Про небезпеку для людини, яку має бліда поганка, свідчить той факт, що для отруєння достатньо з'їсти половину або навіть третину тіла гриба, а для дитини навіть менше. Підступність цього гриба ще й у тому, що він містить отрути уповільненої дії. Симптоми отруєння з'являються через тривалий час після вживання блідої поганки (6-48 год.). За цей час токсини мають можливість потрапити до головного мозку і викликати невиправні зміни. У зв'язку з цим медична допомога часто стає запізнілою і неефективною. Тому не дивно, що отруєння, зумовлені блідою поганкою, найбільш тяжкі і набагато частіше закінчуються смертю, ніж отруєння іншими видами грибів: летальність від неї може досягати до 90% серед постраж-далих.
Отруєння блідою поганкою головно пов'язані з тим, що її помилково плутають із сироїжкою, печерицею, зеленушкою тощо. Від них вона різниться кількома ознаками наведеними в табл. 10.
Значну небезпеку для здоров'я представляє свинушка (товста або тонка), яку до цього часу багато людей вважають за їстівний гриб. Давно відомо, що цей гриб містить деякі токсини, зокрема гемолізин і гемаглютинин. Оскільки вони інакти-вуються при тепловій кулінарній обробці, гриб вважався умовно-їстівним, придатним тільки після відварювання. Нещодавно було встановлено, що свинушка здатна утворювати ще одну отруйну речовину типу мускарину, яка не руйнується під час теплової обробки. У неї також знайдена специфічна речовина, накопичення якої в організмі людини призводить до тяжкого захворювання крові.
Крім цього, свинушці більшою мірою, ніж іншим грибам, притаманна властивість вбирати в себе токсичні сполуки важких металів, зокрема свинцю, ртуті, кадмію тощо, що містяться у вихлопних газах автотранспорту, відходах багатьох виробництв, які забруднюють навколишнє середовище. Токсичність гриба доведена
3. Безпека людини в різних сферах життєдіяльності
й тим, що вже зареєстровано багато випадків, коли часті (не епізодичні) вживання свинушок призводили до отруєнь, іноді зі смертельним кінцем. При цьому отруєння може настати через невизначений час (від декількох годин до 2-5 років). Таким чином, цей гриб зараз віднесений до отруйних.
Рис. 21. Отруйні гриби: 1 - бліда поганка; 2 - мухомор смердючий; 3 - несправжні опеньки сірчано-жовті; 4 - несправжні опеньки цегляно-червоні
Потрібно пам'ятати, що іноді навіть їстівні гриби можуть стати причиною отруєння. По-перше, це буває у тих випадках, коли збирають та вживають гриби старі, перезрілі або після тривалого зберігання. Гриби належать до швидкопсувних продуктів (містять від 84 до 94% води, в середньому 89%), тому їх необхідно переробляти в день збору. Особливо швидко псуються гриби, які зібрані в сиру погоду. Максимальний термін зберігання грибів не повинен перевищувати 24 год при температурі не вище 10°С. Пов'язано це з тим, що зрілі гриби стають чудовим поживним середовищем для різноманітних мікроорганізмів, зокрема хвороботворних. Крім того, внаслідок біохімічних реакцій (розпад білків) в грибах утворюються отруйні речовини (птомаїни). Подібний процес відбувається у несвіжому м'ясі або рибі. По-друге, дослідженнями за кордоном встановлено, що в деяких видах їстівних грибів (білих, опеньках, лисичках, сироїжках тощо) містяться отруйні нетермостійкі речовини, які при варінні розрізаного м'якуша руйнуються. Ось чому вживання недоварених або недосмажених їстівних грибів може викликати розлади діяльності кишково-шлункового тракту. Нещодавно були одержані нові дані про наявність та особливість отруйних речовин у їстівних грибах. Деякі гриби, зокрема зеленуха, гнояк, дубовик-синяк, містять отруйні речовини, які в шлунково-кишковому тракті не розчиняються під дією шлункового та кишкового соків. Отож, ці гриби їдять, не боячись сумних наслідків. Однак ці речовини легко розчиняються алкоголем, тому при вживанні грибних страв разом з алкоголем може виникати отруєння, нерідко з тяжкими наслідками.
