Заняття 1
Тема: Предмет культурології як науки про культуру. Суть і сутність культури. Функції культури. Культура і цивілізація
Мета: ознайомити курсантів з питаннями теми заняття; розвивати вміння орієнтуватись у культурному процесі; виховувати в курсантів любов та повагу до надбань світової та національної культури
План
1. Предмет культурології як науки про культуру.
2. Суть і сутність культури.
3. Методологічні підходи до вивчення поняття "культура".
4. Функції культури.
5. Типи культури. Види культури. Форми культури. Концепції культури.
Самостійна робота: Розуміння культури як соціального процесу. Поняття "культура" і "цивілізація".
Джерела:
1. Греченко В.А., Чорний І.В., Кушнерук В.А., Режко В.А. Історія світової та української культури: Підруч. для вищ. закл. освіти.-К: Літера, 2000.
2. Інтернет-ресурс
Виклад теми
Питання 1
Предмет культурології має свій зміст і специфіку в ряді історичних дисциплін. Історія культури передбачає, насамперед, комплексне вивчення різних її сфер – історії науки і техніки, побуту, освіти і суспільної думки, фольклористики і літературознавства, історії мистецтва. По відношенню до них культурологія виступає як узагальнююча дисципліна, яка розглядає культуру як цілісну систему в єдності та взаємодії всіх її галузей.
Питання 2
Що ж таке культура? Термін «культура» латинського походжен-ня й етимологічно зв’язаний зі словом «культ» (від лат. cultus – вшанування богів, предків), тобто те, що кличе до вершини, підно-сить людину. Первісно цей термін означав обробіток землі відповідно до людських потреб. З часом він став означати виховання, освіту, розвиток. Вперше до наукового обігу поняття «культура» було введене римським політичним діячем, філософом, письменником і оратором Марком Туллієм Ціцероном (106–43 рр. до н.е.) і пов’язу-валося з культурою розуму. Починаючи з XVII ст., під культурою стали розуміти рівень розвитку розумових здібностей окремих на-родів. У своєму сучасному значенні поняття «культура» укорінилось в європейській свідомості, стало надбанням європейської соціальної думки лише з другої половини XVIII ст. Цим поняттям позначались у той час досягнення духовної культури людей, передусім наукові знання, мистецтво, моральна досконалість та взагалі все те, що нази-вали тоді освіченістю.
Нині, за оцінками ряду дослідників, існує близько тисячі визна-чень культури. Всесвітня конференція з культурної політики, прове-дена під егідою ЮНЕСКО у 1982 р., прийняла декларацію, в якій культура тлумачиться як комплекс характерних матеріальних, духов-них, інтелектуальних і емоційних рис суспільства, що включає в себе не лише різні мистецтва, а й спосіб життя, основні правила людського буття, системи цінностей, традицій та вірувань.
Питання 3
Соціологічний підхід
Згідно із соціологічним підходом, культура - це все те, що виникає в результаті свідомої, осмисленої і цілеспрямованої діяльності людини, а отже, культура, соціальність є подібними поняттями.Таким чином, буття культури можливе лише в соціальному використанні, а культура є соціальним продуктом.
Семіотичний підхід
Семіотика - наукова дисципліна, що вивчає знаки й знакові системи. Семіотика базується на тому, що культура будує свою структуру через функцію свідомості. Ця функція реалізується в мові і може бути сама досліджена як мова. Різним формам культури властиві власні мови. Є мова політики, моди, навіть кулінарії.Культура - це текст, у якому взаємодіють різні семантичні системи як результат зближення або протиставлення.
Інституціонально-функціональний підхід
Згідно з цим підходом, культура і її явища пояснюються на основі структурно-функціональних уявлень. Інакше кажучи, культура - це сукупність її систем, структур і їх функцій.
Феноменологічний підхід
Культурні феномени виступають як іманентні, апріорні структури свідомості людського існування, які знаходять своє відображення у просторі символу, культу, міфу, імені.
І, нарешті, культура - процес, що охоплює діяльність індивіда як істоти символічної: явища культури за допомогою символів утілюються відразу й у речовині та ідеї. Сутність культури при цьому - знаходження, опис і типологізація символів.
Теологічний підхід
Згідно з теологічним підходом, релігійний культ є вихідною точкою культури. Культ - це першоакт життя, який визначає й спрямовує сукупність як практичних, так і теоретичних дій людини. Ця єдність закладена в літургійній діяльності, де відбувається становлення сакральних цінностей, функцією яких є безпосереднє єднання ідей (ноуменів) і речей (феноменів).
Питання 4
Культура - це багатофункціональна система. Головна функція культури - людинотворча, або виховна, оскільки за допомогою культури відбувається формування людини. Усі інші функції так чи інакше пов'язані з нею й навіть базуються на ній.
