Соціалізація - складний і тривалий процес включення індивіда до системи соціальних зв¢язків та відносин, його активної взаємодії з оточенням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціальні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльності у даному суспільстві.
Агенти соціалізації – це люди та установи, діючи соціальні суб¢єкти, за допомогою яких людина соціалізує завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури.
Агенти соціалізації:
w сім¢я;
w школа;
w організація;
w ВНЗ;
w Неформовані об¢єднання;
w Дошкільні установи.
Соціальна психологія процес соціалізації індивіда розподіляє на два етапи:
Соціальну адаптацію – це процес пристосування індивіда до умов життєдіяльності, до рольових функцій та норм поведінки, до форм соціальної взаємодії, що склалися у суспільстві, до якої інтегрується індивід.
Інтеріоризацію – процес включення соціальних норм і цінностей до внутрішнього світу людини, тобто заміна зовнішніх санкцій самоконтролем.
Інтеріоризація є свідченням успішної соціальної адаптації індивіда. Показниками неуспішної адаптації є незадоволеність людини соціальним середовищем, до якого він інтегрується, бажання вийти за його межі, а також її поведінка, що відхилюється від норм, вимог даного середовища.
    Рівні соціалізації
| Об¢єктивну (соціально-економічну), в результаті якої людина обіймає певну позицію, положення в структурі спільноти; | |
| Функціональну, що обумовлює виконання людиною певних функцій, ролей; | ||
| Нормативну, що вивчає готовність людини діяти певним чином для досягнення власних цілей, узгоджених з цілями діяльності спільноти; | ||
| Міжособистісну, що визначає оточення до індивіда, оцінку його взаємодії з ним. |
Адаптація – пасивне пристосування до соціального середовища, це притаманне суспільним системам із тоталітарним державним устроєм. Але адаптивний характер взаємодії з суспільством може бути зумовлений й самою особистістю, її біопсихічним та соціальним зближенням (наприклад: слабка воля, низький інтелект).
Інтеграція – передбачає активну взаємодію індивіда з середовищем, в якому людина робить свідомий вибір і яке він здатен змінити, коли в цьому виникне необхідність. Така форма взаємодії людини з суспільством притаманна демократичній державі, а також при "відкритому" типі особистості.
Розглядаючи соціалізацію молоді – ми бачимо що цей процес охоплює дві стадії соціалізації: до-трудову та трудову. А за етапами людського життя категорія молоді охоплює періоди:
a) Становлення особистості; в)Зрілість.
Але ми розуміємо, що вікові рубежі (кордони) цих періодів досить відносні і залежать від соцально-економічних факторів (тривалість життя, працездатність).
З часом наближення до юності, та молодості все більшого значення набувають не дидактичні моменти, а саме життя сім¢ї, та роль, яку відіграють в ній загальносоціальні цінності та відносини. В цей період рішення людини знаходяться в залежності вже не тільки і не стільки від сім¢ї, скільки від референтних (взірцевих) груп, людей, суспільної думки.
Молодіжні компанії стають все більше змішаними, що вимагає потребу соціальних механізмів поведінки, слабкість та нерозвиненість яких створює "моральний вакуум".
Саме в цей період посилюється потреба не тільки в пізнанні, а й в освоєнні оточуючого світу, в пошуках оптимальних взірців поведінки і відносин с іншими людьми, змінюється сама форма самовизначення особистості: з¢являється стриміння до самоствердження та самореалізація, росте активність поведінки, а й означає необхідність в її соціальному регулюванні.
Таким чином, виникають оптимальні умови як для формування сталих орієнтирів на нрави, естетичні цінності, так і дезорієнтація ще несталої психіки.
Соціалізація містить у собі таким чином і виховання. Цілеспрямована дія на індивіда задля прищеплювання йому визначених навичок, понять доповнюється при цьому практикою соціальної діяльності індивіда, участю його в різних неформальних групах і т.п. Справедливо відзначається велика автономія індивіда в процесі соціалізації. Будучи продуктом суспільства, він вільний самостійно вибирати ті чи інші цінності й установки, орієнтуючись не тільки на загальні регулятивні принципи середовища, але й на власні схильності. У ході соціалізації індивід грає як пасивну роль (засвоєння соціального досвіду, сприйняття цінностей і ін.), так і активну роль (вироблення визначеної системи орієнтацій, установок і т.п.). І хоча ця активність зосереджена лише на самовдосконаленні і не поширюється на середовище соціалізації, не можна не погодитися з твердженням авторки, що соціалізація "немислима без активної участі самої людини в процесі освоєння соціального досвіду і культури".
Російський соціолог В. Харчева, у свою чергу, справедливо відзначає, що в процесі соціалізації людина завдяки властивій їй соціальній активності при взаємодії із середовищем не просто засвоює його вимоги, але й змінює це середовище, впливає на нього.
Варто зазначити, що процес соціалізації продовжується протягом усього життя індивіда і включає в себе такі стадії-— дотрудову, трудову і після-трудову. Загальним є визнання того, що соціалізація носить діяльнісний характер і головний критерій її успішності є вільне функціонування індивіда в суспільстві. І, нарешті, загальновизнаною у вітчизняній літературі стає активність індивіда в процесі соціалізації. Головний висновок сучасної теорії соціалізації: " особистість, що формується — не об'єкт якихось зовнішніх впливів, а активний суб'єкт саморозвитку".
Соціологія, зокрема, вивчає даний процес у наступних аспектах:
1)соціокультурному (тобто соціалізація поколінь у конкретно-історичних умовах);
2)біосоціогенетичному (тобто соціалізація індивідів у визначених соціально-економічних умовах);
3)генетико-віковому (тобто вікова соціалізація в умовах конкретного суспільства).
Важливо підкреслити, що процес соціалізації відбувається як стихійно, так і цілеспрямовано під впливом безлічі посередників, тобто суспільних структур і інститутів, роль яких по-різному виявляється на різних етапах і стадіях соціалізації. Серед посередників соціалізації людини виділяються такі як родина, родичі і друзі, навчальні заклади, трудові, спортивні та інші колективи, суспільно-політичні і культосвітні організації, засоби масової комунікації, література, мистецтво і т.ін.
