Система судів загальної юрисдикції 3 страница

Його повноваження можна поділити на три групи, кожна з яких спрямована на вирішення таких питань: 1-ша –організаційно-кадрових; 2-га – щодо складнощів застосування законодавства, що виникають в судовій практиці при розгляді судових справ; 3-тя – спрямованих на вдосконалення законодавчого врегулювання відносин, які є предметом юрисдикції спеціалізованих судів.

Реалізуючи першу групу повноважень, Пленум визначає кількісний склад суддів – членів президії вищого спеціалізованого суду; затверджує склад Науково-консультативної ради при вищому спеціалізованому суді та положення про неї; затверджує склад редакційної колегії друкованого органу вищого спеціалізованого суду.

Задля реалізації другої групи повноважень Пленум заслуховує інформацію голови вищого спеціалізованого суду про діяльність гілки спеціалізованих судів, а також повідомлення заступників голови вищого спеціалізованого суду (голів судових палат) та голів апеляційних і місцевих спеціалізованих судів про практику вирішення судових справ. На підставі отриманої інформації Пленум дає роз’яснення з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної юрисдикції.

Для реалізації третьої групи повноважень, тобто вдосконалення законодавчого врегулювання відносин, що є предметом юрисдикції спеціалізованих судів, ст. 44 Закону України “Про судоустрій України” передбачено такі способи:

“…2. Пленум вищого спеціалізованого суду:

… 5) вносить в установленому порядку пропозиції щодо необхідності змін чинного законодавства;

6) приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції України”.

Повноваження Пленуму не обмежуються тими, що зазначені у ст. 44 зазначеного Закону. Він може розглядати й вирішувати інші питання, віднесені законом до його повноважень.

 

Верховний Суд України

Місце Верховного Суду України в судовій системі України закріплено на конституційному рівні: “Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України” (п. 2 ст. 125 Конституції України).

Це означає, що, по-перше, Верховний Суд України очолює судову систему України; по-друге, він є останньою судовою інстанцією у вітчизняній системі судів загальної юрисдикції, рішення якого не підлягають перегляду; по-третє – він має такі повноваження, які не співпадають за змістом та обсягом з повноваженнями вищих спеціалізованих судів, що очолюють підсистеми спеціалізованої юрисдикції.

Зміст статусу Верховного Суду України як найвищого суду розкритий у Законі України “Про судоустрій України”, причому він стосується не лише судових, а й несудових повноважень.

Призначенням Верховного Суду України є здійснення правосуддя, забезпечення однакового застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції.

Частина 2 ст. 47 Закону України “Про судоустрій України” закріплює перелік повноважень, націлених на реалізацію вказаного призначення, а також інших завдань, що стоять перед Верховним Судом України.

Відповідно до мети всі повноваження можна виокремити в декілька груп:

– 1-шу – утворюють судові повноваження;

– 2-гу – повноваження, націлені на забезпечення єдності судової практики;

– 3-тю – повноваження, спрямовані на реалізацію принципу верховенства права у правозастосовній діяльності судів;

– 4-ту – виключні або посвідчувальні; вони мають політичне забарвлення, оскільки визначають місце Верховного Суду України в механізмі стримувань і противаг у запобіганні зловживанню владою інших гілок державної влади;

– 5-ту – представницькі повноваження.

Верховний Суд України може здійснювати й інші повноваження, передбачені законом.

Судові повноваження. Судові повноваження Верховного Суду України реалізуються через здійснення правосуддя.

Зміст правосудних повноважень цілком визначений місцем Верховного Суду України в судовій системі. Він:

а) переглядає справи у зв’язку з виключними обставинами в порядку, встановленому процесуальним законом;

б) переглядає справи в касаційному порядку у випадках, встановлених законом;

в) у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов’язані з виключними обставинами.

Перегляд судових рішень у зв’язку з виключними обставинами здійснюється з таких підстав:

– неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції (ними в Україні є спеціалізовані суди: Вищий адміністративний та Вищий господарський суди, судові палати та військова судова колегія Верховного Суду України) одного і того ж положення закону;

– визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов’язання України. Цими установами є, наприклад, Європейський Суд з прав людини, Комітет з прав людини ООН тощо.

