Розділ 2. Податкові та військові перетворення

В РОСІЙСЬКІЙ ДЕРЖАВІ НАПРИКІНЦІ

XVII – ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ XVIIIºст.

Податкова реформа

Швидке зростання державних витрат в першій чверті XVIII ст., особливо на створення регулярної армії і військово-морського флоту, ведення Північної війни, а також утримання громіздкого апарату управління, будівництво заводів і мануфактур, змушували уряд Петра І постійно займатися вишукуванням нових джерел прибутків. Витрати на війну і на реформи, особливо військові, зростали так швидко, що поточних коштів казни не вистачало для їх покриття. В зв’язку з цим Петро І наприкінці XVII – в першій чверті XVIII ст. здійснив значні податкові перетворення.

На початку 1710 р. підрахували, що щорічний середній дохід за останні роки складав до 3 100 000 рублів, а витрати – до 3 800 000 рублів; на армію і флот йшло до 3 млн. рублів. Для усунення дефіциту, що дорівнював майже чверті доходу, Петро І підвищував існуючі податки і вводив нові, та й взагалі вишукував всілякі засоби для підтримки рівноваги в бюджеті. Він шукав і підвищував людей, здатних вказати йому нові джерела прибутків. В Росії з’явилися „прибыльщики” – особлива фінансова посада, яка, за одним з указів, полягала в тому, щоб „сидеть и чинить государю прибыли”, тобто винаходити нові джерела державних прибутків. Кожен з них вишукував нові предмети обкладання і вигадував який-небудь новий податок, прямий або непрямий, для якого зараз же засновувалась особлива канцелярія з винахідником на чолі. Здебільшого „прибыльщики” були дворовими людьми московських бояр [8, с.º185].

Першим „прибыльщиком” був О.О. Курбатов, дворецький Б.П. Шереметьєва. Він запропонував Петрові І проект про гербовий папір, який, як важливе джерело державного прибутку, і був введений з 1 березня 1700 р. Зміст нововведення полягав у тому, що всі приватні акти повинні були укладатися не на звичайному папері, а на папері, в правому куті якого розміщувався герб – двоголовий орел (звідси – „орленая бумага”). Наявність герба робила папір значно дорожчим [14; c. 103]. Також було впорядковано стягнення печатного мита, яке збиралося за засвідчення всіх актів новою спеціальною „орловою воротною печатью” (печатка із зображенням орла; дяк носив її на шнурку, на вороті).

Відбулося значне зростання державних податків і повинностей. В основному це стосувалося селян і посадських людей. Повинності були декількох видів: 1) людські (рекрути); 2) відробіткові; 3) підводні; 4) кінні; 5) постійні; 6) натуральні (провіантом, фуражем і т.д.); 7) грошові (постійні і екстраординарні) [1, c. 134]. Крім сплати старих стрілецьких, ямських і полоняничних грошей, селяни повинні були виплачувати і нові податки – драгунські, корабельні, рекрутські, підводні та ін. Існували станові податки, тобто ті, які платили окремі стани.

Починаючи з 1704 р., з’являються один за одним нескінченний ряд нових податків, придуманих „прибыльщиками”: мірошницький, лазневий, льоховий, бджолиний, з бороди, з розкольників, з візників, з весіль, з постоялих дворів, з найму будинків, помірний, вєсчий, хомутейний, подужний, шапковий, шевський, шкірний, криголамний, водопойний, трубний з печей, привальний і отвальний з плавних суден, з продажу їстівного, з гарбузів, огірків, горіхів, та інші „мелочные всякие сборы”. Кількість всіх податків сягала 70.

Збільшились непрямі податки. До попередніх державних монополій (смоли, соди, ревеню, клею) додалися нові: сіль, тютюн, крейда, дьоготь, риб’ячий жир, сало і дубові труни. Соляна монополія була особливо важка для населення, оскільки сіль продавалася вдвічі дорожче підрядної ціни.

