ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

Тваринництво — це галузь сільського господарства, що забезпечує населення продуктами харчування, харчову і легку промисловість — сировиною, а рослинництво — органічними добривами.

ІІІ. Повідомлення теми, мети й завдань уроку.

Сьогодні ми вивчатимемо нову галузь господарства – тваринництво. Визначимо особливості розміщення цієї галузі в Україні. Ознайомимося з проблемами та перспективами розвитку сільського господарства. Займемося повторенням раніше вивченого матеріалу.

IV. Первинне сприйняття й усвідомлення учнями нового матеріалу.

Рослинництво (виступ першої групи)

Рослинництво — галузь сільського господарства, яка вирощує зернові технічні, кормові культури, а також овочі і фрукти. Основою рослинництва країни є вирощування зернових — пшениці, жита, проса, кукурудзи, рису та ін. Зернові — одні з основних продуктів харчування людини, а також сировина для харчової промисловості. Врожайність — кількість сільськогосподарської продукції в центнерах на 1 га посівної площі. На врожайність сільськогосподарських культур впливає сприятливе поєднання світла, тепла і вологи під час їх росту (вегетаційний період — це час від сходів рослини до плодоносіння). Потреба в теплі вимірюється тривалістю вегетаційного періоду і сумою середньодобових температур за відповідний період. Чим більш теплолюбна рослина, тим вище повинна бути сума температур для її вирощування. Важлива також стійкість сходів до весняних заморозків. Потреба рослин у волозі визначається кількістю води в грамах, необхідних для отримання 1 г сухої речовини врожаю (вона велика, наприклад, у рису, овочів, але мала у проса). Галузі рослинництва розрізняють також за трудозатратністю. До таких галузей відносять технічні (прополювання), овочеві (прополювання і збір урожаю) культури. Також трудозатратні процеси збору врожаю в садах і виноградниках.В Україні під урожай 2008 р. сільськогосподарські культури було посіяно на площі 27,1 млн га, у т. ч. сільськогосподарськими підприємствами — на 19,4 млн га (71,6 %), господарствами населення — на 7,7 млн га (28,4 %). Порівняно з 2007 р. загальна посівна площа збільшилась на 1,1 млн га (на 4,2 %). Провідне місце в структурі посівів займають зернові культури. В Україні вирощують озимі та ярові культури. Озимих культур висівають більше, тому що вони більш урожайні. Але несприятливі умови призводять до знищення посівів озимих культур і доводиться пересівати їх яровими. Основною зерновою культурою України є озима пшениця.

Тваринництво, його структура. Рибне господарство (виступ 2 групи)

Тваринництво — друга після рослинництва галузь сільського господарства. У складі тваринництва декілька галузей: скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво та ін. На структуру, розміщення і спеціалізацію тваринництва впливає характер кормової бази. Майже третину всіх посівних площ в Україні зайнято під кормовими культурами, до яких належить кукурудза на силос і зелений корм, а також соя, люпин, кормові боби. Решта кормових угідь зайнята посівами однорічних трав, багаторічних трав та озимих на зелений корм. Кормові культури вирощують повсюдно: кукурудзу, фуражне зерно, кормові коренеплоди в усіх природних зонах, багаторічні трави — на Поліссі та в Лісостепу, кормові баштанні — в Степу. Кормовою базою для тваринництва є й природні угіддя — сіножаті й пасовища.

Скотарство займається розведенням великої рогатої худоби. У лісостеповій зоні розводять молочні породи худоби, тому що тут легше забезпечити худобу соковитими травами. Молочно-м’ясну худобу розводять у степовій зоні, де на природних пасовищах мало соковитих кормів, оскільки трави влітку засихають, але є можливість забезпечити худобу силосними і концентрованими кормами. У посушливих степах розводять худобу м’ясних порід.

Свинарство займає друге місце після скотарства. Ця галузь базується на кормах, що отримуються від землеробства, і на відходах харчової промисловості. Розміщується воно повсюдно з найбільшою концентрацією в приміських зонах, що зумовлено наявністю споживачів. У Поліссі та в Лісостепу переважають породи м’ясо-сального, а в степу — сального напряму.

Значного розвитку набуло птахівництво. Ця галузь є найбільш механізованою. Поблизу міст і в зерновій зоні займаються птахівництвом для отримання м’яса і яєць. Вівчарство найбільш поширено в Степу і в Карпатах на природних пасовищах. Основними напрямами вівчарства є тонкорунне та напівтонкорунне, які дають вовну, та м’ясо-вовняне вівчарство.

Ставкове рибництво є перспективним напрямом розвитку. Воно розвивається на основі ставків, водоймищ Дніпра, Дністра, Південного Бугу тощо. Найбільш розвинута ця галузь у Лісостепу та Карпатах.

Проблеми та перспективи розвитку сільського господарства (виступ 3 групи)

Головною метою аграрної політики України є розбудова конкурентоспроможного аграрного сектора економіки шляхом створення умов для прискореного формування підприємств різних форм власності.

