Розділ V. Вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка на Житомирщині

Слово Кобзаря для українців завжди було дороговказом. У мирний час воно кликало на труд в ім'я Батьківщини, а в роки війни – на бій з ворогом.

Колишній командир взводу партизанського загону ім. Дзержинського П.Нечипоренко згадує, як у партизанській землянці на Поліссі учитель Петро Химчук читав «Кобзаря». Ця книжка надавала сили бійцям у боротьбі з фашистами. Одного разу він дав її братові, який ішов на складне бойове завдання. А той потрапив до рук ворога. Але й у в’язниці не дав на поталу фашистам дорогоцінної книжки, хоч сам загинув смертю хоробрих.

Тільки на початку XX століття слово Шевченка зазвучало на повен голос. Як повідомлялося в газеті «Известия Волгубревкова» від 11 березня 1920 року, згідно з рішенням губернського відділу народної освіти, з нагоди шевченківської річниці в школах Житомира і навколишніх сільських школах влаштовували шевченківські мітинги й літературні вечори, на котрих учнів знайомили з біографією Кобзаря, повідомляли про значення його творчості в розвитку української літератури. Всі ці урочистості проводилися в дні, коли громадянська війна ще не закінчилася, а це вже свідчить про любов до Кобзаря. У 1918 році талановитий сільський різьбяр Іван Федорович Матвіюк вирізав із дерева погруддя Т.Г. Шевченка, яке було встановлено на невеличкому постаменті у селі Вчорайшому (тепер село Ружинського району). Вдруге нове погруддя (бо перше потріскалося на вітрах і морозі) Матвіюк вирізьбив у 1922 році. Його урочисто відкрили в цьому ж селі, де тоді містилася школа для ліквідації неписьменності.

У нашому краї побутують прислів’я та приказки, в яких відбито народну любов до Т.Г. Шевченка. Наприклад, у Черняхівському районі побутує такий фольклор:

– село Некраші: «Хто Шевченка читав той панів проклинав», «Шевченків "Кобзар" – для народу великий дар», «Тарасів "Заповіт" облетів увесь світ», «У нас чудовий час вічно буде жити Тарас», «Кобзареві думки збулися – на Вкраїні села щастям розцвілися»;

– село Троковичі: «Цар Шевченка гноїв, та душі його не зломив», «Хто читав "Заповіт", рвав кайдани, рушив світ»;

– село Високе: «Шевченко Тарас був опорою для нас», «Мучили Тараса, та душу його не зламали», «Шевченків "Сон" і в палатах не дав цареві спати», «Шевченкові твори сіяють, мов ясні зорі».

На Житомирщині шанують славного сина українського народу. Раніше його ім’ям називали колгоспи, зараз іменем Шевченка названі вулиці та площі.

Також у містах Житомирі, Бердичеві, Коростені, Радомишлі та селі Пилиповичах Радомишльського району і Кодні Житомирського району йому встановлено пам’ятники і погруддя.

До 175 — річчя з дня народження Кобзаря в Житомирі встановлено меморіальну дошку на будинку колишнього Волинського архієрейського дому (скульптор A.B. Німенко).

У листопаді 1990 року в селі Кодні Житомирського району поставлено великий пам’ятник Т.Г. Шевченку (скульптор В.І.Нечуйвітер).

Також у Житомирському державному університеті імені Івана Франка щороку відбуваються Шевченківські читання, проходять урочисті мітинги біля пам’ятника Кобзаря зі свічками, організовуються поїздки до Канева за грудочкою Шевченкової землі.

Також на Житомирщині проживало багато дослідників життя та творчості Шевченка. Серед них варто назвати Є.О.Ненадкевича, Є.С.Шабліовського, М. Рубашова, яким належить цілий ряд досліджень. Зокрема у доробку Є.С. Шабліовського є такі книги, як «Народ і слово Шевченка», «Гуманізм Шевченка і наша сучасність». А драматург і літературний критик – наш земляк В.Г. Боцяновський видав у 1939 році книгу «Тарас Шевченко». Уродженець Чуднова письменник М.Рубашов є автором повісті про Шевченка – художника «Багряні тіні» (1962), літературознавець і педагог, перший декан історико-філологічного факультету Житомирського інституту Є.О.Ненадкевич є автором таких праць як «Творчість Т.Г.Шевченка після заслання(1857 − 1861)», «З творчої лабораторії Т.Г.Шевченка», «Редакційна робота над творами Т.Г. Шевченка 1847 − 1858 рр.» та ряду статей про письменника.

Отож, як бачимо, на Житомирщині шанують славного сина українського народу – раніше його ім’ям називали колгоспи, зараз іменем Шевченка названі вулиці та площі, у містах Житомирі, Бердичеві, Коростені, Радомишлі та селі Пилиповичах Радомишльського району йому встановлено пам’ятники, також у нашому краї побутують прислів’я та приказки, в яких відбито народну любов до Т.Г. Шевченка. Таким чином свідомі мешканці Житомирщини шанують пам'ять про Кобзаря. Тож не забуваймо нашого славного Кобзаря, шануймо його творчість та передаваймо його слова нашим нащадкам!

Підсумовуючи все сказане у першому розділі, варто відзначити, що етнографічна подорож Кобзаря Київщиною, Поділлям та Волинню тривала з 21 вересня до 29 жовтня 1846 року. Зокрема цим періодом займалися такі вчені як В.Анісов, П.Жур, В.Бендюг, П.Кралюк та О.Левицький. Також у цьому розділі з’ясовано зв’язки Шевченка з польським визвольним рухом і виявлено, що вони були дружніми та багаторічними, особливо з Тимком Падурою, Леонардом Совінським, Євгеном Желіговським та Сигізмундом Сєраковським. У першому розділі також витлумачено, як пошановано художнє слово Шевченка на Житомирщині.