Соціальна робота є прямим відображенням суті соціальної політики, яка охоплює численні і різноманітні аспекти життя. Безперечно, що соціальна політика, як наукова галузь і навчальна дисципліна, є передумовою розгортання соціальної роботи, оскільки науковці вбачають у соціальній політиці перш за все, регулятор соціальних процесів, перетворень. Проте, щоб соціальна робота, як практичний прояв соціальної політики, стала конкретною проблемою і набула соціально значущої та державної ваги, в державі потрібне соціальне замовлення.
Глибоке наукове вивчення результатів соціальної роботи дозволяє говорити про позитивні чи негативні тенденції соціальної політики, її "больові точки" і розробляються оптимальні шляхи їх усунення. При цьому однією із умов успішної реалізації соціальної політики є функціонування її структурно-функціональної моделі, яка включає кілька важливих компонентів:
1. об'єкт соціальної політики і соціального управління (соціальна сфера і соціальні процеси);
2. функції управління;
3. методи управління;
4. ресурси на соціальні потреби;
5. суб'єкти управління;
6. системи інформаційно-аналітичного забезпечення.
Безумовно, для грамотного вирішення завдань соціального характеру на різних рівнях необхідне чітке визначення об'єктів і суб'єктів соціальної політики, а інтегрована якість соціальної сфери полягає у забезпеченні сприятливих умов для розвитку особистості, її соціального самопочуття в різних організаціях, достатньо повної реалізації творчих можливостей і здібностей, які в кінцевому результаті справляють позитивний вплив на ефективність інших видів діяльності особистості.
Досягнення збалансованості у соціальній сфері, зняття соціальної деформації і своєчасне розв'язання соціальних конфліктів – це і є змістом соціальної політики як на рівні держави, так і на рівні регіонів. Тому в її організації органи управління різних рівнів повинні мати вплив на хід соціальних процесів згідно з окресленими цілями.
Побудова моделі і визначення "білих плям" у соціальній політиці, базується на системі показників, які слід класифікувати за сферами життєдіяльності об'єкта соціальної роботи.
Перша сфера – виробничо-технологічна:
- надійність технологічних систем (суб'єктивні показники);
- надійність технологічних рішень (суб'єктивні показники);
- надійність економічного становища підприємства, установи, соціального інституту (суб'єктивні показники);
- надійність управління відповідною структурою (суб'єктивні показники).
Друга сфера – професійно-трудова:
- професійна надійність (кваліфікація, стаж роботи за спеціалізацією, виступають як суб'єктивні показники);
- задоволення працею (суб'єктивні показники).
Третя сфера – соціально-побутова:
- соціально-побутове влаштування (здоров'я, пільги тощо – це об'єктивні показники);
- задоволення соціально-побутовим аспектом життя (суб'єктивні показники).
Четверта сфера – соціально-політична:
- державна підтримка підприємства, установ тощо (об'єктивний показник);
- можливість колективу приймати рішення (суб'єктивний показник);
- громадська думка з приводу стану і перспектив розвитку організації (суб'єктивний показник).
П'ята сфера – культурно-духовна:
- культурно-освітній рівень (суб'єктивний показник).
Шоста сфера – морально-психологічна:
- виявленість, надійність на майбутнє (суб'єктивний показник);
- високий професіоналізм і готовність виконувати технологічні вимоги у будь-яких ситуаціях;
- психологічна стійкість особистості до різних соціальних аномалій.
Сьома сфера – соціальна:
- єдність колективу, згуртованість;
- чисельність мікрогруп;
- спів падання нормативної і реальної соціальних структур у мікросоціумі.
Смисл соціального соціуму полягає у забезпеченні сприятливих умов для розвитку особистості, остання ж реалізує свої життєві сили через соціальну організацію, соціальне середовище.
Сама держава делегує своїм соціальним інститутам, організаціям, окремим особистостям ряд функцій по управлінню і розпорядженню власними справами, скорочує методи політичного тиску і розширює сферу правового, духовно-культурного, інтелектуально-інформаційного впливу на громадян.
Останнє десятиліття XX ст. ознаменувалися змінами, що вражають своїми масштабами, драматизмом, непередбаченістю та глибокими суперечностями: розпад СРСР та економічний розлад на його території, поглиблення соціальної кризи у капіталістичних країнах, зникнення формальних причин для гонки озброєння і глобальне скорочення соціальних програм, процес стирання кордонів і водночас вибух крайнього націоналізму в різних куточках планети.
У цей історичний відрізок часу особливого значення у політиці країн різного рівня розвитку і державного устрою набуває соціальна політика. Серед традиційних складових соціальної політики значне місце відводиться соціальній роботі.
