Міжнародний поділ праці та його вплив на формування зовнішньоекономічних зв’язків України

Формування економіки країн світу тісно пов’язано з процесом розвитку міжнародно- територіального поділу праці та розширенням міжнародних економічних зв’язків. Тенденція до економічного об’єднання та розширення зовнішніх економічних зв’язків обумовлена об’єктивним процесом територіального поділу праці та необхідністю вирішення глобальних проблем, що постають перед людством.

Отже, міжнародний поділ праці полягає у спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів готової продукції, її частин, а також послуг і в подальшому товарному обміні ними на світових ринках.

Кожна країна концентрує виробництво певних видів продуктів або послуг для виробництва яких вона має найбільш сприятливі економічні та природні передумови: - потужний природно ресурсний потенціал; - вигідне екон-гео положення; - специфічні агрокліматичні умови; - попит на продукцію галузей спеціалізації на світовому ринку; - високий рівень конкурентноспроможної продукції.

Участь у міжнародному поділі праці стає необхідною передумовою нормального соц.-ек р-ку країни, інтернаціалізації її виробництва, підвищенню рівня його технології та якості продукції. Тільки цим шляхом У зможе інтегруватися в європейський і світовий ринок.сьогодні ні структура, ні обсяги експорту не відповідають стану У у світо господарських зв’язках.

В сучасних умовах жодна країна світу не може розвиватись без зовнішньоек зв’язків.

Міжнародні зв’язки – це система господарських зв’язків між економіками країн на основі поділу праці. Зовнішні економ зв’язки сприяють росту нац доходу, прискореному розвитку нт прогресу, підвищенню рівня життя населення.

Р-к ефективних зовнішньоек зв’язків дасть змогу У швидше подолати глибоку ек кризу, сприятиме стабільному і швидкому р-ку ПС і зростанню на цій основі життєвого рівня її населення.

101. Основні форми зовнішньоекономічних зв’язків України, їхня суть. Під механізмом зовнішньоекономічних зв’язків розуміють сукупність їх конкретних форм, а також систему правових, організаційно – управлінських та фінансово – економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних господарських комплексів із світовими з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально – економічних показників життя її громадян. Саме зовнішні економічні відносини сприяють зростанню національного доходу, прискореному розвитку науково – технічного прогресу, підвищенню рівня життя населення. Крім того, вони впливають на загальну атмосферу довіри між країнами, на зміцнення їх партнерських відносин та взаєморозуміння.Міжнародні економічні відносини проявляються в різних формах. Основні форми: 1) зовнішня торгівля; Зовнішню торгівлю товарами Україна здійснює більш як із 200 країнами. Найбільш відчутне відставання експорту від імпорту у товарному обміні з Туркменістаном і Росією — основними постачальниками в Україну енергоносіїв. Торгівля послугами посідає помітне місце в міжнародній торгівлі України. Найбільша питома вага серед послуг, які надавалися Україною іншим країнам, припадає на транспортні послуг (фрахт морських суден, транзит через її територію нафти, природного газу, інших вантажів, пасажирів), послуг зв'язку, різних ділових, професійних та технічних послуг. 2) науково – технічне співробітництво — обмін науково-технічною інформацією, технічними, комерційними і виробничими знаннями та досвідом (так зване ноу-хау); 3)торгівля технологіями здійснення спільних наукових розробок і проектів (наприклад, у сфері дослідження космосу, охорони навколишнього середовища, охорони здоров'я.

