Список рекомендованих джерел

1. Господарський кодекс України.
2. Виноградська А.М. Основи підприємництва, с. 10-22;.
3. Виноградська А.М. Основи підприємництва: Навчальний посібник. Друге видання, перероб. І допов. – К.: Кондор, 2008, с. 266-300.
4. Донець Л.І., Романенко Н.Г. Основи підприємництва., с. 29-37.
5. Захарчин Г.М. Основи підприємництва: Навч. Посіб., с. 53-88.
6. Підприємництво і менеджмент: Навч. Посіб. Для студентів неекономічних спеціальностей/ Ярошевич Н.Б., Берлінг Р.З., Гавриляк А.С., с. 10-23, 37-41.
7. Полянко В.В., Круглявко А.В. Основи підприємництва: Навчальний посібник, с. 28-29, 62-71.
8. Сизоненко В.О. Сучасне підприємництво, с.55-69.
9. Цигилик І.І., Криховецька З.М., Пане вник Т.М. Основи підприємництва, с.27-37

Методичні вказівки до виконання самостійної роботи № 4/2

Тема: Державне регулювання підприємництва в Україні.

1. Необхідність і суть державного регулювання підприємництва.
2. Механізм регулювання підприємництва.
3. Мета та інструменти державної підтримки підприємницької діяльності.

Ключові терміни і поняття: державне регулювання, підтримка підприємництва, важелі впливу на підприємництво

 

Питання 1. Необхідність і суть державного регулювання підприємництва.

 

Необхідність державного регулювання економіки визначається насамперед тим, що приватний бізнес не зацікавлений вкладати капітал у такі проекти, які не дають високого прибутку, проте для суспільства вони є життєво необхідними. Ринкова економіка не спроможна регулювати всі економічні та соціальні процеси в інтересах суспільства. Вона не забезпечує справедливого розподілу доходів, не гарантує права на працю, не націлює на охорону навколишнього середовища й не підтримує незахищені верстви населення. Про все це повинна дбати держава.

Економіка не буває нерегульованою. Держава, виконуючи свої функції, за всіх часів втручалася в економічні процеси. В сучасних умовах під державний вплив підпадають всі сторони господарського життя, серед них і бізнес. У нашій країні перехід від планової економіки до ринкової означає не повну відмову від участі держави у господарській діяльності, а заміну методів централізованого, директивного управління методами державного регулювання. Нині відзначається посилення ролі держави в економічному житті суспільства. Це виявляється у розробці нормативних актів, спрямованих на регулювання ринку, банківської діяльності, митних правил, бізнесу, цін, соціального захисту населення.

Державне регулювання бізнесу - це вплив держави на діяльність підприємницьких структур, суб'єктів бізнесу та ринок з метою забезпечення нормальних умов їх функціонування.

Необхідність державного регулювання підприємницької діяльності виходить з об'єктивно притаманних державі економічних функцій.

Основними з них е:

• Забезпечення правової основи. Держава розробляє й приймає закони, які визначають права власності й регулюють підприємницьку діяльність. Спираючись на правове поле, держава забезпечує законні правила, які регулюють відносини між суб'єктами підприємницької діяльності.

• Створення належного правопорядку в країні та національної безпеки. Держава повинна забезпечити безпеку всіх суб'єктів ринкової економіки, а також суспільства в цілому. Якщо ця функція не виконується, то у країні створюються умови для розвитку кримінальної обстановки: злочинності, мафії, корупції, що згубно впливає на економіку країни.

- 6 -

• Стабілізація економіки, тобто стабільний розвиток економіки, коли підтримуються на оптимальному рівні основні макроекономічні показники: обсяг валового національного продукту, національний доход, рівень інфляції та безробіття, дефіцит бюджету. Якщо держава не буде домагатися стійкого розвитку економіки, то це негативно вплине на підприємницьку діяльність та економіку в цілому.