Тягарем були й екстраординарні повинності, як правило змішані: натурально-грошові, грошово-відробіткові, підводно-грошово-відробіткові і т.д. Характерною рисою таких повинностей були доплати грішми, без чого не обходилися відправки провіанту, рекрутів, робітників, коней [1, c. 134-135].

Вкрай важкими для селян були рекрутська і відробіткова повинності. Тисячі людей щороку призивали на довічну службу в армію і флот. Тільки рекрутами з 1705 по 1725 р. було взято не менше 400 тис. осіб. Крім того, відбувалися постійні примусові мобілізації на роботи по будівництву кораблів, фортець, верфей, Петербурга, прокладення доріг, каналів і т.п. Тисячі людей гинули від хвороб, виснаження, непосильної праці [7, c. 313].

Не менш обтяжливими були й інші повинності. На селянських підводах до театру воєнних дій доставлялись продовольство, фураж, озброєння, спорядження, боєприпаси, а інколи й рекрути. Особливо руйнівною була постійна повинність – обов’язок населення надавати квартири рекрутам і утримувати їх при формуванні в полки. У міру потреби із селян збирались мука, крупа, сухарі, сало, овес, сіно та інші сільськогосподарські продукти, необхідні для постачання армії.

Збір податків і недоїмок проводився по декілька разів на рік і зазвичай супроводжувався нестримним свавіллям і жорстокістю влади. Незважаючи на непосильний податковий тягар, що призвів до зубожіння, втечі сотень тисяч селян, збройних виступів і повстань, суттєво поповнити казну все одно не вдавалося [7, c. 314].

Уряд, відчуваючи велику потребу в грошах і розраховуючи на приріст населення, вирішив у 1710 р. провести новий перепис, який виявив зменшення населення на 20 % порівняно з 1678 р. Основна причина виявленої „пустоти” полягала у втечі селян. Але разом з тим мало значення і приховування кількості дворів, оскільки одиницею обкладання був двір. Щоб зменшити кількість платників, поміщики часто об’єднували кілька сімей родичів, а інколи і чужих один одному людей в один двір.

Соціальне значення податкової реформи полягало в тому, що вона стала найважливішою після Уложення 1649 р. віхою в розвитку кріпосного права в Росії. Подушна реформа поширила кріпосну залежність на прошарки населення, які все ще вважалися вільними (гулящі люди) або мали можливість отримати волю після смерті пана (холопи). Тепер і ті, й інші навічно ставали кріпаками. Важливий її наслідок полягав і в утворенні розряду державних селян, до якого ввійшли такі категорії населення, які нікому особисто не належали, тобто не перебували в кріпосній залежності, – чорносошні селяни Півночі, однодворці південних повітів, пашенні люди Сибіру і ясашні люди Середнього Поволжя, загальною чисельністю біля 1 млн. душ чоловічої статі. Державних селян зобов'язали понад подушний податок платити державі 40-копійчаний оброк. Вважалося, що саме таку феодальну ренту стягували з кожної чоловічої душі поміщики, монастирі і палацове відомство. Державні селяни фактично стали кріпаками держави.

Третій аспект ревізії – поліцейський – полягав у введенні в країні паспортної системи. Її головне призначення полягало в посиленні боротьби із втечами. Кожен селянин, що не мав паспорта, або відпускного свідоцтва від поміщика, оголошувався втікачем, якщо його виявляли на території, віддаленій від постійного місця проживання більш ніж на 30 верст [14, c. 488].

Військова реформа

Першочерговою реформаторською справою Петра І, найтривалішою і найважчою як для нього самого, так і для народу була військова реформа. Основним її змістом стали: запровадження в якості джерела комплектування збройних сил єдиної рекрутської повинності; створення однотипної організації військ, озброєння і обмундирування; запровадження єдиної системи воєнного навчання і виховання, регламентованого уставами; централізація військового управління.

Варто зазначити, що вже в другій половині XVII ст. відбувалася значна модернізація російської армії. З’явилися перші регулярні частини, були перекладені зарубіжні воєнні устави і настанови. І все ж на початку XVIII ст. військові сили Росії значно відставали від армій передових країн Європи, і Нарвська поразка це прекрасно підтвердила.

