Культура та мистецтво управління

Культура управління в сучасних умовах розвитку ринкових відносин є надзвичайно важливим компонентом підвищення ефективності роботи організації.

Культура охоплює всі досягнення людини в процесі її розвитку як у сфері матеріального виробництва, так і в духовному житті. Вона полягає в знаннях людства, змісті праці, навичках і досвіді, набутих ним.

Культура людства – надзвичайно динамічна, оскільки сучасне покоління може розвиватися лише на основі творчого використання культурних цінностей попередніх поколінь.

Культура управління є складовою людської культури і формою використання загальнолюдських культурних надбань у сфері управління. За змістом – це сукупність досягнень в організації і здійсненні процесу управління, організації управлінської праці, використанні техніки управління, а також вимог, які висуваються до систем управління і працівників, обумовлених нормами і принципами суспільної моралі, етики, естетики, права.

Культура управління як складова загальнолюдської культури має разом з тим особливості, які відрізняють її від усіх інших видів і форм культури.

Культура управління складається з чотирьох, тісно пов’язаних і взаємозалежних елементів.

Основні елементи культури управління: культура працівників управління (управлінського апарату), культура процесу управління, культура умов праці, культура документації. Визначальним серед них є культура управлінського апарату, яка залежить від таких факторів, як рівень загальної культури управлінця, наявність ділових якостей, необхідних для виконання посадових обов’язків, знання теоретичних засад науки управління та вміння їх застосувати на практиці, стиль управління тощо.

Показники оцінки рівня культури управління:

v прагнення до розвитку (наявність тенденцій до ускладнення змісту системи, зв’язків, продукції, зростання обсягів виробництва, реалізації товарів, послуг тощо);

v динамізм (швидкість змін системи під впливом будь-яких факторів);

v цілеспрямованість (здатність системи досягати цілей);

v цілісність (наявність і використання системою властивостей, яких немає у складових системи), синергетичний ефект;

v зв’язність (наявність оптимальних технологічних, інформаційних, виробничих, торговельних та інших зв’язків);

v відкритість (взаємодія системи з іншими і сприйняття зовнішньої інформації тощо).

Однак на практиці оцінити культуру управління за згаданими вище загальносистемними показниками досить складно через недостатнє опрацювання кількісних методів їх вимірювання. Тому рівень культури управління можна оцінити не за загальносистемними показниками, а користуючись відповідними показниками для окремих елементів системи. Сюди відносять показники, які характеризують дотримання системою і її складовими моральних, юридичних, економічних, організаційних, технічних та естетичних норм.

Моральні норми регулюють поведінку людини в сфері моралі, всі відносини в суспільстві, у тому числі відносини управління. Цей показник є одним з найважливіших.

Юридичні норми управління містяться в державно-правових і організаційно-правових нормативних актах.

Економічні норми встановлюють значення економічних показників, які мають бути досягнуті в процесі господарської (комерційної) діяльності.

Організаційні норми встановлюють структуру організації, склад і порядок діяльності окремих підрозділів і осіб, а також їх взаємовідносини і взаємодію, правила внутрішнього розпорядку, послідовність і періодичність виконання різноманітних операцій та різних видів управлінської діяльності.

Технічні норми встановлюють пропорції між живою та уречевленою працею. Ґрунтуючись на рекомендаціях щодо наукової організації праці та враховуючи результати науково-технічного прогресу, система управління повинна дотримуватись норм оснащеності підрозділів підприємства відповідними технічними засобами.

Естетичні вимоги та норми поширюються як на технічні засоби та пристрої, які використовуються в процесі управління, так і на зовнішнє середовище, що оточує працівників управління.

На практиці розрізняють реальну та еталонну культуру управління.

Реальна культура управління – це певний фактично досягнутий рівень розвитку управлінської діяльності в тій чи іншій галузі (організації).

Еталонна культура відображає найбільш високий, який можна досягти на даному етапі розвитку, рівень управління, тобто еталон його досконалості.

Реальна культура управління формується поступово через повсякденну працю управлінців, їх навчання на кращих зразках, у процесі системного аналізу результатів діяльності та недоліків у роботі, а також під час їх подолання.

Формування культури управління відбувається під впливом таких факторів:

ü підвищення рівня загальної культури населення України;

ü підвищення рівня загальної та спеціальної освіти кадрів народного господарства;

ü розвиток теорії управління;

ü накопичення практичного досвіду ефективного управління господарськими (комерційними) об’єктами;

ü підвищення кваліфікації управлінських кадрів та їх виховання;

ü зростання вимог до управлінських кадрів тощо.

Урахування та реалізація вимог до культури управління в процесі різноманітної діяльності органів управління дають можливість підвищити якість управлінської праці, спростити різні управлінські операції і сам процес управління, поліпшити умови праці керівників, забезпечити узгоджену роботу апарату управління.