• Захист конкуренції як основного регулюючого механізму в ринковій економіці. Конкуренція - це основа прогресу в усіх сферах економіки, вона спонукає виробників запроваджувати все нове й передове, поліпшувати якість продукції та знижувати витрати виробництва.

• Забезпечення соціального захисту та соціальної гарантії. Зміст цієї політики - у гарантованому забезпеченні усіх працюючих мінімумом заробітної плати, пенсіями, допомогою по безробіттю, захисту найбідніший верств населення. Здійснюючи таку політику, держава не допускає соціального напруження у суспільстві.

• Фінансування суспільних благ та послуг. Благоустрій населених пунктів, будівництво доріг, музеїв.

• Розробка антимонопольного законодавства та здійснення контролю за його реалізацією.

• Регулювання зовнішньоекономічних відносин.

 

Питання 2. Механізм регулювання підприємництва.

 

Умови та передумови втручання держави в економіку можуть бути позитивними та негативними.

Негативні умови - це явища та тенденції у різних сферах діяльності, які можуть негативно вплинути на підприємницьку діяльність та економіку країни в цілому. Такими умовами можуть бути: національна безпека, соціальна напруженість у суспільстві, спад виробництва, інфляція, високий рівень безробіття, дефіцит бюджету, погіршення стану навколишнього середовища.

Роль держави полягає у • своєчасному виявленні цих тенденцій та явищ, причин їх виникнення та вживанні відповідних заходів щодо їх усунення.

Позитивні умови - це різні явища та процеси у сферах діяльності, які позитивно впливають на підприємницьку діяльність та економіку країни в цілому. Роль держави у такому разі -своєчасне вжиття відповідних заходів щодо їх підтримки.

Крім знання умов та передумов, держава повинна знати ще й їх критерії, щоб вибрати адекватні заходи для їх усунення.

Безробіття - це невід'ємний елемент ринкової економіки. її рівень в межах 4-6% вважається нормальним, або природним. Держава повинна регулювати безробіття лише в разі, якщо вона починає перевищувати природний рівень, тобто починається циклічне безробіття, пов'язане зі спадом виробництва. Таким чином, критерієм для безробіття є її рівень.

Дефіцит бюджету - це перевищення витрат держави над її доходами. Тут критерієм є частка дефіциту у валовому національному продукті та внутрішній валовий продукт. А завдання держави полягає в тому, щоб не перевищити допустимого рівня цього критерію.

Інфляція - це підвищення загального рівня цін на товари. Через те, що ціни не є постійними величинами й перебувають у безперервному русі, то інфляція до певного рівня не є серйозною небезпекою, а більш високий рівень її вже є загрозою для економіки. Розрізняють помірну, галопуючу та су-перінфляцію. За помірної інфляції ціни зростають менше 10% на рік, за галопуючої - від 10 до 200%, а за гіперінфляції ще швидше. Роль держави полягає у вживанні протиінфляційних заходів, які залежать не тільки від рівня інфляції, а й від причин її виникнення.

Механізм державного регулювання бізнесу - це система заходів, розроблених державою з урахуванням вимог ринку та інтересів суб'єктів бізнесу. Вона складається з правових та фінансових механізмів, механізмів стимулювання й контролю, державних органів і фондів, покликаних займатися діяльністю підприємницьких структур та суб'єктів бізнесу.

Для регулювання економіки держава використовує як економічні (непрямі), так і адміністративні (прямі) методи впливу на підприємницьку діяльність. Світовий досвід показує, що в умовах реформування економіки, у кризових ситуаціях роль держави зростає, а в умовах стабільності - зменшується. Проте в усіх випадках держава повинна впливати на підприємницьку діяльність та економіку країни, щоб не руйнувати ринкової основи й не допустити кризових явищ.

До економічних важелів, які застосовуються державою, належать податки, ціноутворення, перерозподіл доходів, кредит-но-фінансові механізми.

