Характеристика геоботанічного профілю вздовж лінії 10° Пд. ш

Практична робота №11

«Особливості просторової диференціації природи Південної Америки та фізико-географічне районування»

 

Виконала:

студентка групи ГГ-31 А.О. Радчук

 

 

Перевірив:

викладач Б.О.Шуліка

 

Харків 2015

1. Різкі розходження у макрорельєфі Південної Америки обумовили її розподіл на плоскогірний та рівнинно-плоскогірний позаандійський Схід із закономірностями горизонтальної природної зональності і гірський андійський Захід з висотною зональністю, спектри якої специфічні для кожного природного поясу.

У межах позаандійського Сходу виділяються природні райони: Льянос-Оріноко - рівнини; Амазонія - низинна рівнина в екваторіальному поясі; Гвіанське плоскогір'я; Бразильське плоскогір'я - з піднятими цокольними рівнинами та висотами; Внутрішні рівнини - акумулятивні рівнини в тектонічному прогині між Бразильським плоскогір'ям і Андами з віссю уздовж рр. Парагвай і Парана, від 10 до 39° пд. ш.; Пампинські сьєрри і Передкордильєри - країна гірських складчато-брилових масивів; Патагонія - плоскогір'я з помірним континентальним кліматом у "дощовій тіні" Анд, транзитними ріками, напівпустельною рослинністю і грунтами.

У межах андійського Заходу виділяються природні райони: Карибські Анди - сильно розчленовані хребти з субекваторіальним кліматом; Північно-Західні Анди - система розбіжних хребтів, що чергуються з глибокими тектонічними западинами; Екваторіальні Анди - складаються в основному з двох ланцюгів гір, западина між якими заповнена продуктами діяльності численних вулканів; Перуанські Анди (до 14°30' пд. ш.) - ряд рівнобіжних хребтів і високих внутрішніх плоскогір'їв, глибоко розчленованих каньйонами рік; Центральні Анди (до 28° пд. ш.) - найширша і складна частина Анд; Субтропічні Анди (до 41°30' пд. ш.) - складаються з подвійних Головних і Берегових Кордильєр; Патагонські Анди - найпівденніший відрізок Анд.

2. Дати визначення поняттям:

2. Сельвас – вологі тропічні вічнозелені ліси Південної Америки. Вони утворюються на великих низинних ділянках суходолу в умовах постійного прісноводного зволоження, внаслідок чого грунт сельви вкрай бідний на мінеральні речовини, що вимиваються тропічними дощами. У сельві часто має місце сильна заболоченість. Рослинний і тваринний світ відрізняє буйство фарб та різноманітність видів рослин, птахів і ссавців.

Гран-Чако – природна область в центрі Південної Америки, між 190 і 290-300 південними широтами, у Парагваї і Аргентині. Охоплює північну частину Ла-Платської низовини та предгірні рівнини Анд. Переважають сухі рідколісся на коричнево-червоних грунтах та ксерофітні кущі. Тваринний світ дуже багатий.

Пампа – природна область Південної Америки представлена луговими та різнотравно-злаковими степами. Акумулятивна рівнина з лесовим покривом, яка поступово піднімається до Анд. Клімат субтропічний. Характерні холодні штормові вітри. Має родючі грунти, які в даний час практично повністю розорані.

Характеристика природної зони мішаних лісів.

Назва природної зони	Сумарна сонячна радіація, ккал/см2	Темпер. січня, оС	Темпер. липня, оС	Середньорічна кількість опадів, мм	Домінуючі типи грунтів	Тип рослинності	Тваринний світ
Перемінно-вологі (у тому числі мусонні) ліси	60-80	24-32	16-24	2000-2500	Жовтоземи, червоноземи	Бук, дуб, карликові пальми, кипарис, магнолії, ліанани	Папуга ара, колібрі, індик, алігатор

Характеристика геоботанічного профілю вздовж лінії 10° Пд. ш.

Вздовж лінії 10° Пд. ш. на території Південної Америки розташовані наступні природні зони: на узбережжі Тихого океану розташовано область висотної поясності Анд, далі йдуть вологі екваторіальні ліси, перемінно-вологі та мішані ліси. Ґрунти під багатоярусними екваторіальними лісами - червоно-жовті. В складі рослинності тут поширені різні види пальм, кипариси та інші. Дерева в лісах оповиті ліанами й епіфітами, серед яких багато орхідей. В сельві живуть мавпи-ревуни, лінивці, тапіри, ягуари; багато птахів й комах.

5. Постійно вологі вічнозелені екваторіальні ліси (сельвас). Сельвас (сельва) покривають майже всю Амазонська низовина, більшу частину Гвіанського плоскогір'я і північ Бразильського. Суцільні масиви типовою сельви поширені лише в Західній, низовинної і постійно вологою Амазонії. Для типової сельви характерні виняткова густота, багатоярусність (до п'яти) і тінистий, багатство і різноманітність видового складу. Переважають у них сімейства в першу чергу бобових, потім миртових, рутових, пальм, лаврових, кутрових, меліевих та ін Боротьба за «місце під Сонцем» викликає спеціалізацію форм у вигляді прямих потужних стовбурів, часто підтримуваних дисковидні корінням, здатних пробиватися крізь гущавину на висоту до 45 м, лазять ліани різної довжини і товщини, що піднімаються вгору по стовбурах і гілках більш сильних рослин. Ліанами представлені і рід фікусів, і сімейство мімозових і кактусових, і ароїдні (філодендрон), страстноцветние та ін, частим неводом обплутують труднопрохідну сельву. Ті ж причини викликають до життя і безліч епіфітів як у нижніх, так і в середніх і верхніх ярусах.