Основу російської армії в той період складали дворянське ополчення і стрілецьке військо, які характеризувалися низькою боєздатністю і ненадійністю, відсутністю єдиного управління. Флоту в Росії не було. Петро І повністю реформував військові сили країни. На нашу думку, він почав створення нової армії і флоту ще в юності. Це були „потішні полки” – Преображенський і Семеновський, засновані в 1687 р., а також Перший московський полк Лефорта і Бутирський полк Гордона, укомплектовані на „регулярній” основі. Саме вони стали прообразом тієї армії, яку почав створювати Петро І напередодні і особливо на початковому етапі війни з Швецією. Сигналом до створення регулярних полків як основних став розпуск в 1699 р. стрілецьких полків після придушення їхнього бунту 1698 р. [1, c. 101-102].

За словами Павленка, початок формуванню регулярної армії було покладено указами від 8 і 17 листопада 1699 р., що визначили джерела комплектування нових полків. Перший з них запрошував на службу добровольців з числа незакріпачених людей. Іншим джерелом комплектування армії було залучення на службу так званих даточних людей (в основному холопів) за указом від 17 листопада 1699 р. Він дав початок рекрутській системі, за якої на службу в армію залучався один рекрут від визначеної кількості селянських і посадських дворів. Кількість дворів не була постійною величиною. В результаті з добровольців і даточних було сформовано 29 піхотних і 2 драгунських полки загальною кількістю 32 000 чол. [14, c. 102].

З 1705 р., указом від 20 лютого, уряд робить наступний крок – припиняє прийом у „вольницю” і переходить до набору в так звані рекрути безпосередньо з сільського населення. З цього часу почали проводитися примусові систематичні набори з точною розкладкою по дворах: кожні 20 дворів повинні були давати рекрута у віці від 15 до 20 років. Всі солдати повинні були служити довічно. Нова система набору поклала збройні сили країни на постійну основу. Відтоді вся російська армія ставала регулярною, тобто формувалася з людей, для яких армійська служба на все життя ставала професією.

Рекрутчина викликала постійний опір народу. Спостерігалися масові втечі тільки що набраних рекрутів. І все ж така система відразу збільшила чисельність російської армії. За Петра І було проведено 53 рекрутських набори. З 1699 по 1714 р. таким чином було мобілізовано близько 300 тис. чол.. Відразу ж після Нарвської поразки була ліквідована дворянська помісна кіннота і замість неї почали енергійно створювати регулярну кавалерію. Кількість драгунських полків зросла до 10. Значна увага приділялась артилерії. Зброю стали відливати за „кресленнями”, чітко встановлених калібрів. Був створений артилерійський полк, що обслуговував польову артилерію.

Невдовзі стали необхідними інженерні війська. Часом їх народження вважається лютий 1712 р., коли Петро І затвердив штати мінерної роти (виникла в 1702 р.) і команди понтонерів (з’явилися в 1704 р.). В тому ж році утворюється і „Полк воєнних інженерів”.

Стабілізація складу польових військ була досягнута в штатах 1711 і 1720 рр. Польова армія включала два гвардійських, п’ять гренадерських, 35 піхотних, 33 драгунських і один артилерійський полк. Поряд з польовою армією відбувалася реорганізація гарнізонних військ, які несли внутрішню службу і були резервом і запасом для польових військ. На кінець 1725 р. польова армія нараховувала близько 130 тис., гарнізонні війська і ландміліція – близько 80 тис., іррегулярні і українські частини – до 110 тис. чол..