Адміністративні важелі використовуються державою у разі, якщо економічні методи не придатні або недостатньо ефективні.

Жорстке розмежування економічних та адміністративних методів або переважання одних на шкоду іншим - не переконливі. З одного боку, елементи адміністрування несуть у собі будь-який економічний регулятор, з іншого боку, в кожному адміністративному регуляторі є дещо економічне, тому що воно впливає на поведінку учасників економічного процесу.

- 7 -

Існує нагальна потреба у прямому державному контролі над монопольними ринками. Механізм державного регулювання цього явища в Україні закріплено в Законі "Про обмеження монополізму та недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності".

Державна політика у сфері обмеження монополізму в бізнесі, здійснення заходів, які стосуються фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, реалізується уповноваженими на це органами влади та управління.

Демонополізація економіки України забезпечується відповідно до спеціальної програми, яка є складовою частиною єдиної комплексної програми уряду, яка щороку затверджується Верховною Радою.

Потребують державного регулювання також екологічні наслідки діяльності низки підприємств. Необхідним є проведення природоохоронних заходів, фінансові санкції та жорсткі стандарти господарської діяльності, які гарантують населенню екологічну безпеку.

Наступна галузь - визначення й підтримка мінімально припустимих параметрів життя населення, захист національних інтересів у системі господарських зв'язків.

Важливим методом державного регулювання підприємництва є амортизаційна політика - складова частина загальної науково-технічної політики держави. Встановлюючи норми амортизації, порядок її нарахування та використання, держава тим самим регулює темпи та характер відтворення, насамперед швидкість оновлення основних фондів.

Наступний механізм - вплив держави на підприємницьку діяльність за допомогою фіскальної (бюджетної) політики. Вона спрямована, насамперед, на вирівнювання економічних коливань. Здійснюючи лише цю політику, держава не може виконувати свої функції без відповідної кредитно-грошової політики, особливо в умовах економічної кризи.

Важливим важелем впливу на підприємницьку діяльність та економіку країни є інвестиційна політика держави. За допомогою цієї політики держава безпосередньо може впливати на темпи обсягу виробництва, на зміну структури виробництва, на прискорення науково-технічного прогресу.

Основним завданням в умовах переходу до ринкової економіки є звільнення держави від функції основного інвестора та створення таких умов, за яких приватний сектор економіки був би зацікавлений в інвестиційній діяльності.

З переходом до ринкових відносин найважливішими важелями держави в управлінні економікою країни є прогнозування, планування та регулювання. Методи планування істотно змінюються. На зміну директивному плануванню, коли підприємство мало працювати за раніше заданою виробничою програмою, приходить індикативне планування. Суть його полягає в розробці та науковому обґрунтуванні цілей, орієнтирів, пріоритетів і структур соціально-економічного розвитку на перспективу та способів їх досягнення. На відміну від директивного, індикативний план є орієнтувальним та цілеобумовленим. У ньому містяться конкретні рекомендації, строки, ресурси та способи їх реалізації.

З плануванням тісно пов'язане регулювання. Держава здійснює регулювання у разі, якщо заплановані макроекономічні показники у ході їхньої реалізації не виконуються.

 

Питання 3. Мета та інструменти державної підтримки підприємницької діяльності.

 

Малі підприємства за своєю природою об'єктивні, на особливо на перших етапах становлення, знаходяться в багато гірших умовах на ринку порівняно з великим бізнесом і вимагають певної підтримки. Найбільша ефективність системи такої підтримки може бути досягнута тільки на основі комплексної державної програми розвитку малого бізнесу в різних сферах народного господарства.

У будь-якій країні ринок має регулюватися державою. Це зумовлено тим, що не всі функції та дії, необхідні для ефективного функціонування системи господарювання, можуть бути реалізовані через механізм ринкових відносин. У зв'язку з цим ринкові відносини не певною мірою доповнюються державним регулюванням підприємництва. Зміст і форми практичної реалізації державного регулювання економіки в цілому, зокрема підприємницької діяльності, знаходять своє відображення в певній низці економічних функцій, які виконує держава. Однією з них є індикативне макроекономічне планування з системою державних контрактів.

