Пам’ятники Т. Г. Шевченка на Житомирщині

Житомирський пам’ятник Тарасу Шевченку розташований неподалік від центру міста в невеликому сквері на розі вулиць Великої Бердичівської та Шевченка. Автори пам'ятника – скульптор Б. Карловський та архітектор П. Бірюк. Пам'ятник Тарасові Шевченку в Житомирі являє собою бронзове погруддя поета (заввишки 1,25 м), встановлене на прямокутному у поперечному розрізі постаменті (заввишки 3,2 м) з темно-сірого крупнозернистого з білими невеликими, густо розсіяними включеннями польового шпату полірованого граніту, що стоїть на такому ж стилобаті (0,4 х 2,6 х 2,6 м). На постаменті напис: Т.Г. Шевченко

З архітектурної точки зору постамент і стилобат є занадто сухими, спрощеними і вихолощеними, що знижує художню цінність пам'ятника. Реалістичний та традиційний за трактуванням образ поета створено в узагальнених пластично виразних монументальних формах, які позбавлені дрібної деталізації. Поета зображено в мить душевної туги, гірких роздумів. Голова з високим чолом, насупленими бровами, густими вусами трохи схилена та розвернута ліворуч, до плеча. Образ позначений внутрішньою силою, мужністю та напруженням.

Пам'ятник є домінантою перехрестя вулиць Великої Бердичівської та Шевченка. Вдале озеленення скверу, в якому на тлі стандартного п'ятиповерхового будинку встановлено пам'ятник, з часом допомогло перетворити цей куточок міста чи не найпопулярніше місце відпочинку.

1846 року Тарас Шевченко відвідав Житомир, подорожуючи по Волині та Подолії за завданням Київської археографічної комісії для запису переказів, оповідань, пісень, збирання відомостей про могили та урочища, опису та замальовок визначних монументальних пам'яток і стародавніх будівель. Цей факт засвідчує «Журнал засідань Волинської консисторії» з протоколом від 15 жовтня 1846 року, який зберігався у фондах Державного архіву Житомирської області.

Відтак, рівно за 130 років – 1976 року в Житомирі було відкрито пам'ятник Тарасові Шевченку.

Наявність у місті пам'ятника Великому Кобзареві сприяла наприкінці 1980-х –1990-х років консолідації національно-демократичних сил, які обрали сквер за місце численних мітингів та маніфестацій на підтримку незалежності України.

На межі ХХ–XXI століть склалась традиція організації та проведення під час державних свят місцевих військових парадів перед пам'ятником Шевченкові.

 