Надання кредитів і послуг — надання позик і кредитів, експорт та імпорт капіталу. Україна співпрацює з міжнародними валютними і кредитно-фінансовими організаціями — Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським банком реконструкції і розвитку. У системі міжнародних кредитно-фінансових відносин дуже велике значення для країни має ввіз і вивіз капіталів. Україна виступає здебільшого імпортером капіталів, оскільки її можливості вкладати їх в економіку інших країн надзвичайно обмежені. 5) створення спільних підприємств з іншими країнами — створення підприємств, об'єднань, організацій на основі вкладання іноземного капіталу для спільного виробництва й збуту продукції, надання послуг тощо.; 7)спеціалізація і кооперування виробництва. У міжнародному поділі праці Україна виділяється, насамперед, сировинними, капітало- та матеріаломісткими галузями (добувна промисловість, сільське господарство та галузі, що розвиваються на їх базі. Міждержавне кооперування — це встановлення тісних зв'язків між підприємствами різних країн, що спільно виготовляють певну продукцію. Такі великі комплекси, як Південний машинобудівний завод у Дніпропетровську (випуск ракетоносіїв), Запорізький завод авіадвигунів "Мотор-Січ" чи Київський авіаційний завод ім. О.Антонова, мають численні виробничі зв'язки із партнерами з країн колишнього СРСР, насамперед, російськими підприємствами. Між ними налагоджується кооперування і в науково-технічній сфері. 8) культурні зв’язки між країнами світ; міжнародний туризм і міграції робочої сили

Виїзд громадян України за її межі з метою відпочинку чи заробітку, як і в'їзд на ЇЇ територію громадян інших країн з цією ж метою, супроводжується міждержавними валютно-фінансовими потоками, тому міждержавний рух туристів і робочої сили також належить до зовнішньоекономічних зв'язків. Через низький рівень обслуговування притік іноземних туристів в Україну надзвичайно низький. Натомість зростає кількість українських громадян, які відпочивають у країнах Середземномор'я (Туреччина, Кіпр, Єгипет, Чорногорія, Іспанія, Франція, Італія), країнах Середньої Європи, Америки.Останнім часом Україна стала значним постачальником робочої сили в Росію, постсоціалістичні країни Центральної Європи (Польщу, Чехію), економічно розвинені країни Південної і Західної Європи (Італію, Іспанію, Португалію, Грецію, Німеччину, Велику Британію та ін.). Масова трудова еміграція з України є в наш час надзвичайно болісним і суперечливим явищем. Докорінно змінити цю ситуацію може розвиток вітчизняної економіки, підняття рівня доходів населення.