Змістом індикативного макроекономічного планування є наукове обґрунтування і розробка множинних цілей, пріоритетів і пропорцій соціально-економічного розвитку країни на певний перспективний період. Індикативні плани розвитку народного господарства та його окремих галузей, на відміну від директивних, є орієнтовними: вони за своїм змістом охоплюють певну сукупність кількісних і якісних показників, які мають необов'язковий для суб'єктів господарювання характер, а також узгоджених засобів опосередкованого і прямого впливу на певні сфери господарської діяльності через систему економічних важелів та стимулів і за допомогою державного підприємництва.

Розробка індикативного плану на макроекономічному рівні здійснюється за притаманною тільки йому

- 8 -

методологією. З огляду на ступінь обгрунтованості одні блоки такого плану можуть реально відображати кількісну характеристику соціальних і економічних явищ у динаміці, інші - мають характеризувати лише певні тенденції тих процесів, які важко передбачити з достатньою вірогідністю або уявити кількісно.

Накопичений вітчизняний досвід свідчить, що індикативний план має таку структуру (типові розділи):

• природні та економічні особливості країни та окремих регіонів (галузей): поточний і перспективний стан

• структурні зміни в економіці, найважливіші пропорції і пріоритети

• основні напрями соціального розвитку суспільства та соціального захисту окремих верств населення

• перелік загальнодержавних, галузевих і регіональних цільових програм із зазначенням необхідних для їх реалізації ресурсів

• розвиток окремих видів ринків (за ознаками їхньої структуризації), характер їх кон'юнктури

• особливості формування та загальна характеристика фінансового плану і державного бюджету, застосовані економічні регулятори

Для того, щоб розробка державної системи була спрямована на регулювання, підвищення злагодженості і системності в діяльності підприємців, необхідно виходити із структурно-логічної схеми індикативного плану, який має стати своєрідним алгоритмом, методологічною базою організації і управління підприємницькою діяльністю.

Як показав проведений порівняльний аналіз, результатом впливу економічної ситуації в країні на діяльність приватизованих підприємств є тенденція до короткочасного планування своєї діяльності або відсутність навіть короткочасних планів на майбутнє. Керівники підприємств, що займаються підприємницькою діяльністю, при плануванні розвитку фірми орієнтуються в основному на власні засоби.

Однак, незважаючи на всі труднощі, тільки 4% респондентів заявили про свій намір залишити бізнес у найближчі декілька років.

Ключовими умовами для активізації підприємницької діяльності в нашій країні є збалансованість, сталий економічний розвиток і програми підтримки підприємництва в більш широкому контексті політичних і економічних змін. Згодом підприємництво стане головним чинником економічних перетворень, і не потрібно буде доводити, що підтримка малого бізнесу вигідна не тільки малим підприємствам, а й економіці та суспільству в цілому. Але поки що малий бізнес дуже малий для того, щоб його сприймали серйозно в країнах із перерваною традицією приватного підприємництва, а тому вимагає підтримки з боку держави. В Україні формування державної політики підтримки малого бізнесу було ініційоване було ще в 1991 році, коли був сформований Державний комітет України для створення сприятливих умов розвитку малих підприємств і підприємництва.

Однак у 1995 році його ліквідували, а його функції спеціальним відділам у Міністерстві економіки України. У 1993 році була розроблена і схвалена Кабміном Програма державної підтримки підприємництва в Україні. Пізніше були розроблені і прийняті інші важливі державні документи, спрямовані на створення сприятливих умов для розвитку підприємництва в Україні, у тому числі Концепція державної політики розвитку малого підприємництва.