Висновок

Великий світоч нашого народу й творець нової української літератури Тарас Шевченко назавжди повернувся на рідну землю. А 160 років тому Шевченко побував у ряді сіл, міст і містечок Великої Волині. Ця поїздка відбувалася за завданням Київської археографічної комісії. Вже знаний не лише як поет, а й як дипломований художник Тарас Шевченко робив замальовки культурно-історичних пам’ятників краю, записував народні пісні, розмовляв з волинянами. Цій історичній мандрівці і присвятив свою книгу «Волинь у житті та творчості Тараса Шевченка» доктор філософських наук Петро Кралюк, нині проректор з наукової роботи Національного університету «Острозька академія». Свою подорож Шевченко розпочав з Кам'янця-Подільського. Робити записи поетові допомагали знайомі. Так, учитель географії Кам'янець-Подільської міської гімназії Петро Чуйкевич записав до альбома Тараса Григоровича народні пісні «Пливе щука з Кременчука», яку й тепер можна почути в подільських селах, а також «Зійшла зоря із вечора», «Ой, Кармелюче,по світу ходиш». П. Чуйкевича поет Шевченко міг знати ще з Києва. Адже у 1847 році вчителя притягував III відділ у справі кирило-мефодіївців. Можливо, через Чуйкевича та інших кам'янчан поет ознайомився ще з деякими матеріалами про Устима Кармалюка. Чому ж ми згадуємо у зв’язку з Волинню Кам’янець-Подільський? Це пояснюється тим, що згадки у художніх творах Т. Г. Шевченка про Поділля подаються у нерозривному поєднанні з Волинню: «Расскажи мне, друже мой, что-нибудь о нашей прекрасной Волыни и Подолии»(«Варнак»). Валентин Бендюг звертає увагу на те, що у Шевченка йдеться про Волинь і Поділля не як про два окремих регіони, а як про один – Волинь і Поділля. Варнак просить розповісти не про наші прекрасні Волинь і Подолію, а про нашу прекрасну Волинь і Подолію, вона бідна й малосильна, а не вони бідні й малосильні тощо. Ця єдність Волині й Поділля в адміністративному плані започаткована, на його думку, ще у XVIII сторіччі під час польського панування на цих теренах. А особливо укріпилася після першого поділу Польщі, коли Росія, Пруссія й Австрія обкраяли Польщу з усіх боків, залишивши їй з українських земель Волинь і Поділля. Натомість, маємо беззаперечні свідчення, документи, авторські твори літератури і мистецтва про те, що у жовтні 1846 року Тарас Шевченко побував на Волині, а зокрема – у Житомирі і у Почаєві. Коли відкинути, як недостатньо обґрунтовані претензії подолян на те, що Шевченко побував не лише на Волині (чого ніхто не заперечує), але й на Поділлі, то ніякого мудрування про дату виїзду, приїзду, маршруту поїздки не буде потрібно, бо не буде ніяких суперечностей у загальновідомих і задокументованих датах з біографії Тараса Шевченка: є дата приїзду у Житомир (про що, на відміну від «Подільських губернських відомостей», повідомили «Волинські губернські відомості»), є документ Волинської духовної консисторії, є малюнки Почаєвської лаври, є вірш і повість «Варнак» тощо. П. Кралюк (відомий волинянам і лучанам, зокрема, як не лише науковець, а й активний громадський діяч, один з творців волинського Руху, згодом не менш діяльний політик і талановитий письменник) говорив:

«Використовуючи різні друковані та архівні матеріали, деякі інші опосередковані джерела, а також оригінальні твори самого Шевченка, я намагався не лише дещо по-новому глянути на волинську подорож Кобзаря, а й спробував осмислити, як він сприймав Волинь і яке місце вона посіла у його творчості. Власне, тема "Тарас Шевченко і Волинь" хоча й не належить до пріоритетних у шевченкознавстві, все ж викликала інтерес у дослідників...».

У поетичній творчості Кобзаря відводиться місце і для нашого краю. Це, зокрема, такі поезії як «Гайдамаки», «Заступила чорна хмара», «Відьма», «Юродивий» та «Чернець». Образи цього твору «Гайдамаки» відкривають перед нами славетні сторінки визвольної боротьби українського народу. Романтичний світогляд Шевченка спонукав шукати сюжети з героїчного минулого своєї країни. «Романтизм його завжди проектується на реальну Україну, він має сталий контакт з дійсністю, з пейзажем, з історією, з долею народу... романтизм Шевченка був завжди доведений до кінця, опуклий, яскравий, живий і реальний» (Євген Маланюк).

Основою поеми послужили драматичні події, пов’язані з селянським повстанням 1768 року, що увійшли в українську історію під назвою Коліївщини. Автор монографії про «Гайдамаків» М. Гнатюк зазначив: «У процесі роботи над поемою "Гайдамаки" Шевченко знайомився з працями тодішніх російських і польських істориків». Вимальовує також Шевченко у поемі і наш славетний Дніпро. Сила народного гніву, який неминуче має вилитись на поневолювачів і жорстоко покарати їх за всі знущання над народом, асоціюється з могутнім Дніпром. Шевченко з душевним болем і стражданням розповів про драму у взаємовідносинах двох слов’янських народів – українського і польського. Про це, зокрема, зізнавався у «Передмові», що стала своєрідною післямовою до поеми «Гайдамаки». Отож, у своїй найбільшій історичній поемі Шевченко відтворив українську землю періоду гайдамацького руху, так званої Коліївщини, зобразивши гайдамак не жорстокими злочинцями, а народними борцями іа справедливість.