102. Економічні зв’язки України з країнами світу, їхня суть, структура, проблеми і перспективи розвитку. Під механізмом зовнішньоекономічних зв’язків розуміють сукупність їх конкретних форм, а також систему правових, організаційно – управлінських та фінансово – економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних господарських комплексів із світовими з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально – економічних показників життя її громадян. Саме зовнішні економічні відносини сприяють зростанню національного доходу, прискореному розвитку науково – технічного прогресу, підвищенню рівня життя населення. Крім того, вони впливають на загальну атмосферу довіри між країнами, на зміцнення їх партнерських відносин та взаєморозуміння. Міжнародна ек д-ть У розпочалася у 1991 р з припиненням чинності колишнього союзного договору.На сьогодні У розвиває міжнародні ек, культурні й інші зв’язки з більш ніж 200 країнами світу. Провідною формою залиш міжн торгівля товарами і послугами. Найбільш відчутне відставання експорту від імпорту у товарному обміні з Туркменистаном і Росією — основними постачальниками в Україну енергоносіїв.Зовнішньоторговельними партнерами України є країни різних регіонів і частин світу. Майже третина всього експорту та половина імпорту України припадає на країни колишнього СРСР, насамперед Росію, яка є основним партнером у зовнішній торгівлі. Далі йдуть Туркменистан, Білорусь, Казахстан і Молдова. Серед інших європейських країн найбільше експортно-імпортних операцій здійснюється з Німеччиною, Італією, Польщею та Угорщиною, а серед країн інших регіонів світу — з Туреччиною, Китаєм та США. Торгівля послугами посідає помітне місце в міжнародній торгівлі України. Найбільша питома вага серед послуг, які надавалися Україною іншим країнам, припадає на транспортні послуг (фрахт морських суден, транзит через її територію нафти, природного газу, інших вантажів, пасажирів), послуг зв'язку, різних ділових, професійних та технічних послуг.Україна співпрацює з міжнародними валютними і кредитно-фінансовими організаціями — Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським банком реконструкції і розвитку. Крім цього вона отримує позики і кредити від центральних і комерційних банків економічно розвинутих країн — Німеччини, США, Італії, Франції, Японії та ін.Досить розвиненою і перспективною формою зовнішньоекономічної діяльності підприємств нашої країни є кооперування виробництва, що поширене здебільшого в машинобудуванні. Такі великі комплекси, як Південний машинобудівний завод у Дніпропетровську (випуск ракетоносіїв), Запорізький завод авіадвигунів "Мотор-Січ" чи Київський авіаційний завод ім. О.Антонова, мають численні виробничі зв'язки із партнерами з країн колишнього СРСР, насамперед, російськими підприємствами. Між ними налагоджується кооперування і в науково-технічній сфері.Виїзд громадян України за її межі з метою відпочинку чи заробітку, як і в'їзд на ЇЇ територію громадян інших країн з цією ж метою, супроводжується міждержавними валютно-фінансовими потоками, тому міждержавний рух туристів і робочої сили також належить до зовнішньоекономічних зв'язків. Через низький рівень обслуговування притік іноземних туристів в Україну надзвичайно низький. Натомість зростає кількість українських громадян, які відпочивають у країнах Середземномор'я (Туреччина, Кіпр, Єгипет, Чорногорія, Іспанія, Франція, Італія), країнах Середньої Європи, Америки.Останнім часом Україна стала значним постачальником робочої сили в Росію, постсоціалістичні країни Центральної Європи (Польщу, Чехію), економічно розвинені країни Південної і Західної Європи (Італію, Іспанію, Португалію, Грецію, Німеччину, Велику Британію та ін.). Масова трудова еміграція з України є в наш час надзвичайно болісним і суперечливим явищем. Докорінно змінити цю ситуацію може розвиток вітчизняної економіки, підняття рівня доходів населення. Перспективи. Сучасна зовнішньоек політика Укр спрямована на формування нового торговельного режиу з подільшою інтеграцією до світового ек простору шляхом поступового і зваженого збільшення ступеня відкритості нац ек-ки. Перш за все передбачається: - підтримка національних товаровиробників шляхом використання можливостей міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів на світовому ринку; - прискорення ек реформ шляхом гармонізації ек законодавства відповідно до світової системи торгівлі; розширення торгівлі з якими забезпечує надходження валюти, стимулює розвиток і технічне оновлення пр-сті, сприяє поглибленню виробничої кооперації, забезпечує істотне збальшення іноземних інвестицій. Одним з головних завдань щодо розвитку зовнішніх ек зв¢язків Укр є забезпечення просування товарів укр в-ва на нові зарубіжні ринки.