Розширення сфери діяльності малого бізнесу та збільшення його внеску в соціально-економічну стабільність потребує створення системи адресної державної підтримки малого підприємництва на всіх рівнях: державному, регіональному та місцевому.

Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва, ухвалена в 2001році - це ціла система взаємопов'язаних, хронологічно узгоджених кроків, які в разі їх запровадження дадуть змогу вперше системно і відчутно для самих підприємців реалізувати нині державну політику розвитку малого бізнесу. Згідно із Законом України "Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні", її заходи затверджуються Кабінетом Міністрів, а обсяги бюджетного фінансування - Парламентом під час затвердження бюджету на наступний рік.

Але, як довела практика регіонального фінансування, механізми виділення й надходження коштів досить складні. Поки що не вдається налагодити їх лише за допомогою коштів державного бюджету, хоча відповідна законодавча база для цього існує. Відповідно до Указу Президента "Про державну підтримку малого підприємництва", всі місцеві бюджети, починаючи з 2001 року, повинні передбачати фінансову підтримку розвитку підприємництва. Однак, незважаючи на законодавчу вимогу, в них ще й досі не закладено відповідної графи про виділення коштів. Тому фінансова підтримка в регіонах відбувається фактично з власної ініціативи губернаторів.

Ключовими завданнями стратегії державної підтримки малого підприємництва на період 2004-2015років мають стати:

• упорядкування та вдосконалення законодавчої та нормативної бази, що регламентує діяльність малого підприємства та законодавче врегулювання діяльності органів відповідного контролю;

• поглиблення регуляторної реформи, спрямованої на спрощення процедур реєстрації, ліцензування та запо-чаткування бізнесу;

- 9 -

• зміцнення фінансово-кредитного забезпечення розвитку малого підприємництва;

• удосконалення податкової політики щодо малого підприємництва;

• підвищення мотивації для місцевих органів влади у створенні сприятливого клімату для малого підприєм-

ництва шляхом збільшення частки податкових надходжень, яка залишається в місцевих бюджетах;

• розбудова ефективної інфраструктури підтримки підприємництва, яка забезпечуватиме інформаційні, консультативні, науково-технологічні та навчальні послуги для малих підприємств;

• поглиблення інноваційної спрямованості розвитку підприємництва, стимулювання венчурного бізнесу;

• запровадження системи організаційно-освітніх заходів, спрямованих на підвищення фахового рівня, знань, навичок учасників підприємницької діяльності у питаннях ведення бізнесу;

• забезпечення надійної захищеності державою малих підприємств від кримінального рекету та бюрократичного тиску;

• забезпечення дієвості та комплексності регіональної політики стосовно розвитку підприємництва шляхом запровадження регіональних програм сприяння розвитку підприємництва.

Починаючи з квітня 1996 року в Донецькому регіоні почалася розробка регіональної програми сприяння підприємництву, було визначено зони особливої уваги і турботи. Основний принцип, покладений у систему дій, спрямованих на підтримку малого підприємництва в регіонах, передбачає організацію цілеспрямованої взаємодії місцевих органів влади і консорціуму, що перебуває в різних структурах і сформованого навколо Ради розвитку малого підприємництва. Діяльність з надання допомоги для створення нових малих підприємств передбачає наступне:

• виявлення людей, здатних до створення свого бізнесу; формування в них знань для успішної орієнтації й ефективної діяльності в ринковому середовищі;

• забезпечення стартовими інвестиціями;

• підтримка консалтинговим, рекламним, маркетинговим,

юридичним та іншим забезпеченням.

