Історія розвитку мов програмування

Типи алгоритмів

Є 4 типи алгоритмів:

-прості;

-розгалужені;

-циклічні;

-універсальні;

Простими є такі команди: виконати, встати, іти, вміти тощо. Якщо алгоритм складається лише з послідовності простих команд то його називають простим, або лінійним.

Якщо в алгоритмі, окрім простих команд, є команда, яка містить умову, то такий алгоритм називається розгалуженим. Умови в інформатиці називаються логічним виразом.

 

Циклічні алгоритми.

Циклом називають процес повторення дій. Циклічні алгоритми забезпечують повторне виконання деяких команд скінчену кількість разів.

Універсальні алгоритми – це такі які містять в собі вище перечисленні такі алгоритми.

 

Історія розвитку мов програмування

Поступово програми, записані за допомогою машинних кодів, змінювалися. Так,

почали записувати команди не цифрами, а літерами (що для людини набагато легше). Потім

вигадали назви комірок пам’яті, що дозволило звертатися до їхнього вмісту не за номером, а

за назвою. Як підсумок, програма, записана такими зміненими машинними кодами, мала

більш зрозумілий вигляд. Такий запис програм стали називати записом мовою Асемблер.

Програми, розроблені мовою Асемблер, виконуються надзвичайно швидко, але все

одно потребують від своїх розробників відмінно розуміти будову процесора та пам’яті (а

вони знову різні на різних комп’ютерах) і пам’ятати одночасно безліч деталей. Тому цією

мовою розробляють лише невеличкі програми (наприклад, драйвери різноманітних

пристроїв комп’ютера), які мають виконуватися швидко.

Усі розуміли, що потрібні інші мови програмування, які не залежать від процесора

певного комп’ютера та на яких зможуть розробляти свої програми інші користувачі

(наприклад, інженери та вчені). Саме це й спричинило в 50-х рр. ХХ ст. розробку

алгоритмічних мов програмування. Ці мови створювали для того, щоб кожний розробник

міг записати свою програму простими, заздалегідь визначеними словами даної мови

програмування (операторами програми), виконуючи при цьому визначені розробниками мови правила синтаксису, не вникаючи в принципі будови та функціонування процесора

комп’ютера.

Поступово розмір програм і вимоги до них збільшувалися. Тому програмісти при

розробці програм почали використовувати принцип процедурного програмування. Усі

частини програми, однакові для різних її елементів, вони оформляли у вигляді окремого

блока – підпрограми, до якого зверталися багаторазово за різних початкових умов. Однією з

перших процедурних мов програмування є мова Паскаль, яку створив у 1968-1971 рр.

швейцарський учений Ніклаус вірт з кафедри інформатики Стенфордського університету для

навчання студентів основам програмування.

Коли з’явилося процедурне програмування, нікого не турбувало, скільки часу

витрачає програміст на розробку та відлагодження своєї програми, адже його робочий час

коштував у тисячі разів дешевше, ніж дорогоцінний час роботи величезних комп’ютерів – для

яких створювались ці програми. Ця ситуація принципово змінилася в епоху появи та

поширення персональних комп’ютерів – у 80-х рр. ХХ ст. Адже комп’ютери почали

створювати у величезній кількості, і кожний з них вимагав багатьох різноманітних програм.

Комп’ютерний час перестав бути безцінним, чого не можна сказати про працю професійних

програмістів та інших користувачів персональних комп’ютерів. Саме тоді й почалися зміни

мов програмування, напрямлені на економію часу та сил розробників програмного

забезпечення.

Тому в розробку нових мов програмування було покладено принцип повторного

використання коду, тобто те, що було кимось створено та відлагоджено, не може

Візуальне програмування

Об'єктно-орієнтоване програмування

Процедурне програмування

Алгоритмічні мови програмування

Асемблер

Програмування в машинних кодахпропадати. Воно має накопичуватися, зберігатися та використовуватися як попередньо

розроблений блок в іншій програмі. Саме такі блоки й стали називати об’єктами. Отже, коли

треба розробити нову програму, можна використати об’єкти попередньо розробленої

програми та переналаштувати їх для використання в нових умовах. Це легко зрозуміти, якщо

пригадати, які подібні елементи ви бачили у програмах різного призначення, наприклад, у

середовищі текстового та графічного редактора. Ви не один раз використовували в різних

програмах однакові елементи інтерфейсу (наприклад, прапорці, кнопки чи повзунки), за

допомогою яких призначали різні значення певних характеристик. Різні програми досить

часто використовують навіть однакові типи шрифтів для відображення інформації у вікні. Усе

це створені програмістами об’єкти, які можна налагодити та використати при розробці інших

програм. Отже, добре створене один раз можна і треба використовувати багаторазово, проте

в інших умовах і, можливо, для інших потреб.

Саме так і виникло об’єктно-орієнтоване програмування, однією з перших мов якого є

С++. Після цього у мови Pascal теж з’явилася об’єктно-орієнтована версія – Object Pascal.

Проте історія розвитку мов програмування на цьому не зупинилася, що знову було

спричинено змінами у світі персональних комп’ютерів. До 90-х рр. ХХ ст. комп’ютерами

керували переважно за допомогою клавіатури, набираючи команди у спеціальному

командному рядку. Проте згодом в операційних системах почали активно використовувати

графічний інтерфейс. Зображення на моніторі комп’ютера перестали бути просто

картинками, адже більшість з них містить різноманітні елементи керування (кнопки,

прапорці, перемикачі тощо.) Тому зі створенням графічного інтерфейсу змінився і метод

розробки нових програм – він теж став графічним, або візуальним. За допомогою миші

розробник програми має із системи візуального програмування обирати готові блоки своєї

майбутньої програми, налаштовуючи їх для власних потреб на власний смак.