Міністерство освіти і науки
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Юридичний факультет
кафедра міжнародного права
Доповідь
З міжнародного авторського права
Підготувала:
Студентка 505 групи
Фостій І.А
Вступ
Протягом XVIII—XIX століть визнана важлива роль авторів і видавців у соціальному прогресі, а також те, що їх всебічна підтримка і достатня винагорода — у інтересах самого суспільства. Наприкінці XIX ст. і протягом XX ст. значні зміни у соціальній, політичній, економічній і науково-технічній сферах обумовили новий погляд на авторське право. Свобода преси і зростаюча кількість її видань, прогрес у галузі освіти, особливо для широких мас, підвищення якості вищої освіти поряд із збільшенням кількості університетів, інших вузів та бібліотек, наголос на використанні національних мов, науково-технічний прогрес і поява нових незалежних країн сприяли перегляду поглядів, що раніше склалися.
У даній радикально новій ситуації головне — забезпечити правильне поєднання інтересів авторів творів, з точки зору їх достатньої винагороди, та інтересів усього суспільства. Саме ця проблема гармонізації інтересів приватних осіб та громадських інтересів все більше виступатиме на передній план, особливо у країнах, що розвиваються, у контексті створення їх системи охорони авторського права, а також міжнародної охорони авторських прав.
Піратство як злочин у галузі авторського права та суміжних прав: погляд на проблему
Складову цивільного права, що захищає право власності на результати творчої діяльності, називають правом інтелектуальної власності, яке містить право промислової власності, авторське право і суміжні права. Основна мета охорони авторських і суміжних прав у країні — сприяння збагаченню і поширенню національної культурної спадщини. Досвід свідчить, що рівень останньої прямо залежить від ступеня охорони прав авторів творів літератури, науки та мистецтва. Чим більше їх існує, тим вище престиж країни й тим вища зайнятість у наукових дослідженнях, книговидавничій діяльності, індустрії звукозапису та розваг. Врешті-решт, всебічне заохочення до творчості є однією з основних передумов соціального, економічного та культурного прогресу країни.
Для досягнення зазначеного держава повинна забезпечити високий рівень охорони авторського права і суміжних прав. Чим він вище, тим більший стимул одержують автори для своєї творчості. Держава захищає права авторів, веде боротьбу зі злочинами у сфері інтелектуальної власності, які мають сталу назву — піратство. Сьогодні, на жаль, Україна не відома як прогресивна держава у сфері захисту авторського права і суміжних прав. Про це свідчить те, що вона знаходиться у «Списку 301» США — переліку країн, де рівень інтелектуального піратства досить високий. Проблемою піратства займалися, головним чином, такі галузі юридичної науки як кримінальне та міжнародне публічне право. Проте ставлення юриспруденції до названого питання з часом змінювалось.
На мою думку, піратство — спосіб існування за рахунок творчості інших осіб.
Наведений термін знайшов застосування у сфері інтелектуальної власності: з одного боку, в промисловій власності, а з іншого — у авторському праві і суміжних правах. Надалі він був закріплений у Рекомендації R95 «Про заходи проти звукового та аудіовізуального піратства», прийнятій Комітетом міністрів Ради Європи
Насправді поняття «піратство» є синонімом терміна «контрафакція». Останній обрано у рамках переговорів Світової організації торгівлі (далі — СОТ) за угодою «Про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності» (ТРІПС) для визначення будь-якого порушення прав інтелектуальної власності. Контрафакція — це також крадіжка і недобросовісна конкуренція. Термін «піратство» прийшов з англійської мови — «piracy»; він означає порушення прав інтелектуальної власності, а контрафакція — від французького «contrefacon»; що також є порушенням прав названої власності.
Відповідно до Закону України від 11 липня 2001 р. «Про внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права» це — «контрафактний примірник твору, фонограми, відеограми — примірник твору, фонограми чи відеограми, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, у яких ці твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися».
