Збудником дифтерії є паличка Лефлера, яка виробляє ендотоксин, тому захворювання відрізняється інтоксикацією всього організму. За ступенем токсикозу виділяють такі форми дифтерії: субтоксичну, токсичну, гіпертоксичну, геморагічну. Але існують локальні форми: дифтерія глотки, носа, гортані.
Диференційно – діагностичні ознаки дифтерії:
1. Гострий початок захворювання;
2. Загально інтоксикаційний синдром – стан хворого може бути важкий, наявність слабкості, млявість, головний біль, ремітуючи Т* тіла (скачки Т тіла), блідість шкіряного покрова, частий пульс, серцебиття.
3. Рівень температури та інтоксикації не відповідає вираженості місцевих змін.
4. Біль у горлі помірний, не відповідає вираженості місцевих змін.
5. Голос гугнявий за рахунок парезу м’якого піднебіння.
6. Місцево: набряк у глотці переважає над почервонінням, щільний сіро – білого кольору, який вражає сусідні ділянки, межі його чіткі, краї при підняті, при знятті нальоту шпателем утворюється кровоточива виразка (симптом кровавої роси);
7. Набряк підшкірної клітковини шиї, який у важких випадках може досягати ключиць.
8. Лімфовузли збільшуються не завжди, збільшені лімфовузли помірно болючі.
9. За наявності геморагічної форми дифтерії спостерігаються крововиливи в слизову оболонку та шкіру.
10. Ускладнення: токсичний міокардит, паралічі, парези м’якого піднебіння, кінцівок, піелонефріт.
Організаційн і заходи:
· Взяти зі слизової оболонки носа і глотки мазки на ВL.
· Повідомити у санстанцію (зателефонувати, заповнити бланк і відправити мазки не пізніше 2-х годин).
· Ізоляція хворого, госпіталізація.
· Виїзд санстанції до дому: обробка інфікованої площі дезінфікуючими розчинами, взяття мазків зі слизових оболонок у родини хворого, сусідів, співробітників, одногрупників, з якими хворий спілкувався.
· Введення протидифтерійної антитоксичної сироватки по Безредько в дозах від 5000 – 30000 ЛО, при токсичній формі – до 400000 ЛО. Спочатку внутрішкірно вводиться 1:100 розчиненої сироватки 0,1; через 20 хв. – 0,1 звичайної сироватки підшкірно, через 30 хв. – пів дози, через годину – ще пів дози. В разі необхідності через 12 - 24 години – наступну дозу.
· Для профілактики ускладнень призначають потужню антибіотико терапію, десенсибілізуюче лікування, дезінтоксикаційну терапію.
Ангіни при хворобах крові:
При інфекційному мононуклеозі – збудник лімфотропний вірук Ебштейн – Бара.
· Звичайна ангіна зі збільшенням багатьох зон лімфатичних вузлів (вони безболісні);
· Збільшується печінка та селезінка; 9
· В показниках крові – лейкоцитоз до 15 – 30 тис 10 /л;
· Лімфоцитів 50 – 70%;
· Моноцитів 70 – 75%;
· Підвищення ШОЕ до 20 – 30 мм/год.
При агранулоцитозі:
Чинниками виникнення хвороби є опромінення, прийом цитостатиків, сульфаніламідів та інше.
· Загальний стан хворого важкий, Т* тіла до 40*,жовтушне забарвлення шкіри, болі в суглобах, частий слабкий пульс;
· При фарингоскопії виявляють ділянки некротичної омертвілої тканини на мигдаликах, які розповсюджуються на стінки роьїтоглотки;
· В аналізах крові – відсутність зернистих лейкоцитів, лейкопенія, зниження гемоглобіну, згортає мості крові.
· Припинити опромінення, прийом препаратів. Внутрішньовенно переливання крові вітаміни стимуляція кровотворної функції (пентоксил, лестацин), антибіотико терапія.
Ангіни при лейкозах:
· Специфічні показники крові – лейкопенія та інші.
Ангіна на фоні скарлатини:
· Крапкові крововиливи на м’якому піднебінні;
· Язик у хворого на 4 – 5 день малинового кольору;
· Характерний висип на шиї та грудях, який за 2 – 3 дні поширюється по всьому тілу.
Ангіна на фоні кору:
· Висипання на м’якому та твердому піднебінні у вигляді червоних плям, які через 1 – 2 дні зливаються;
· Поява плям на слизовій оболонці щік навпроти верхніх корінних зубів.
Хронічний тонзиліт
|
На практиці виділяють дві форми хронічного тонзиліту:
Компенсовану – при наявності тільки місцевих ознак у глотці;
Декомпенсовану -з патологією інших систем, органів: ревматизм, інфекційний міокардит, піелонефріт.