Збирати можна лише ті гриби, які людина дуже добре знає "в обличчя". Тим більше, що досі немає надійних, швидких та простих способів визначення отруйності чи їстівності грибів. Ось чому в жодному разі не можна довіряти існуючим небезпечним забобонам щодо них, зокрема:
3. Безпека людини в різних сферах життєдіяльності
"Всі їстівні гриби мають приємний смак". Твердження неправильне і може призвести до трагічних наслідків. Наприклад, бліда поганка має добрий присмак без будь-яких неприємних особливостей. Те ж саме характерно й для мухомора червоного.
"Отруйні гриби обов'язково повинні мати неприємний запах, а їстівні - приємний". Смертельно отруйна бліда поганка та червоний мухомор, особливо молоді екземпляри, мають досить приємний запах. Більш того, запах блідої поганки нагадує запах печериць. Лише деяким отруйним грибам (мухомор білий смердючий) властивий неприємний запах.
"Всі гриби у молодому віці їстівні". Бліда поганка однаковою мірою смертельно отруйна як у молодому, так і в зрілому віці.
"Личинки комах і слимаки не їдять отруйних грибів. Тому червиві гриби можна вживати в їжу без побоювання". Насправді як слимаки, так і личинки комах їдять навіть сильно отруйні гриби.
"Якщо гриб отруйний, то в його відварі стають чорними срібні предмети, бурими - цибуля або часник". Потемніння срібних предметів залежить від хімічної дії на срібло амінокислот, які містять сірку, в результаті цього утворюється сірчисте срібло чорного кольору. Такі амінокислоти є як в їстівних, так і в отруйних грибах.
Щоб запобігти отруєнню грибами, під час їхнього збирання треба дотримуватися таких правил:
- не збирати невідомих, зовсім незнаних грибів. Збирати тільки ті гриби, про які точно відомо, що вони їстівні;
- якщо немає впевненості в доброякісності зібраних грибів, їх необхідно перевірити за допомогою більш досвідчених осіб (батьків, сусідів тощо). Однак при цьому слід враховувати, що в кошику, особливо якщо замість нього використовується торбинка, гриби мнуться, шапинки можуть відокремлюватися від ніжок.
Таблиця 10
Ознаки отруйних грибів
| № | Ознаки | Гриби | |||||
| Бліда поганка | Печериця польова | Сироїжка | Зеленушка (рядовка зелена) | Ковпак тьмяний | Поплавок сірий | ||
| Пластинки | Білі | блідо-рожеві потім темно-бурі | білі | сірчано-жовті | брудно-жовтуваті буруваті | білі | |
| М'якуш | Білий | жовтуватий, рожевуватий, червонуватий | білий | білий або ясно-жовтий | білий | білий | |
| Ніжка | з кільцем та піхвою | з кільцем без піхви | без кільця і піхви | без кільця і піхви | з жовтуватим кільцем без піхви | без кільця з піхвою |
Коли втрачається можливість правильно визначити приналежність грибів, потрібно дотримуватись таких правил:
у підозрілих та малознайомих грибах слід звертати увагу на колір шапинки, пластинок, м'якуша, наявність кільця на ніжці та піхви біля її основи, а також на запах гриба;
96 3. Безпека людини в різних сферах життєдіяльності
- ніколи не збирати гриби, які в основі ніжки мають бульбоподібне потовщення, а її кінець обгорнутий яйцеподібною піхвою, що є характерними ознаками блідої поганки;
- при збиранні печериць та сироїжок гриби слід обов'язково виривати, а не зрізати, щоб мати можливість візуально оцінити все плодове тіло гриба, особливо нижній кінець ніжки. Хоча при вириванні їстівного гриба руйнується його відтворювальна частина - грибниця, однак цінність гриба та людського життя чи здоров'я - речі незіставні. При вириванні печериць нижній кінець ніжки звужений, заокруглений, із залишками ґрунту. У сироїжки нижній кінець ніжки буде заокругленим, як колодочка ножа, гладеньким і чистим, з невеликим місцем відриву в центрі;
- при збиранні печериць слід також звертати увагу на колір пластинок, які розміщені на нижній поверхні шапинки. Не можна вживати в їжу "печериці", що мають пластинки білого кольору бо у блідої поганки вони саме такі. У справжніх печериць пластинки швидко рожевіють, а потім темніють;
- наявність обідка вінчика не є обов'язковою відмінною ознакою блідої поганки. Посушливого літа, наприклад, в таких умовах у неї може зникати ця характерна для неї ознака. За зовнішнім виглядом (колір шапинки та пластинок) вона дуже схожа на сироїжку зелену, зеленкувату тощо.