Недарма кожного року ми вшановуємо пам'ять цих борців біля монументу у Кодні, що на нашій Житомирщині.

Іншою поезією, де зображено український край, є поема «Чернець», котру поет написав у другій половині 1847 року на засланні. Ще одним шедевром, де відображено наш край, є поезія «Заступила чорна хмара». Шевченко написав її в другій половині 1848 року.Тут, зокрема, говориться що «гетьман – попович Із-за Дніпра напирає –Дурний Самойлович з Ромоданом».Як нам відомо, Самойлович – це гетьман Лівобережної України у 1672-1687 роках. Він під тиском народних мас добивався возз’єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії. У зв’язку з цим йому довелося вести запеклу боротьбу проти гетьмана Правобережної України П. Дорошенка, який опирався на султанську Туреччину. Образ Дорошенка для поета – втілення втраченої свободи України, її героїчного минулого. варто відзначити, що у цих поезіях відображено наш поліський край. У «Гайдамаках», яка є найбільшою історичною поемою Шевченка, поет роздумує про плинність часу, закликає згадати козацтво та гетьманство, майстерно описує гайдамацький рух та на його фоні показує віддане щире українське кохання. У поезії «Заступила чорна хмара» також згадується наша історія(Дорошенко, Самойлович). Зокрема, поет говорить, що вони всі як граки, вкрили всю нашу Україну. У поемі «Чернець» у всіх подробицях описується така історична постать як Семен Палій. Характерно, що в поемі, подаючи віхи життєвої долі героя, поет зовсім не згадує про участь Палія у Полтавській битві на боці Петра І. Очевидно, що сама думка про битву, в якій українці, вже вкотре, опинилися в обох ворогуючих таборах, була нестерпною для поета.

Доля покритки відображена у поемі «Відьма», де Шевченко вводить такі образи, як цигани, які виявляються своєрідними прототипами козаків. У поемі «Відьма» Шевченко нікого не засуджує. Він тільки сумує за минулим козацтвом, гірко переживає долю своїх рідних, згадує свою Волинь і Україну та говорить, що з пам’яті людства нічого не стирається. А в «Юродивому» ми маємо чи не найвідвертіше висловлення зневаги до особи імператора та картання психології рабського послуху поетових земляків – українців.

Враження від подорожі на Поділля найбільше відбилися в повісті «Варнак», написаних на засланні, де автор зустрічає свого героя, прототипом якого вважають Кармалюка. З любов’ю у повісті «Варнак» описано природу Поділля, картини побуту подолян та народні традиції. У ній бачимо конкретні вказівки на наш край: герой народився у селі на березі Случі, а боровся і лікувався од поранення на Дубенщині. Шлях варнака: «Із Кременця пішов я через село Верби в Дубно, а із Дубна на Остріг, Корець і на Новоград-Волинський». Як бачимо він повторює маршрут самого Шевченка. Або – опис типового помешкання селян Волині. Ще одна повість, у якій Шевченко згадує про перебування в нашому краї, – «Прогулянка з задоволенням і не без моралі». Тут ми зустрічаємо пристрасно-публіцистичні роздуми самого Шевченка над побаченим під час своєї подорожі: «На полях Волині і Поділля ви часто милуєтесь мальовничими руїнами древніх масивних замків і палат, колись величавих, як, наприклад, в Острозі або Корці. У Корці навіть церква, сховище бальзамованих трупів фамілії графів Корецьких, сама по собі в руїну перетворилась. Що говорять? Про що свідчать ці похмурі свідки минувшини? Про деспотизм і рабство! Про хлопів і магнатів! Могила або курган на Волині чи Поділлі – велика рідкість... Що ж говорять допитливому нащадку ці часті темні могили на берегах Дніпра і грандіозні руїни палаців та замків на берегах Дністра? Вони говорять про рабство і свободу. Бідна, малосильна Волинь і Поділля, вона охороняла своїх розпинателів у неприступних замках і розкішних палатах. А моя прекрасна, могутня, волелюбна Україна туго начиняла своїм вольним і ворожим трупом незчисленні величезні кургани. Вона своєї слави на поталу не давала, ворога-деспота під ноги топтала, і, вільна, не занапащена, умирала. От що значать могили і руїни. Такі глибокі й переконливі роздуми могли народитися лише у великого художника-мислителя. В цьому уривку наяву один із найбільших уроків волинсько-подільської мандрівки для самого Шевченка: вона дала йому змогу відчути як єдиний організм усю Україну, дала моральне право виступати від імені всієї своєї знедоленої Батьківщини. Жителі нашого краю ніколи не забували свого Тараса Шевченка. Глибоке відлуння у свідомості багатьох поколінь наших краян будила творчість великого Кобзаря.