Перегляд судових рішень у касаційному порядку здійснюється стосовно справ, розглянутих місцевими та апеляційними загальними судами, оскільки касаційною інстанцією для них є саме Верховний Суд України.

Розгляд інших справ, пов’язаних з виключними обставинами, здійснюється за наявності таких підстав:

1) нововиявлених обставин;

2) неправильного застосування матеріального закону чи істотного порушення вимог процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення.

Поряд із судовими повноваженнями, тобто здійсненням правосуддя, яке у романо-германській (континентальній) системі права є основним способом забезпечення єдності судової практики вищими судовими установами, Верховний Суд України наділений і іншими повноваженнями для виконання цього завдання.

Такими є аналітичні, методичні і правороз’яснювальні повноваження.

Згідно із Законом України “Про судоустрій України” Верховний Суд веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, знайомиться в судах з практикою застосування законодавства, дає судам роз’яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики.

Оскільки аналогічні повноваження мають Вищий господарський і Вищий адміністративний суди, Верховному Суду, як найвищому суду України в системі судів загальної юрисдикції, надано право у разі необхідності визнавати нечинними роз’яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду.

Повноваження із забезпечення єдності судової практики, що належать Верховному Суду України, реалізуються як у цілому судом, так і його структурними підрозділами й суддями.

Аналітичні повноваження полягають у тому, що судові палати й судді, що входять до їх складу, аналізують судову статистику, вивчають та узагальнюють судову практику з розгляду справ, які відповідають предмету юрисдикції палати.

Методичні повноваження передбачають надання методичної допомоги відповідним судам нижчого рівня з метою правильного застосування законодавства. Зміст такої допомоги в кожному разі визначається на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики. Її форми вироблені багаторічною практикою і є такими, як і у вищих спеціалізованих судів: огляди, листи, семінари тощо.

Правороз’яснювальні повноваження Верховного Суду України реалізуються наданням судам роз’яснень з питань застосування законодавства, необхідність і зміст яких визначаються за результатами вивчення й узагальнення судової практики та аналізу судової статистики.

Суд як орган, що здійснює правосуддя, тобто державну діяльність з вирішення соціальних конфліктів, має виходити з основоположного принципу правосуддя – ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи з мотивів відсутності закону, писаної норми, яка регулює спір, що виник. Отже, суд бере на себе регламентуючу функцію у разі недосконалості чи прогалин законодавства. При цьому він має враховувати найважливіші сучасні цінності у правовому регулюванні: досягнення стабільності, передбачуваності.

Судова система в цілому повинна прагнути досягати однакового судового правозастосування. При цьому мають гармонійно поєднуватися дві вимоги: самостійність кожного суду (судді) при вирішенні конкретної справи і прийнятті рішення та стабільність і єдність судової практики, передбачуваність для суспільства і кожної особи результату судового розгляду. Саме таке завдання покликані вирішувати роз’яснення Верховного Суду України з питань застосування законодавства.

На думку суддів Верховного Суду України, під час підготовки нових законів законодавець не завжди дотримується єдиних наукових і концептуальних підходів, а це часто призводить до великої кількості неузгодженостей, деякі норми взагалі суперечать одна одній. Ця обставина є причиною багатьох колізій при застосуванні норм і прийнятті судами взаємновиключних рішень. Таким станом законодавчого забезпечення пояснюються підвищена увага Верховного Суду України до аналізу й узагальнення судової практики з найактуальніших категорій справ та активне надання роз’яснень.

Після прийняття Конституції України та законів від 21 черв. 2001 р. та 12 лип. 2001 р. (завершення п’ятирічного перехідного періоду, визначеного Конституцією), Верховний Суд України прийняв більше 60 постанов роз’яснювального характеру. Ці постанови, прийняті після глибокого аналізу й узагальнення судової практики, містять роз’яснення щодо застосування нового законодавства з найбільш актуальних і складних категорій цивільних, кримінальних, справ про адміністративні правопорушення, що дає судам можливість приймати рішення щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, виходячи з духу Конституції України та прецедентної практики Європейського Суду з прав людини^[13].