Інформативна функція передбачає передачу соціальної спадщини, пізнавальну діяльність людини, освоєння культур інших народів.
Комунікативна функція - розвиток певної культури зумовлений її взаємозв'язками з іншими культурами.
Культура виконує також нормативну функцію: вона реалізує норми, сформовані в її межах, а також поширює їхній вплив на всі сфери життєдіяльності людини.
Регулятивна функція: культура обслуговує систему соціальних відносин, готує до зміни, а також створює соціальні механізми, що забезпечують регуляцію поведінки людини. Регулятивна функція культури ґрунтується на таких нормативних системах, як мораль і право.
Семіотична, або знакова, функція передбачає знання, опанування певної знакової системи культури. Без вивчення відповідних знакових систем неможливо опанувати досягнення культури. Найважливішим засобом тут є мова.
Аксіологічна функція відображає найважливіший якісний стан культури. Культура як система цінностей формує в людини цілком визначені ціннісні потреби й орієнтації.
Адаптаційна функція: культура забезпечує адаптацію суспільства до змін і взаємодію з іншими цивілізаціями.
Питання 5
Типологія культур базується на підставі цілого ряду критеріїв. Відповідно до цих критеріїв, можна виділяти й різні типи культури. Наприклад: зв’язок з релігією — культури релігійні й світські; регіональна приналежність — культури Сходу й Заходу, середземноморська, латиноамериканська тощо; регіонально-етнічна особливість — китайська, іспанська, слов’янська тощо; приналежність до історичного типу суспільства — культура традиційного, індустріального, постіндустріального суспільства; господарський уклад — культура мисливців і збирачів, городників, хліборобів, скотарів, індустріальна культура; сфера суспільства або вид діяльності — культура виробнича, політична, економічна, педагогічна, екологічна, художня тощо; зв’язок з територією — сільська й міська; спеціалізація — повсякденна й спеціалізована культура; етнічна приналежність — народна, національна, етнічна культура; рівень майстерності й тип аудиторії — висока або елітарна, народна, масова культура.
Види культури
Крім основних форм культури виділяють також різні її види. Серед безлічі класифікацій можна зупинитися на тій, яка спирається на поняття суб'єкта-носія культури, як найбільш узагальненої і універсальної. Застосовуючи все, що ми вже знаємо про це поняття, отримуємо такий розподіл видів культури:
культура суспільства,
культура колективу (організації),
культура особистості.
Культура суспільства
Так, культура суспільства - це об'єктивна цілісність культурної творчості, структура і закономірності якої не залежать від діяльності окремих колективів або особистостей, первинних по відношенню до них.
Культура колективу
Складається як результат накопичення досвіду, традицій спільної діяльності групи людей, об'єднаної однією метою.
Культура особистості
Визначається не тільки мірою засвоєння суспільної і колективної культури, але і суб'єктивністю, унікальним характером кожного конкретного «Я».
Форми культури
В залежності від форм культуротворчої діяльності людини, розрізняють матеріальну та духовну культури. Відповідно до цього традиційно розрізняють матеріальну і духовну культуру, а в сучасних джерелах, в силу недодстатності такого поділу розглядають також соціальну і фізичну культури.
Матеріальна культура — перетворення природних матеріалів і енергії відповідно до людських цілей, створення штучного середовища проживання.
Духовна культура
До неї відносять продукти духовної діяльності людини, які існують переважно в ідеальному вигляді: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, доступні свідомості і розумінню всіх людей. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби.
Соціальна культура - це ставлення людей один до одного, системи статусів і соціальних інститутів.
Фізична культура — перетворення біологічного початку в самій людині; формування соціально необхідних навичок, умінь і якостей людського тіла.
Концепції культури
Сутність еволюціоністської концепції полягає в обґрунтуванні принципу єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури.
Засновниками аксіологічної концепції культури були німецькі філософи та соціологи Вільгельм Дільтей (1833-1911), Вільгельм Віндельбанд (1848-1915) та Генріх Ріккерт (1863-1936). Вони визначали культуру як "світ втілених цінностей", які реалізує людина внаслідок своєї діяльності. З погляду діяльності людини аксіологи розглядають артефакти (від лат. artefactus - штучно зроблений) культури, що мають яскраво виражену фізичну оболонку - матеріальні цінності, та продукти духовної і художньої творчості - духовні цінності. Проте сучасна культурологія підкреслює, що такий розподіл культурних цінностей досить умовний.
Антропологічні, або функціональні, концепції культури ґрунтуються на висновку Е. Тайлора про культуру як біологічну природу людини та її безпосередню адаптацію до умов навколишнього середовища1. Названі концепції розглядаються в працях їх засновника - англійського етнографа та соціолога Броніслава Малиновського (1884-1942), французького етнолога та соціолога Клода Леві-Стросса (1908-1991), американського етнографа Алфреда Крьобера (1876-1960) та багатьох інших.Суть цих концепцій полягає в тому, що культура пов´язується з потребами людства.