Якщо порівнювати ступінь ризику і ступінь певності результатів діяльності в підприємництві, доцільно буде звернути увагу на те, що це положення повинно розглядатися з позицій врахування ситуації дії в економіці закону великих чисел. Це означає, що в кожному конкретному випадку запрограмований фірмою результат може зіткнутися з такими перешкодами з боку зовнішнього ринку, які негативно вплинуть на рівень його впевненості. І навпаки, якщо йдеться про бізнес як макроекономічний процес, то рівень впевненості його сукупного результату істотно підвищується в той час як вплив чинника непевності, обумовлений обставинами зовнішнього ринкового середовища, нівелюється. Звідси практичне здійснення ефективного і соціальне орієнтованого підприємництва можливе за умови існування підприємницького середовища.

Основною метою державної підтримки бізнесу є створення однакових умов для всіх суб'єктів бізнесу, а також вирівнювання підприємницьких структур порівняно з іншими сферами суспільного виробництва.

Особливо потребує такої підтримки дрібний та середній бізнес, тому що ці форми виступають фактором, який створює структуру нової економіки. Великі підприємства, які є стрижнем будь-якої галузі, завжди втілюють результати структурних змін й уособлюють стабільний, "консервативний" початок економіки.

Малі та середні підприємства, готуючи ґрунт для становлення нових видів виробництва і ринків нових виробів, просувають інноваційні процеси відповідно у поєднанні із Заповзятливістю ділових людей.

Структурні економічні зміни відбуваються тим швидше та ефективніше, чим вищий ступінь їх соціальної безконфліктності. І тут також значну роль відіграють підприємці малого та середнього бізнесу, які здатні мобільно забезпечити нові робочі місця, звільнювані при перепрофілюванні чи закритті великих підприємств. Крім того, підприємства малого та середнього бізнесу значно підвищують життєздатність великих підприємств, їх конкурентоспроможність.

Україна як самостійна, суверенна держава гарантує нині всім підприємцям, незалежно від обраних ними форм підприємницької діяльності, однаково рівні права й створює умови для функціонування, доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Підтримка підприємництва в Україні здійснюється на підставі Закону "Господарський кодекс України", згідно з яким держава:

• на умовах, передбачених законодавством, надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно, необхідні для здійснення підприємницької діяльності;

• сприяє організації матеріально-технічного забезпечення підприємців, підготовці кадрів;

• стимулює за допомогою економічних важелів модернізацію технологій, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції.

Підтримку підприємництва, малого й середнього бізнесу здійснюють державні органи управління, які мають спеціальні служби, органи регіонального та місцевого управління й державної адміністрації.

Спеціальним органом державної підтримки бізнесу в Україні є Державний комітет у сприянні малим підприємствам і підприємництву (Держпідприємництво України).

- 10 -

Держпідприємництво України організовує розробку проектів законів, які сприяють розвитку бізнесу, готує й реалізує програми підтримки підприємництва.

Разом з тим сьогодні в Україні немає дієвого механізму розвитку й захисту бізнесу. Свідченням цього є недоліки й труднощі, які зустрічаються у процесі функціонування підприємницького бізнесу.

Основною організаційною формою державної підтримки бізнесу повинні бути довгострокові та поточні програми, які здійснюються на загальнодержавному та регіональному рівнях.

Проекти цих програм розробляються Держпідприєм-ництвом України із залученням інших міністерств та відомств, представників підприємницьких структур, вчених, фахівців, у тому числі іноземних.

Усі витрати, пов'язані з розробкою та експертизою програм підтримки бізнесу, фінансуються з державного та місцевого бюджетів.

Створена система підтримки бізнесу стане для підприємницьких структур стимулом для розвитку й удосконалення виробництва товарів та послуг.

Питання для самоконтролю

1. Чим зумовлена необхідність державного регулювання підприємницькою діяльністю?

2. Які критерії усунення негативних впливів використовуються для державного регулювання підприємницької діяльності?

3. У чому полягає механізм державного регулювання бізнесу?

4. У чому особливості адміністративних та економічних важелів державного регулювання?

5. На основі яких законодавчих актів відбувається підтримка підприємництва в Україні?

6. Які, на Ваш погляд, заходи з боку держави будуть сприяти розвитку підприємництва в Україні?