Постанова Пленуму приймається в тих випадках, коли потрібно доповнити, виправити, змінити, скерувати за іншим принципом правозастосування певні норми чинного законодавства, тобто судове вирішення окремих категорій справ, судове регулювання конкретних правовідносин по окремих категоріях спорів. Правоположення, сформульовані в постановах (роз’ясненнях), приймаються не по конкретній справі, отже, за своєю природою не можуть бути правозастосовними актами. Правила вирішення певних правових ситуацій, які в них містяться, з одного боку, є абстрактними нормами, з іншого – вони не можуть бути відірвані від судової практики вирішення конкретних справ, тобто їх базою є не самі правовідносини, а їх правова судова оцінка. Регулювання здійснюється крізь призму судової практики, в якій виділяються проблеми, що вимагають судового врегулювання.

Постанови (роз’яснення) містять правоположення, що передбачають нові шляхи, засоби, підстави, елементи виникнення, зміни чи припинення існуючих правовідносин, – інакше взагалі не має сенсу у прийнятті таких постанов, бо будь-яке роз’яснення, тлумачення викликане саме їх неоднозначністю, неясністю, суперечливістю, які потрібно подолати формулюванням нових правил. За своєю правовою природою вони не є первісним джерелом права, це завжди вторинні правові норми^[14].

Повноваження по забезпеченню дії принципу верховенства права у правозастосовній діяльності судів визначені на конституційному рівні. Конституція (ст. 150) надає Верховному Суду України право звернення до Конституційного Суду України задля вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Основному закону України.

Це повноваження Верховного Суду України випливає з наступного. Конституція проголошує визнання і дію в Україні принципу верховенства права, зміст якого полягає у визнанні людини найвищою соціальною цінністю. Її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Перелік цих прав і свобод закріплений Конституцією, тобто має найвищу юридичну силу, при цьому він не є вичерпним. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. При здійсненні судочинства суди вирішують справи на основі Конституції України, міжнародних актів і міжнародних договорів, які є частиною національного законодавства, законів. У разі невизначеності в питаннях відповідності закону, який підлягає застосуванню у конкретній справі, Конституції України суд за клопотаннями учасників судочинства або за своєю ініціативою призупиняє провадження по справі і звертається до Верховного Суду України – єдиній судовій установі, яка є суб’єктом права на конституційне подання до Конституційного Суду України з вказаних питань. Рішення про звернення до Верховного Суду України щодо розгляду питання може приймати суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Вивчивши зміст рішення, Верховний Суд України на пленарному засіданні вирішує питання про необхідність внесення конституційного подання.

Верховний Суд України є суб’єктом права на конституційне подання щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України. Суб’єктами цього права є також громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи. Однак у Верховного Суду України, як і у обмеженого кола суб’єктів, визначених в Законі “Про Конституційний Суд України”, є певні переваги у більш стислих строках розгляду справи порівняно з громадянами та юридичними особами: строк провадження по справі не повинен перевищувати трьох місяців, а в разі визнання Конституційним Судом України вирішення питання невідкладним строк розгляду подання не повинен перевищувати одного місяця. Строк розгляду конституційних звернень громадян та юридичних осіб не повинен перевищувати шести місяців.

Верховний Суд України, реалізуючи ці повноваження, звертався з конституційними поданнями до Конституційного Суду, наприклад з таких питань: щодо офіційного тлумачення положень ч.1 і ч.2 ст. 126 Конституції України та ч.2 ст. 13 Закону України “Про статус суддів” (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), з приводу чого Конституційним Судом було прийнято відповідне рішення^[15]; щодо конституційності положень деяких пунктів і частин 1, 8, 18, 25, 30, 31, 32, 33, 37, 38, 48 Закону України “Про Вищу раду юстиції”, з приводу чого Конституційним Судом України також було прийнято рішення^[16]. Ініціатива щодо звернення до Конституційного Суду України виходить від Голови Верховного Суду або від судових палат.

Четверта група повноважень Верховного Суду України, яка має певне політичне забарвлення, сформульована в законі таким чином: “ Верховний Суд України дає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я ”.