Гриби потрібно збирати в екологічно чистих місцях. Вони - "чистильники лісу", оскільки вбирають у себе вологу (всякий гриб - це майже 90% води), а разом з нею й екологічні нечистоти та шкідливі речовини, які містяться у ґрунті лісу. Передусім це стосується важких металів - свинцю, ртуті, міді, кадмію, радіонуклідів. Ось чому доцільно напередодні походу за грибами ознайомитися з картою радіаційного стану місцевості та визначити на ній можливість збирання грибів у намічених місцях. Крім того, навіть у тих районах, де забрудненість радіонуклідами визнана незначною та збір дарів лісу не заборонено, придатність зібраних грибів до споживання доцільно кожного разу піддавати радіаційному контролю.
Отруєння грибами наносить державі дуже значну економічну шкоду. Бо курс лікування одного пацієнта, котрий отруївся, наприклад, блідою поганкою, коштує більше 10 тис. доларів. Отруєння грибами виявляється по-різному залежно від того, який гриб спричинив захворювання. Наслідки отруєння залежать, окрім виду гриба, також від віку та стану здоров'я потерпілого, кількості вжитих у їжу грибів. Найбільш тяжко переносять грибні отруєння діти, тому серед них найчастіше спостерігаються летальні випадки.
За характером дії на людину отруйні гриби поділяють на три групи: переважної дії на шлунково-кишковий тракт (печериця отруйна, опеньки сірчано-жовтий та цегляно-оранжевий несправжні), нервову систему (мухомори червоний та панте-ровий, іноцибе Патуйяра) на печінку і нирки (бліда поганка та її різновиди, паву-тинник оранжево-червоний, гриб-парасолька цегляно-сіро-червоний).
Гриби переважної дії на кишково-шлунковий тракт здебільшого спричиняють легкі форми отруєння, які проявляються через 0,5-2 години після їх споживання, у вигляді нудоти, блювання, болів у животі, проносу, іноді непритомності. Одужання настає через 1-2 дні від початку захворювання. Гриби, які переважно діють на нервову систему, викликають важкі отруєння. Симптоми захворювання з'являються
3. Безпека людини в різних сферах життєдіяльності
через 0,5-4 год. після вживання грибів: сильна нудота, блювання, пронос, втрата свідомості, галюцинації, сильна слино- та сльозотеча, запаморочення, порушення свідомості, марення, зіниці розширені, хода п'яної людини. Переважно потерпілі одужують (через 1-3 дні). Смертельні випадки трапляються рідко: до 2,5% від потерпілих. Найтяжчі випадки отруєння пов'язані з грибами, які переважно діють на печінку та нирки.
Симптоми отруєння простежують через 6-48 год. (2-17 днів - при павутиннику оранжево-червоному) після вживання грибів в їжу і дуже схожі на захворювання холерою: нудота, блювання, сильні болі в животі, пронос холероподібного типу. Випорожнення спочатку жовтого або глинисто-зеленого кольору, потім стають слизоводянистими, без запаху. Спостерігається слабкість, спрага, падіння кров'яного тиску, судоми, втрата свідомості, марення, можлива поява кропивниці тощо. Якщо хворий одужає, то не раніше як через 3-4 тижні і навіть кілька місяців. До цього у потерпілих часто розвиваються хронічні захворювання печінки (хронічний гепатит) та нирок (хронічний нефрит).
Врятування життя постраждалих багато в чому залежить від своєчасного надання їм долікарської допомоги. У випадку появи перших ознак отруєння грибами необхідно негайно звернутися до лікаря або викликати "Швидку медичну допомогу". Одночасно, не чекаючи її прибуття, хворого слід покласти в ліжко та промити йому шлунок: дати випити 4-5 склянок перевареної води при кімнатній температурі або содового розчину (1 чайна ложка соди на 1 склянку води), або слабкого марганцевого розчину (блідо-рожевого кольору). Після цього викликати блювоту введенням у рот зворотного кінця ложки (або пальця) на корінь язика. Процедуру слід повторювати доти, поки промивні води не стануть чистими. Після цього доцільно потерпілого напоїти прохолодним міцним чаєм, кавою або молоком.
