1. Зміст виробничого потенціалу національної економіки.
2. Система національних рахунків країни.
3. Сукупні доходи і сукупні витрати, сукупний попит і сукупна пропозиція: визначеність, структура, взаємозв’язок.
4. Макроекономічні показники.
1. ВИРОБНИЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ країни - здатність народного господарства, його галузей і виробництв здійснювати виробничо-економічну діяльність, випускати якісну і конкурентоспроможну продукцію, задовольняти потреби населення і суспільства в цілому у необхідних товарах та послугах, забезпечувати розвиток виробництва і зростання споживання, удосконалювати структуру економіки.
Виробничий потенціал як економічна категорія являє собою сукупність виробничих факторів, і в цьому сенсі він близький до поняття "національне багатство". Але, на відміну від останнього, виробничий потенціал може бути характеристикою не тільки народного господарства в цілому, але і його структурних елементів, напр.: Виробничий потенціал галузі, конкретного виробництва. Економічна ефективність виробничого потенціалу країни, умови його функціонування, науково-виробничі можливості в принципі зводяться до здатності виробляти в одиницю часу максимальний обсяг продукції при повному використанні наявних потужностей, ресурсів і робочого часу.
Визначальну роль у складі виробничого потенціалу відіграють виробничі основні фонди. До їх складу входять засоби і знаряддя праці (є найбільш активною частиною виробничих основних фондів, яка багато в чому визначає рівень механізації, забезпечує зростання продуктивності праці), а також виробничі будівлі та споруди, інвентар. У ряді галузей народного господарства сюди включаються живу худобу, іригаційні споруди, багаторічні насадження, тобто поелементний склад основних виробничих фондів неоднорідний по галузях і сферах економіки.
Виробничий потенціал формується основними виробничими фондами, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо. В Україні існує понад 100 тисяч підприємств, однак більшість із них мають застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані основні виробничі фонди, які потребують оновлення або ж демонтування.
У самій серцевині виробничого потенціалу лежить факт обмеженості ресурсів. Економісти досліджують способи, за допомогою яких продукти виробляються і споживаються, бо люди хочуть споживати значно більше, ніж економіка може виробити. Однак блага обмежені, тоді як потреби здаються безмежними. Фундаментальним принципом політичної економії є безперечна істина, яку називають законом обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, що блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання.
Оскільки ресурси обмежені, то необхідно дослідити: як суспільство вибирає для виробництва набір матеріальних благ і послуг; як різні продукти виробляються; хто має споживати продукти, які суспільство виробляє.
Основні виробничі фонди є частиною виробничого потенціалу господарства. До них належать засоби праці, що функціонують у сфері матеріального виробництва і багаторазово використовуються у виробництві матеріальних благ, але при цьому зберігають натуральну форму, зношуються поступово і переносять свою вартість на створений продукт частинами у вигляді амортизаційних відрахувань. Кількісний і якісний рівні основних виробничих фондів, і передусім їх активної частини — машин і обладнання — характеризують виробничий потенціал народного господарства. Виробничі фонди становлять 2/3 вартості всіх основних фондів і майже половину національного багатства. Одним з основних показників, що характеризують основні виробничі фонди, є виробнича потужність — здатність засобів праці виробляти максимальну кількість продукції.
Територіальний розподіл виробничого потенціалу — заводів, фабрик, сільськогосподарських підприємств, транспортних засобів — є найважливішою умовою розвитку і розміщення продуктивних сил. Високий рівень розвитку виробничого потенціалу може розглядатися як основа подальшого розвитку і розміщення виробництва електроенергії, металу, машин тощо. Реконструкція і розширення виробничого потенціалу, а також нове будівництво означають конкретні зрушення в розвитку і розміщенні продуктивних сил. Господарство України характеризується великим виробничим потенціалом. У структурі основних виробничих фондів майже 50 % припадає на промисловість, 23,5 % — на сільське господарство, 16 % — на транспорт і зв'язок, 3,9 % — на будівництво. Рівень використання основних виробничих фондів і фондооснащеність зайнятих у матеріальному виробництві — найважливіші фактори, що впливають на територіальні показники продуктивності праці. Відносне забезпечення виробничого персоналу основними виробничими фондами характеризується істотною територіальною диференціацією.
2. Система макроекономічних рахунків поділяється на два основні види:
- система національних рахунків (СНР), яка обслуговує ринкову економіку;
- баланс народного господарства (БНГ), яка обслуговує командно-адміністративну економіку.
СНР в Україні базується на концепції 1991 року, розробленої ООН і рекомендованої для використання в країнах з ринковою економікою. БНГ базується на Марксовій концепції, де фіксувалися економічні операції, здійснені в сфері матеріального виробництва.
СНР – це система взаємопов'язаних статистичних показників, які відображають найбільш важливі аспекти економічної діяльності країн щодо виробництва і споживання продукції, розподілу і перерозподілу доходів та формування національгого багатства країни.
