Чисельність населення країни в цілому та окремих її регіонів є результатом взаємообумовленого розвитку усієї сукупності процесів суспільного розвитку, і насамперед соціально-економічних та демографічних. Знання чисельності населення на певну дату чи період дозволяє оптимально збалансувати розвиток народного господарства і напрями демографічної політики.Починаючи з 1993 р. і по нинішній час чисельність населення України щорічно зменшується. Особливістю цього процесу в Україні є те, що в основі його лежать не соціальні катаклізми (або природні катастрофи, чи поширеність епідемії), а ті соціально-економічні та демографічні особливості, які склалися в країні на попередньому та на нинішньому етапі суспільного розвитку.Такий характер динаміки населення обумовлює складність вирішення ряду демографічних, економічних і політичних проблем в Україні. Це стосується, зокрема, протидії погіршенню статево-вікової структури населення (його постаріння) і режиму відтворення, забезпечення народного господарства трудовими ресурсами відповідної якості, планування підготовки кваліфікованих кадрів та ін. Статево-вікова структура населення є одним з важливих демографічних показників. Він дозволяє зробити певні висновки щодо демографічних тенденцій та визначити можливі зміни динаміки чисельності населення в майбутньому. Сама ж статево-вікова структура населення є результатом особливостей народжуваності і смертності населення в конкретних історичних умовах відтворення.В Україні спостерігається постійне переважання жінок в загальній чисельності її населення. При цьому абсолютна перевага жінок дещо зростає, хоч відносні показники свідчать про незначне вирівнювання співвідношень між чисельністю чоловіків і жінок. Перевага чисельності жінок над чоловіками пояснюється насамперед нижчою смертністю жінок, з одного боку, та війнами, міграцією за межі держави, що найбільше впливає на чисельність чоловіків, — з другого. Наявну структуру населення України можна вважати несприятливою з точки зору тенденцій шлюбності та природного відтворення населення. Важливу роль у природному відтворенні населення та визначенні демографічної бази трудових ресурсів відіграє характер вікової структури населення. Характерною особливістю сучасної вікової структури населення України є зниження частки дітей в загальній чисельності населення. Це свідчить про те, що в Україні на сучасному етапі її соціально-економічного розвитку склався звужений тип відтворення населення. Причому сільське населення, судячи з його вікової структури, має менші можливості порівняно з міським щодо активізації відтворення нових поколінь.Чисельність населення України у віці, старшому за працездатний, щорічно зростає. Зменшення питомої ваги дітей та осіб працездатного віку при одночасному зростанні населення у віці, старшому за працездатний, свідчить про старіння населення країни. Найбільша диспропорція у бік чисельної переваги жінок та загального старіння населення характерна для Подільських та центральних областей України. Найбільш сприятлива статево-вікова структура населення у західних областях: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та Рівненській.
037. Інноваційно-інвестиційний потенціал регіонів України, його суть та складові. Інноваційний потенціал України та її регіонів відображає територіальні особливості багатогранних процесів розробки, створення, впровадження та експлуатації інновацій.
Основні стадії процесу інноваційного р-ку: 1)Досягнення фундаментальної науки 2)Прикладні дослідження 3)Конструкторські розробки 4)Первинне впровадження 5)Широке впровадження 6)Використання нововведень 7)Старіння інновацій
Визначальною умовою формування банку новацій є об’єм інвестицій у сферу науково-технічної д-ті та в подальший процес перетворення новації в інновацію. Реалізація інноваційних процесів потребує значних витрат, частка яких у розвинутих країнах постійно зростає. В сучасному механізмі інноваційного процесу зростає роль регіональної складової. Певна фінансова самостійність регіонів, можливість використання місцевих ресурсів, відповідальність місцевих органів влади за соц. Р-к створюють необхідну ек основу й мотивацію для ефективного впливу на регулювання та підтримку інноваційно-інвестиційної активності. Можливість інноваційного розвитку в кожному регіоні України передбачає свої особливості. Основна проблема в оцінці інноваційно-інвестиційного потенціалу регіонів з урахуванням вищезазначених факторів полягає в тому, що їх вкрай тяжко виміряти. До регіонів з відносно сприятливим інвестиційним кліматом можна віднести Центральний ек район. Середній або нижче середнього показники інвестиційної привабливості значної частини ек районів України є свідченням тяжкого стану в інвестиційній сфері, а значна різниця в показниках відображає їх велику територіальну диференціацію. Отже, інноваційно-інвестиційна політика д-ви для різних регіонів також має бути диференційованою.