Вагоме місце в сучасній культурології посідають концепції, які пов´язані з дослідженням динаміки (історії) культури, насамперед концепція циклічного розвитку культури (або культурно-історичних коловоротів). Предтечею цього напряму був італійський філософ Джамбаттіста Віко (1668-1744), який розподілив історію людства на три епохи: епоху богів, епоху героїв і епоху людей.
Сутність соціологічної концепції полягає в тому, що культура розглядається як цілісне утворення та складна ієрархія соціокультурних систем.
Значного поширення в XX ст. набула формаційна, або лінійна, концепція культури, запропонована Карлом Марксом (1818-1883)1 та Фрідріхом Енгельсом (1820-1895). В її основу закладено вчення про "економічний базис" як основу матеріально-перетворюючої суспільної діяльності людей, що спрямована на задоволення їх матеріальних потреб, та "ідеологічну надбудову", до якої належить і культура.
Серед культурологічних теорій помітне місце посідають теологічні концепції культури. Їх основна суть зводиться до розгляду релігії як вирішальної основи розвитку культури. Так, на думку С. Пуфендорфа, культура - це проміжна ланка між людиною і Богом. Саме за велінням Божим культура впливає на природу людини і визначає її діяльність.
Словник термінів та понять теми
Актуальна культура – культура, яка знаходиться в масовому використанні.
Антропогенний процес – процес, зумовлений діяльністю людини.
Біомаса – маса живих організмів, що припадає на одиницю площі або об’єму.
Біосфера – сфера життя, оболонка Землі, населена живими організ-мами.
Громадянська культура – ставлення індивідів до інституцій держа-ви та настанов влади, їхня законослухняність та критична ви-могливість. Культура громадянськості, на відміну від культури політичності, належить до сфери взаємодії населення, з одного боку, та влади, – з іншого, а не до сфери протистояння окре-мих верств одна з одною. Вона характеризується сприйманням влади не як предмета боротьби й завоювання, а як об’єкта впли-ву щодо захисту інтересів і прав громадян. Виражається у ставленні населення до існуючого порядку, у знанні та визнанні ним суспільних норм, готовності їх дотримуватися. До громадянсь-кої культури належать знання людей про їхні права та обо-в’язки, про устрій держави, про політичні системи, процедури політичного, зокрема виборчого, процесу.
Громадянська освіта – це навчання людей як жити в умовах сучасної держави, як додержуватися її законів і водночас не дозволяти владі порушувати їхніх прав, добиватися від неї здійснення їхніх правомірних потреб, як бути громадянином демократич-ного суспільства.
Домінуюча культура – сукупність цінностей, вірувань, традицій та звичаїв, якими керується більшість членів суспільства.
Духовна культура – це пізнання, моральність, виховання та просві-та, включаючи право, філософію, етику, естетику, науку, мис-тецтво, літературу, мову, музичний і словесний фольклор, національні риси характеру, звичаї, традиції, міфологію, віросповідання, тобто сферу свідомості, сферу духовного ви-робництва.
Етнос – у перекладі з старогрецької – народ, але не в соціальному, а в суто національно-племінному значенні. Це позачасова, поза-територіальна, позадержавна, усталена спільнота людей, що історично склалася на певній території і позначена спільністю мови, культури, побуту, традицій та звичаїв, психічного скла-ду, історією, єдністю етнічної самосвідомості, зафіксованою у самоназві (етнонімі), а також усвідомленням єдності родового походження та водночас несхожістю на інші етноси.
Інтеркультурне виховання – навчання різноманітних культур, вихо-вання поваги та почуття гідності у представників усіх культур, незважаючи на расове чи етнічне походження, сприймання взає-мозв’язку та взаємовпливу загальнолюдського і національного компонентів культури в широкому значенні.
Історична доля народу – необхідність зберегти себе як народ, мож-ливість відчути кожним свою приналежність до рідного народу; національні кривди, історична доля народу, національне лихо (соціальні конфлікти, стихійне лихо).
Культура (від лат. сultura – оброблення, виховання, розвиток, освіта) – сукупність досягнень людського суспільства у виробничій, суспільній та розумовій діяльності, зокрема в галузі освіти, на-уки, мистецтва, відображає історично визначений рівень роз-витку суспільства, творчих сил та здібностей людини. У широ-кому розумінні – все, що створено людським суспільством та існує завдяки фізичній та розумовій праці людей, на відміну від природи.
Культура топоса – тобто місця проживання – житла, будинку, села, міста.
Культурна спадщина – частина матеріальної та духовної культури, яка створена минулими поколіннями, витримала випробову-вання часом і передається наступним поколінням як щось цінне і шановане.
Культурний ареал – географічний район, всередині якого у різних культур виявляється схожість в головних рисах.
