Пластмасами називають матеріали, основу яких складають синтетичні чи природні високомолекулярні сполуки (високо-полімери), які здатні під впливом нагрівання та тиску формуватися і при охолодженні зберігати заздалегідь придбану форму. Пластмаси є найважливішим конструкційним матеріалом, вони широко застосовуються в народному господарстві, у тому числі у всіх галузях машинобудування і приладобудування, в будівництві, побуті, тощо.
Пластмаси за своїми властивостями дуже різноманітні, в тому числі високоміцні, напівпровідникові, струмопровідні, магнітні, фрікційні, антифрикційні та ін. Ці матеріали замінюють у ряді випадків метали, які здебільшого дорожчають. Крім того, багато пластмас є унікальними за своїми властивостями. В останні роки виробництво пластмас бурхливо розвивається.
Полімери. Синтетичними матеріалами називають речовини, що одержані синтезом (сполученням) простих органічних і неорганічних речовин. У пластмасах початковими бувають в основному прості органічні речовини.
Прикладом такої простої речовини може служити етилен У результаті полімеризації етилену одержують синтетичний продукт — поліетилен (- СН -) (полі — від грецьк. "багато"). Наведена формула і є формулою макромолекули поліетилену. Речовина поліетилену складається з безлічі таких макромолекул.
Макромолекули складаються з великої кількості елементарних структурних ланок, з'єднаних хімічними зв'язками в тієї чи іншої будові. Ці ланцюги і складають макромолекули. Кількість ланок у кожній молекулі може змінюватися в широких межах і тому молекулярна вага окремих молекул може також змінюватися; цю особливість полімерів називають полідисперсністю.
У залежності від величини молекули змінюються властивості речовини. Наприклад, якщо молекула складається з двох елементарних ланок
СН = СН , то речовина являє собою безбарвний газ (етилен). Якщо в молекулі 20 таких елементарних ланок, то утвориться рідина; якщо ланок буде 1500...2000, вийде еластичний гнучкий пластик — поліетилен, з якого роблять плівки, м'які труби; якщо ж число ланок збільшується до 5000...6000, то утвориться жорсткий, твердий поліетилен.
Коефіцієнт полімеризації п (число елементарних ланок у молекулі) різних високомолекулярних речовин складає величину від декількох тисяч до декількох десятків, а іноді і сотень тисяч.
До складу ланцюгів макромолекул інших речовин крім вуглецю і водню можуть входити також атоми кисню, азоту, сірки та інших елементів. Змішоючи сполуку вихідних речовин і послідовність чергування атомів у ланцюгах, можна змінювати властивості полімерів і одержувати з них вироби пружні і гнучкі чи тверді. Вироби крім складу полімеру і коефіцієнта полімерізації на його властивості також впливають структурні особливості, вид молекулярного ланцюга. А саме від виду ланцюга полімеру залежать такі властивості, як розчинність, пластичність, здатність при нагріванні переходити у в'язко текучий стан, адгезійна здатність.
Різні полімери мають структуру трьох видів: лінійного ланцюга, розгалуженого ланцюга і сітчасту (просторову) структуру.
На рис. 10.1 кружальцями позначено структурні елементарні ланки. Ці ланки зв'язані між собою первинними силами головних валентностей; такі зв'язки найбільш міцні. Взаємне притягнення молекул обумовлене вторинними силами, вони в кілька десятків разів менше первинних. Тому структура лінійного ланцюга (рис. 10.1, а) макромолекул визначає міцність полімерів (від вторинних зв'язків). Структура рогалуженого (рис. 10.1, б) характерна тим, що бічні групи збільшують відстань між окремими ланцюгами, що визначає меншу (у порівнянні зі структурою ланцюга) механічну міцність, кращу розчинність і термопластичність полімеру. Сітчаста (просторова) структура (рис. 10.1, в) характери-
зується наявністю поперечних зв'язків між лінійними ланцюгами молекул (ці ланцюги як би зшиті). Частота цих зв'язків визначає властивості полімеру: якщо зв'язки розташовані рідко, то сітчастий полімер набухає в розчинниках і розм'якшується при нагріванні, якщо зв'язки частіші — полімер не розчинний і не плавкий, він міцний, твердий і тендітний.
Полімери можуть бути кристалічної й аморфної будови. Під кристалічною будовою розуміють рівнобічне розташування ланцюгових молекул у полімері (ділянки 1 на рис. 10.2); аморфна будівля полімерам додає хаотичне розташування ланцюгів (ділянки 2). Кристалічна будова визначає анізотропність полімерів.
Стосовно нагрівання полімери поділяють на три групи: термореактивні, термопластичні і термостабільні. Термореактивні полімери при нагріванні переходять у грузло-текучий стан, а потім при тій же температурі в результаті хімічної взаємодії твердіють і стають нерозчинними, Термопластичні полімери при нагріванні здобувають пластичність, а при охолодженні знову переходять у пружно-твердий стан. Термостабільні полімери при нагріванні зберігають свої фізико-механічні властивості аж до температури їхнього термічного розкладання.
По сполуці пластмаси поділяють на прості і композиційні. Прості пластмаси складаються тільки з одного виду полімеру, наприклад, поліетилен, полістирол та ін. Композиційні пластмаси — багатокомпонентні; крім полімеру вони містять наповнювачі, пластифікатори, барвники.
Наповнювачі. За сполуками їх поділяють на органічні і неорганічні, а за структурою — на волокнисті і зернисті (іноді порошкові).
За наповнювачів при виробництві пластмас застосовують деревне борошно, целюлозу, деревну шпону (тонкі аркуші), бавовняні очоси, бавовняні тканини, тканини із синтетичних волокон, органічні наповнювачі; азбестове волокно і тканину, скляне волокно, склотканину, коротко волокнистий азбест (як порошковий наповнювач), каолін, слюду, кварцове борошно, тальк, вапно, кізельгур і інші — неорганічні наповнювачі.
Наповнювачі в складі пластмас поліпшують їхні механічні властивості, крім того, вони відносно дешеві, і відповідно знижують вартість виробів.
Органічні наповнювачі добре просочуються полімерами. Волокнисті наповнювачі укріплюють вироби на розривання і ударний вигин. Неорганічні порошкові наповнювачі поліпшують водостійкість, теплостійкість і твердість виробів, зменшують їхню шпаруватість, гігроскопічність.
Пластифікатори. Пластифікатори, що додаються до термопластичних смол, знижують температуру їхнього розм'якшення, а це сприяє їхньому формуванню. Як пластифікатори застосовують найчастіше низькомолекулярні висококиплячі рідини: складні ефіри, хлоровані вуглеводи, тощо. При поглинанні пластифікаторів полімери набухають, при цьому молекулярні шари пластифікатора розташовуються навколо ланцюгових макромолекул і послабляють зв'язки між ними. Цим з'ясовується зниження температури розм'якшення і твердіння полімеру, тобто переходу зі склоподібного стану в в'язкотекуче при нагріванні і навпаки при охолодженні.