Технічна норма, її структура та методи розрахунку

Технічне нормування, його задачі та особливості.

1. Визначення та вимір робочого часу:

Робочий час — це встановлений законом, колективним дого­вором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобов’язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором.

Необхідна тривалість робочого часу працівника відображає норму його робочого часу та обчислюється кількістю годин, які працівник повинен відпрацювати протягом певного календарного періоду. Норма робочого часу визначається робочими днями або робочими тижнями або робоча зміна.

Робочий тиждень — це встановлена законом чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня. На практиці застосовується два види робочого тижня: п’ятиденний або шестиденний.

Робочий день — це тривалість роботи працівника протягом доби відповідно до графіка чи розпорядку роботи.

Робоча зміна – норма робочого часу протягом доби, що регулюється правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності з додержанням установленої законом тривалості робочого часу в межах обчислюваного періоду.

Види робочого часу:

1) нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

2) скорочений робочий час:

· для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку;

· для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більш як 36 годин на тиждень.

· неповний робочий час. За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На просьбу вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Тривалість робочого дня не може бути менше 4 годин, а робочий тиждень – не менше 20 – 24 годин відповідно при 5 або 6-денному тижні).

· чергування – Чергування - це знаходження працівника на підприємстві за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу до початку або після закінчення робочого дня, у вихідні або святкові (неробочі) дні для оперативного розв’язання невідкладних питань, які не входять в коло обов’язків працівника за трудовим договором. Чергування може застосовуватися у виняткових випадках і лише за згодою профспілкового комітету. Не допускається залучення працівника до чергувань частіше одного разу на місяць. Чергові не повинні виконувати обов’язків щодо перевірки перепусток на вході й виході з підприємства, обов’язків сторожів, прийому пошти, прибирання приміщень тощо. У разі залучення до чергування після закінчення робочого дня початок наступного робочого дня має бути перенесено на пізніший час. Тривалість чергування або роботи разом з чергуванням не може перевищувати нормальної тривалості робочого дня. Чергування у вихідні й святкові (неробочі) дні компенсуються наданням відгулу тієї ж тривалості, що і чергування в найближчі 10 днів. чергування необхідно відрізняти від виконання працівником його звичайних трудових обов’язків на змінних роботах, на роботах, що виконуються за графіком у вихідні, святкові (неробочі) дні, в нічний час. Під час таких чергувань працівники виконують свої безпосередні трудові обов’язки з оплатою праці на загальних підставах.

Робочий час складається з часу роботи та часу перерв. Перше складається з основного, допоміжного, підготовчо – заключного часу і часу обслуговування робочого місця. Друге складається з часу технологічних й часу організаційних перерв.

На протязі основного часу досягається безпосередньо ціль цього трудового процесу, наприклад, створюється документ й т.п. Допоміжний час охвачує виконання дій, пов язанних з забеспеченням основної роботи, та разом з основним часом складає оперативний час.

Час обслуговування робочого місця тратиться на підтримку його належного стану. Воно, в свою чергу, може ділитися на організаційне й технологічне. В його межах здійснюється приборка, наведення порядку, підготовка до роботи устаткування.

Деякі види трудових операцій потребують витрачання підготовчо – заключного часу. Наприклад, лікарю перед осмотром кожного хворого й після його завершення необхідно мити руки.

Перерви також неоднорідні. Перш за все, необхідно говорити о технологічних перервах, коли основний процес або на час припиняється по причинам, пов язанних з специфікою роботи устаткування, або продовжується без участі людини. Організаційні перерви обумовлені природними факторами (необхідність відпочинка, прийняття піщи), а також різного роду збоями, неполадками, які виникли як за вини робітників, так і незалежно від них.

Хронометраж - метод вивчення витрат робочого часу шляхом виміру елементів операції, що повторюються.

Хронометраж – вивчення операції шляхом виміру витрат робочого часу на виконання окремих її елементів, які повторюються при виготовлені кожної одиниці продукції.

Хронометраж проводиться переважно по відношенню до повторюваних елементів ручної й машинно – ручної роботи, які відносяться до оперативного або підготовчо – заключному часу. Основною його метою є виявлення найбільш оптимальних методів роботи і визначення відповідних ним норм часу. Хронометраж дозволяє оцінити організацію робочого місця, диференційовано вивчити структуру окремої операції і умови її виконання.