З приходом до влади більшовиків почалися спроби видати спадщину Тараса Шевченка. Перша спроба академічного зібрання у 8-10 томах завершилася випуском 3 і 4 томів, що вийшли за редакцією С.Єфремова і тривалий час зберігалися у спецфондах, тобто були під забороною. Над підготовкою цих томів, а саме епістолярної спадщини та «Журналу» Тараса Шевченка, крім Єфремова працювали ще й М.Новицький, Д.Ревуцький, П.Филипович. Але сталінські репресії та ув’язнення "шевченкознавців–націоналістів" перешкодили закінченню такого довершеного видання. Епістолярна спадщина Тараса Григоровича Шевченка дає змогу не тільки поглибити і значно розширити біографічні свідчення про нього, а й розкрити його погляди на явища суспільного, літературного й морального характеру.У лаконічних, а подекуди доволі розлогих листах поет ділиться враженнями від перебування далеко за межами рідного краю, про свою художню та мистецьку творчість, роздумує про долю України.На сьогоднішній день епістолярний доробок митців слова став предметом ґрунтовних досліджень.

На Житомирщині шанують славного сина українського народу. Раніше його ім’ям називали колгоспи, зараз іменем Шевченка названі вулиці та площі.

Також у містах Житомирі, Бердичеві, Коростені, Радомишлі та селі Пилиповичах Радомишльського району і Кодні Житомирського району йому встановлено пам’ятники і погруддя. До 175 – річчя з дня народження Кобзаря в Житомирі встановлено меморіальну дошку на будинку колишнього Волинського архієрейського дому. Також у Житомирському державному університеті імені Івана Франка щороку відбуваються Шевченківські читання, проходять урочисті мітинги біля пам’ятника Кобзаря зі свічками, організовуються поїздки до Канева за грудочкою Шевченкової землі.

Заборонений, але відзначений. Творчість великого сина України Т.Г. Шевченка завжди була могутнім фактором революційного руху в Російській державі та на українських землях, що не входили до її складу. Зовсім іншу позицію щодо поета і його спадщини зайняли царський уряд і поміщики. Вони переслідували народного поета протягом усього його життя, не припиняли боротьби з ним і після його смерті. Збереглося чимало документів, з котрих видно, наприклад, як шанували слово і пам'ять Кобзаря подоляни і як боролися з цим царські поплічники. Заборонені царизмом твори поета продовжували поширюватися на Поділлі у виданнях, випущених за кордоном або нелегально в Росії, переходили з рук в руки і в рукописних копіях. Ніякі царські заборони не змогли зупинити доступ до мас революційного слова поета.Житомирський пам'ятник Тарасу Шевченку розташований неподалік від центру міста в невеликому сквері на розі вулиць Великої Бердичівської та Шевченка. Наявність у місті пам'ятника Великому Кобзареві сприяла наприкінці 1980-х –1990-х років консолідації національно-демократичних сил, які обрали сквер за місце численних мітингів та маніфестацій на підтримку незалежності України. На межі ХХ–XXI століть склалась традиція організації та проведення під час державних свят місцевих військових парадів перед пам'ятником Шевченкові.