Типові савани притаманні центральній частині Бразильського плоскогір'я і Орінокской рівнині. Клімат помірно континентальний субекваторіальний з великими запасами тепла, порівняно рівним температурним режимом і чітко вираженим контрастом між сухим і вологим сезонами. Опади випадають переважно у вигляді злив, обумовлюючи інтенсивний площинний змив і значну величину стоку (200-800 мм). До кінця сезону дощів рівень води в річках різко піднімається і відбуваються бурхливі паводки. Багато депресії затоплюються.

Протягом сухого сезону дрібні річки часто пересихають. Для рослинного покриву характерні ксерофітні рідколісся і чагарники - кампос-серрадос, а також високотравні савани - кампос-лімпос. Дерева низькорослі (3-8 м), часто з викривленими стовбурами, ростуть поодинці або групами над дереново-злаковим покривом. У зниженнях з близьким стоянням грунтових вод або там, де в потужній корі вивітрювання накопичуються запаси вологи, утворюються невеликі гаї з вічнозелених і листопадних видів. Місцями зустрічаються зарості колючих мімоз. Кактусів порівняно мало; зустрічаються ксерофітні епіфіти. За річкових долинах поширюються галерейні ліси з участю амазонських видів (у тому числі каучуконосів) але переважають типові для Бразильського плоскогір'я Фігейра, або інжир, інгарана, бамбук, олеовермельо, канело, кедр та інші види. У деяких галерейних лісах зустрічаються пальмові гаї з Карандій або маврікіевой пальми. Чагарники і трави в галерейних лісах мало розвинені.

На плато чагарникові зарості зазвичай приурочені до схилів острівних височин або утворюються на місці вирубаних первинних лісів. Ділянки трав'янистих саван зустрічаються повсюдно, але звичайно не займають великих площ. У трав'яному покриві переважають злаки, зустрічаються бобові. Густий покрив має висоту до 0,5 м, а під деревним пологом - до 1,00-1,5 м. Від Атлантичного океану до передгір'їв Анд і від річки Ла-Плата до Ріо-Негро простягається плоска місцевість, де нема на чому зупинитися оці. Пампа - слово, запозичене з мови індіанців кечуа і що означає «рівнина». Ландшафт її одноманітний, а поверхня здається абсолютно рівною. Охоплюючи приблизно 80 тис. км², справжня пампа - результат гігантського накопичення пухких продуктів руйнування гірських порід Анд, які протягом багатьох століть виносили сюди гірські потоки і ріки. Вітер, здувають найлегші частинки цього матеріалу, теж зіграв свою роль в цій акумуляції.

Відсутність скільки-небудь помітного нахилу поверхні не сприяють утворенню постійної системи річок. Дощові води скупчуються на глинистих ділянках, збираються в западинах і утворюють більш-менш постійні лагунас - болотні озера. Річки здебільшого беруть початок на Пампінскіх Сьєрра, але в міру просування по рівнині втрачають силу, і багато хто з них пересихають недалеко від передгір'я. Відмінності в кліматі між західною і східною частинами пампи пояснюють і різницю їх грунтів. Західна, більш спекотна частина, - посушлива і покрита низькорослої рослинністю, причому великі простори зовсім оголені. Пустелі в Південної Америки займають незначні площі і розташовані у прибережній смузі Чилі і Перу, а також уздовж південно-східного узбережжя на Патагонських плато в Аргентині.

За словами відомого французького біолога Ж. Дорста, пустельні узбережжя Південної Америки - «одна з найбільш незвичайних і парадоксальних сухих зон земної кулі». Перуанско-чилійські пустелі Атакама і Сечура, розташовані приблизно між 4 і 29⁰ пд. ш. Вони простягнулися смугою більш ніж на 3 тис. км і займають 1/3 тихоокеанського узбережжя Чилі. Вони багато в чому схожі на розташування і утворення на прибережні пустелі Південно-Західно та Південної Африки, де холодне Бенгальська протягом створює особливі кліматичні умови. Це так звані прохолодні, або «туманні», пустелі.

Вузькі берегові пустелі утворюють витягнутий, що тягнеться з півночі на південь коридор, затиснутий між узбережжям Тихого океану і гігантської стіною величних Андийских хребтів. Гори піднімаються до висоти 6000 м, кілька знижуючись тільки на півночі Перу. Ширина прибережної смуги пустельній коливається від 60 до 120 км. Рельєф прибережної смуги та західного схилу Анд надзвичайно складний. Вузька смуга рівнинного узбережжя з береговими піщаними дюнами обмежена або похилій Подгорної рівниною, чи крутими уступами Берегових Кордильєр. На північ від гирла р.Лоа лежить селітряні пустеля Пампа-дель-Тамаругаль. Південніше Ікіке до узбережжя підходять Кордильєри, на схід яких знаходиться пустеля Атакама.

Південна Америка батьківщина багатьох культурних рослин. До них відносяться кукурудза, рис, просо, бобові, батат, маніока, картопля, банан, гарбуз, томат, арахіс, какао, тютюн, гевея, хінне дерево, кокаїновий кущ і ін