Процес проведення хронометражу включає три етапи.

На першому (підготовчому) етапі виробляється розчленовування операції на окремі елементи за допомогою фіксажних крапок. Фіксажна крапка - це виразна зовнішня ознака, що сприймається оком або на слух, що сигналізує про початок і кінець того або іншого елементу операції.

На цьому ж етапі проводяться інструктаж робітника і вивчення робочого місця. Документально це оформляється в лицьовій стороні хронометражно-наглядової карти, куди заносяться дані про операцію, вказується кількість продукції, що виробляється в певний час, види і стан засобів праці, характер процесу, кваліфікація і стаж роботи виконавця, вживана система заробітної плати.

На другому етапі здійснюється спостереження і фіксація часу. Виміри часу виробляються збиральним і накопичувальним способами за допомогою двохстрілочного секундоміра. Спостерігач повинен по фіксажних крапках засікати час і заносити свідчення секундоміра в наглядовий аркуш хронометражної карти, стежити за порядком виконання операції.

На третьому етапі проводиться обробка даних і визначається тривалість елементу операції.

Обробка і аналіз хронометражних спостережень складається з:

1. виключення з хронорядів помилкових замірів, які були відміченні спостерігачами;

2. перевірки якості хронорядів шляхом обчислення коефіцієнту стійкості й необхідного числа спостережень;

3. розрахунку середньої величини тривалості виконання кожного елементу операції за умови стійкості хронорядів.

1) коефіцієнта стійкості: Якщо коефіцієнт стійкості фактичний менше коефіцієнта стійкості нормативного, то ряд стійкий (не розкиданий), в зворотному випадку спостереження слід повторити;

К_ст= Т_мах / Т_міn,

де Кст – коефіцієнт стійкості хроноряду;

Т_мах – максимальна тривалість виконання даного елементу операції;

T_min – мінімальна тривалість виконання даного елементу операції.

Хронометраж визнається стійким за умови, якщо фактичний коефіцієнт стійкості менший або рівний за максимально допустимий. Максимально допустимі величини коефіцієнта стійкості хронорядів розроблені та рекомендовані для практичного використання Науково - дослідницьким інститутом праці.

При малій тривалості виконання окремих елементів операції використовується метод циклічного хронометражу. При цьому декілька елементів операції об’єднуються в групи, які хронометруються. Важливо так згрупувати елементи операції, щоб кінцева фіксажна точка першої групи елементів була початковою точкою другої групи елементів тощо.

Аналіз даних хронометражу закінчується розробкою пропозицій по зміненню складу й структури виконуваної операції та узагальнення матеріалів хронометражних досліджень для установлення повторюваних елементів роботи (нормативів часу).

Фотографія робочого часу - це спостереження, вимір і послідовний запис всіх без виключення витрат часу впродовж робочої зміни або іншого періоду.

Якщо період спостереження збігається з тривалість робочого дня, це буде фотографія робочого дня.

Фотографія робочого часу використовується для виявлення втрат робочого часу і причин, які їх викликають, а також для встановлення співвідношення між окремими видами витрат часу. Отримані дані використовуються як початкові при нормуванні.

Об'єктом фотографії можуть бути робітники, машини або виробничий процес в цілому. Якщо об'єктом спостереження є один робітник, то фотографія робочого часу є індивідуальною, а якщо група робітників - груповий. Коли ж витрати робочого часу фіксуються самим робітникам, має місце самофотография робочого часу з метою вивчення втрат робочого часу і їх причин.

Фотографія робочого часу проводиться в три етапи.

На першому етапі проводиться попереднє вивчення роботи, вибір об'єкту спостереження. Об'єкт вибирається залежно від мети спостереження. Якщо треба отримати стійкі показники зразкової роботи, то вибирається кращий робітник, а якщо необхідно вивчити причини невиконання норм, то відстаючі робітники.

Другий етап включає безпосереднє спостереження і вивчення всіх витрат часу з точність до однієї хвилини. Результати фіксуються в спеціальних наглядових листах. При цьому види робіт і перерви у міру їх реєстрації вносяться до графи "Найменування витрат часу", а момент їх закінчення - в графу "Поточний час".