Приймати будь-які ліки та їжу, тим більше алкогольні напої заборонено, оскільки це може прискорити всмоктування токсинів грибів у кишківнику.
3.3.2.2. Небезпечні представники фауни
Отруйні тварини - це тварини, у тілі яких виробляються різні отруйні для людини речовини. Отруйні тварини поділяють на пасивно та активно отруйні. Пасивно отруйні-це тварини, які не мають органів активного нападу. Це деякі комахи, молюски та риби. їхня дія виявляється при споживанні або при контакті. Активно отруйні - це тварини, що мають органи нападу: осоподібні та бджоляні комахи, скорпіони, павуки, змії, риби, медузи, актинії та ін.
Небезпечні комахи та кліщі - це тварини, які несуть небезпеку для життєдіяльності людини.
Комарі здатні переносити інфекційні хвороби, їхні укуси можуть викликати нервове збудження, лихоманку, малярію. З ними досить легко впоратися за допомогою хімічних препаратів: пірометроїдів (речовини які вбивають комарів, їх виділяють електрофумігатори і спіралі) та репелентів (відлякуючі речовини, які містяться в аерозолях, лосьйонах, кремах).
Отже, якщо ви зібралися у похід, подбайте про репеленти - ароматичні речовини, що своїм запахом відганяють комарів. Натуральний репелент - березовий дьоготь. Досвідчені мисливці та спецназівці наносять його на обличчя, руки й шию. Згодом дьоготь легко змивається гарячою водою з милом. Бувалі туристи знають, що
98 3. Безпека людини в різних сферах життєдіяльності
велике значення має одяг, його запах і навіть колір. На запах людського поту злітаються не лише комарі, але й інші комахи.
Чим вбрання темніше, тим більше ви до вподоби кровопивцям. Найдієвіше комарів відлякує колір хакі або пісочно-сірий. Власне за цим принципом і спроектували одяг "сафарі": Старі геологи ще пам'ятають антикомариний одяг - куртку -"енцефалітку", яку шили з двох шарів тканини. У спідньому - тканина нецупка, з великими "стільниками". Щільніша тканина поверхні не скріплена з підкладкою і вільно ковзає під час руху. Завдяки цій конструкції всюдисущі комарі, потрапивши у "стільник", ламають собі хоботки.
Кліщі здатні
переносити різнома
нітні інфекційні
хвороби. Відомо на
території СНД
близько 10 тис. їхніх видів. Деякі з них зображені на рис. 22. Зокрема, іксодові переносять
збудники кліщового Рис. 22. Схематичне зобрсюїсення представників деяких видів енцефаліту, кліщо- кліщів: 1 - іксодових; 2 - аргасових; 3 - кліщів-паразитів вого сипного тифу, (чесоточний зудень); 4 - гамазоїдних лихоманки та багато
ін. Аграсові кліщі - збудники кліщового зворотного тифу, деяких вірусних захворювань. Окремі представники кліщів, потрапляючи на шкіру, спричинюють дерматити, а деякі є внутрішньо шкірними паразитами людини. Кліщі окремого виду отруюють харчові продукти.
Ефективними методами боротьби з кліщами є дотримання правил особистої гігієни та дезинсекція. Крім цього, одяг який використовують під час прогулянок чи походів у поле, ліс, гори тощо, повинен бути старанно застебнутим, щоб не допустити кліща до тіла. Кліщів, які вп'ялися в шкіру, обережно знімають пальцями або пінцетом, розхитуючи, намагаючись не відірвати хоботок. Відірваний хоботок видаляють, як занозу, змащуючи потім це місце йодом, спиртом, хло-рофіліпом.
Серед паразитуючих комах, які живуть у місці проживання людини є кровосос-ліжкова блощиця (рис. 23). Вони є переносниками окремих небезпечних хворіб людини. Ліжкова блощиця поселяється в щілинах стін, під шпалерами, в ліжках, м'яких іграшках тощо. Вона стійка до низьких температур і може до півроку обходитись без їжі.