З іншого боку (за вказаним вище Законом) — «піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав — опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення».
Проблема протидії злочинам, пов'язаним з посяганнями на права інтелектуальної власності, досить актуальна. Розповсюдження контрафактної продукції можна порівняти з наркобізнесом та контрабандою зброї. В усьому світі майже кожний третій виготовлений носій звукозапису є контрафактним. Якщо у США, Німеччині, Франції, за офіційними даними, кількість проданої піратської аудіопродукції становить близько 10%, то у країнах СНД цей показник перевищує 70%.
Проголошений Україною, за Указом Президента від 9 травня 2001 р. «Про додаткові заходи щодо прискорення вступу України до Світової організації торгівлі», курс на інтеграцію до Європейського Союзу і вступ до Світової організації торгівлі потребує забезпечення захисту прав на об'єкти авторського права і суміжних прав на рівні, який існує у цих економічно розвинених країнах. Законодавство України щодо відносин у сфері авторського права і суміжних прав розгалужене, охоплює майже всі відомі його об'єкти. Це, щонайменше, п'ять кодексів, чотири закони і 80 інших нормативних актів. Окрім зазначених правових актів, є ще 10 міжнародних договорів, норми яких — частина національного законодавства України. Чинна також низка двосторонніх угод між Україною та іншими державами, які містять положення щодо охорони прав на об'єкти авторського права і суміжних прав. Незважаючи на таку кількість прийнятих нормативних актів, порушення авторських і суміжних прав зростає. Наведу поки що дві головні умови, які до цього призводять: велика доходність піратської діяльності та відносно незначна міра покарання за вказаний злочин. Проте найбільш суттєвим і визначальним фактором злочинного порушення авторського права і суміжних прав є не тільки кримінологічні причини факту зростання піратства, а й суспільна небезпека цього виду протиправного діяння.
Прийняття нормативних актів — лише частина необхідного процесу становлення системи протидій піратству. Слід здійснити також додаткову низку заходів для втілення правової системи у дію: сенсибілізувати, підвищувати чутливість громадської думки; оперативно узгоджувати дії між службами протидії; розвивати будь-яку ініціативу, здатну поліпшити рух інформації; централізувати інформацію та її поширення; розширювати міжнародне співробітництво. Зазначені заходи спроможні не тільки зупинити подальше зростання піратства у країні, а й мають можливість сприяти подальшому розвитку охорони авторського права і суміжних прав в Україні.
Сенсибілізація стосується, насамперед, державного ланцюга правоохоронних органів: від міліції до прокуратури та судів, необхідного для констатації, кваліфікації та розгляду правопорушень у галузі авторського права і суміжних прав судовими органами. Ці заходи слід застосовувати не тільки в Україні. Вони будуть ефективні у всіх країнах з високим рівнем піратства
Навести порядок у справі боротьби з піратством можна, використовуючи також механізм ліцензування діяльності по відтворенню і розповсюдженню аудіовізуальної продукції. При цьому можна очікувати, що система ліцензування даної галузі буде, можливо, тимчасовим заходом, діючим до того часу, поки не запрацює оновлене кримінальне, адміністративне та цивільне законодавство. Без державного контролю за таким фінансове містким сегментом ринку як відтворення та розповсюдження аудіовізуальних творів, фонограм, а фактично — будь-яких інформаційних носіїв, знищити піратство неможливо[3]. т
Слід зазначити, що немає жодної сфери діяльності, де 80—90 відсотків грошового і товарного обороту галузі у країні непідконтрольна державі та не бере участі у створенні доходної частині бюджету у вигляді податків.