Новий порядок комплектування військ рядовими змусив переглянути питання про підготовку офіцерських кадрів. Спочатку на перших ролях тут були іноземні командири, але до кінця царювання Петра І майже всі вони були замінені власними кадрами. До початку XVІІІ ст. дворяни з’являлись на епізодичні огляди і брали участь у походах. Тепер же вони були зобов'язані нести довічну військову службу. Після оглядів дворян записували в полки, а потім, по закінченню ними терміну солдатської служби, призначали в офіцери. Дворяни проходили „солдатську школу” у гвардійських полках. Для підготовки ж артилерійських та інженерних кадрів були відкриті спеціальні школи. Петро І забороняв призначати прямо в офіцери „дворян, которые не будут в солдатах”. Унтер-офіцерські кадри готували гарнізонні школи. За словами дослідника Рабіновича, офіцерами могли стати не тільки дворяни, але й представники інших станів. Перед завершенням Північної війни лише 61,9 % офіцерів походили з російських дворян, причому в піхоті вони складали 52,2 %, а в кавалерії – 71 % командного складу [14, c. 170].

Було вдосконалено медичне забезпечення російської армії. В першій чверті XVIII ст. з’явилися постійні військові госпіталі і різні тимчасові лікувальні заклади.

Значну увагу уряд звертав на переозброєння армії. Піхота отримала кращі в Європі гладкоствольні рушниці єдиного калібру, із злегка зігнутим прикладом і суцільнометалевим штиком. Гренадерські роти забезпечувались гранатами, а на озброєнні піхотного полку були дві трьохфунтові гармати і чотири легкі мортири. Таким чином, піхота могла вести як дальній, так і ближній бій, брати участь в штикових атаках. Драгуни озброювались карабінами, довгими пістолетами і палашами. До того ж одна рота в драгунському полку мала гранати. Все це дозволяло вести бій у кінному і пішому строю. На озброєнні польової артилерії були трьох-, чотирьох-, шести- і дванадцятифунтові гармати, однопудові і двохпудові мортири, чвертьпудові і півпудові гаубиці, що стріляли ядрами і бомбами.

В армії була запроваджена єдина форма одягу. Піхотні полки були одягнуті в зелені каптани і чорні капелюхи, кавалерійські – в сині каптани і чорні капелюхи.

Петро І вперше в Європі запровадив систему польової підготовки, близької до бойової обстановки, суттєво змінив тактику бою. Російські настанови і устави відрізнялися простотою і лаконічністю. Для навчання солдатів і офіцерів були підготовлені інструкції „Статьи воинские”, „Учреждение к бою”, „Для военной битвы правила”. В 1716 р. був виданий „Устав воинский”, який мав всесторонній характер, узагальнив бойовий досвід російської армії, відобразив змінену організацію, тактику, систему навчання армії. Значну увагу в „Уставі” було приділено високим моральним і бойовим якостям російських солдатів і офіцерів. З метою зміцнення морального духу у військах була введена присяга. Були засновані державні нагороди європейського типу – ордени, медалі і нагрудні портрети імператора, зокрема, орден Святого апостола Андрія Первозванного (1698) і Святої великомучениці Катерини (1714).

Щодо військово-морського флоту, то Петро І мріяв про нього ще в юності, будуючи свої перші „потішні” кораблі. Він вважав, що „всякий потентат, который едино войско сухопутное имеет, одну руку имеет; а который и флот имеет, обе руки имеет” [13, c. 65]. І на початку XVIII ст. за надзвичайно стислі терміни вперше в історії Росії був створений військово-морський флот.

Будівництво „першого флоту” Петра І – „воронезького”, або „азовського” – почалося у Воронежі в грудні 1695 – січні 1696 рр. Згідно з волею царя, 20 жовтня 1696 р. Боярська дума ухвалила історичне рішення: „Морским судам быть”. На першому етапі будівництва Азовського флоту (1697-1699 рр.), який можна назвати „кумпанським”, спорудження суден покладалось на населення шляхом створення компаній – „кумпанств”, в які об’єднувались світські і церковні власники земель і селян. Від перших вимагалось будувати і утримувати один корабель на кожні 10 000 дворів, від других – на кожні 8 000. Посадські люди, тобто в основному купці, повинні були забезпечити 14 кораблів. Всього за два роки слід було збудувати 52 військових кораблі. Проте перший етап будівництва Азовського флоту завершився невдачею. Причини цього полягали, на нашу думку, в поспішності будівництва, використанні сирого лісу, інших технічних недоліках, невисокій кваліфікації деяких майстрів-іноземців. Все це спричинило невисоку якість і недовговічність створеного флоту.