Ці повноваження випливають з наступних положень. Президент України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Щоб він міг реалізовувати своє призначення, його конституційно-правовий статус складається як із норм, що гарантують йому можливість реалізовувати свої конституційні повноваження, так і норм, що передбачають можливу відповідальність глави держави.

До перших належать, зокрема, норми, закріплені у ст. 105 Конституції України, серед яких є користування правом недоторканності на час виконання своїх повноважень.

До других належать норми, закріплені в ч.2 ст. 108 Конституції України, які передбачають можливість дострокового припинення повноважень Президента України у разі “… 2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я; 3) усунення з поста в порядку імпічменту”.

Реальна влада глави держави залежить не стільки від обсягу належних йому конституційних повноважень, скільки від форми правління, характеру політичного режиму, співвідношення сил у державі в той чи інший проміжок часу, а також від особистих якостей особи, котра обіймає цю посаду. В умовах, коли кожен з носіїв влади – Президент і законодавчий орган – значною мірою відокремлені один від одного, оскільки мають фіксований мандат всенародного обранця, можуть більш-менш самостійно функціонувати протягом усього строку конституційних повноважень, пошук точок дотику між ними, компромісу, особливо коли вони є представниками різних політичних сил, може бути вельми складним. Тому не виключена можливість дострокового усунення Президента з посади, до того ж підстави для цього можуть бути як реальними, так і надуманими. Саме тому в ланцюзі послідовних ланок процедури імпічменту чи визнання неможливості виконання повноважень за станом здоров’я центральна ланка належить Верховному Суду України.

Незалежний, неупереджений, неполітизований, а отже, й об’єктивний колегіальний орган, який складається з найдосвідченіших професіоналів, здатний дати висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину, а також чи дійсно неможливе виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я, чи це просто безпідставне використання одного із засобів політичної боротьби.

Представницькі повноваження Верховного Суду України полягають у тому, що, уособлюючи собою систему судів загальної юрисдикції, він приймає представників вищих судових установ інших держав, організує міжнародні семінари, зустрічі; посадові особи Верховного Суду України беруть участь в аналогічних заходах за кордоном. Такі ж представницькі функції Верховного Суду України і на внутрішньодержавному рівні, зокрема при вирішенні питань формування Державного бюджету України тощо.

Як зазначалося, перелік повноважень, наданий у ст. 47 Закону України “Про судоустрій України”, не є вичерпним. Можливе здійснення й інших повноважень за умови, що вони передбачені законом. Одним із таких законів є КПК України, в якому визначено порядок обрання міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою і рівень судів, які мають повноваження з продовження строку тримання під вартою. До таких судів належить і Верховний Суд України.

Посадовий склад Верховного Суду України визначений у декількох статтях Закону України “Про судоустрій України”: ч.1 ст. 48, ч.4 ст. 50, ст. 52, ч.5 ст. 53.

Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду України. Принципи і механізм зайняття ним посади закріплені на конституційному рівні. За Конституцією України Голова Верховного Суду України обирається на посаду і звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом. Закон України “Про судоустрій України” деталізує вказані принципові положення. За цим Законом Голова Верховного Суду України обирається на строк п’ять років і вважається обраним, якщо за нього подано більшість голосів від загального складу Пленуму; він не може бути обраний на цю посаду більш ніж на два строки підряд.

До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України.

Суддівський склад Верховного Суду України з 1994 р. налічував 85 осіб і залишався незмінним до 2005 р.

У зв’язку з набуттям 1 вересня 2005 р. чинності Кодексу адміністративного судочинства України постало питання про збільшення кількісного складу суддів Верховного Суду України. Пленум Верховного Суду України 23 вересня 2005 р. прийняв постанову про необхідність збільшення кількості суддів. Радою суддів України 30 вересня 2005 р. була дана згода на збільшення суддівського складу до 95 суддів. Президент України 7 жовтня 2005 р. видав Указ № 1427/2005 “Про кількість суддів Верховного Суду України”, яким встановлено, що кількість суддів складає 95 осіб.