Значення СНР:
1. Забезпечує умови для міжнарожних співставлень.
2. СНР є передумовою для макроекономічного регулювання.
3. СНР є єдиною системою збору, підготовки і обробки інформації.
Історична довідка. Вперше обрахунок національного доходу було проведено майже 300 років тому в Англії Грегорі Кінгом для 1688 та 1695 років. Вдруге обрахунок проводився тільки через 80 років в 1770 році Артуром Юнгому. Англія, Росія, США, Німеччина, Автралія, Норвегія, - це перші країни, які спробували організувати систему розрахунків національного доходу вже у ХІХ ст. Однак, ці спроби були досить нерегулярними,з випадковими, довготривалими інтервалами, проводились вони тільки деякими вченими, які не ставили перед собою проблему реального існування таких методів обрахунку, і більш за все це були разові операції для окремої країни чи періоду. Але був створений теоретичний фундамент для подальшого розвитку і вдосконалення методів обрахунку національного доходу.
У 20 ст. положення різко змінилось. Зросла як кількість країн, які стали проводити обрахунок національного доходу, так і самі обрахунки стали методологічно більш досконалими і точними. По середині 20ст. вже 92 країни стали регулярно проводити обчислення національного доходу. З'явились нові математичні методи, математичний аналіз народного господарства.Отже, нам було б варто приділити увагу саме математичним методам обчислення макроекономічних показників. Тобто уточнення і позбавлення помилок при обчисленні. А також створення нової, більш досконалої та більш повної, бази для подальшого розвитку прогнозування таких показників. Це б дало змогу, в майбутньому, передбачувати небажані наслідки та запобігати їх виникненню.
3. Найкращий спосіб дослідити ціле — це вивчити внутрішні зв’язки.
Для економіки вивчення внутрішніх зв’язків, перш за все, означає розкриття особливостей кругообігу. У ньому беруть участь чотири макроекономічні суб’єкти, кожен з яких представляє одну з частин (секторів) економіки. Ними (суб’єктами) є домашні господарства, підприємці, держава і закордонні споживачі вітчизняної продукції.
Проблема доходи — витрати є важливою і для окремого підприємства, і для економіки в цілому. Для визначення результативності діяльності окремого підприємства, як нам уже відомо, необхідно зіставити його доходи від реалізації й витрати. Якщо доходи перевищують витрати, то це є свідченням успішної діяльності. Подібне зіставлення необхідно робити і на макроекономічному рівні. Проте критерій успішної діяльності економіки в цілому інший: на макроекономічному рівні має досягатися відповідність, або, як кажуть інакше, баланс сукупних доходів і сукупних витрат. Для пояснення цієї тези скористаємося прикладом.
Приклад. Нехай уся економіка країни обмежується виробництвом одного товару — цукру; єдиний ресурс, який у цьому виробництві використовується, — це праця. Для спрощення ситуації ми поки що не братимемо до уваги двох інших суб’єктів: державу і закордонних споживачів. Зв’язки виробників і домогосподарств у цьому випадку відображає така схема:
Схема відображає рух ресурсу праці від домогосподарств до підприємців і зворотний рух виробленого цукру. Це складає внутрішнє коло кругообігу.
Зовнішнє коло складається з руху доходу у вигляді зарплати від підприємців до домогосподарств і зворотного руху споживчих витрат, тобто використання набутих доходів на придбання цукру.
Нормальне функціонування економіки вимагає дотримання вимоги (правила): будь-яка дія, що спричиняє зміни у доходах, передбачає відповідні зміни у витратах і, навпаки, будь-яка дія, що означає зміну витрат, вимагає змін у доходах.
Уявімо ситуацію: виробники цукру, бажаючи збільшити його виробництво, залучили додатковий ресурс праці, але відповідним чином не збільшили сукупні доходи власників цього ресурсу (домогосподарств). Наслідком цього буде те, що додатковий цукор не буде реалізований, адже для його реалізації не вистачатиме доходів і споживчого попиту.
Розглянемо іншу ситуацію: домогосподарства домоглися підвищення доходів, але обсяги виробництва залишилися без змін. Наслідком цього стануть нереалізовані доходи через нестачу цукру.
І перша, і друга ситуації порушують рівновагу в економіці, і тому обидві вони є небажаними.
Відповідність доходів і витрат на макрорівні впливає на обсяги сукупного виробництва країни, темпи економічного зростання, зайнятість населення, рівень цін.
Переконавшись у необхідності досягнення рівноваги між сукупними доходами і витратами, маємо тепер з’ясувати їхню структуру та дослідити, як сукупні доходи перетворюються на сукупні витрати. У цьому допоможе схема, яка враховує не лише домашні господарства і підприємницький сектор, а й державу і закордон.
