Характеристика сучасних моделей соціалізації

В основу кожної моделі соціалізації покладена та чи інша теорія соці­алізації. Сучасний американський соціолог Н. Смелзер систематизував їх у чотири основні групи:

1.Теорія розвитку особистості (Ч. Кулі, Дж. Г. Мід).

2.Психоаналітичні теорії (3. Фрейд, Е. Еріксон).

3.Теорія розвитку пізнання (Ж. Піаже).

4.Теорія морального розвитку (Л. Колберг).

Розглянемо коротко сутність основних моделей кожної із запропоно­ваних груп теорій соціалізації.

Однією з розповсюджених моделей, джерела якої лежать у теорії психо­аналізу 3. Фрейда, є розуміння соціалізації як розвитку особистісного кон­тролю. Основна ідея, на якій побудована ця модель, полягає у визнанні людей ще від народження асоціальними, внаслідок уроджених агресив­них інстинктів. Тому соціалізація носить конфліктний характер і вимагає не тільки особистісного, але і суспільного контролю [27].

Однак дана модель, заснована на визнанні незмінності людської при­роди, залишає мало можливостей для виховного впливу, орієнтуючись на соціальні санкції. Більше того, сукупність подібних санкцій і засо­бів, орієнтованих на придушення одних і розвиток інших, "суспільно корисних" інстинктів, рефлексів і може видаватися за "виховання". Як не дивно, але елементи подібної моделі соціалізації, що майже повністю заперечувалися радянською наукою як властиві тільки для буржуазного суспільства, залишили глибокий слід і у вітчизняній педагогіці. Чого коштує, наприклад, визнання в одній із брошур значущими для форму­вання "нової людини" рефлексу нападу й оборони, рефлексу боротьби за існування, соціального рефлексу — колективної боротьби за життя, реф­лексу наслідування і пристосування, а також статевого рефлексу. Мето­дичні роз'яснення при цьому уточнюють: "Уроджений рефлекс нападу й оборони шляхом виховання ми повинні поєднати з класовою бороть­бою" [9, с.9-10].

Разом з тим прихильники цієї моделі бачили можливості зміни як інди­віда, так і суспільства в сполученні психоаналітичної гарантії з адекват­ною соціалізацією особистості, забезпечити яку, на наш погляд, може тіль­ки виховання, що коригує процес соціалізації. У цьому зв'язку навряд чи можна вважати вичерпними можливості цієї моделі для соціалізації ро­зумово відсталих дітей.

Певний інтерес для організації процесу соціалізації має положення Дж. Міда, одного з розробників даної концепції, про три стадії соціалі­зації. На першій з них — імітації — діти копіюють поведінку дорослих, не завжди розуміючи її. На другій — стадії рольових ігор — діти, викону­ючи в іграх дорослі ролі, "приміряють" їх на себе, вчаться надавати своїм думкам і діям ті ж значення, що й дорослі. На третій, завершальній ста­дії — колективних ігор — дитина до розуміння очікувань окремих людей додає групові очікування. Оволодіння правилами рольових і колектив­них ігор підготовлює дітей до виконання правил гри в суспільстві, що закріплені в законах і нормах. Тим самим здобувається почуття соціальної ідентичності.

Ще одна, "когнітивна" модель соціалізації (Ж. Піаже, Л. Кольберг, А. Маслоу й ін.) побудована на ідеї, що поведінка особистості детерміно­вана її знаннями, сукупність яких утворює у її свідомості образ (картину) навколишнього світу. Саме ця картина світу, а не сама реальність керує поведінкою людей. Головним аспектом соціалізації при цьому виступає процес навчання мисленню, розвитку пізнавальних, моральних і емо­ційних структур особистості. Згідно Ж. Піаже, когнітивна соціалізація проходить кілька стадій, кожна з яких окреслюється новими навичками, що обмежують можливості навчання людини. Діти проходять ці стадії у визначеній послідовності, хоча швидкість І результативність соціа­лізації у різних дітей може відрізнятися. Він визначає такі стадії соціа­лізації.

Перша стадія -— сенсорно-моторна (до 2 років) — припускає розви­ток у дітей здатності тривалий час утримувати в пам'яті образи об'єктів навколишнього середовища.

Друга стадія -— передопераціональна (від 2 до 7 років) — діти вчать­ся розрізняти символи і значення символів, розуміти різницю між об'єк­тами і їх символами.

Третя стадія — конкретних операцій (від 7 до 11 років) — діти вчаться виконувати деякі дії подумки, тобто уявляти необхідні дії "у розумі", без виконання їх у житті.

Четверта стадія — формальних операцій (від 12 до 15 років). На­стає час навчитися аналізу абстрактних (математичних, моральних, логіч­них і ін.) проблем, умінню мислити про майбутнє.

Дана концепція була доповнена американським психологом Л. Кольбергом, який в основу переходу від однієї стадії соціалізації до наступної поклав не тільки результати розвитку когкітивних навичок, але і здат­ність до розуміння і співпереживання (емпатії) почуттям інших людей. Досягнення тих чи інших стадій не пов'язується з віком, а завершальні етапи доступні далеко не всім.