Аплікація є одним із найдавніших способів оздоблення одягу, взуття, предметів побуту, житла* Виникнення аплікації пов'язане з появою стібка, шва на одязі зі шкур тварин. Еволюція аплікації простежується за зображеннями на пам'ятниках мистецтва стародавніх цивілізацій Ази, Європи, Америки, за літературними джерелами, а також за зразками аплікацій різних часів і народів, що збереглися. В умовах первісного ладу, коли не було соціальної нерівності, матеріали, які використовували для аплікації, були доступні всім. Надалі аплікація, як і інші види прикладного мистецтва, випробувала на собі вплив нових соціальних умов. Вишивки, що призначалися для знаті, відрізнялися як складністю малюнка, так і вартістю матеріалів.
Високою художньою майстерністю відмічені найдавніші з аплікацій Пазирикських курганів, що збереглися (V—Ш ст. до н. е.). Проведені розкопки п'яти курганів — могил вождів племен — виявили колоди з різними предметами. Хутряні фляги, зшиті зі шматочків шкіри з вишитими на ній способом аплікації стилізованим зображенням голови лося, є зразком художнього шиття. Уся зовнішня поверхня колоди обклеєна вузькими смужками тонкої кори молодих берізок, що мали свого часу красивий жовто- коричневий колір, борти колоди були оздоблені наклеєними на них зображеннями півнів, вирізаних зі шкіри.
Незважаючи на умовність і схематичність зображень, у них з дивовижною майстерністю помічені особливості зображення людей, птахів, звірів, передані влучні й правильні їхні характеристики, Звірів у давнину зображували з особливою любов'ю, виявляючи при цьому гостру спостережливість: лось — з могутніми широкими і гіллястими рогами, характерною горбоносою мордою. Майстерність у передачі динаміки рухів і тонке декоративне чуття свідчать про виключно високий рівень художньої культури племен кочівників.
Різні народи використовують для аплікації найрізноманітніші матеріали: тувинці, наприклад, прикрашаючи кінське сідло, поєднують в аплікації шкіру із золотисто-жовтою корою степового чагарника-караванника, що створює неповторну за своїм образом і красою гру світлотіні й об'єму. Повсть знаходила широке застосування у західних тувинців, яку використовували, прикрашаючи головні убори. Аплікацією з тканини оформляли мішечки для чаю, солі, кисети, шаманські костюми.
Нанайці, уличі, нівхи, удеге й інші малі народності мають високу стародавню художню культуру, що походить ще з епохи неоліту. Основа цієї культури — багатий барвистий орнамент, що відображає в образній формі все різноманіття природи їхнього рідного краю. У сучасному нанайському будинку можна зустріти килимки, виконані в техніці аплікації, у яких центром композиції є зображення супутників або кремлівських башт.
Упродовж багатьох століть аплікація знаходить широке застосування і розповсюдження не тільки в Азії, а й у Європі: Італії, Іспанії, Німеччині, Франції.
Справжнього розквіту аплікаційні роботи досягли в XVI ст. в Італії та Іспанії в церковному вбранні. Вони характерні повторенням одного й того самого мотиву і контрастними поєднаннями тонів. Наймоднішим було поєднання червоного, жовтого і зеленого кольорів. Наприклад:
• герб із зображенням ключів, що схрещуються, вишитий аплікацією по червоному оксамиту жовтим шовковим атласом {Німеччина, XVII ст.);
• чохол для крісла, вишитий аплікацією по вишневому оксамиту жовтою шовковою тканиною (Франція, XVII ст.);
• зображення святого Лаврен- тія; вишите аплікацією по червоному оксамиту жовтою тканиною із зеленим контуром (Італія, XVII ст.).
На зміну аплікації з тканини прийшла аплікація з паперу. Пов'язана вона з початком виробництва паперу. Найбільш модним видом аплікації вважалися чорні силуети, вирізані з паперуш Силует, як вид образотворчого мистецтва, виник у глибокій давнині, у V! ст. до н. е. У Греції народилася легенда про те, як дочка Дібутара накреслила на стіні будинку тінь свого коханого, 3 тих пір чорні плоскі профільні фігури прикрашали грецькі вази. Відродилося мистецтво силуету у Франції. Тут же з'явилася і сама назва силует.
У Росії кінця XVIII — початку XIX ст. силуети були також модні.