Культурні універсали – норми, цінності, правила, традиції, власти-вості, які притаманні всім культурам незалежно від географіч-ного місця, історичного часу і соціального устрою суспільства.
Матеріальна культура – сукупність засобів виробництва та інших матеріальних цінностей суспільства на кожній історичній стадії. До матеріальної культури відносяться засоби виробництва, житло, предмети домашнього побуту, одяг, засоби транспорту і зв’язку – все те, що є результатом виробничої, матеріальної діяльності людини.
Мистецтво – 1) художня творчість в цілому – література, архітек-тура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-ужиткове ми-стецтво, музика, танець, театр, кіно та інші види діяльності людини, що об’єднуються як художньо-образні форми відоб-раження дійсності; спосіб виявлення творчого потенціалу особистості та задоволення її естетичних потреб; 2) у вузькому значенні – образотворче мистецтво; 3) високий ступінь виявлення майстерності в будь-якій сфері діяльності.
Навколишнє середовище (довкілля) – природні фактори (земля, по-вітря, вода) й комплекс живих організмів, серед яких живе лю-дина.
Національна культура – синтез культур різних класів, соціальних верств і груп відповідного суспільства.
Національна свідомість та самосвідомість особистості – це усві-домлення себе часткою певної національної (етнічної) спільно-ти та оцінка себе як носія національних (етнічних) цінностей, що склалися в процесі тривалого історичного розвитку націо-нальної спільноти, її самореалізації як суб’єкта соціальної дійсності.
Національне виховання – формування гармонійно розвиненої, висо-коосвіченої, соціально активної та національно свідомої люди-ни, наділеної глибокою громадянською відповідальністю, здо-ровими інтелектуально-творчими й духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, працьовитістю, госпо-дарською кмітливістю, підприємливістю та ініціативою.
Національний дім – сімейно-родинні зв’язки, спільна територія меш-кання (рідна земля), національний одяг, їжа, житло, госпо-дарський уклад життя.
Світова культура – це синтез кращих досягнень всіх національних культур різних народів, які населяють Землю.
Українська культура – це сукупність надбань, спосіб сприйняття світу, система мислення та творчості українського народу.
Художня культура – це культура творення мистецтва, культура його поширення, пропаганди, культура його сприймання, розумін-ня, насолоди мистецтвом, нарешті, культура естетичного вихо-вання.
Цивілізація – будь-яка форма існування живих істот, наділених розу-мом; історичні типи культур, локалізованих у часі та просторі; рівень суспільного розвитку і матеріальної культури, досягну-тий даним суспільством.
Питання для самоконтролю
1. Що таке культура?
2. Які є підходи до визначення культури?
3. Які головні риси культури?
4. В чому виявляється гуманістичний характер культури?
5. Що таке матеріальна і що таке духовна культура?
6. В чому полягає і як виявляється співвідношення та взаємозв’я-зок матеріальної і духовної культури?
7. Чому поділ на матеріальну і духовну культуру в якійсь мірі умовний?
8. Що є основою єдності і що є основою багатоманітності культур?
9. В чому виявляється діалектика національного та загально-людського в культурі?
10. Який зв’язок своєрідного, специфічного, унікального в кожній культурі із загальним?
11. Який зв’язок культури і спадковості?
12. Яка роль держави в розвитку культури?
13. Який зв’язок культури і економіки?
14. Яка різниця між культурою і натурою?
15. Що таке культура топоса?
16. Що таке інтелігенція?
17. Що таке антикультура?
Завдання для тестової перевірки знань курсантів
1. Що важливіше для культури?
а) відмінність;
б) подібність;
в) своєрідність;
г) унікальність;
д) специфічність.
2. Що основне в змісті культури?
а) речі;
б) людина;
в) суспільство.
3. Для успішного розвитку будь-якої національної культури потрібні:
а) замкненість;
б) відкритість;
в) толерантне ставлення до інших;
г) взаємодія з максимальною кількістю інших культур;
д) ізоляція;
е) відрубність.
Теми рефератів
1. Історія людства – історія культури.
2. Гуманістичний характер культури.
3. Культура і цивілізація.
4. Природа і культура.
5. Релігія як форма культури.
6. Сучасний світ – сплав східних та західних культур.
7. Матеріальна культура.
8. Духовна культура.
9. Художня культура.
10.Наука – важливий елемент культури.
11.Значення спадковості культурного генофонду у формуванні і розвитку культури.
12.Історичність культури. Спадкоємність, традиції і новаторство в культурі.
13.Взаємодія культур і національна самобутність народів.
14.Національний характер, свідомість і самосвідомість як фено-мен культури.
15.Національне та загальнолюдське в культурі.
16.Єдність і взаємозалежність світової та національної культур.
17.Національна культура в сучасній Україні.