Місцеві ознаки хронічного тонзиліту:
· Почервоніння та валикоподібне потовщення країв піднебінних дужок;
· Рубцеві спайки між мигдаликами та піднебінними дужками;
· Розрихлені або рубцево – змінені мигдалики
· Казеозно – гнійні маси або рідкий гній у лакунах мигдаликів;
· Підщелепний лімфаденіт – збільшення лімфатичних вузлів.
Лікування хронічного тонзиліту:
1. Підвищення реактивності організму: правильний режим харчування, загартування, курортно – кліматичне лікування, вітамінотерапія;
2. Підвищення імунітету: імудон, ІРС – 19, бронхомунал, тонзілгон Н, умкалор, тонзілотрен, левом ізол;
3. Дегельмінтизація організму;
4. Гіпосенсебілізуючі препарати: препарати кальцію, антигістамінні препарати;
5. Засоби місцевої сануючої дії: промивання лакун мигдаликів дезінфікуючими засобами, відсмоктування вмісту лакун, змащування мигдаликів розчином Люголя на гліцерині;
6. Фізіотерапія: УВЧ, «Луч – 2» на підщелепні лімфатичні вузла, ультразвук на мигдаликів, грязелікування, фонофорез інтерферона, солюкс.
7. Хірургічне лікування – тонзілектомія, яка показана при декомпенсованій формі тонзиліту.
Ускладнення гострих первинних тонзилітів:
Пара тонзиліт – поширення запалення на навколомигдаликову клітковину. Клінічно: стан хворого раптово погіршується, біль при ковтанні, біль у глотці посилюється, може віддавати у вухо. Частіше патологія з одного боку. Лікування консервативне, але потужня антибіотико терапія.
Паратонзилярний абсцес характеризується:
· Сильний біль у глотці, посилюється при ковтанні, хворі відмовляються від їжі;
· Тризм жувальної мускулатури, який призводить до обмеженого відкривання рота;
· Слинотеча, бо хворий не може навіть ковтать;
· Неприємний запах із роту;
· Гугнявість;
· Голова хворого нахилена в хворий бік.
Під час огляду - асиметрія зіву, нависання інфільтрованої піднебінної дужки над мигдаликом.
Лікування: розтин абсцесу і призначення антибіотико терапії
Латерофаренгіальний абсцес – нагноєння клітковини бокового простору.
Лікування – розтин абсцесу з боку глотки.
Внутрішньомигдаликовий абсцес – гнійлокалізуєтьсяв самомумигдалику. Лікування: пункція та розтин абсцесу.
Аденофлегмона шиї – гнійне запалення клітковини, що оточує лімфатичні вузли. Шкіра над лімфовузлами гіперемована, пальпація болісна, вузли зливаються у суцільну пухлину, малорухомі.
Лікування: пункція абсцесу, розтин його, призначення антибіотиків.
Флегмона шиї: може поширитися на межистіння, підключичну ямку, на передню грудну стінку. Збільшення об’єму шиї, почервоніння шкіри шиї, біль при пальпації. Лікування виключно хірургічне.
Тонзилогенний сепсис – проникнення інфекції в загальний кровоток.
Гострий фарингіт – запальний процес слизової оболонки задньої стінки глотки. Часто захворювання є основним симптомом ГРВІ, виникає під впливом хімічних або термічних подразнюючих чинників (алкоголь, пил, тютюновий дим, виробничі пари, гаряча, холодна або гостра їжа).
Симптоми:
· Сухість, печія у глотці;
· Сухий нестерпний кашель;
· Т тіла нормальна або субфебрільна;
· Загальний стан порушується мало.
Лікування гострого фарингіту:
1. Призначення хворому дієти – тепла, не подразнююча їжа, тепле пиття (чай, молоко з медом);
2. Полоскання горла теплими дезінфікуючими розчинами: фурацилін, відвари трав шавлія, ромашки, інші;
3. Таблетки для розсмоктування: фарингосепт, септолете, фалімінт, стрепсілс, декаметоксин та інші;
4. Зрошення глотки аерозолями: інгаліпт, каметон, йокс, біопарокс, тімсал та інші;
5. Інгаляції олійні, лужні на травах.
Хронічний фарингіт є наслідком:
· Повторних гострих фарингітів;
· Шкідливому впливу професійних чинників (температурні коливання, сухість повітря, пари, гази та пил на хімічних підприємствах);
· Шкідливі звички (зловживання алкоголем та паління);
· Вживання гострої, подразнюючої їжі;
· Порушення носового дихання;
· Запальні процеси у носових пазухах, каріозні зуби.
Лікування:
1. Припинити вплив шкідливих чинників;
2. Санувати приносові пазухи і каріозні зуби;
3. Покращити дихання носом за допомогою хірургічного лікування
4. Застосувати всі методи лікування гострого фарингіту;
5. Слизову оболонку змазувати 3 – 5% розчином коларголу або протарголу, ваготілу, йодгліцеріном.
6. При атрофічних фарингітах ефективно змащувати слизову оболонку олією шипшини.