Вони розмножуються у великій кількості і нападають на людину, позбавляють її сну, нормального відпочинку, що призводить до нервових розладів.
В боротьбі з блохами основне місце мають профілактичні заходи, які ґрунтуються на дотриманні гігієнічних, санітарних умов, а також знищення їх дезин-сективними засобами (аерозолями, дуетами, розчинниками).
Серед комах - паразитів, які живляться людською кров'ю, є ще воші. На людині паразитують лобкова, платтяна, головна воші (рис. 24).
3. Безпека людини в різних сферах життєдіяльності _____________________________ 99
|
|
Рис. 23. Ліжкова блощиця, блоха звичайна - яйце, личинка, лялька, зрілий осіб
Рис. 24. Різні типи вошей: а — лобкова; б — платтяна; в — головна
Воші є переносниками збудників епідемічного сипного тифу, вошивого зворотного тифу, окопної лихоманки. Вошивість є частим супутником різних соціальних і природних катастроф.
Профілактичні засоби проти вошивості ґрунтуються на нормах дотримання гігієнічних та санітарних правил. Для усунення вошей з голови людину стрижуть на коротко, а також змочують волосся гасом, мило-гасовою емульсією (гас - 45 частин, зелене мило - ЗО, вода гаряча - 25 частин) і закутують щільно рушником на 20-30 хв, потім вичісують густим гребенем.
Боротьба з платяними вошами ґрунтується на митті тіла гарячою водою з милом і дезинсекції білизни, верхнього одягу, ліжкових речей тощо.
Позбутися лобкових вошей можна за допомогою втирання в пошкоджені ділянки тіла 10% білої ртутної мазі.
|
Тісно пов'язані з житлом людини ще одні представники комах -мухи (рис. 25). Вони беруть участь у розповсюдженні багатьох збудників захворювань людини і тварин. Кровоссальні види мух (наприклад осіння жигалка, сліпак, овід) нападаючи на хворих тварин, а потім на людину, можуть бути переносниками сибірської язви, та інших
заразних небезпечних хвороб.
Деякі види мух відкладають яйця під шкірні покрови. Якщо своєчасно їх не видалити, то личинки можуть виїдати м'язові тканини аж до костей, спричиняти гангрену, запалення, кровотечі, личинки можуть жити в тілі людини досить довго, інколи досягають до 7-9 см у довжину. Найбільше значення в розповсюдженні інфекційних захворювань має група так званих весняних мух. Вони забруднюють харчові
100 3. Безпека людини в різних сферах життєдіяльності
продукти збудниками туберкульозу, кишкових захворювань - дизентерії, черевного тифу, холери, гепатиту А та ін.
В основі боротьби з мухами є заходи, спрямовані на благоустрій та дотримання санітарно-гігієнічних вимог проживання людини. Правильне облаштування і експлуатація необладнаних каналізацією відхожих місць; збір і зберігання харчових відходів, іншого сміття та гною; утилізація мокроти, відходів хворих людей, тварин; поховання трупів тварин і людей; використання сіток на вікнах і дверях житлових та виробничих приміщеннях; належне зберігання продуктів харчування.
Для винищення личинок мух використовують 0,2% розчин водної емульсії трихлофосу, 0,5% розчин карбофосу, 10% преоліну, сухе хлорне вапно і т.ін. Для нищення дорослих мух використовують липку стрічку, отруєні приманки, дихло-фоси тощо.
Небезпечними є також деякі види перепончатокрилих (рис. 26), а саме: бджоли, оси, шершні, джмелі. При їх жаленні може виникнути місцева чи загальна реакція.
Рис. 26. Небезпечні перепончатокрилі: 1 - бджола; 2 - оса; 3 - шершень; 4 - джміль
■
Місцевою реакцією є сильний біль, жар, печія, почервоніння, набряк. Особливо набрякають губи, повіки, статеві органи, язик, гортань. Триває така реакція 1-8 діб.
Загальні реакції є токсичні та алергійні. Токсична реакція виникає, коли одночасно жалять декілька десятків чи сотень комах. При загальній токсичній реакції, крім місцевого набряку, може з'явитися кропивниця, яка супроводжується підвищенням температури, різким головним болем, рвотою, маячнею, судомами, можлива смерть.