103. Значення і структура експортного потенціалу регіонів України. Входження господарства України в систему світових господарських відносин, його перебудова з використанням досвіду інших країн щодо запровадження ринкових засад зумовлюють необхідність визначення і засад, на яких має розвиватися експортний потенціал України.Експортний потенціал держави визначається обсягами товарів і послуг, що можуть бути вироблені в економічній та соціальній сферах і реалізовані на світовому ринку з максимальною користю для країни. Україна завжди мала досить значний експортний потенціал. Провідне місце в експортному потенціалі займає продукція чорної металургії, що зумовлює певну монокультурність, яка підвищує вразливість країни у сфері зовнішньоекономічних зв'язків. Експортний потенціал машинобудування, легкої та харчової промисловості, с/г використовується лише незначною міроюВ Україні існує диференційований підхід до розвитку зовнішньоекономічних зв'язків щодо економічних районів, адміністративних областей, великих міст. Західні райони України мають усі передумови, щоб стати лідерами економічної інтеграції з країнами Центральної і Західної Європи, східні — передусім з Російською Федерацією, південні — з країнами Причорномор'я.На частку таких областей, як Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, Харківська та м. Києва припадає більше половини українського експорту. Основа експорту — чорні метали, металопродукція, машини та обладнання. В останні роки внаслідок високої собівартості видобування значно скоротився експорт вугілля.Західні області України характеризуються значною кількістю учасників зовнішньоекономічної діяльності і спільних підприємств. Серед південних областей України за обсягами експорту товарів виділяються Миколаївська і Одеська області за рахунок, відповідно, поставок суден і хімічної продукції. У Причорномор'ї стратегічним завданням є встановлення преференційного режиму вільної торгівлі і спільного підприємництва на перетині основних комунікаційних напрямів Північ—Південь і Захід—Схід.Аутсайдерами у зовнішній торгівлі є такі області, як: Волинська, Закарпатська і Чернівецька, Рівненська, Тернопільська і Кіровоградська. Незважаючи на декларований пріоритет відкритої економіки, втрачає позиції у зовнішньоекономічній сфері АР Крим. Значну активність у зовнішньоекономічній діяльності виявляють великі міста — Київ і головний порт країни — Одеса. Столиця держави стає найбільш привабливою для спільного підприємництва, іноземних інвестицій і як імпортер товарів. Зростанню зовнішньоторговельного обороту сприятиме розширення співробітництва прикордонних областей України і Росії, єврорегіонів Буг і Карпати. Подальший розвиток повинно отримати міжрегіональне співробітництво з регіонами головного торгового партнера України — Російської Федерації. Виважена державна регіональна зовнішньоекономічна політика сприятиме прискоренню ринкових перетворень та подальшому розвитку економіки України, реалізації пріоритетних регіональних завдань, раціональному територіальному розподілу праці, розвитку міжрегіональних і зовнішньоекономічних зв'язків, вирівнюванню рівнів соціально-економічного розвитку регіонів.

Сучасні можливості експортного потенціалу Укр повною мірою залежать від рівня розвитку окремих ек районів і областей.

116. Дотримання природного кругообігу як принцип природокористування. Даний принцип стосовно раціонального природокористування означає максимальне наближення ресурсного циклу як антропогенного кругообігу речовин до природного кругообігу. Комплексність виражається у плануванні впровадження безвідходних, ресурсоощадних технологій. Природний ресурс, що видобувається людиною з природних систем, пройшовши, врештi-решт, цикл «ресурс-виробництво-споживання», знову повертається у виглядi вiдходiв в екосистеми. Якщо це повернення наближається до природного кругообiгу, воно не завдає шкоди природi, природна речовина поступово асимiлюється. Порушення цього принципу призвело до утворення великої кiлькостi вiдходiв, якi не включаються в природний кругообiг речовин i змiнюють властивостi багатьох екосистем у регiонi. Сутнiсть принципу зводиться не тiльки до того, щоб технологiчнi процеси конкретних виробництв обмежувалися циклiчнiстю, а й щоб циклiчнi процеси являли послiдовний ряд стадiй виробництва, пов’язаних мiж собою чи комплекснiстю переробки сировини. Для України цей принцип має особливе значення, оскільки існуюча тривалий час практика планувати розміщення виробництва, не враховуючи критерії екологічної доцільності, призвела до накопичення великої кількості відходів, які часто-густо є цінними покладами сировини. У відвалах, у стічних водах міститься багато корисних компонентів, обсяги яких часто можна спів ставити з природними родовищами. На сучасному рівні розвитку НТП спостерігається важлива закономірність – чим вищий рівень економічного розвитку країни, тим ефективніше переробляється сировина, тим менше відходів.