У 1992 р. Україна активно включилась у формування ринкових відносин, але механізм державного регулювання в сільськогосподарській сфері не було визначено. Ситуація ускладнилась хаотичною приватизацією, унаслідок якої переробники відгородились від першооснови — виробників сировини, та розривом економічних зв’язків, що призвело до розвалу традиційних ринків збуту. Для селян стали недоступні ні добрива, ні нова сільськогосподарська техніка, ні бензин. Цінові, податкові, кредитні перепони призвели до вкрай негативних наслідків в аграрній сфері. Держава намагалася позбутися важкого тягаря дотування аграрного сектора, але зберегти за собою адміністративне втручання в управління агропромисловим комплексом, його виробничими структурами. Тому необхідність проведення нової аграрної політики для незалежної України стала вкрай важливою. Це проблема багатоаспектна, в якій об’єднується все: політика, право, економіка, соціальні питання, організація, кадрове забезпечення, технологічність агропромислового виробництва, підвищення його економічної захищеності й надійності.

Економічне значення аграрних реформ полягає в розпаюванні землі та запровадженні нових внутрішньогосподарських відносин, створенні самостійних організаційних форм як усередині підприємств, так і окремо, шляхом поділу на структури ринкового типу.

За даними Управління з контролю за використанням земель станом на 1 липня 2007 року реформування по Україні проведено в 11 888 господарствах (99,7 %). Унаслідок реформування створено 29,5 тис. нових агроформувань ринкового типу. З них: ТОВ — 7,2 тис. (24,4 %), приватних (приватно-орендних) підприємств — 5,2 тис. (17,6 %), акціонерних товариств — 0,7 тис. (2,4 %), сільськогосподарських кооперативів — 1,4 тис. (4,7 %), фермерських господарств — 10,2 тис. (34,6 %), інших суб’єктів господарювання — 4,8 тис. (16,3 %). Сертифікати на право на земельну частку (пай) отримали 6,8 млн громадян, або 98,6 % від тих, що набули це право.

Надзвичайно важливою проблемою для сільського господарства є створення рівних умов розвитку сільськогосподарського виробництва. Всі власники (великих, середніх, дрібних підприємств) повинні брати відповідальність на себе, вести виробництво, виходячи з реалій сьогодення, але їм потрібна стартова допомога.

Держава (як свідчить світовий досвід) повинна бути причетна до процесу управління аграрним сектором економіки, але не як монополіст, а як регулятор інтересів товаровиробників та споживачів і в подальшому процес розвитку форм господарювання зосередити на індивідуальній власності на засоби виробництва.

Економічний розвиток приватного сектора, розширення його масштабів можуть стати основою для збільшення державних доходів. Державі слід посприяти, щоб у приватний сектор почав надходити інвестиційний капітал, у тому числі й іноземний.

Ліквідація монополії державної власності на земельні ресурси, встановлення правової рівності форм земельної власності й включення землі в систему господарського обороту суттєво змінили характер і зміст земельних відносин. Потрібно подбати, щоб більшість власників земельних паїв мали не формальне, а реальне право на землю. Власник умовної земельної ділянки не може нею розпоряджатись або мати відповідну економічну вигоду.

Соціальне значення аграрних реформ надзвичайно велике. Головне — визначення статусу селянина як серцевини всієї системи аграрних відносин, виведення рівнів його праці, життя та побуту на істотно якісний вищий рівень, підвищення престижності селянської праці. Призупинення культурного, освітнього і духовного занепаду селянських поселень і відновлення їх з часом до рівня, який у свій час зробив українському селянству славу одного з найбільш розвинутих. На сьогоднішній момент український селянин одержав право на землю, має свободу вибору, за своїм бажанням може визначити форми господарської діяльності, відкрито шлях до вільного підприємництва мільйонів людей, які діють на підставі власного інтересу.

VI. Узагальнення та систематизація знань

Дайте відповідь на запитання:

· Які види тваринництва ви знаєте?

· Від яких чинників залежать розміщення і спеціалізація тваринництва?

· Назвіть напрями скотарства та свинарства.

· Які основні проблеми розвитку сільського господарства України?

VII. Підведення підсумків уроку

Поміркуйте (той хто дасть правильну відповідь отримає 12 балів):

Тільки в Карпатах, на відміну від інших районів України, овець доїли і виготовляли з овечого молока сир, масло та інші продукти. Чому тільки в Карпатах?

VIII.Повідомлення домашнього завдання

· Вивчити матеріали підручника (ст. 170-184)

 

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

Геолого-географічний факультет

Кафедра фізичної географії та картографії

Основи викладання географії

 

 

Практична робота № 6

«Розробка нетрадиційного уроку с географії»

 

Виконала:

студентка 4 курсу групи ГЦ-42 А.А. Солонина

 

Перевірила: ст. викладач В.В. Машкіна

 

Харків – 2015