Використання вбудованих мережених засобів Windows XP

Щоб отримати доступ до ресурсів мережі та керувати ними на робочій станції, користувачу необхідно мати клієнтське програмне забезпечення, до якого належать утиліти самої мережевої ОС. Windows XP має вбудовані засоби для забезпечення якісної роботи в мережі. Ця операційна система існує у кількох версіях, і всі вони різною мірою підтримують роботу в мережі. Під керуванням Windows XP Professional і Windows XP Home Edition комп’ютер може працювати як в одноранговій, так і в мережі з виділеним сервером.

Підключення до локальної мережі виконується мережевими платами (адаптерами), які встановлюються у комп’ютер користувача. Windows ХР автоматично визначає тип мережевої плати або модема, що є в комп’ютері, тип мережі і відповідно конфігурує параметри мережевого середовища комп’ютера при запуску ОС.

Кожен коп’ютер в мережі повинен мати мережеве ім’я для ідентифікації його в мережі та назву робочої групи. Для цього необхідно виконати команду Свойства контекстного меню значка Мой компьютер і у вікні Свойства системы (рис 22) перейти на вкладку Имя компьютера. Для того, щоб створити чи змінити мережеве ім’я комп’ютера і назву робочої групи, слід клацнути мишкою на кнопці Изменить. В поле Имя компьютера діалогового вікна Изменение имени компьютера (рис.23) потрібно ввести ім’я мережевого комп’ютера. Якщо комп’ютер підключається до мережі через віддалений домен, то необхідно в групі Является членом вибрати режим домена і ввести у відповідне поле ім’я домену. Якщо ж комп’ютер входить в робочу групу, вибрати режим рабочей группы і набрати її назву в полі, яке розташоване поруч.

Якщо ЛКМ працює з використанням протоколів TCP/IP, то необхідно настоїти його параметри у відповідності з діючою мережевою конфігурацією. Для цього потрібно в діалоговому вікні " Подключение по локальной сети - свойства " (рис.24), яке з’являється на екрані після подвійного клацання лівою кнопкою мишки на піктограмі " Сетевые подключения " Панели управления, вибрати позицію Протокол Интернета (TCP/IP) та натиснути кнопку Свойства. В результаті з’явиться вікно настройки параметрів протоколу TCP/IP.

Для перегляду вже встановлених значень параметрів ІР-конфігурації, можна скористатися утилітою Сетевые подключения. Її запуск здійснюється командою Пуск Þ Настройка Þ Сетевые подключения. У вікні, що відкриється, потрібно клацнути правою кнопкою миші на з’єднанні(Подключение по локальной сети), вибрати команду Состояние і у вікні стану з’єднання перейти на вкладку Поддержка (рис.25).

ІР-адреси використовуються для ідентифікації комп’ютерів у мережі. ІР-адреса завжди має довжину 32 біти і складається з чотирьох частин, які називаються октетами (oktet). Чотири частини об’єднуються в запис, в якому кожний октет відокремлюється крапкою, наприклад, 192.168.23.176.

Клас мережі визначається значенням перших чотирьох бітів, і відповідно до цього вони поділяються на три основних класи А, В, С. Для забезпечення максимальної гнучкості ІР-адреси виділяють організаціям залежно від кількості мереж і комп’ютерів в організації відповідно цих класів.

Мережі класу А (значення першого октету 1-126) належать найбільшим світовим постачальникам послуг Internet. Їх кількість становить 126, і кожна з них може мати майже 17 мільонів комп’ютерів.

Мережі класу В (значення першого октету 128-191)– середнього масштабу, і в кожній з них 65534 хостів. Такі мережі мають найбільші університети та інші великі організації.

Мережі класу С (значення першого октету 192-223)належать дрібним постачальникам, кількість мереж може перевищувати 2 мільони, а кількість комп’ютерів у кожній мережі досягає 254. Саме до цього класу належать мережі переважної більшості провайдерів.

За відомою ІР-адресою комп’ютера можна швидко визначити клас мережі, її номер і номер комп’ютера в мережі.

Наприклад, комп’ютер з ІР-адресою 192.168.23.176 розміщений у мережі класу С з ідентифікатором мережі 192.168.23 і має в цій мережі ідентифікатор 176.

Маски підмереж застосовуються для логічного поділу великих мереж на підмережі меншого масштабу. За своєю структурою маска представляє такий самий набір з чотирьох октетів, що і звичайна ІР-адреса.

Для зручності користувачів у Internet кожному комп’ютеру поряд з ІР-адресою додається власне символьне ім’я. Цю функцію в Internet виконує доменна служба імен DNS. Вона являє собою розподілену базу даних, в якій підтримується ієрархічна система символьних імен. Служба DNS призначена для автоматичного пошуку ІР-адреси за відомим символьним ім’ям вузла.