104. Роль регіонів у формуванні експортного потенціалу України. Сучасні можливості експортного потенціалу України певною мірою залежать від рівня розвитку окремих економічних районів і областей.В Україні існує диференційований підхід до розвитку зовнішньоекономічних зв'язків щодо економічних районів, адміністративних областей, великих міст. Західні райони України мають усі передумови, щоб стати лідерами економічної інтеграції з країнами Центральної і Західної Європи, східні — передусім з Російською Федерацією, південні — з країнами Причорномор'я.На частку таких областей, як Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, Харківська та м. Києва припадає більше половини українського експорту. Основа експорту — чорні метали, металопродукція, машини та обладнання. В останні роки внаслідок високої собівартості видобування значно скоротився експорт вугілля.Західні області України характеризуються значною кількістю учасників зовнішньоекономічної діяльності і спільних підприємств. Серед південних областей України за обсягами експорту товарів виділяються Миколаївська і Одеська області за рахунок, відповідно, поставок суден і хімічної продукції. У Причорномор'ї стратегічним завданням є встановлення преференційного режиму вільної торгівлі і спільного підприємництва на перетині основних комунікаційних напрямів Північ—Південь і Захід—Схід.Аутсайдерами у зовнішній торгівлі є такі області, як: Волинська, Закарпатська і Чернівецька, Рівненська, Тернопільська і Кіровоградська. Незважаючи на декларований пріоритет відкритої економіки, втрачає позиції у зовнішньоекономічній сфері АР Крим. Значну активність у зовнішньоекономічній діяльності виявляють великі міста — Київ і головний порт країни — Одеса. Столиця держави стає найбільш привабливою для спільного підприємництва, іноземних інвестицій і як імпортер товарів. Зростанню зовнішньоторговельного обороту сприятиме розширення співробітництва прикордонних областей України і Росії, єврорегіонів Буг і Карпати. Подальший розвиток повинно отримати міжрегіональне співробітництво з регіонами головного торгового партнера України — Російської Федерації. Виважена державна регіональна зовнішньоекономічна політика сприятиме прискоренню ринкових перетворень та подальшому розвитку економіки України, реалізації пріоритетних регіональних завдань, раціональному територіальному розподілу праці, розвитку міжрегіональних і зовнішньоекономічних зв'язків, вирівнюванню рівнів соціально-економічного розвитку регіонів.Сучасні можливості експортного потенціалу Укр повною мірою залежать від рівня розвитку окремих ек районів і областей. Спеціалізація районів У: Придніпорв’я – металург, м.б (електротехнічне, верстати, гірничо-добурве обладнання)Сх район – приладобудування, енергетичнебуд, тарбіни,ел-техн обл, двигуни, кабельні проводиПівденний – зерно і вироби з нього, соняшник і олія, виноград, вино, коньячні вироби, фрукти, статкування для легкої пром, морепродукти.Центральний – науковотехнічна продкукція, оптичка та оптичні прилади, радіовимірні прилади, літаки, хім обладнання, гумотехнічні вироби, фармацевтикаДонецький р-он – важке машбудівна, гірничо добувне обладнання, продукція хім галузей, метали, труби, пластмаси, смоли, Поліський, Карпатський, Подтільський – про-дукція лісової пром, АПК і обладнання для АПК

119. Екологічні проблеми ГЕС. Гідравлічні електростанції традиційно вважають екологічно чистими. Проте будівництво дамб на річці обумовлює зміну властивостей екосистем ріки. З проточної системи ріка перетворюється на ланцюг водосховищ, де змінюються всі фізичні, хімічні, біологічні властивості. Донні та зважені наноси, що надходять з басейну ріки, раніше служили добривом для заплавних земель, тепер здебільшого затримуються у водосховищах і відкладаються на дні, забруднюючи воду. До того ж мільйони тонн землі щорічно завалюються з берегів у воду, через що каламутність її збільшується у 100 разів. Будівництво ГЕС на гірських, бурхливих річках приводить до менших змін в екосистемі ріки. Спорудження ж їх на рівнинах, та ще й на великих річках породжує цілий ряд як економічних, так і екологічних проблем. У штучних водосховищах складаються сприятливі умови для явища, що його вчені назвали “біологічним вибухом”. Це - інтенсивне поширення одноклітинної синьо-зеленої водорості через те, що третина площі штучних водосховищ має глибину меншу, ніж 2 м. У невеликій товщі води над родючими угіддями, багатими на органічні речовини, утворюється величезна кількість організмів. Вони швидко відмирають, спливаючи на поверхні водосховищ величезними полями гниючих біологічних решток, і забирають із води кисень, що призводить до масової загибелі іхтіофауни. У воді штучних морів, забрудненій стічними промисловими водами, а також водою, що стікає з полів разом із хімічними добривами та отрутохімікатами, виникають умови, сприятливі для змін якості синьо-зелених водоростей - вони можуть набути властивостей, небезпечних для життя людини. Влітку водосховища через це втрачають свої рекреаційні якості.

