Зрозуміти суспільство як об'єктивний процес, пізнати закономірності його функціонування, розвитку - це головне завдання соціальної філософії. І хоч в історико-філософському ракурсі в розумінні суспільства є багато містифікацій, сучасне наукове уявлення про нього не може бути сформоване без скрупульозного аналізу тих пошуків (досягнень та помилок), якими надзвичайно багата історія соціальної філософії.
На думку Платона, суспільство є об'єднанням людей для задоволення своїх потреб і засобом реалізації потреби людей одне в одному. За Арістотелем, воно є втіленням притаманного від народження соціального інстинкту людини. Релігійна філософія вважала його проявом божого творіння. Просвітителі (Т. Гобс, Ж.Ж. Руссо, Ф.М. Вольтер) та французькі матеріалісти XVIII ст. трактували суспільство як форму суспільної угоди, Г. Гегель - як реальний процес життєдіяльності людей, що відбувається завдяки втіленню в життя абсолютної ідеї. І. Бентам визначає суспільство як "фіктивне тіло, що складається з індивідуальних осіб, які розглядаються як його складові члени". Г. Зіммель відроджує Платонову ідею про суспільство як засіб реалізації внутрішніх спонук, потреб, мотивів індивідів. М. Вебер доповнює її тезою про "деякий мінімум взаємоорієнтацій". Е. Дюркгейм підкреслює значення розподілу праці. Т. Парсонс трактує суспільство як соціальну систему, що функціонує завдяки взаємодії людей та соціальних інститутів. Марксистська соціальна філософія суспільство визначає як сукупність історично зумовлених форм спільної діяльності людей. Головною детермінантою суспільного життя є спосіб виробництва матеріальних благ. Саме він зумовлює соціальний, політичний та духовний процес життя. Суспільне буття визначає суспільну свідомість, а не навпаки - ось головний висновок марксистської соціальної філософії.
Були спроби пояснити суспільне життя і через призму визначальної ролі суспільної свідомості. Як відомо, велика група філософів виходить з положення про те, що світом правлять ідеї. Найпослідовніше цю позицію простежено в філософії Платона та Гегеля.
Теоретичне уявлення про соціум як систему безпосередньо пов'язане з аналізом головних підрозділів і сфер суспільного життя, гармонійна взаємодія яких забезпечує цілісність суспільства і, навпаки, - дисгармонія яких веде до суттєвих конфліктів і деформацій. Поняття "сфера суспільного життя" відбиває різнопланові процеси, стосунки, цінності, інститути, чинники як матеріальні, так і ідеальні, об'єк-
3. Безпека людини в різних сферах життєдіяльності ____________________________ 131
тивні й суб'єктивні. Сфера - це реальний процес людської життєдіяльності. Діалектику сфер суспільного життя розглядають як реальне життя суспільства в конкретно-історичних, соціокультурних та природних вимірах. Доцільно виділяти такі сфери суспільного життя:
а) матеріальна - охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу,
обміну, споживання, а також продуктивні сили й виробничі відносини,
науково-технічний прогрес і технологічну революцію;
б) соціально-політична - охоплює соціальні та політичні стосунки людей у
суспільстві - національні, групові, міждержавні тощо. Саме ця сфера охоп
лює такі явища й процеси, як революція, реф эрма, еволюція, війна. У цій
сфері функціонують такі соціальні інститути, як партія, держава, суспільні
організації;
в) духовна - це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тобто весь спектр
виробництва свідомості (як індивідуальної, так і суспільної), трансформації
її від однієї інстанції до іншої (засоби масового інформування), пере
творення в індивідуальний духовний світ людини;
г) культурно-побутова - охоплює виробництво культурних цінностей, пе
редачу їх від одного покоління до іншого, життя сім'ї, побутові проблеми
(організація відпочинку, вільного часу), освіту, виховання тощо.
Усі сфери суспільного життя тісно взаємопов'язані, тому їх треба розглядати лише в єдності. Абсолютизація якоїсь однієї сфери суспільного життя призведе до створення деформованої моделі суспільства. У центрі кожної сфери, як і суспільства загалом, має стояти людина, яка охоплює всі сфери життєдіяльності, єднає їх.
