати незалежно від напрямку їх використання. Для всіх галузей промисловості затверджений однаковий перелік економічних елементів витрат. Це забезпечує співставимість величин і структури витрат на виробництво по галузях, окремих підприємствах за тривалий період часу.
B промисловості дотримуються наступної класифікації витрат на виробництво за
економічними елементами:
> матеріальні витрати (за вирахуванням вартості зворотних відходів);
> витрати на оплату праці;
> відрахування на соціальні заходи;
> амортизація основних фондів та нематеріальних активів;
> інші операційні витрати.
Класифікація витрат за економічними елементами дає можливість встановити співвідношення живої та уречевленої праці на підприємстві, визначає загальні тенденції в зміні структури витрат, визначає загальну потребу підприємства в матеріальних витратах, витратах на оплату праці, амортизаційних відрахуваннях та ін.
Об'єднання витрат в калькуляційні статті здійснюється з врахуванням їх виробничо-технологічного призначення та місця виникнення. Перелік і склад калькуляційних статей витрат по галузях промисловості має ряд відмінностей, які зумовлені технічними та організаційно-економічними особливостями виробництва.
В промисловості виділяються такі калькуляційні статті витрат:
- сировина та матеріали;
- покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого
характеру сторонніх підприємств та організацій;
- зворотні відходи (вираховуються);
- основна заробітна плата;
- додаткова заробітна плата;
- відрахування на соціальне страхування;
- витрати, пов ^язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції;
- витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
-загальновиробничі витрати;
- загальногосподарські витрати;
- втрати внаслідок технічного неминучого браку; - інші виробничі витрати;
- позавиробничі комерційні витрати.
В залежності від способів включення в собівартість окремих видів продукції витрати поділяють на прямі та непрямі (накладні). До прямих відносяться витрати, безпосередньо пов'язані з процесом виготовлення конкретного виду продукції, які можуть прямо включатися в собівартість калькульованої групи продукції або окремих замовлень (матеріали, витрати на оплату праці робітників та ін.).
До непрямих (накладних) витрат, які не можуть відноситись прямо на калькульовану групу продукції або окреме замовлення, належать витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання, загально-виробничі, адміністративні та інші витрати. Вони включаються до собівартості продукції непрямим шляхом — відповідно до рекомендацій галузевої інструкції з обліку та калькулювання собівартості продукції.
Велике значення в економічній практиці має поділ витрат в залежності від обсягу виробництва. Відповідно до цієї ознаки розрізняють умовно-змінні (пропорційні) та у мовно-постійні витрати.
До умовно-змінних відносяться витрати, загальна сума яких збільшується пропорційно до обсягу виробництва. Це витрати на основні матеріали, основну заробітну плату основних виробничих робітників, рушійну електроенергію тощо. В розрахунку на одиницю продукції при інших однакових умовах вони залишаються незмінними.
Умовно-постійні витрати при збільшенні обсягів виробництва не змінюються або
змінюються непропорційно. їх величина на облікову одиницю продукції є обернено
пропорційною до обсягів виробництва. Це витрати адміністративні,
загальновиробничі, збутові тощо.
За календарними періодами витрати на виробництво поділяються на поточні та одноразові.
Поточні (звичайні) — це витрати, періодичність яких менша, ніж рік. Одноразові витрати здійснюються періодично (періодичність більша, ніж: місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва впродовж:: тривалого часу.
За значимістю в системі управління підприємством витрати поділяються на регульовані, нерегульовані та нормативні.
Витрати вважаються регульованими тоді, коли їх величина встановлюється керівником функціонального підрозділу та їх рівень в значній мірі підлягає впливу менеджера.
Нерегульованими називаються витрати, які не підлягають впливу на даному рівні управлінського контролю.
