Наступний циклічний спад виробництва на зламі 20–30-х років вилився у справжню економічну катастрофу, найбільшу в історії індустріального господарства.
США. Криза розпочалася різким падінням цін акцій на нью-йоркській біржі наприкінці жовтня 1929 р. Біржовий крах розорив багато тисяч власників цінних паперів. Одразу ж почався небачений в історії спад промислового виробництва і торгівлі. Так, випуск автомобілів, виплавляння чавуну і сталі скоротилися на 80%. У цілому промислове виробництво і торгівля скоротилися вдвічі. Мільйони громадян постраждали, втративши своє майно, нагромадження, робочі місця. Криза призвела до небаченого росту безробіття. На околицях міст виросли “гувервіли” – селища із халуп, у яких жили безробітні та їхні сім’ї. Мав місце масовий рух безробітних, “голодні походи” на Вашингтон. Безробіття досягло астрономічної цифри – 17 млн. чол.
Економічна криза в США поглиблювалася й невпевненими діями уряду, який відмовився від втручання в економічне життя.
Німеччина. Для неї криза мала катастрофічні наслідки. Незважаючи на величезні економічні здобутки, зумовлені “дауесизацією”, країна опинилася у глибокій кризі. Різко скоротилося промислове виробництво, з’явилася велика кількість банкрутств (біля 30 тис. виробників). Припинили свою роботу навіть окремі галузі (сталеплавильна). Катастрофічно зменшився експорт. Якщо у 1929 р. він оцінювався у 13483 млн. марок, то у 1934 р. впав до 4167 млн. Кількість безробітних у Німеччині досягла 8 млн. чол. Німеччина не мала змоги виплачувати репарації.
Стурбовані катастрофічним становищем Німеччини, уряди США, Англії, Франції та деяких інших країн вирішили надати їй допомогу. Було розроблено новий репараційний план, названий у честь творця іменем О. Юнга, американського банкіра. Затвердили його на Гаазькій конференції у січні 1930 р. План Юнга передбачав зменшення розмірів щорічних репарацій та платежів (на 20%), ліквідацію всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини. У 1930 p., достроково, було припинено окупацію Рейнської області. Проте вже у 1931 р. Німеччина, у зв’язку з поглибленням кризи, відмовилася взагалі від сплати репараційних платежів. У тому ж році план Юнга припинив своє існування, що й підтвердила Лозаннська конференція у 1932 р.
Економічна криза у Німеччині тривала до початку 1934 p., коли намітились ознаки стабілізації. Внаслідок кризи у Німеччині до влади прийшов один із найжорстокіших в історії людства політичних режимів – нацистський.
Англія. Економічна криза розпочалася дещо пізніше (в кінці 1929 p.). Найбільші труднощі виникли у зв’язку з перевиробництвом, з реалізацією товарів. Існувала проблема кредитів. Зупинялися тисячі підприємств, зростала кількість безробітних. У 1932 р. промислове виробництво скоротилося на 25% порівняно з 1929 р.
Англійський уряд своєчасно вжив цілий ряд заходів, спрямованих на подолання кризових явищ і оздоровлення економіки. При сприянні держави здійснювалася концентрація виробництва, встановлювався контроль за випуском продукції, її реалізацією та цінами. Все це робилося з допомогою примусових санкцій, кредитних привілеїв тощо.
Виходу із кризи сприяла зовнішньоекономічна політика держави. У 1931 р. було створено “стерлінговий блок” 25 держав. Саме вони допомогли Англії подолати економічну кризу. Оздоровленню економіки сприяла також ліквідація у 1931 р. золотого стандарту фунту стерлінга.
Франція у 1929 р. зуміла уникнути руйнівної дії світової економічної кризи. Проте у 1930 р. “велика депресія” торкнулася її економіки.
Економічна криза у Франції була затяжною і тривала до 1936 р. Найбільшого удару зазнала легка промисловість, підприємства якої знаходились у приватному секторі. Виробництво вовняних і шовкових тканин скоротилося вдвічі. Криза промисловості переплелася з аграрною кризою. Різко знизився (на 10%) рівень сільськогосподарського виробництва. У цій країні особливо відчутними були “ножиці цін”. Деякі галузі промисловості так і не вийшли із кризи, а їхній занепад продовжувався до другої світової війни.
Японія в середині 1929 р. опинилася в епіцентрі світової економічної кризи. Найрозвиненіша галузь господарства країни – торгівля – зазнала найтяжчого удару. Експорт товарів скоротився більше ніж у 2 рази. На 50% знизилось виробництво сільськогосподарської, на 32% – промислової продукції. У роки економічної кризи налічувалося до 10 млн. безробітних.
Японський уряд вирішив виходити з кризи шляхом мілітаризації країни та воєнної агресії. Вже в 1931 р. японська армія захопила північно-східну частину Китаю, утворивши там маріонеткову Маньчжурську державу. Капіталовкладення направлялися переважно в ті галузі економіки, які були пов’язані з воєнною промисловістю.