105. Конкурентні переваги регіонів України у світовій економічній системі. В умовах посилення взаємозалежності, глобалізації економічних та політичних процесів вирішення внутрішніх проблем України цілком залежить від визначення оптимального вектора розвитку зовнішньоекономічної діяльності. Україна поки що не включена належним чином до міжнародної спеціалізації; її частка у світовому експорті залишається незначною. Конкурентоспроможною на зовнішньому ринку можна вважати лише деяку частину промислової продукції.Разом з тим є потенційні конкурентні переваги українського експорту, які склалися на цей час: наявність технологічно передових секторів промисловості, здатних до швидкого освоєння нових видів продукції, насамперед у військово-промисловому комплексі; наявність значних сировинних ресурсів; традиційних ринків збуту української продукції; високий рівень кваліфікації низки професійних категорій працівників.Зараз досить стабільним попитом в окремих сегментах світового ринку користується вітчизняна продукція металургійного комплексу (прокат чорних металів, сталеві труби, залізорудна сировина, феросплави), частково машинобудування (машини та обладнання для власного машинобудування), гірничовидобувної, електроенергетичної промисловості, будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів (поліроване і віконне скло, каоліни, тугоплавка глина, кварцовий пісок, вироби з граніту, санітарно-керамічні вироби, цемент), хімічного комплексу (аміак, карбамід, оцтова кислота, бензол, вінілхлорид, шини, лікарські засоби тощо).Оцінюючи експортний потенціал обробної промисловості, слід в першу чергу виділити металургію України. В умовах скорочення поставок металопродукції до країн СНД і скорочення внутрішнього попиту продукція цієї галузі почала постачатися на ринки далекого зарубіжжя.Зростання експортних поставок підтверджує достатню конкретну спроможність продукції галузі на зовнішніх ринках — значна частка продукції сертифікована. Цей процес додатково стимулювали більш низькі експортні ціни (на декілька відсотків), ніж у західноєвропейських партнерів. За рахунок антидемпінгових заходів було досягнуто підвищення цін на експортовану продукцію. Проте вирішення багатьох проблем ускладнюється внаслідок значних поставок продукції на експорт через посередників та з використанням давальницьких схем.Експортний потенціал чорної металургії постійно зростає. Експортний попит став головним чинником зростання виробництва у хімічній промисловостіСлід зазначити, що позиції українського машинотехнічного експорту останнім часом значно погіршились. Підвищення конкурентоспроможності продукції машинобудівного комплексу, як найбільш прогресивного в науково-технічному відношенні, повинно бути першочерговим. Для збільшення обсягів випуску експортної продукції слід також відбудувати експортні потужності підприємств важкого, електроенергетичного машинобудування, верстато- і приладобудування, з випуску обладнання і устаткування для нафтогазовидобувної та нафтохімічної промисловості, що можуть суттєво поповнити експортний потенціал країни продукцією, яка відповідає світовому або близькому до нього науково-технічному рівню.Але існують і серйозні проблеми для України, які пов'язані зі зростаючою залежністю від Росії і Заходу, втратою позицій у міжнародному розподілі праці

114. Принцип екологічної зацікавленості та його використання у практиці управління. Суть принципу зводиться до того, що природоохоронна діяльність має бути невіддільною від процесу виробництва, а проблеми охорони довкілля необхідно розв’язувати в процесі самого виробництва. Плата за забруднення довкілля нині стягується відповідно до заподіяних збитків. Однак на практиці утворився значний розрив між проголошеними принципами плати та її нормативами, з одного боку, та обсягами економічних збитків, з другого. В умовах економічної скрути така плата не компенсує всього обсягу економічних і соціальних витрат, розмір нинішніх платежів за забруднення не перекриває навіть мінімально необхідних природоохоронних потреб. Складним є також регулювання цін за природні ресурси. Їх підвищення в сучасних умовах може лише ускладнити ситуацію. Але низька вартість природних ресурсів значно зумовлює їх нераціональне використання.В умовах України, де порушена цілісність екосистем,назріла гостра необхідність збалансувати критерії екологічної доцільності та економічної ефективності виробництва.