Алергічна реакція супроводжується кропивницею, набряком, часто спостерігається задуха, утруднений, хрипкий видих, сильне серцебиття, паморочення голови, головний біль, нудота, блювання, можлива короткочасна втрата свідомості. Найтяжчою формою алергії є анафілактичний шок, який загрожує життю (людина втрачає свідомість і в неї порушується діяльність багатьох життєво важливих органів і систем).
У випадку, коли вжалила оса, необхідно негайно видалити жало разом з мішечком, що містить отруту, підчепивши нігтем знизу вгору. Шматочок цукру, покладеного на місце рани, сприятиме витягуванню отрути з неї, перешкоджає розвитку набряку.
У разі загальної токсичної реакції на місце набряку треба покласти грілку з холодною водою, чи рушник, змочений холодною водою. Потерпілому необхідно якомога більше пити. Можна прийняти 20-25 крапель корвалолу.
3. Безпека людини в різних сферах життєдіяльності
У випадку загальної алергічної реакції потрібно прийняти препарати антигіста-мінного характеру (димедрол, супрастін).
Людям, які страждають від алергійних реакцій, корисно носити при собі виданий алергологом так званий паспорт хворого алергічною хворобою. При цьому необхідно мати шприц-укладку і набір медикаментів, перелічених у паспорті.
При анафілактичному шоку потерпілого треба обкласти грілками з теплою водою, дати одну-дві таблетки димедролу, 20-25 капель кордіаміну і терміново викликати "невідкладну допомогу" чи транспортувати в медичний заклад.
|
Не менш неприємні і небезпечні є також представники тарганоподібних (рис. 27). Внаслідок особливостей живлення, вони можуть переносити механічним шляхом збудників інфекцій, туберкульозу, цисти дизентерійної амеби, яйця гельмінтів. Таргани нищать продукти харчування, книги тощо. Знищують тарганів за допомогою інсектицидів (хлорофос, суль-фідофос тощо). Добрий ефект мають різноманітні приманки. Основою боротьби з ними є дотримання санітарно-гігієнічних умов, підтримання чистоти.
Одними з найнебезпечніших отруйних тварин є представники членистоногих: скорпіони, сольпуга, сколопендра, тарантул, каракурт, павук-хрестовик (рис. 27).
Сімейство скорпіонів налічує до 600 видів, вони в переважній більшості стійкі до хімічних, радіаційних впливів. Наслідки уколу скорпіона різні залежно від виду, місця уколу, віку потерпілого і його індивідуальної чуттєвості до отрути. Найнебез-печніші уколи тропічних видів і великих за розміром скорпіонів, а також якщо укол прийшовся в голову, лице, шию.
Отрута скорпіонів токсично діє на центральну нервову і серцево-судинну систему. В місці уколу потерпілий відчуває сильний біль, виникає набряк тканин, а
102 3. Безпека людини в різних сферах життєдіяльності
також утворюються пухирці, заповнені прозорою рідиною. Пришвидшується серцебиття, температура тіла трохи підвищується, виникає головний біль, блювання, сонливість, слабкість, небажання рухатися, хворого морозить. Через 15-ЗОхв з'являються судоми, посіпування м'язів кінцівок, обличчя, виступає холодний піт, порушується ритм серця. Іноді стан потерпілого на деякий час поліпшується а потім знову настає погіршення. У тяжких випадках виникає миттєва зупинка дихання.
Отруйні павуки, на відміну від скорпіонів, які трапляються на півдні, зустрічаються і в інших районах. Отрута одних павуків спричиняє місцеве ураження тканин (омертвіння і руйнування клітин шкіри, прилягаючих м'язів), отрута інших сильно діє на весь організм і першою чергою на центральну нервову систему.
Найнебезпечніший каракурт ("чорна вдова"). Він трапляється в пустинній і степовій зоні Середньої Азії, в Криму, на Кавказі. Улюблені місця каракурта - полинні степи (цілина), схили ярів, береги ариків20. Гніздиться павук у землі, займаючи нори гризунів та інші заглиблення, а у разі підвищення температури повітря шукає затемненіші місця. У червні - липні павуки активно переміщуються, в цей час різко збільшується кількість потерпілих від їхніх укусів. Каракурт активний вночі, але небезпечний і вдень, якщо стати на нього босою ногою чи захопити рукою з травою чи землею.