Оскільки у Верховному Суді України утворено палати, що здійснюють розгляд справ з питань юрисдикції спеціалізованих судів, до суддів цих палат висувають додаткові вимоги, які мають гарантувати не тільки високий професійний рівень (як і інших суддів Верховного Суду України), а й фаховість у питаннях спеціалізованої юрисдикції: ці судді повинні мати стаж суддівської діяльності у відповідному вищому суді не менше трьох років або відповідному апеляційному спеціалізованому суді не менше п’яти років.

У складі Верховного Суду України діють:

1) Судова палата у цивільних справах;

2) Судова палата у кримінальних справах;

3) Судова палата у господарських справах;

4) Судова палата в адміністративних справах.

У складі Верховного Суду України діє Військова судова колегія.

Для вирішення внутрішніх організаційних питань діяльності Верховного Суду України діє Президія Верховного Суду України.

У Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України, який вирішує питання, визначені Конституцією України і Законом “Про судоустрій України”.

Повноваження Верховного Суду України розподілені між структурними утвореннями суду. Наприклад, суддівські, аналітичні, методичні повноваження здійснюють судові палати і судді, які входять до складу палат; правороз’яснювальні повноваження здійснює виключно Пленум. Також лише він здійснює повноваження із забезпечення реалізації принципу верховенства права і вирішення конфліктів (у межах своїх повноважень) інших гілок влади.

Повноваження судді Верховного Суду України майже такі самі, як і у суддів нижчих рівнів судової системи, лише деякі з них визначаються рівнем суду, в якому працює суддя, і палатою, до складу якої він входить. Суддя здійснює правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом; здійснює необхідні процесуальні та організаційні заходи з метою забезпечення своєчасного та якісного розгляду справ; вивчає в судах нижчого рівня стан організації здійснення судочинства і надає їм методичну допомогу; аналізує судову практику; вносить в установленому порядку пропозиції щодо її поліпшення та вдосконалення законодавства. Аналіз судової практики може привести суддю до висновку щодо необхідності її поліпшення, причому розбіжності у правозастосуванні можуть бути зумовлені різними чинниками, у тому числі й недосконалістю законодавства.

Алгоритм цієї діяльності такий:

– суддя (судді) вносять до відповідної Судової палати пропозиції щодо поліпшення судової практики розгляду певної категорії справ;

– Судова палата у випадку підтримки позиції судді готує проект постанови Пленуму Верховного Суду України і вносить на розгляд Пленуму пропозиції щодо необхідності роз’яснення судами окремих питань застосування законодавства у судовій практиці;

– Пленум Верховного Суду дає роз’яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства.

Отже, повноваження судді щодо внесення пропозицій з поліпшення судової практики є ефективним і цілеспрямованим засобом забезпечення єдності судової практики.

Навіть у тих випадках, коли Пленум чи Судова палата вважають, що в наданні роз’яснень не має потреби, матеріали узагальнення під рубрикою “У судових палатах” оприлюднюють в офіційному виданні “Вісник Верховного Суду України”, що теж є певним засобом впливу на забезпечення єдності судової практики.

Суддя є членом Судової палати, де він працює, і водночас (за посадою) – членом Пленуму Верховного Суду, тому бере участь у розгляді питань, що виносяться на засідання відповідної судової палати та Пленуму Верховного Суду України. Його повноваження, визначені у ст. 49 Закону України “Про судоустрій України”, не є вичерпними; суддя Верховного Суду України може здійснювати й інші повноваження, передбачені законом.

Повноваження Голови Верховного Суду України зумовлені тим, що він, по-перше, суддя, а по-друге – керівник установи, яка є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.

Зважаючи на це, їх, як і повноваження керівників нижчих судових установ, можливо поділити на декілька груп: судові, адміністративні, організаційні та представницькі. Адміністративні та суддівські повноваження Голови Верховного Суду за своїм змістом тотожні відповідним повноваженням голів нижчих судів, а організаційні та представницькі мають певну відмінність.

Судові повноваження Голови Верховного Суду України полягають у тому, що він може головувати в судових засіданнях колегій суддів Верховного Суду України в будь-якій палаті при розгляді будь-якої справи, а також на спільних засіданнях палат при розгляді справ з виключних обставин.