На третьому етапі на підставі даних наглядового аркуша складаються таблиця однойменних витрат і фактичний баланс робочого часу. На закінчення проводиться аналіз результатів проведених спостережень, встановлюються нераціональні витрати і прямі втрати робочого часу, які виключаються при складанні проектованого балансу, а також визначається коефіцієнт можливого підвищення продуктивності праці за рахунок усунення втрат і нераціональних витрат робочого часу.

2. Технічне нормування, його задачі та особливості

Важливим елементом в системі стимулювання є нормування. З його допомогою встановлюються норми необхідних витрат праці на кожному робочому місці, враховуються фактичні трудові витрати, відповідно до яких виробляється нарахування заробітної плати.

Технічне нормування - система дослідження і встановлення норм технічно обґрунтованої витрати різних виробничих ресурсів (робочого і машинного часу, матеріалів, енергоносіїв і т.д.).

Нормування праці — це основа її організації на підприємстві. В загальному визначенні нормування праці — це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.

Нормування праці є складовою частиною (функцію) управління виробництвом і включає визначення необхідних витрат праці (часу) на виконання робіт (виготовлення одиниці продукції) окремими працівниками (бригадами) і встановлення на цій основі норм праці.

Основна задача нормування – це визначення міри праці й відповідної винагороди.

Нормування праці здійснюється методами технічного і дослідно-статистичного нормування.

Технічне нормування праці – це сукупність методів і прийомів з виявлення резервів робочого часу і встановлення необхідної міри праці.

Задачами технічного нормування є виявлення резервів робочого часу й поліпшення організації праці на підприємстві, встановлення правильної міри праці (тобто визначення норми часу) і в кінцевому результаті – підвищення продуктивності праці та збільшення обсягів виробництва.

Універсальним вимірником кількості праці, витраченої на виконання будь-якої роботи, є робочий час. Тому норми праці визначаються через кількість робочого часу, необхідного для виконання певної роботи або через об'єм роботи, який має бути виконаний в одиницю часу.

· Нормою часу називається кількість часу, необхідного для виготовлення одиниці продукції відповідної якості. При визначенні норм часу виходять з умов, що дана робота виконуються за сучасною технологією робітниками відповідної професії та кваліфікації.

· Норма виробітку робітника чи ланки робітників це кількість продукції, отриманої за одиницю часу при тих же умовах, що й прийняті при встановленні норм часу.

· норма обслуговування - зона роботи або кількість одиниць устаткування, виробничих площ і ін. одиниць (число робочих місць, робітників), які повинні обслуговуватися одним або групою робітників відповідної кваліфікації за певних організаційно-технічних умов;

· норма чисельності - це чисельність працівників потрібного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для виконання заданого об'єму робіт в тих або інших організаційно-технічних умовах. Даний показник встановлюється на основі норм обслуговування;

· норма управління показує, якою кількістю людей або виробничих підрозділів і служб підприємства може управляти один керівний працівник.

Норми праці встановлюються:

- на окрему операцію (операційна або диференційована норма);

- взаємозв'язану групу операцій (укрупнені норми);

- на закінчений комплекс робіт (комплексна норма).

 

По сфері використання нормативні матеріали для нормування праці підрозділяються на міжгалузеві, галузеві (відомчі, професійні) і місцеві.

Міжгалузеві норми призначаються для нормування праці на роботах, що виконуються на підприємствах (у установах, організаціях) двох і більше галузей економіки.

Галузеві (відомчі, професійні) норми призначаються для нормування праці на роботах, що виконуються на підприємствах (у установах, організаціях) однієї галузі економіки.

Місцеві норми праці встановлюються і застосовуються в конкретних підприємствах (у установах, організаціях). Вказані норми застосовуються в тих випадках, коли відсутні міжгалузеві і галузеві нормативні матеріали, а також при створенні прогресивніших організаційно-технічних умов або їх невідповідності в порівнянні з врахованими при розробці галузевими нормативними матеріалами, що діють.

 

3. Технічна норма, її структура та методи розрахунку.

 

Технічні норми, як правило, встановлюються на кожну технологічну операцію або комплекс операцій.

Операція – закінчена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці одним або кількома робочими (бригадою)й охоплює комплекс послідовних дій над певним предметом праці (на текстильних підприємствах технологічними операціями є нароботка холста, съём пряжи или рулона ткани).