Можна зробити деякі важливі висновки, вивчаючи досвід інших держав, які намагалися вирішити схожі проблеми. Країни, котрі зазнали проблем з піратством оптичних носіїв інформації, переконалися: ефективний механізм боротьби з ним — це режим ліцензування, який особливо дієвий у країнах, де цивільні та кримінально-правові процедури не можуть адекватно захистити інтелектуальну власність (наприклад, Болгарія). Легітимні виробники та дистриб’ютори компакт-дисків в Україні також підтримують ідею створення внутрішньої системи ліцензування
Для того, щоб подолати порушення авторського права, необхідно, щоб громадяни усвідомлювали: уряд не потуратиме останнім. У тих країнах, де подібні заходи підкріплювалися ефективними каральними санкціями, порушення авторського права ставилось під контроль без значних політичних акцій та без великих ресурсних витрат. Але доки буде втілено у життя цей політичний крок, уряд, на жаль, втратить час і ресурси на заходи, які не виправдають себе на практиці. Досвід багатьох країн зі станом, схожим в Україні, саме про це й свідчить.
З досвіду членів Міжнародної асоціації інтелектуальної власності, які провадять свою діяльність у понад 80 країнах світу, випливає, яких необхідно вжити заходів для ефективної системи кримінального переслідування, незалежно від типу твору, на котрий поширюється авторське право:
— країна має впроваджувати закони та застосовувати потужні запобіжні кримінальні санкції у разі комерційного порушення авторського права;
— адміністративна влада повинна мати законні повноваження і права здійснювати таємні рейди без попередження порушника;
— влада має володіти правами і засобами конфісковувати всю піратську продукцію, обладнання, використане для її виробництва, а також документацію як докази злочину;
— суд повинен накладати попередню судову заборону та судову заборону, дійсну до кінця процесу, які підкріплені суворими покараннями за їх порушення;
— зберігання доказів щодо наявності авторського права та володіння ним не повинні затягуватись, а судовий розгляд має провадитись оперативно;
— суд повинен мати можливість конфісковувати та знищувати товари, вироблені з порушенням авторського права, або передавати їх власнику такого права, щоб ці товари не могли потрапити на ринок.
Очевидно, каральні санкції стримують порушників і поліпшать конкурентність ринку. Уряди, які вжили наведених заходів, змогли взяти під контроль порушення авторського права у своїх державах.
Так, Тайвань був однією з країн з високим рівнем піратства. Поправки до Закону про авторське право 1985 р. посилили кримінальні санкції, проте рівень піратства суттєво не зменшився, доки у 1992 р. штрафи та значні терміни тюремного ув'язнення, що їх почали застосовувати судді, не змусили піратів додержуватися вимог закону.
Завдяки новим заходам захисту прав у Кореї американські доходи від кінопродажу зросли від 8 млн. дол. США у 1987 р. до понад 100 млн. дол. у 1993 p.[5].
Проаналізувавши максимальні розміри штрафів та строків ув'язнень за порушення авторського права та суміжних прав у деяких країнах, рівень кримінальних санкцій показав наступне. Суми штрафів та строки ув'язнення різко збільшуються в залежності від рівня суспільної небезпеки протиправної дії.
Порівнявши середні величини максимальних штрафних санкцій та, відповідно, середні величини максимальних строків ув'язнень в Україні з іншими державами, можна зробити такий висновок. Штрафи, в залежності від рівня суспільної небезпеки протиправної дії, в Україні та у державах світу зростають, а строки ув'язнення в Україні за подібні протиправні дії мають один рівень покарань — два роки. Незрозуміле, чому в новому К.К України максимальний термін ув'язнення за порушення авторського права саме такий. Наприклад, у світі в середньому цей строк сягає десяти років. У той же час у країнах з низьким рівнем піратства (США, Франція) санкції збільшуються вдвічі. Таким чином, діючі правові механізми боротьби з піратством в Україні не повною мірою відповідають світовим тенденціям. Тому очікувати ефективної боротьби з названими правопорушеннями найближчим часом не доводиться.