Використана література:

1. Анісов В., Середа Е. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка / Вид. 2-є, доповн. К.: Дніпро, 1976, – С. 42 –102.

2. Антонович В.Б. Про твори Шевченка історичного змісту // Правда – 1889, – Т. II – Вип. 5. – С. 338 – 339.

3. Бантыш–Каменский Д. История Малой России. – М., 1842, – Т. 3. – Примечания. – С. 37.

4. Барабаш Ю. «Коли забуду тебе, Єрусалиме». Гоголь і Шевченко: Порівняльно – типологічні студії. – Харків: Акта, 2001. – 375 с.

5. Білецький О., Дейч О. Т. Г. Шевченко. Літературний портрет. – К.: 1958, –206 с.

6. Відоняк Н. Прототипи російських повістей Тараса Шевченка // Дивослово. – 2007. – №5. – С. 50–53.

7. Гладкий В. Листи письменників//Українське літературознавство. – Львів, 1970. – Т.8. – С.13-17.

8. Гнатюк М. Поема Т. Г. Шевченка «Гайдамаки» – К.,1963. – С. 10–11.

9. Гри горо вський В. Духовні витязі великого митця // Вітчизна, 2007– №5. – С.6.

10. Грицюта Н.М. Проза Тараса Шевченка в контексті розвитку європейського роману виховання: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10. 01. 02 / АН України; Інст. л-ри ім. Т. Г.Шевченка. – К., 1993. – 20 с.

11. Демчук Н.Р. Художній світ прози Тараса Шевченка. Проблема психологічного аналізу: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10. 01. 01 / Львів. держ. ун-т ім. І. Франка. – Львів, 1999. – 19с.

12. Дзюба І. Тарас Шевченко. К.: в-во «Обереги». – 2005. – 702 с.

13. Жулинський М. Шевченко: повернення в «нашу Україну» / Шевченко Тарас: «Я так її, я так люблю...» – К.: Либідь, 2004. – С. 24 -25.

14. Жур П. В. Шевченківський Київ. – К., 1994. – С. 139 – 140.

15. Жур П.В. Труди і дні Кобзаря. – К.: Дніпро, 2003. – 520 с.

16. Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. – 2-е вид. – К.: Обереги, 2004. – 480 с.

17. Записки історично-філологічного відділу УАН. – 1926. – Кн. 7-8. – С.369–385.

18. Зеров М. Російські повісті Шевченка // Зеров М. Твори в 2 т. Т. 2 – К.: Дніпро, 1990 – С. 174– 179.

19. Зябужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. – К.: Факт, 2007. – 146 с.

20. І. Грабовецькнй В. В. Походження назв повстанців проти феодального гніту. – 1962. – №2. – С. 117–118.

21. Івакін Ю.О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка. Поезії до заслання. – К.: Наукове думка, 1964. – 370 с.

22. Івакін Ю.О. Поезія Шевченка періоду заслання. – К., 1984. – С.152.

23. Ідеальні герої Шевченкових повістей // Літературознавчі обрії. – Випуск 2. – К.: Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2001. – С.12– 17.

24. Іщук-Пазуняк Н Я. Кривда, помста і каяття в поемах «Варнак» і «Москалева криниця». // Світи Тараса Шевченка. – Нью-Йорк-Львів, 1991. –С.53.

25. Каминский Ф. Еще щепотка на могилу Шевченка // Киевская старина. –1885. – Т. XI. – Кн. 3. – С. 520–521.

26. Кониський О. Я. Т. Шевченко – Грушівський: Хроніка його життя. – К., 1991.– С. 157 – 225.

27. Кононенко В. Мова. Культура. Стиль. – К. – 2002. – 459 с.

