Поняття здійснення та захисту особистих немайнових прав

ЗАХИСТ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ

За ЦК України фізична особа здійснює свої права самостійно, в інтересах ма­лолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові пра­ва, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники. Крім того, фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немай­нових прав (частини 1 і 2 ст. 272).

Стаття 273 ЦК України містить положення щодо забезпечення здійснення особистих немайнових прав. Рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самовряду­вання, посадових і службових осіб, якими порушені особисті немайнові права фі­зичної особи, є незаконними, а юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав фізич­ної особи, зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути пору­шені. Діяльність юридичних осіб, які порушують особисті немайнові права, є неправомірною.

Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Кон­ституцією України, можливе лише у випадках, передбачених нею, а обмеження цих прав, встановлених ЦК України та іншими законами, можливе лише у ви­падках, передбачених ними (ст. 274 ЦК України).

Закріплення та регулювання особистих немайнових прав ставить питання і про їх ефективний захист.

Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб за допомогою традиційних способів, встанов­лених ЦК України, та інших способів відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

У науковій літературі розглядаються поняття правового захисту порівняно з правовою охороною. Це питання було і залишається дискусійним. На думку ряду авторів, немає потреби розрізняти ці поняття; інші вважають доцільним відноси­ти термін "охорона" лише до заходів, що застосовуються до порушеного права, а термін "захист" вживати щодо заходів, які застосовуються вже після правопо­рушення; існує й позиція, згідно з якою регулювання особистих немайнових від­носин побудовано як захист особистих благ.

Красавчикова Л. О. вважає, що охорона особистого життя за своєю структу­рою поділяється на три ланки: регулятивну, забезпечувальну та захисну. Захист у даному випадку розглядається як окремий вид охорони і використовується у разі наявного правопорушення. Охорона є видом щодо категорії правового регу­лювання у цілому. Заходи захисту і відповідальності становлять суть захисної ланки¹.

Ромовська 3. В. звертає увагу на взаємозумовленість категорій правового за­хисту та правової охорони, але не визнає їх тотожності. Правова охорона, на її думку, включає систему різних юридичних заходів з метою вберегти право від можливого порушення. Отже, можливість захисту суб'єктивного права і кон­кретне здійснення захисту є одним із засобів правової охорони. Суть правового захисту полягає в тому, що він є реалізацією обраного правозастосовним орга­ном заходу державного примусу. Своїм конкретним застосуванням примусові за­ходи припиняють порушення суб'єктивного права, забезпечують необхідні умови для його здійснення, поновлюють порушене право або тим чи іншим способом усувають наслідки його порушення².

У доктрині цивільного права існує думка про те, що майнові санкції не мо­жуть охороняти особисті немайнові права належним чином.

Враховуючи немайновий характер цих прав, відповідальність за їх порушення повинна мати переважно немайновий зміст. З цього випливає, що найважливі­шим напрямом удосконалення охорони особистих немайнових прав є розширен­ня за їх порушення кола саме немайнових санкцій. Що стосується грошового штрафу, то він має застосовуватися лише тоді, коли немайнові санкції неспро­можні стимулювати поведінку суб'єктів (наприклад, у разі порушення таємниці особистого спілкування між громадянами)³.

Автори пропонують стягувати грошовий штраф у прибуток держави, а не на користь потерпілого. Це пояснюється тим, що штрафні санкції здатні виконувати не відновлюючу, а лише превентивну функцію.

Прогнозується, що припинення дій, які порушують особисті немайнові права, буде загальним засобом захисту всіх особистих немайнових прав. Цьому сприя­тиме також здійснення порушником дій, які були б спрямовані на відновлення порушеного права.

Беручи до уваги, що неврегульованість до цього часу цивільним правом бага­тьох особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, призводить сьогод­ні і до відсутності санкцій, спрямованих як на запобігання правопорушенням, так і на ефективний захист порушених прав, наукова література пропонує закріпити у законі перш за все загальне право особи на усунення порушення будь-якого особистого немайнового права в судовому порядку. Крім того, обговорюється можливість застосування у цій сфері такої форми відповідальності, як громад­ська догана, громадський осуд, публічне вибачення винного правопорушника, стягнення штрафу, звільнення з посади або заборона обіймати відповідні посади.

Стаття 55 Конституції України проголошує: "Права і свободи людини і гро­мадянина захищаються судом." Будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відповідно до ст. 4 ЦПК України.

Реалізація права на захист здійснюється особою шляхом оскарження непра­вомірних дій, у результаті яких було порушено її права та свободи, в судовому порядку; звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; звернення за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організа­цій, членом або учасником яких є Україна, у разі використання всіх інших мож­ливих національних засобів правового захисту.

Право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого чи май­нового права або інтересу закріплено в ЦК України. Право на захист особа здійс­нює на свій розсуд.

Особисті немайнові права, які названо у кодексі, на думку законодавців, не залишаються декларацією завдяки ефективним засобам їх захисту. Крім загаль­них засобів захисту, відомих цивільному законодавству протягом багатьох років, таких, як можливість особи, яка постраждала у разі порушення особистих немайнових прав, вимагати відшкодування шкоди та (або) компенсації за моральну шкоду (ст. 280 ЦК України), проект передбачає ряд нових.

По-перше, порушник зобов'язаний негайно вчинити дії, які необхідні для по­новлення права. Невиконання ним цього додаткового обов'язку може бути під­ставою для вжиття за рішенням суду примусових заходів такого поновлення. Ор­ган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або без­діяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо такі дії не вчиняють­ся, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням (ст. 276 ЦК України).

По-друге, засобом захисту інтересів особи, про яку поширили недостовірну інформацію, є її спростування. Тобто у ЦК України прямо передбачено презумп­цію недостовірності негативної інформації, яка поширена про особу. Фізична осо­ба, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам (частини 1 і 2 ст. 277 ЦК України).

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при вико­нанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо ж особа, яка поширила недостовірну інформацію, неві­дома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування. Кодекс зобов'язує відкликати документ, який прийняла (видала) юридична особа, якщо у ньому міститься недостовірна інформація(частини 4 і 5 ст. 277 ЦК України).

За ЦК України якщо особисті немайнові права фізичної особи порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, вона має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інфор­мації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації неможливі у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформа­ції за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Прогресивним слід визнати положення, за яким спростування недостовірної інформації пропонуєть­ся здійснювати незалежно від вини особи, яка її поширила (ч. 6 ст. 277 ЦК Ук­раїни). Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Стаття 278 ЦК України містить санкції щодо поширення інформації, якою по­рушуються особисті немайнові права. Так, якщо особисте немайнове право фі­зичної особи порушено у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які готу­ються до випуску у світ, суд може заборонити їх випуск у світ до усунення порушення цього права, а якщо особисте немайнове право фізичної особи пору­шено у газеті, книзі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунути порушення неможливо, — вилучити тираж для його знищення.

Усі названі санкції є мірою цивільної відповідальності, яка може бути як майно­вого, так і немайнового характеру, у разі порушення особистого немайнового права.