На зламі 1699-1700 рр. у Петра І почали формуватися основні контури другої суднобудівельної програми Азовського флоту. Цар відмовився від ідеї „кумпанського” суднобудування і перейшов до державного; остаточно зорієнтувався на англійську суднобудівну школу, яка з цього часу домінувала в російському суднобудуванні і готувала кадри російських майстрів; взяв курс на будівництво лінійного флоту; прийшов до ідеї концентрації суднобудівельних робіт на одній основній державній верфі; почав активне будівництво інфраструктури флоту, що включала комплекс гаваней і промислових підприємств, що забезпечували флот. Але й друга суднобудівельна програма Петра І не була реалізована: з 18 кораблів, що будувалися за нею протягом 12 років, лише 10 були збудовані, і тільки 3 з них дійшли до Азовського моря. А в 1711 р. воронезьке суднобудування було згорнуто.

В 1702 р. почалося будівництво флоту на Балтиці, де під час царювання Петра І змінилися ще чотири суднобудівельні „балтійські” програми. Перша – 1703 р. обмежувалась будівництвом 12 фрегатів, але був створений і значний галерний флот. Програма будівництва лінійного флоту з 27 кораблів від 50 до 80 гармат, 6 32-гарматних фрегатів і 6 шняв була прийнята після завоювання значної частини Прибалтики лише в кінці 1707 р. До 1707-1708 рр. головною була Олонецька (Лодейнопольська) верф, а пізніше – Петербурзька Адміралтейська (почала працювати в 1705 р.). З 1709 р. почалося будівництво основної військово-морської бази флоту – кронштадтської гавані і Кронштадту. В 1715 р. Петро І остаточно оформив третю „балтійську” суднобудівельну програму – програму форсованого будівництва могутнього лінійного флоту з ядром із 64–88-гарматних кораблів. Основний її стратегічний напрям зберігся і в четвертій програмі (1717 р.).

Комплектування флоту особистим складом здійснювалось, так само як і в армії, на основі рекрутської системи. Серед офіцерів і морських спеціалістів спочатку переважали іноземці, але поступово вони замінювалися власними кадрами, які готувалися в спеціальних військово-морських школах (морехідних училищах, Школі математичних і навігаційних наук, Морській академії). Широко практикувалась відправка молодих дворян для навчання морській справі закордон.

Петро І і тут запровадив нововведення в тактику бою: атаку легкими галерами важких лінійних кораблів противника з наступним абордажем і рукопашним боєм на борту ворожих суден. Бойова підготовка особистого складу флоту регламентувалася спочатку „Инструкцией и артикулами военными, надлежащими российскому флоту” і „Артикулом корабельным”, а потім „Уставом морским” 1720 р. В „Уставі” значна увага приділялася моральному вихованню моряків [13, c.59-65].

Управління флотом здійснював спершу Приказ адміралтейських справ, потім Воєнна морського флоту канцелярія, а з 1718 р. – Адміралтейська колегія (президент – Ф.М. Апраксін).

Таким чином, наприкінці XVII – в першій чверті XVIII ст. Петро І здійснив податкові та військові перетворення, які суттєво вплинули на становище Російської держави. В результаті податкових перетворень відбулося значне зростання податків і повинностей, подвірне обкладання було замінене подушним і введений єдиний прямий подушний податок. Все це призвело до значного погіршення становища російського народу, але одночасно збільшило державні прибутки і дало можливість отримати кошти для проведення інших реформ. В результаті військових перетворень були створені одні з найсильніших в Європі регулярні армія і військово-морський флот. За короткий час із сухопутної країни Росія перетворилася на могутню морську державу і зайняла одне із провідних місць у світі.