Характеристика діяльності основних філософів цієї епохи

ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ /ХVІІ - ХVІІІ ст./ План

Вивчення даної теми доцільно організувати за таким планом:

1.Історичні передумови появи філософії Нового часу та її загальна спрямованість.

2.Характеристика діяльності основних філософів цієї епохи.

3.Філософія Просвітництва та метафізичний матеріалізм.

4.Французький матеріалізм ХVІІІ ст.

 

Конспективне викладення теми:

Історичні передумови появи філософії Нового часу та її загальна спрямованість

/Характеризуючи філософію ХУІІ -ХУІІІ ст., студент повинен в першу чергу через характеристику епохи глибоко усвідомити, чому саме в цей час в історії боротьби матеріалізму та ідеалізму стався переворот - історична ініціатива переходить до матеріалізму; чому саме матеріалізм стає основною формою філософських поглядів нового класу, що йшов до влади, - буржуазії; чому саме матеріалізм ХVІІ і особливо ХVІІІ століття підготував Велику французьку буржуазну революцію./

 

В Новий час матеріалізм виникає спочатку в Англії. Він був представлений поглядами таких філософів: Ф.Бекон, Т.Гоббс, Д.Локк та ін.

Матеріалізм цього часу - це не стихійний матеріалізм старо­давнього світу, а матеріалізм, який спирався на великі відкриття природничих наук. Розвиток буржуазного укладу, нових продуктивних сил обумовив значний прогрес механіки, математики, хімії, медицини, експериментальної біології. Новий лад вимагав нових конкретних знань, тому бурхливий розвиток наук об’єктивно підвів до вивчення світу із його конкретності, в деталях. Цей спосіб мис­лення приніс багато користі, він сприяв розквіту конкретних наук, вів до нагромадження оптичного матеріалу. Але абсолютизована, перетворена в звичку, перенесена з природознавства в філософію потреба "зупиняти" історичний процес, розглядати його по части­нах привела до історичної обмеженості цього часу - пізнання метафізичного способу мислення. Тому весь матеріалізм ХУП-ХУІІІ сто­літь носив переважно метафізичний характер. Це була перша ознака філософії того часу. Якщо і були якісь діалектичні здогадки, то вони були все ж в рамках діалектики руху, а не розвитку.

Тому другою характерною ознакою розвитку філософії Нового часу було та, що саме в цей час складаються два неначе протилежні, але взаємообумовлені напрями в теорії пізнання - емпіризм і раціоналізм.

Емпіризм /з грец.- досвід/ - це такий філософський напрям, який визнає чуттєвий досвід основним і єдиним джерелом і зміс­том знання. Емпіризм ХУП-ХУІІІ ст. сформувався як матеріалістичний емпіризм, тобто такий, який стверджує, що чуттєвий досвід об’єктивно відображає навколишній світ. Пізніше з’являється суб’єктивно-ідеалістичний емпіризм, тобто такий, що визнає єдиною реальністю суб’єктивний досвід /Берклі, Юм/.

Раціоналізм /з грец.- розум/ - філософський напрям, який визнає розум основою пізнання і поведінки людей. Раціоналізм про­тистоїть як Ірраціоналізму /наприклад, інтуїтивізму/, так і ем­піризму. Принцип раціоналізму поділяють /чи підтримують/ як матеріалісти /Спіноза/, так і ідеалісти /Лейбніц/. Родоначальником раціоналізму є дуаліст Декарт.

 

Характеристика діяльності основних філософів цієї епохи

Ф.Бекон /1561-1626 рр./ - родоначальник нової форми англій­ського матеріалізму і всієї тогочасної експериментальної науки; саме він сформулював поняття матерії як вираз природи і нескінченної сукупності речей; матерія, за Беконом, перебуває у русі, під яким він розумів активну внутрішню силу, "напругу" матерії і назвав 19 видів руху. Рух і спокій Бекон вважав рівноправними властивостями матерії, що ставило його та інших філософів перед важко вирішуванню проблемою: як, яким чином абсолютний спокій перетворюється на рух і навпаки.

Він виводить пріо­ритет індуктивного методу і фактично стає його фундатором.

Бекон визначив також систему "ідолів", тобтовидимих і не­видимих перешкод в процесі пізнання істини /ідоли роду, печери, театру та ринкової площі/.

В його творах можна побачити новий підхід до питання про ме­ту пізнання. Його знаменитий афоризм "Знання - сила" виражав ідею високої ролі експериментальної науки, яка приносить людині пра­ктичну користь.

Бекон не заперечував існування Бога. Він визнавав, що Бог створив світ, але в подальший час перестав втручатися в його справи. Отже, він визнавав існування двох істин: божественної і світської.

Основною роботою Ф.Бекона, є "Новий Органон".../1620 рр./ /ніби на протива­гу основної роботи Арістотеля - "Органон"/.

Р.Декарт /1506-1б50 рр./ - видатний французький філософ, фізик, математик, засновник раціоналізму. Основні роботи Декарта -"Рассуждение о методе", "Метафизические размышления", "Начала философии" та ін.

