Незважаючи на досконалість інженерних методів охорони природи та природоохоронного законодавства, підприємства не будуть їх використовувати, якщо це не буде для них вигідно. Економічні методи управління процесом природокористування є одним з найпоширеніших у світі. Це – платежі за ресурси та забруднення, надання пільг в оподаткуванні підприємств, надання на пільгових умовах коротко – і довгострокових позичок для реалізації проектів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища, звільнення від оподаткування фондів охорони довкілля; передача частини коштів позабюджетних фондів охорони природного середовища на довготривалих договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам для вжиття заходів із гарантованого зниження викидів та скидів забруднювальних речовин, на розвиток екологічно безпечних технологій та виробництв, інвестиції на охорону природи, створення державного та регіонального екологічних фондів. До природоохоронних заходів належать усі види господарської діяльності, спрямовані на зниження й ліквідацію негативного антропогенного впливу на навколишнє середовище, збереження, поліпшення і раціональне використання природно – ресурсного потенціалу країни, а саме: 1) будівництво та експлуатація очисних, знешкоджувальних споруд та обладнання; 2) розвиток мало– і безвідходних технологічних процесів та виробництв; 3) розміщення підприємств і систем транспортних потоків з урахуванням екологічних вимог; 4) рекультивація земель; 5) заходи боротьби з ерозією ґрунтів; 6) заходи з охорони й відтворення флори та фауни; 7) охорона надр і раціональне використання мінеральних ресурсів.
129. Екологічне законодавство України та механізм його чинності. Екологічне законодавство як важіль управління природокористуванням є базовим і передбачає встановлення наукою обґрунтованих правил поведінки щодо природи. Найважливіші правила такої поведінки закріплюються державою в законодавстві і стають загальнообов’язковими нормами права для виконання та дотримання. Екологічне законодавство являє собою сукупність природоохоронних норм і правових актів, об’єднаних спільністю об’єкта, працівників і завдань правової охорони природи.До об’єктів державної охорони та регулювання використання на території України належать: довкілля як сукупність природних і соціальних умов і процесів, природні ресурси, ландшафти та інші природні комплекси.Завданнями екологічного законодавства є регулювання відносин у сфері охорони, використання й відтворення природних ресурсів, гарантування екологічної безпеки, попередження та ліквідації негативного впливу господарської й іншої діяльності на довкілля, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій і об’єктів, пов’язаних історико-культурною спадщиною.
Юридичну базу екологічного законодавства становить Конституція України. Стержневим, центральним законом в охороні природи і раціональному природокористування є «Закон про охорону навколишнього природного середовища». Він не тільки проголошує, але й упроваджує систему управління природокористуванням, закріплює право громадян на безпечне для життя довкілля, надає право громадянам України звертатися до суду з позовом на підприємства щодо відшкодування збитків, заподіяних здоров’ю та майну внаслідок забруднення. У 1990-х рр. ВРУ було прийнято також й ряд інших законопроектів:
Ø Закон України «Про екологічну експертизу»
Ø Земельний кодекс України
Ø Водний кодекс України
Ø Лісовий кодекс
Ø Кодекс про надра
Ø Закон України «Про плату за землю»
Ø Закон України «про охорону атмосферного повітря»
Ø Закон України «Про тваринний світ»
Ø Закон України «Про пестициди і агрохімікати»
Контроль за дотримання екологічного законодавства здійснюють ВРУ, КМ, виконавчі комітети місцевих рад нардепів, місцеві адміністрації. Органи прокуратури виконують вищий нагляд за виконанням законодавства.
Кримінальна відповідальність застосовується лише судами за серйозні порушення – злочини. Кримінально-правові санкції – це позбавлення волі, виправні роботи, штрафи, конфіскації засобів і предметів злочину.
Адміністративна відповідальність передбачає стягнення з громадян і посадових осіб. Це – попередження, грошовий штраф, конфіскація засобів полювання,позбавлення права полювання. Стосовно підприємств – це припинення роботи підприємства чи окремих цехів, агрегатів, машин та механізмів, які систематично забруднюють довкілля.
Цивільно-правова відповідальність передбачає арбітражні справи з розв’язанням господарських спорів між підприємствами, установами чи організаціями.
Дисциплінарна відповідальність полягає в накладенні стягнення дирекцією підприємства: зауваження, догана, пониження в посаді, звільнення з роботи.
130. Платежі за ресурси, їх види і нормативи. Безплатність і дешевизна природних ресурсів, які використовувалися в господарській практиці раніше, завдали, поряд з іншими факторами, великої шкоди природо-ресурсному потенціалу України, її екології. Основою для формування нового економічного механізму по забезпеченню розширеного відтворення природних ресурсів, їх охороні, регулюванню раціонального використання став принцип платного, компенсаційного за змістом природокористування зі створенням системи відповідних платежів.
У загальному вигляді розрізняють шість видів платежів за ресурси:
1. Платежі за право користування природними ресурсами.
2. Плата за відтворення та охорону природних ресурсів.
3. Рентні платежі за експлуатацію кращих природних ресурсів чи за якістю, чи за місцем їх розташування стосовно ринку.
4. Штрафні платежі за понаднормативне використання природних ресурсів.
5. Компенсаційні платежі за вибуття природних ресурсів із цільового використання або погіршення їхньої якості, спричинене діяльністю цих підприємств.
6. Плата підприємств за використання середовища для розміщення відходів виробництва.
Об’єктами плати є джерела природних ресурсів – родовища корисних копалин, водосховища, лісові ділянки тощо, а суб’єктами – підприємства, організації та установи, їх філії та об’єднання, окремі громадяни, які використовують природні ресурси (незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та підпорядкування). Плата за природні ресурси може вноситися у вигляді спеціальних зборів, податку (земельного, лісового тощо), орендної плати або в інших формах, передбачених законодавством. Нормативи плати за користування природними ресурсами визначаються з урахуванням їх поширення, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, місцезнаходження, можливості переробки й утилізації відходів та інших факторів. Плата за земельні ресурси. В основу діючих в Україні нормативних платежів за земельні ресурси покладено два показники: якість та місце розташування ділянки. Нормативи платежів за землю диференціюються за видами с/г угідь, типами ґрунтів, а також різняться залежно від землекористувачів. Платежі за використання водних ресурсів спочатку мали символічний характер. Методологічною основою визначення вказаних тарифів є рентна концепція економічної оцінки водних ресурсів, яка складається з двох частин: 1) компенсаційної; 2) економічної оцінки води як природного ресурсу, що характеризує диференційний економічний ефект, який має отримати суб’єкт від використання води і, який визначають за рівнем дефіцитності водних ресурсів у часі і просторі. Плата за лісові ресурси В загальному вигляді вона визначається на основі ренти, яка обчислюється різницею між ціною лісу на корені у віці рубки і індивідуально зведеними затратами, пов’язаними з їх відновленням в даних умовах місцезростання. Плата за лісові ресурси передбачає відшкодування (компенсацію) затрат на їх відтворення, інтенсифікацію вирощування лісу, розробку нових технологій в даному процесі. В практиці лісового господарства використовується система попенної плати (таксова вартість деревини на корені). Плата за лісокористування в даний час має формальний характер. Плата за використання надр. Об’єктом плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин є обсяг погашених балансових запасів корисних копалин. Для суб’єктів підприємницької діяльності діє єдиний норматив плати щодо кожної одиниці погашених або видобутих балансових запасів корисних копалин у розмірі одного відсотка ціни реалізації одиниці видобутої мінеральної сировини без урахування податку на добавлену вартість.