106. Предмет, методи та завдання вивчення екології для економістів. Предмет вивчення екології. Екологія – це наука, яка вивчає відношення організмів (особин, популяцій, біоценозів і т.п.) між собою та з оточуючою їх неорганічною природою; загальні закони функціонування екосистем різного ієрархічного рівня; середовище мешкання живих істот. Стосовно предметів вивчення екологія поділяється на екологію мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин, людини, сільськогосподарську, прикладну, інженерну та загальну екологію – теоретичну й узагальнюючу дисципліну.За підходами до предмета вивчення виділяють аналітичну та динамічну екологію. Методи дослідження екології. Загальним методом дослідження екології, як й інших наук, є матеріалістична діалектика з її законами розвитку і взаємодії, єдності та боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у нову якість, - заперечення заперечення. Поряд з тим екологія у своїх дослідженнях використовує також широкий арсенал методів – як традиційних, так і нових. Серед них: 1)статистичний метод, який дозволяє отримання, обробку та аналіз первинних статистичних матеріалів; 2)балансовий метод, що дає можливість зіставляти наявність природних ресурсів з їхнім використанням; 3)порівняльний метод - котрий передбачає вивчення об’єктів через порівняння з іншими об’єктами тощо.

В останні десятиріччя у вивченні екологічних проблем біосфери велике значення надається аерокосмічним методам дослідженняЗначну роль у дослідженні навколишнього середовища відіграє картографічний метод дослідження, який дозволяє застосовувати географічну карту для опису, аналізу і пізнання явищ. Завдання екології: 1)дослідження особливостей організації життя, в тому числі у зв’язку з антропогенним впливом, що є результатом людської діяльності, на природні системи;2)виявлення специфіки впливу видозміненого антропогенною діяльністю середовища на саму людину;3)створення наукової основи раціональної експлуатації природних, зокрема біологічних ресурсів;4)прогнозування змін природи під впливом діяльності людини;5)збереження середовища існування людини.

Завданнями екології для економістів є ознайомлення зі специфікою впливу економіки в цілому та окремих її галузей на навколишнє природне середовище, засвоєння господарського механізму управління процесом природокористування та охорони довкілля; вивчення специфіки економічних методів управління процесом природокористування та вміння їх практичного застосування.

108. Екологічна експертиза. Об’єкти та суб’єкти експертизи. Екологічна експертиза — це комплексний аналіз технологій, матеріалів, устаткування, техніки, проектів, планів, прогнозів та іншої документації, аналіз та оцінка результатів запланованої або існуючої господарської діяльності, що чинить чи може чинити негативний вплив на навколишнє природне середовище, який проводять висококваліфіковані спеціалісти-експерти для визначення відповідності поданих матеріалів чинному законодавству і розробки конструктивних пропозицій щодо охорони навколишнього середовища.//Екологічна експертиза спрямована на запобігання новим, обмеження або ліквідацію існуючим негативним джерелам впливу на оточуюче природне середовище та здоров’я населення.// Суб’єкти та об’єкти екологічної експертизи. Структурно екологічна експертиза проектів включає такі компоненти: суб’єкти, об’єкти, предмет, процес проведення експертизи та сукупність правових норм, які регламентують діяльність суб’єктів і процеси проведення експертизи. Суб’єктами екологічної експертизи проектів є юридичні та фізичні особи, які проводять експертизу.///Юридичні особи здійснюють екологічну експертизу проектів в силу своєї спеціальної право- та дієздатності, яка виникає з моменту організації та визначення правового статусу державного органу за умови наділення його еколого-експертними повноваженнями. Фізичні особи можуть стати суб’єктами екологічної експертизи: 1)в порядку разових доручень компетентних органів і організацій, при організації еколого-експертних комісій або при виконанні еколого-експертних функцій в силу громадського обов’язку; 2)в разі особистої ініціативи, перейнятою турботою про екологічне благополуччя регіону, екосистеми або держави в цілому. Об’єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація з упровадження нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього середовища, загрози здоров’ю людей. Об’єкти екологічної експертизи визначають об’єм, характер, мету та задачі еколого-експертної діяльності. Подані на екологічну експертизу проекти вивчаються в повному обсязі, при цьому особлива увага приділяється природоохоронній частині проектних рішень