Адміністративні повноваження розповсюджуються лише на працівників апарату Верховного Суду України: Голова здійснює керівництво роботою апарату суду, приймає на роботу та звільняє працівників апарату, присвоює їм ранги державного службовця, застосовує щодо них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення відповідно до законодавства.

Організаційні повноваження, якими наділений Голова Верховного Суду України, за їх змістом можна поділити на дві групи. До першої відносять повноваження по забезпеченню діяльності судової системи загальних судів чи в цілому судової системи судів загальної юрисдикції; до другої – по забезпеченню діяльності Верховного Суду України.

Повноваження першої групи у конкретизованому вигляді полягають:

– у погодженні подання, що вносить Міністр юстиції України до Президента України щодо утворення та ліквідації судів загальної юрисдикції;

у внесенні:

– подання про призначення та обрання, а також звільнення з посади суддів;

– подання про призначення суддів на адміністративні посади;

– подання до відповідної кваліфікаційної комісії про надання висновку щодо можливості обрання або призначення суддів на посади;

– подання до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про проведення кваліфікаційної атестації суддів відповідних судів;

– Президенту України подань про затвердження переліку штатних посад військових судів та відповідних цим посадам військових звань, а також про присвоєння відповідно до закону військових звань військовим суддям.

Друга група організаційних повноважень забезпечує функціонування власне Верховного Суду України. Голова Верховного Суду:

– розподіляє обов’язки між заступниками Голови Верховного Суду України;

– організовує роботу Президії та скликає Пленум Верховного Суду України, вносить питання на їх розгляд і головує на їх засіданнях;

– на підставі акта про обрання суддею Верховного Суду України або припинення повноважень судді видає відповідний наказ;

– вносить на розгляд Пленуму пропозиції щодо кількості суддів у складі Президії Верховного Суду та у складі судових палат; вносить пропозиції Президії щодо персонального складу судових палат;

– організовує фінансування та здійснює керівництво організаційним забезпеченням діяльності Верховного Суду України, затверджує штатний розпис і кошторис витрат на утримання Верховного Суду України;

– затверджує положення про структурні підрозділи Верховного Суду України;

– керує організацією роботи судових палат.

Представницькі повноваження Голови Верховного Суду України виражаються в тому, що він представляє Верховний Суд України та систему судів загальної юрисдикції у зносинах з іншими органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, а також з судовими органами інших держав і міжнародними організаціями.

Голова Верховного Суду України за посадою входить до складу Вищої ради юстиції.

Керівництво Верховного Суду України складається з Голови Суду, його Першого заступника та заступників. Повноваження заступників є похідними від повноважень Голови, у разі відсутності останнього його повноваження виконує Перший заступник, а за відсутності Першого заступника – заступник Голови Верховного Суду України згідно з обов’язками, зміст яких визначає Голова.

Голова Верховного Суду України з питань, що належать до його повноважень, видає накази та розпорядження. Перший заступник Голови Верховного Суду України та заступники:

– здійснюють керівництво роботою підрозділів Суду відповідно до встановленого розподілу обов’язків;

– можуть головувати в судових засіданнях колегій суддів Верховного Суду України;

– організовують роботу відповідних судових палат;

– виконують інші обов’язки, визначені розпорядженнями Голови Верховного Суду.

Судові палати Верховного Суду України:

1) здійснюють судочинство у справах, віднесених до їх відання, в порядку, встановленому процесуальним законом;

2) аналізують судову статистику та вивчають судову практику;

3) готують проекти постанов Пленуму Верховного Суду України;

4) здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

Судова палата Верховного Суду України утворюється за рішенням Пленуму Верховного Суду України за поданням Голови Верховного Суду України. Судову палату Верховного Суду України очолює голова Судової палати.

Голова Судової палати:

1) організовує роботу відповідної Судової палати;

2) формує колегії суддів для розгляду судових справ, головує в судових засіданнях або призначає для цього суддів;

3) організовує ведення та аналіз судової статистики, вивчення й узагальнення судової практики у справах юрисдикції Судової палати; має право витребувати з відповідних судів справи, судові рішення з яких набрали законної сили;

4) інформує Президію Верховного Суду України про діяльність Судової палати;