28. Концепція образу автора-розповідача у прозі Т. Шевченка // Літературознавчі обрії. –Випуск 3. – К.: Ін-т літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2002. – С.44 – 49.

29. Кралюк П. Волання з Волині. Ч.1 від січня – лютого 2007. – С.21– 26.

30. Кудрявцев М. Тарас Шевченко і проблема історизму в літературі // Українська мова та література. – 2006. –№ 8. – С. 19 –23.

31. Куліш П. Повне зібрання творів. Листи. К.: Критика, 2005. – Т. І: 1841 –1850. – С. 94– 98, 432– 433.

32. Лига Г. Доля України в поезії Кобзаря // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2005. – №5. – С. 10 – 13.

33. Лотоцький О. Поезії Тараса Шевченка під російською цензурою. – Львів, 1937. –204 с.

34. Ляхова Ж. За рядками листів Тараса Шевченка. – К.: Дніпро, 1984.–134 с.

35. Марченко М. Історичне минуле українського народу в творчості Т.Г.Шевченка. – К., 1957. – С.30.

36. Мокрицький Г. Пам'ятки Житомира(енциклопедія). – Житомир, «Волинь», –2009. – 246с.

37. Монастирецький Л. Ми чуємо голос Тараса // Рад. Житомирщина. – 1991. –10 березня. – С.3.

38. Мордовцев Д. Критика. Кобзарь Тараса Шевченка. Коштом Платона Семеренка. – СПб, 1860// Русское слово. – 1860. – VI. –С. 57.

39. Пінчук Т. Тарас Шевченко: міфологізм чи символічна образність поезії // Вісник Житомирського пед. університету. – 2004. – Вип. 15. – С. 202 – 204.

40. Поліський дивосвіт. Література рідного краю: Житомирщина: Посібник –хрестоматія в 2-х ч. Ч.І: Критичний огляд / за ред. Канд. пед. наук С.О.Пультера. – Житомир, 2000. – 544 с.

41. Поліщук Я. Шевченко і Рівненщина. – Рівне, 1989. – 108 с.

42. Пультер С.О. Літературне краєзнавство Житомирщини (до 1100-річчя міста Житомира). Методичні рекомендації для студентів –філологів спеціальності «Українська мова і література». – Житомир, 1984. – 56 с.

43. Російські повісті Тараса Шевченка (до історії створення) // Слово і Час. – 2008.– №3. – С. 25 – 33.

44. Спогади про Тараса Шевченка. – К.: Дніпро, 1982. – С. 138–145.

45. Терещенко В. Г. Проблема автора у повістях Т.Г. Шевченка: Автореф. Дис.канд. філол. наук: 10. 01. 01 / Дніпропетр. держ. ун-т. – Дніпропетровськ, 1997. – 18 с.

46. Ткачук О. М. Наратологічний словник. – Тернопіль: Астон, 2002. – 174с.

47. Художня трансформація гуманістичних тенденцій у поглядах на людину і суспільство у прозі Т.Г.Шевченка // Літературознавчі обрії. – Випуск 4. –К.: Ін-т літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2003. – С. 56 – 60.

48. Шевченківський словник. – К., 1978, – Т.2, – С.113 – 114, 144 –146.

49. Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 12 т. Листи. Дарчі та власницькі написи. Документи, складені Т. Шевченком або за його участю. / Редкол.: М.Г.Жулинський (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 2003. – Т. 6– 632 с.

50. Шевченко Т. Кобзар. К., 1982. – 608 с.

51. Шевченко Тарас. Зібрання творів: У 6 т. – К., 2003. – Т. 2: Поезія 1847–1861. – С. 72-76; 596-597.

52. Шевченко Тарас. Зібрання творів: У 6 т. – К., 2003. – Т. 3: Драматичні твори. Повісті. – С. 121–151.

53. Шевченко Тарас. Зібрання творів: У 6 т. – К., 2003. – Т. 4: Повісті. – С. 208-326.