Принцип передбачає нормативне закріплення та реальне забезпечення можливості безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав, відсутність невиправданих правових і фактичних ускладнень при цьому. Принцип доступності випливає із п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, хоча текстуально там не закріплений, але розтлумачений практикою Європейського Суду з прав людини.
Однією з правових передумов забезпечення доступу до суду є наявність суб’єктивного права особи на судовий захист, яке прямо випливає із конституційного положення про судовий захист прав і свобод людини (ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 55 Конституції України). Крім того, право на судовий захист набуває подальшої деталізації у процесуальних кодексах (статті 3, 4 Цивільного процесуального кодексу, ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства). Це право являє собою універсальний юридичний засіб відстоювання людиною своїх прав у будь-якій життєвій ситуації, зокрема пов’язаній з незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади, у тому числі адміністрації державних підприємств, установ, органів місцевого самоврядування, посадових осіб та службовців названих структур. Воно виконує роль загальної юридичної гарантії прав і свобод людини і одночасно потребує створення власних механізмів забезпечення.
Другою правовою передумовою реальної доступності суду є нормативне закріплення і реальне утвердження рівності громадян перед законом і судом, що полягає у наступному:
а) не встановлюється жодних обмежень для осіб за будь-якими ознаками (майновим цензом, освітою, мовою, належністю до певної соціальної групи тощо) у разі звернення до суду;
б) можливість особистого звернення до суду залежить від наявності у особи, що звертається, процесуальної правоздатності та дієздатності, при цьому за законом відмова від права або скасування права на звернення до суду є недійсним;
в) в Україні немає судів, які б формувалися за будь-якою з наведених ознак: статтю, національністю, професією, соціальним статусом тощо. Усі судові справи, за деякими винятками, розглядаються по суті місцевими судами. Підсудність справ вищим судам, як правило, предметна, а не персональна, вона визначається тяжкістю злочинів або виключною важливістю справи; наявність системи військових судів також не суперечить цьому принципу, оскільки вони застосовують ті ж матеріальні і процесуальні закони, що й загальні суди, тільки стосовно військовослужбовців. Слід мати на увазі, що дислокація військових формувань, яка визначає систему військових судів, не збігається з адміністративно-територіальним поділом України, це й зумовлює необхідність існування військових судів.
Рівний доступ до суду також означає, що громадяни в суді користуються рівними процесуальними правами і до них застосовуються однакові норми матеріального права та однакові правила судочинства. Користуються принципом рівного доступу до суду так само, як і громадяни України, іноземці, особи без громадянства, за винятками, встановленими Конституцією, законами або міжнародними договорами України.
До гарантій реалізації принципу доступності судової влади слід віднести:
– організаційно-правові: а) судоустрійні – територіальна наближеність судів до населення; добір висококваліфікованих спеціалістів для здійснення судової діяльності; належне забезпечення судів матеріально-технічною базою; раціональна організація роботи апарату суду тощо; б) судочинні – порядок порушення судового провадження; процедура судового розгляду справи, що передбачає зменшення бюрократизму, спрощення процедури по нескладним справам, безперешкодна можливість процесуальних прав сторонами, розумні строки судового розгляду; можливість оскарження рішень суду та їх реальне виконання тощо;
– матеріальні (економічні): а) розумність судових витрат і створення процесуального механізму відстрочення або часткового чи повного звільнення від оплати судових витрат на користь держави; б) фінансування судової діяльності, що забезпечує незалежність судової діяльності; в) надання кваліфікованої юридичної допомоги на пільгових умовах уразливим верствам населення.
