У 50-х роках в більшості європейських держав були розвинуті індустріальні господарства. їхній розвиток відзначався динамічністю і стабільністю. Швидкі темпи економічного зростання доповнюються початком органічної інтеграції в єдиний західноєвропейський економічний простір. Організаційне оформлення цей процес отримав ще у 1951 р. Саме тоді у Парижі (Паризька угода) було створено Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС). До нього ввійшли ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Ця міжнародна організація об’єднала кам’яновугільну, залізорудну, металургійну галузі промисловості і контролювала 60% виплавляння сталі, 50% видобутку кам’яного вугілля в Західній Європі. Важливим кроком в інтеграційному процесі було підписання Римського договору про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Договір підписали у 1957 р. шість перелічених вище західноєвропейських країн. Мета Співтовариства – створити “спільний ринок”, забезпечити рівномірний розвиток, стабільність і добробут населення у Західній Європі. Для цього передбачалося ліквідувати митні бар’єри і обмеження для ввозу і вивозу товарів, капіталів, сприяти пересуванню людей. Договір передбачав також проведення єдиної торговельної політики стосовно третіх країн, усунення перепон для руху капіталів Європейського інвестиційного банку і т. ін. Фундаментом існування і розвитку Співтовариства мали бути вільна торгівля і конкуренція. Євроатом, створений у тому ж році, мав координувати розвиток атомної енергетики. У 1958 р. були утворені вищий виконавчий, законодавчий та консультативний органи ЄЕС, відповідно: Комісія, Рада Міністрів та Європарламент. Бюджет Співтовариства формувався з внесків його членів.
Створення ЄЕС свідчило про подолання антагоністичного протистояння у Європі між індустріальними країнами, перш за все між ФРН і Францією. Вже у наступні десятиліття стали очевидними і незаперечними позитивні результати європейської інтеграції. З 1 липня 1968 року було запроваджено єдиний тариф на ввезення товарів з третіх країн. Успішно проводилася єдина сільськогосподарська політика. З 1 січня 1993 р. функціонує єдиний внутрішній ринок Співтовариства, відмінена решта обмежень щодо руху товарів, послуг, капіталів та людей. Введені єдині стандарти на багато видів продукції. У листопаді 1993 р. вступив в силу Маастрихтський договір, згідно з яким до кінця десятиріччя Європейське Співтовариство мало перетворитись у валютний, економічний і політичний Європейський Союз з єдиними зовнішньою політикою, громадянством та валютою. 1 січня 1999 р. на єдину валюту – євро перейшли 11 держав ЄС. З 2002 р. з’являються і готівкові євро.
На сучасному етапі до Європейського Союзу входить 25 країн. У 1973 р. до нього вступили Великобританія, Ірландія, Данія, що посилило роль і значення організації. У 1981 р. в ЄС вступила Греція, у 1986 – Іспанія і Португалія, у 1995 – Австрія, Швеція, Фінляндія. Останніми увійшли країни колишнього соціалістичного табору – Польща, Чехія, Угорщина, Естонія та ін. Схиляються до поступового входження до Європейського Союзу й фактично всі нові незалежні держави європейської частини колишнього СРСР, в тому числі й Україна.
Отже, для господарського розвитку провідних країн світу друга половина XX – початок ХХІ ст. стала періодом поступової стабілізації основних галузей промисловості, зростання виробництва товарів масового споживання, підвищення життєвого рівня населення. Масове застосування досягнень науки, інформації та комп’ютеризації надало економічному розвитку технотронного характеру. Людська діяльність все більше набуває духовного виміру. Фізична праця поступається місцем розумовій. Індустріальна епоха трансформується в постіндустріальну.