"Світ, стверджував Декарт, - складається з двох незалежних субстанцій - духовної і матеріальної". Атрибутом духовної субстанції вважав мислення, а матеріальної - протяжність в довжину, вишину і глибину. Людина, за Декартом, це механічне поєднання цих двох субстанцій.

Цей дуалізм субстанцій не давав змоги вирішити проблему пізнання світу. І справді, хіба можливе пізнання, якщо обидві суб­станції незалежні одна від одної. Тому Декарт вимушений ввести в свою теорію пізнання третю субстанцію - Бога, який обумовлював їх єдність.

Єдино правильним методом пізнання Декарт вважав раціоналізм ідедукцію, тобто виявлення конкретних істин із загальних поси­лань-принципів, які вічно і апріорно існують в розумі.

Значний внесок в подолання дуалізму Декарта зробив Б.Спіноз а /1632-1667 рр./. З точки зору Спінози світ - це нескінченна природа, матеріальна субстанція /від лат.- сутність, основа/, яку він також називає Богом. Поняття Бог Спіноза вживає не буквально, воно є своєрідним теологічним прикриттям матеріалізму. Субстанція, тобто матерія, є причиною самої себе, має безліч властивостей. Вона вічна і незмінна, їй властива ідея збереження. Субстанція - це те, що не потребує для свого існування чогось іншого - бога, духу і т.п. Поняття субстанції Спінози є дуже цінним у його філософії, воно відігравало велику роль у подальшому роз­витку наукової філософії.

Спіноза закликав не до богослов'я, а до наукового пізнання світу. Виходячи з ідеї існу­вання єдиної субстанції, Спіноза помилково стояв на позиціях гілозоїзму, тобто такого вчення, що допускає наявність мислення у всієї матерії, в тому числі і неживої. Такої ідеалістичної точки зору дотримуються і зараз деякі дослідники природи, зокрема французький вчений, палеонтолог і філософ Тейяр де Шард.

Д.Локк /1632-1704 рр./. Вклад Локка в розвиток матеріалізму пов’язаний перш за все з подальшою розробкою і обгрунтуванням принципу сенсуалізму. згідно з яким всі людські знання мають чут­тєве походження. Локк заперечував думку Декарта про "вроджені ідеї" і доводи, що людський розум від народження є " tabula rasa " - тобто чиста дошка. Все, що ми знаємо, це результат впливу зовніш­нього світу, це результат виховання і освіти.

Визнаючи досвід як джерело знань, Локк цей досвід поділяв на внутрішній і зовнішній:

внутрішній - це джерело знань про внутрішній світ людини; зовнішній- це джерело постачання інформації про об’єктивний світ.

Локк відривав внутрішній досвід від зовнішнього і цим робив значну поступку ідеалізмові.

До когорти англійських філософів Нового часу належить також Т.Гоббс /1588-1679 рр./, представник матеріалізму і номіналізму. Він вважав, що реально існують тільки одиничні речі, а загальні поняття - це лише імена речей. Тому всяке знання має своїм джере­лом досвід.

У нього на пер­ший план висувається механічне тлумачення реальності, жива чуттє­вість перетворюється в нього на абстрактну чуттєвість геометра, світ - це геометричне місце точок, площин і тіл. Людина - це машина з природними властивостями. Держава це "Левіафан"- чудовисько, яке керує людськими долями. Свобода - це перш за все відсутність опору, а не "сутнісна сила" людини.

Змістовною і діалектично спрямованою є філософія німецького філософа-ідеаліста Г.Лейбніца /1646-1716 рр./, великого математика і логіка. Лейбніц відстоював множинність субстанцій, які складаються з сукупності живо­творних атомів-монад. Всі монади рухомі і взаємопов’язані, підля­гають богом встановленій гармонії. Як і багато інших філософів, він виступав за раціональне пояснення світу, вірив в існування вродже­них ідей. Його нездійсненною мрією було намагання створити всезагальну людську логіку, яка могла б звільнити світ від конфліктів та не бажаних протиріч.

Потрібно також зазначити, що матеріалістичні ідеї ХVІІІ століття зустрічали великий опір з боку ідеалізму та релігії. В цей період починає розвиватись і посилюватись суб'єктивний ідеалізм. Найбільш відомими виразниками суб'єктивного ідеалізму цього часу були два англійські мислителі - Берклі та Юм.

Дж.Берклі /1684-1753 рр./ виступив з обгрунтуванням суб'єктивного ідеалізму. Він категорично відкидав існування матерії і стверджував, що речі існують по стільки, по скільки вони сприймаються почуттями. Весь світ, за Берклі, це комплекс відчуттів,які вкладені в нас богом.

Цю ж суб’єктивно-ідеалістичну концепцію розвивав і Д.Юм /1711-1776 рр./, але іншим шляхом. Він стверджував, що людина не може вийти за межі своїх відчуттів і не може встановити, що лежить в ос­нові речей - дух чи матерія, не може довести, що між предметами і явищами існує причинно-наслідковий зв’язок. Пізнання у Юма групується на основі пристосовництва до потоку явищ, до набуття певних звичок та інстинктів. Таким чином, філософія Юма є не стільки суб’єктивно-ідеалістичною, але й агностичною.