У здійсненні операції приймають участь й машина й наглядаючий за її роботою робітник. Крім нагляду, робітник виконує певні робочі прийоми.

Робочим прийомом наз. закінчену дію робочого, яка має приватне цільове призначення (зміна катушки, ліквідація обриву нитки, зняття бобини та ін.).

Робочий прийом складається з ряду трудових дій, які складаються з рухів. В текстильній промисловості нормативи часу, як правило, встановлюються не на окремі рухи, а на прийоми.

Методом технічного нормування встановлюються норми часу, норми виробітку та норми обслуговування.

Під нормою часу розуміють час, необхідний для виробітки одним робітником або бригадою одиниці продукції (або виконати одиницю роботи) при раціональних організаційно-технічних умовах. Вимірюється норма часу у людино-годинах та людино-хвилинах.

Норма виробітку – кількість продукції, яку повинно бути вироблено (або кількість роботи, яку треба виконати) одним робітником або бригадою в одиницю часу за тих самих умов.

Під нормою обслуговування розуміється кількість одиниць устаткування (обладнання) яке повинно обслуговуватися робітником або бригадою при раціональних організаційно-технічних умовах.

 

Структура норми часу

Норма часу складається з таких складових:

1. Основний технологічний час – це час, протягом якого відбувається технологічний процес (зміна форми або стану предмета праці).

2. Допоміжний технологічний час – це час, який витрачається на дії, які забезпечують підтримку технологічного процесу (питание машины сырьём и полуфабрикатами, снятие продукции, ликвидация обрывов и т.д.).

3. Час обслуговування робочого місця – час, який витрачається на підтримку робочого місця у стані, який забезпечує нормальну роботу, на догляд за устаткуванням (обмахивание, смазка, мелкий ремонт), утримання у чистоті робочого місця й забезпечення його матеріалами

Основний і допоміжний технологічний час, а також час обслуговування робочого місця може бути машинним, машинно-ручним й ручним.

В сучасних умовах у текстильній галузі майже весь час – машинний.

В машинних процесах норма часу машини складається з часу роботи машини (машинного часу) та часу перерв у її роботу.

 

Час роботи і час перерв у роботі (рис. 13.1).

1.1. Час роботи — це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник виконує трудові функції. Він включає:

1.1.1. Час підготовчо-завершальної роботи Тті що витрачається на підготовку до виконання завдання, і дії, пов'язані з його завершенням (одержання завдання, інструктаж, здавання готової продукції тощо).

1.1.2. Час оперативної роботи витрачається на безпосереднє виконання трудового завдання. Він включає:

1.1.2.1. Основний час — час безпосереднього перетворення предмета праці;

1.1.2.2. Допоміжний час — час управління обладнанням, вимірювання показників, переходів тощо.

1.1.3. Час обслуговування робочого місця складається з:

1.1.3.1. Часу організаційного обслуговування , що витрачається на догляд робочого місця, пов'язаний з виконанням змінного завдання;

1.1.3.2. Часу технічного обслуговування , що витрачається на догляд робочого місця, пов'язаний з виконанням даної конкретної роботи.

1.2. Час перерв — це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник не виконує трудові функції з різних причин. Він включає:

1.2.1. Час регламентованих перерв заздалегідь передбачений, об'єктивно необхідний. До нього належать:

1.2.1.1. Час перерв, зумовлених особливостями техніки, технології та організації виробництва ;

1.2.1.2. Час перерв, обумовлених трудовим законодавством ;

1.2.1.3. Час на відпочинок та особисті потреби .

1.2.2. Час нерегламентованих перерв , складається з непередбачуваних, небажаних зупинок в роботі. Це:

1.2.2.1. Час перерв, зумовлених недоліками у технології та організації виробництва , наприклад перебоями постачання, несправністю устаткування;

1.2.2.2. Час перерв, зумовлених порушеннями трудової дисципліни — запізненнями, прогулами тощо;

1.2.2.3. Час відпусток з дозволу адміністрації .

2. Нормований та ненормований робочий час (рис. 13.2).

2.1. Нормований робочий час включає всі затрати часу, що є об'єктивно необхідними для виконання конкретного завдання, а отже, підлягають

нормуванню. Це таке:

Час продуктивної роботи.