107. Екосистеми, їх структура та види

Термін «екосистема» запровадив англійський біолог А. Тенслі у 1935 році: «екосистема (біоценоз) — основна одиниця біосфери, яка є об’єктом вивчення екології.» У сучасному розумінні, екосистема — складний природний комплекс живих істот, що взаємодіють з неорганічним середовищем та знаходяться в матеріально-енергетичній залежності від неї. Для зручності вчені розглядають екосистему як ізольовану одиницю (рілля, озеро, пасовище, струмок тощо), проте фактично різні компоненти постійно переміщуються з однієї екосистеми в іншу.

Структура. Кожна екосистема складається з біоценозу та біотопу. Біотоп — це ділянка поверхні землі з більш-менш однотипними умовами існування (ґрунтом, мікрокліматом тощо).

Біоценоз — це історично сформована сукупність рослин, тварин та мікроорганізмів, що населяє біотоп. Відповідно до цього кожний біоценоз складається з фітоценозу (угрупування рослин), зооценозу (угрупування тварин) та мікроценозу (угрупування мікроорганізмів).

Крім природних екосистем, існують також штучні екосистеми: космічна станція, акваріум, вазон із кімнатною рослиною тощо. Біоценози земної кулі утворюють біоценотичний покрив, який вивчає біогеоценологія. Сукупність всіх біогеоценозів нашої планети утворює велетенську екосистему — біосферу. В структурі кожної екосистеми можна виділити чотири функціональні компоненти: 1)абіотичне оточення, тобто весь комплекс неживої природи;2)комплекс автотрофних організмів, що забезпечують органічними речовинами;3)комплекс гетеротрофних організмів — консументів, які живуть за рахунок поживних речовин, створених первинними продуцентами;4)комплекс організмів, які розкладають органічні сполуки до мінерального стану (редуценти).

Між усіма чотирма ланками існує закономірний зв’язок. Дуже великі наземні екосистеми називають біомами. Види екосистем. За масштабами екосистеми поділяються на мікроекосистеми, мезоекосистеми і макроекосистеми.У мікроекосистемах невеличкі, тимчасові біоценози, що називаються синузіями, перебувають у обмеженому просторі. До таких екосистем належать трухляві пеньки, мертві стовбури дерев, мурашники тощо. Найбільш поширеними серед екосистем є мезоекосистеми, або біогеоценози, в яких біоценози займають однотипні ділянки земної поверхні з однаковими фізико-географічними умовами і межі яких, як правило, збігаються з межами відповідних фітоценозів. Макроекосистеми охоплюють величезні території чи водні акваторії, що визначаються характерним для них макрокліматом і відповідають цілим природним зонам. До макроекосистем належать екосистеми тундри, тайги, степу, пустелі, савани, листяних і мішаних лісів помірного поясу, субтропічного і тропічного лісів, а також морські екосистеми. Також, можна виділити глобальну екосистему, прикладом якої є біосфера нашої планети. За ступенем трансформації людської діяльності екосистеми поділяються на природні, антропогенні та антропогенно-природні.У промислово розвинутих країнах, на захоплених людською діяльністю територіях природних екосистем майже не залишилося, хіба що в заповідниках. Лісові насадження, луки, ниви — все це антропогенно-природні екосистеми, які хоча й складаються майже єдино з природних компонентів, але створені й регулюються людьми. До антропогенних екосистем належать екосистеми, в яких переважають штучно створені антропогенні об’єкти і в яких, крім людей, можуть існувати лише окремі види організмів, що пристосувалися до цих специфічних умов. Прикладом таких антропогенних екосистем є міста, промислові вузли, села (в межах забудови).