Високий рівень токсичності має отрута самки каракурта. Це павук середньої величини (10-20 мм) з чорним тілом, усіяним червоними цятками. Самець менший (4-7 мм) і не має такого характерного забарвлення.
Отрута каракурта в 15 разів сильніша від отрути гримучої змії. Після укусу на шкірі з'являється маленька червона пляма, яка швидко блідне. Через 10-15 хв виникає гострий біль у ділянці живота, попереку, груднині, головний біль, сильна тривога, збудження, страх смерті. У потерпілого німіють ноги, утруднюється дихання, він блює. Лице набуває синюшного відтінку. Частота скорочень серця зменшується, пульс стає аритмічним. Стан крайнього збудження змінюється загальною слабкістю, в'ялістю, однак почуття тривоги зберігається. Через 3-5 днів шкіра вкривається висипом і стан потерпілого дещо поліпшується. Виздоровлення починається через два-три тижні, однак тривалий час людина відчуває загальну слабкість. Якщо потерпілому не надати своєчасну допомогу, через 1-2 дні може настати смерть. Отрута цих павуків буває смертельною навіть для таких тварин, як верблюди, коні.
Не менш небезпечним є тарантул. Він проживає в пустелях, напівпустелях і лісостепу, інколи долинами рік проникає з південних країв СНД у східні, в лісову зону. Найнебезпечніші самки тарантулів у кінці літа. Отрута цього павука не така сильна, як у каракурта, вона спричинює місцеві набряки, сильний біль. Людина стає в'ялою, апатичною, відчуває важкість у всьому тілі.
При уколах скорпіонів, укусах павуків необхідно не пізніше, ніж через 2 хв припалити ранку запаленим сірником, щоб зруйнувати отруту. Отрута проникає неглибоко в тканини. Якщо ранка на нозі чи руці, то по можливості треба забезпечити нерухомість кінцівки: ногу прибинтувати до другої ноги, руку зафіксувати у зігнутому положенні. Рекомендується посилене вживання пиття (чий, вода, молоко). Найдієвішим є введення сироватки - протискорпіонової, протикаракуртової, а в крайніх випадках - полівалентної протизміїної чи "Антикобри".
--------------------------------------
20 Зрошувальний канал у Середній Азії.
3. Безпека людини в різних сферах життєдіяльності
Болючі укуси великих павуків-хрестовиків. На місці укусу сколопендри з'являється набряк. Укуси сольпуги спричинюють неприємні відчуття через потрапляння в організм інфекцій.
Для попередження уколу скорпіона чи укусу отруйних павуків треба пам'ятати, що вони ведуть нічний і сутінковий спосіб життя. Тому у разі ночівлі у можливих місцях проживання отруйних членистоногих треба бути обережним. Ідучи спати, необхідно натягувати запону намету і ретельно підгинати її краї під постіль, щоб тканина не торкалася тіла. Необхідно перевіряти постіль, взуття, складки одягу, куди можуть заповзти членистоногі.
Обережність також важлива при обстеженні ґрунту, рослин: в щілинах і норах можуть бути павуки, які особливо небезпечні під час міграції.
Надавши невідкладну допомогу потерпілому, необхідно обов'язково звернутися в найближчий лікувальний заклад.
Отруйні тварини сімейства плазунів. Найнебезпечнішими з цього сімейства є ряд класу змії. На території СНД налічується близько 55 видів змій, з них 14 -отруйні (рис. 29-31). Живуть змії в траві, серед кущів, під корінням лісовалу, на деревах, у тріщинах грунту, під камінням, інколи заповзають у сади і житло.
Чітких зовнішніх вирізнюючих ознак отруйних змій від неотруйних немає. Єдиною ознакою слід вважати лише наявність в отруйних змій на верхній щелепі отруйних зубів. Ніколи не треба зачіпати змію, у випадку зустрічі з нею, дати можливість спокійно відповзти, подолати страх (змії, як правило, кидаються на людину тільки самозахищаючись).
Найвідоміші та широко розповсюджені змії сімейства гадюкових: звичайна, степова, кавказька, малоазіатська, гюрза, піскова ефа (рис. 29).
Близько до гадюкових сімейство ямкоголових змій, яких іноді називають гримучими через здатність видавати за допомогою спеціального пристрою на кінчику