031. Класифікація та функціональні типи міст України. Проблеми розвитку крупних, середніх і малих міст. Первинною ланкою розселення є населенні пункти, тобто місця зосередженого проживання людей з потрібними для життя будівлями й спорудами. Населенні пункти бувають двох типів: Міські та Сільські. Містами в Україні називають нас.пункти, які мають не менше 10 тис мешканців, більшість з яких є робітниками й службовцями. В Україні більше 450 міст. Найбільше їх у східних областях України, найменше – у південних і північних. Найбільша концентрація міст – у Львівській, Харківській, Луганській, Донецькій областях. Залежно від кількості мешканців міста поділяють на: 1)Малі (до 50 тис.) 2)Середні (50-100 тис) 3)Великі (понад 100 тис мешканців). Серед великих міст виділяють групу міст-мільйонерів, кількість населення яких перевищує 1 млн. осіб. В Україні до міст-мільйонерів зараховують Київ, Харків та Дніпропетровськ. На жаль, Одесу вже не можна віднести до них. У дев'яти найбільших містах України проживає більше третини міського населення. Це міста-мільйонери (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ) і дуже великі міста (Одеса, Львів, Запоріжжя, Кривий Ріг). Великі міста переважно поліфункціональні, тобто виконують одразу кілька функцій: наукову, освітню, культурну, фінансову та ін. Однак існують і вузькоспеціалізовані міста: промислові (Шостка, Кривий Ріг, Маріуполь, Горлівка), транспортні (Жмеринка, Іллічівськ, Чоп), курортно-оздоровчі (Трускавець, Ялта), центри агропромислових комплексів (Хорол, Яготин) та ін. За часом виникнення серед міст розрізняють старі, середнього віку і молоді. До старих міст, заснованих за часів Київської Русі, належать Київ, Чернігів, Галич, Теребовля, Львів, Збараж, Новгород-Сіверський, Переяслав, Чорнобиль, Володимир-Волинський, Луцьк та ін. Молодими містами в Україні є ті, що виникли у XX ст., зокрема після Другої світової війни. Вони розміщені переважно у промислових регіонах. Серед них Верхньодніпровськ, Світлодарськ, Вишневе, Прип'ять, Світловодськ, Сєверодонецьк, Теплодар, Енергодар та ін. Є на території України і "мертві міста" – Чорнобиль і Прип'ять. Урбанізація. Проблеми. З розвитком суспільства, особливо промисловості, зростає кількість міст і частка міського населення, поширюється міський спосіб життя. Цей процес називають урбанізацією. Рівень урбанізації загалом оцінюють за часткою міських мешканців у загальній кількості населення. Зростання рівня урбанізації відбувається за рахунок міграції мешканців сільської місцевості й природного приросту. Рівень урбанізації має істотні територіальні відмінності в нашій країні. Найвищі рівні урбанізації мають області у промислових регіонах – Донецька, Дніпропетровська, Луганська (80 – 90%), а найнижчі – Закарпатська, Чернівецька, Тернопільська (40%). Урбанізація має як позитивні, так і негативні наслідки. Одним із її наслідків є підвищення рівня забруднення навколишнього середовища. В останні рр. особливо гостро постала проблема збереження сприятливих природних умов проживання особливо у високо урбанізованих регіонах. У складних екологічних умовах заслуговує на увагу концепція р-ку малих і середніх міст, в яких природне середовище значно краще, ніж у великих. Особливо актуальним є подальший р-к малих міст, в яких розміщені одне-два підприємства. У нових економічних умовах банкрутство таких підприємств може призвести до підриву економічного балансу розвитку міста. Проблеми всіх міст: недостатнє фінансування, занепад, відутність кваліфікованих спеціалістів, робочої сили, старіння населення, екологічні проблеми.
048. Гідроенергетика України, її значення й місце в енергетичному балансі країни, особливості розміщення. Каскад ГЕС на Дніпрі. ГЕС одне з найефективніших джерел електроенергії.На гідроенергетику припадає лише 5,2% загального виробництва електроенергії. Переваги ГЕС: вони виробляють електроенергію, яка у 5—6 разів дешевша, ніж на ДРЕС, а персоналу, що їх обслуговує, в 15—20 разів менше, ніж на АЕС. Коефіцієнт корисної дії ГЕС станов. понад 80 %. Однак розміщ. їх повністю залежить від природних умов, а вир-ва електроенергії має сезонний характер. ГЕС в Україні побудовані на рівнинних річках, тому перед їхніми греблями створили штучні водоймища, що затопили сільськогосподарські угіддя. Вода водоймищ застоюється, акумулює різні шкідливі речовини. Греблі стають перешкодою розвитку рибного господарства, заважаючи міграції по річках промислових риб. У той же час вода з водоймищ використовується для зрошення посушливих земель Півдня України й степового Криму. Основні ГЕС розташ. на Дніпрі. Найбільші з них – Дніпрогес, Дніпродзержинська, Дніпропетровська, Канівська, Каховська, Київська, Кременчуцька. На Дністрі збудована Дністровська ГЕС—ГАЕС, у Закарпатській області — Теребле-Ріцька ГЕС. Крім них, на малих річках діють близько сотні електростанцій невеликої потужності, більші з них належ до держ енергосист. Збудов каскади ГЕС на річках Рось (Корсунь-Шевченківська, Стеблівська та ін.) і Південний Буг. Для того, щоб максимально ефективно використовувати електроенергію споруджені ГАЕС (гідроакумулятивні електростанції): Київська, Дністровська і Запорізька (Дніпрогес), які дозволяють акумулювати електроенергію й використовувати її в час пік, коли відчувається її нестача.