Ми зробили спробу проаналізувати особливості розвитку соціальних служб для молоді і характер соціальної роботи як нової професії в Україні, виявити взаємозв'язки між соціальною роботою і соціальною політикою, визначити роль соціальної роботи у формуванні соціальної політики, а соціальної політики в реалізації соціальної роботи.
Існує думка, що соціальна робота – це просто сучасний варіант релігійної благодійності, яка своїм корінням сягає до середніх віків. Насправді, благодійність і соціальну роботу об'єднує лише спільна альтруїстична установка людини. За всіма іншими параметрами – цілями, методами і структурою, пов'язаними із спеціальною підготовкою працівників-виконавців, вони істотно різняться. Соціальна робота – це якісний ривок уперед.
Сучасний соціальний працівник бачить своє завдання в тому, щоб людина, якій він допомагає, мала змогу обходитися без цієї допомоги і без соціального працівника, що і є показником професійного успіху. Процес, за допомогою якого цього досягають, називають по-різному: реабілітацією, нормалізацією, реадаптацією.
Головне завдання соціальної роботи й полягає в тому, щоб повернути "клієнту" здатність діяти самостійно в певних соціальних умовах.
Позиція соціальних працівників як спеціалістів-професіоналів передбачає об'єктивність і неупередженість, проте вони рідко залишаються байдужими, постійно стикаючись з потужним зарядом людських страждань. Здебільшого, виступаючи від імені держави, соціальні працівники представляють деперсонолізовану владу, але разом з тим вони часто захищають інтереси і права найменш захищених верств населення.
Головною проблемою формування соціальної політики на сучасному етапі розвитку українського суспільства є переоцінка матеріального чинника. Безумовно, в країні з глибокою економічною кризою важко говорити про його переоцінку. Проте сподіватися на вирішення соціальних проблем тільки шляхом матеріальних дотацій також не раціонально. Сьогодні соціальна робота в Україні перебуває на тому етапі, який західні країни пройшли кілька десятиліть тому. Коли в соціальній роботі відсутній індивідуальний підхід до об'єкту, активно розпочалося наукове обґрунтування соціальної роботи, головний аспект уваги наукової роботи сконцентровано на соціальній педагогіці, яка, безумовно, ні в якому разі не може замінити соціальну роботу в цілому.
Основний закон України, який гарантує здійснення соціальної політики щодо захисту, допомоги та підтримки дітей, молоді, жінок, сім'ї, є Конституція України, вона, зокрема, проголошує6 людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
В цьому і проявляється найвища гуманістична цінність соціально-педагогічної роботи, зокрема і соціальної політики в цілому.
Можна сказати,що соціальна політика (як методологія) і соціальна робота (як практика) – це дві взаємообумовлені, взаємодіючі сторони, які включають науково-пізнавальний і практично-організаційний компоненти.
Водночас слід зазначити, що, у свою чергу, соціальна робота з її розгалуженою структурою органів управління у різних регіонах, з широкою мережею центрів соціальної допомоги населенню здійснює досить активний вплив на соціальну політику. Вбираючи в себе практично-організаційний компонент соціальної політики держави, вона забезпечує реальність останньої, перевіряє її життєздатність. У цьому і проявляється діалектика взаємодії соціальної політики і соціальної роботи, хоча соціальна робота за своїм змістом значно багатша за соціальну політику, більш динамічна, рухливіша, і в той же час вона періодично визнає більшу стійкість і визначальний характер соціальної політики.
Соціальні працівники і педагоги допомагають інвалідам, людям похилого віку, дітям й молоді, неблагополучним сім'ям і т.п. Мета соціальної роботи – звільнення людини від потреби у соціальному працівникові. Для цього майбутніх соціальних працівників навчають розбиратися в індивідуальній психології людей, у характері зв'язків людини з сім'єю та іншим соціальним оточенням, прийомам розвитку у підопічних активності й самостійності.
Соціальний працівник має бути відповідальним, готовим прийняти цінності і спосіб життя іншої людини; повинен вміти контролювати свою поведінку в різних життєвих ситуаціях, відстоювати свої переконання.
Соціальна робота тісно пов'язана із соціальною політикою. Зміст діяльності соціальних працівників значною мірою обумовлений концептуальними підходами до організації системи соціального захисту населення в країні, поєднанням індивідуальних і суспільних (виражених через відповідні соціально-політичні концепції та політичні рішення) інтересів до соціальної роботи. Соціальна політика легітимізує форми і методи соціальної роботи, надає діям соціальних працівників законності і справедливості.