Існує, принаймні, два засоби, за дотримання яких держава здатна подолати піратство у сфері авторського права:
— законодавець має підвищити рівень покарань за кримінальні злочини у даній сфері залежно від рівня суспільної небезпеки правопорушень до загальноприйнятих світовим співтовариством. Покарання повинно бути адекватним суспільній небезпеці цих злочинів;
— уряд має активними діями довести суспільству, що він не потуратиме порушенням у вказаній сфері.
Всупереч поширеній думці піратство у сфері авторського права і суміжних прав завдає шкоди не тільки авторам, виконавцям, компаніям аудіо-, відео- чи комп’ютерної індустрії. Його тіньова природа спричинює втрати економіки загалом, а висока рентабельність приваблює всіх, хто прагне ним займатися і приховувати свої доходи. Відсутність винагороди авторам, виконавцям стає перешкодою розвитку культури в країні, створенню нових фільмів, комп’ютерних програм, написання пісень тощо.
На сьогодні, за даними міжнародних експертів, кожний третій музичний компакт-диск, що продається у світі — піратський. За даними Міжнародної федерації фонографічної промисловості (IFPI), обсяги продажу піратської музичної продукції, не менш ніж в 25 країнах, перевищують легальний ринок і становлять близько 4,5 млрд доларів.
Серед умов становлення сучасного ринку авторського права і суміжних прав важливе місце посідає заборона піратства та боротьба з ним. Що ж таке піратство і як це поняття визначається міжнародним та вітчизняним законодавством?
Як відомо, піратство зародилося в далекій давнині одночасно з розвитком морської справи та, як наслідок, торгівлі. Грецькою peirates означає грабіжник, розбійник, морський розбій. У міжнародному праві — це насильницькі дії (затримка чи затоплення, грабіж), вчинені проти торгових судів у відкритому морі приватними чи державними судами.
Піратство у сфері авторського права і суміжних прав у його сучасному розумінні пов’язане з можливістю копіювання творів або їх записів без дозволу автора, виконавця, виробника фонограми (відеограми), організації мовлення або іншої особи, якій такі права належать.
Незабаром після винайдення фонографа Едісона, який зробив можливим запис звуку, у 1908 р. у США відбувся перший судовий розгляд у справі недозволеного розповсюдження копій записів музики. Проте на той час не було законодавчих підстав для притягнення до відповідальності піратів і їх виправдали. Однак згодом американський Конгрес вніс зміни до закону про авторське право, визнавши розповсюдження та продаж записів незаконним. Відтоді справи про піратство стали повсякденно розглядатися судами, і на сьогодні поняття «піратський» є звичним у праві інтелектуальної власності.
Так, регламентом № 3295/94 Ради Європейського співтовариства від 22 грудня 1994 р. передбачені заходи, спрямовані на заборону вільного розповсюдження, експорту або реекспорту, і встановлення режиму тимчасової заборони для підроблених і піратських товарів. Останні визначаються як «товари, які є копіями або містять копії, виготовлені без згоди володільця авторських або суміжних прав, або володільця прав стосовно рисунка чи моделі, зареєстрованих у відповідному національному праві».
Одна з угод, укладених у рамках Світової організації торгівлі — TRIPS (Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності) відносить до товарів, що порушують авторські права «будь-які товари, які є копіями, зробленими без згоди правовласника або особи, належним чином їм уповноваженої у країні виробництва товару, і які прямо або опосередковано виготовлені з будь-якого виробу, якщо виготовлення такої копії стало порушенням авторського права або суміжних прав згідно з законодавством країни імпортування».
Таким чином, ознакою піратства є відтворення опублікованих творів або фонограм будь-яким способом для публічного розповсюдження без відповідного дозволу.
Схоже визначення дає і Закон України «Про авторське право і суміжні права» (далі — Закон). У переліку порушень авторського права і (або) суміжних прав є і піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав. Це — «опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення».
Однак глосарій термінів з авторського права і суміжних прав Всесвітньої організації інтелектуальної власності до терміна піратства включає також недозволену «ретрансляцію чужих радіопередач». Природа такого порушення схожа — несанкціоноване використання чужої власності. Натомість у даному випадку немає необхідності робити примірники творів чи фонограм. Більш того, у цифрову епоху, в якій ми живемо, стало поширеним копіювати твори і їх записи, не виготовляючи їх примірники, через Інтернет. Чи є це порушення авторського права і суміжних прав піратством згідно із визначенням цього поняття в зазначеному Законі? Питання наразі лишається відкритим.
Водночас, Інтернет-піратство пов’язане з використанням глобальної мережі не лише для незаконного копіювання, а і для незаконного розповсюдження комп’ютерних програм. Відповідно до положень Закону під піратство підпадає розповсюдження саме контрафактних примірників творів, фонограм, комп’ютерних програм, баз даних тощо, зокрема, скопійованих через мережу «всесвітньої павутини».
За визначенням Міжнародної федерації фонографічної промисловості (IFPI), до фонографічного піратства належить «неавторизоване виробництво і розповсюдження звукозапису». Відповідно до положень Закону звукозапис на матеріальному носії виконання або будь-яких звуків є фонограмою. Тому визначення поняття піратства в Законі загалом співпадає з визначенням, запропонованим IFPI.
Важливо, що при спробі визначення поняття «піратство» часто береться до уваги саме комерційна сторона і протиправний аспект діяльності. Наприклад, «піратство — в сфері авторського права і суміжних прав розуміється як будь-які дії, спрямовані на відтворення, розповсюдження або будь-яке інше використання творів або об’єктів суміжних прав без дозволу правовласника, як правило, з метою отримання прибутку і в комерційному масштабі». У даному визначені піратство охоплює не лише примірники творів, фонограм тощо, а включає в себе використання творів або об’єктів суміжних прав, що є більш ширшим визначенням поняття піратства. Однією з основних ознак піратства є незаконне використання авторського права і суміжних прав без дозволу суб’єктів цих прав і як наслідок — без виплати їм винагороди. Потрібно зазначити, що метою незаконної діяльності є отримання прибутку від використання авторського права і суміжних прав (прямого або опосередкованого).
Отримання прибутку передбачає також надання в прокат примірників, наприклад, відеокасет, дисків. Прокат примірників без дотримання прав авторів, суб’єктів суміжних прав до певної міри може впливати на зменшення продажу, і як наслідок невиплату авторської винагороди. Також один-єдиний прокатний примірник може бути неконтрольовано відтворений багато разів. Останнє міркування є особливо важливим щодо цифрових технологій, які забезпечують прості та недорогі способи відтворення і розповсюдження необмеженої кількості примірників твору без втрати якості.
Законодавством передбачено, що прокат примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних на рівні з розповсюдженням, виробництвом має здійснюватися з дотриманням прав авторів, виконавців, виробників фонограм тощо. Однак на сьогодні положення стосовно прокату не відображено у визначенні поняття піратства.
Загалом піратство у сфері авторського права і суміжних прав можна розглядати у вузькому та широкому розумінні. У вузькому — це законодавче визначення піратства: незаконне виробництво та введення в обіг саме контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм, програм мовлення. Статті Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, насправді передбачають відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав — це незаконне розповсюдження творів, виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, привласнення авторства на об’єкт права інтелектуальної власності, а також незаконне відтворення, тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації. При цьому лише останнє з перелічених порушень відповідно до Закону є піратством.
Піратство у сфері авторського права і суміжних прав у широкому розумінні — це порушення прав шляхом використання творів або об’єктів суміжних прав без дозволу суб’єктів цих прав, при цьому основна мета такого використання — отримання прибутку.
Таким чином, в Україні піратство визначається в законодавстві у вузькому значенні. А тому залишається питання віднесення до поняття піратства використання творів, фонограм, комп’ютерних програм, розповсюджених без виробництва їх копій, а також надання в прокат їх примірників із порушенням прав авторів, виконавців інших суб’єктів суміжних прав.
дже
