Тема: Забезпечення безпеки життєдіяльності туриста на транспорті
План
1. Дороги. Автомобільний транспорт
2. Залізничний транспорт
3. Повітряний транспорт
4. Водний транспорт
Дороги. Автомобільний транспорт
Транспорт займає одне з важливих місць у складі туристичної індустрії. Правильність вибору виду транспорту для перевезення багато в чому визначає ефективність подорожі і досягнення мети. Всі способи пересування і методи використання транспортних засобів, придатні для формування туристичної послуг, є предметом туристичної діяльності. Турист зацікавлений в найкоротший термін прибути до місця або в країну призначення і здійснити подорож даним туристичним центром або регіоном за мінімальний час.
Дороги
Сьогодні автомобільні дороги-обличчя будь-якої розвиненої країни, важливий елемент економіки країни. В спорудження і експлуатацію доріг вкладаються величезні кошти. Автомобіль для людей в цих країнах став не розкішшю, а повсякденним засобом зручного, швидкого і безпечного пересування, причому засобом пересування з комфортом і задоволенням.
Одно смугові дороги швидко вичерпали свою пропускну спроможність, почали будуватися багато смугові дороги. За сучасними вимогами дорога повинна бути достатньо широкою, багатосмуговою, з гладким і твердим покриттям, з дорожньою розміткою та інформаційними покажчиками.
Дорожні знаки і покажчики. Всі дороги в туристичних центрах і містах оснащені розвиненою системою дорожніх знаків і інформаційних покажчиків, що полегшують рух по автомагістралях. Дорожні знаки та показники стандартизовані національними і міжнародними правилами дорожнього руху за розмірами, формами і символікою. У туристичних центрах і розвинених країнах на трасах звичайно застосовуються міжнародні знаки і написи. Проте слід враховувати, що при значній спільності національних систем дорожнього руху дорожні знаки та інформаційні покажчики мають відмінності, які турист-водій повинен вивчити і дотримувати. Якщо місцева (швидше за все державна) мова має шрифт, істотно відмінний від латиниці, то всі написи дублюються на місцевій мові і в латиниці.
Дорожні знаки і покажчики відносяться до всіх учасників дорожнього руху, у тому числі і пішоходів. Туристам, що прибувають з інших країн, слід ретельно пояснювати правила і покажчики. Цей захід – з ознайомлення туристів з системою і правилами дорожнього руху – входить обов’язковим елементом в обсяг інструктажу туристів перед поїздкою і в її процесі. Для туристів практично у всіх програмах турів передбачається вільний час – пішохідні прогулянки туристичним центром або використання місцевого транспорту. Достатнє знання правил дорожнього руху і їх дотримання – необхідна і важлива умова забезпечення безпеки туристів.
Шосейні дороги для швидкісного пересування – споруди складні і масштабні. Як правило, це широка багато смугова магістраль з розділеними смугами руху. Формування дороги обирається так, щоб виключити круті підйоми, спуски і повороти. При перетині доріг влаштовуються рівневі розв’язки, віадуки, мости, що виключають перетинання потоків руху транспорту.
Швидкісні дороги будуються так, щоб виключити перетин і транзитне проходження через міста і населені пункти. Якщо шосе проходить через населений пункт, то будується спеціальна об’їзна або дорога з під’їзними шляхами в населений пункт. Це підвищує економічні характеристики населеного пункту (відсутність шумності, загазованості), знижує перевантаженість транспортом головних магістралей і, головне, підвищується безпека для мешканців місцевостей.
Автобан – швидкісна автомагістраль, представляє чотирьохсмугові в кожну сторону швидкісні автомагістралі, на яких немає обмежень швидкості (рекомендована швидкість 130 км/год.). Ліміт швидкості 100 км/год. Встановлений для автомобілів з причепами і загальною вагою більше 2,8 т. Для легкових авто машин з причепами і трейлерами ліміт швидкості на автобанах – 80 км/год. У містах і населених пунктах загальне обмеження швидкості руху транспортних засобів – 60 км/год. Всі водії і пасажири двоколісних транспортних засобів, які рухаються зі швидкістю 24 км/год., повинні мати захисний шолом. Діти віком молодше 12 років не можуть перевозитись на передньому сидінні легкового автомобіля.
Дороги обслуговуються спеціальною дорожньою службою, що здійснює очищення дорожнього покриття від бруду та снігу, необхідний ремонт покриття і пристроїв безпеки. Уздовж доріг є численні станції обслуговування автомашин і мотелі, магазини і пункти харчування, спеціальні майданчики для відпочинку. Дороги обладнані телефонним зв’язком для оперативного виклику служби правопорядку або ремонтної служби.
Швидкісні автостради мають смуги безпеки до 50 – 100 м з кожної сторони дороги, іноді встановлюється огорожа у вигляді сітки від тварин, в населених пунктах вмонтовуються величезні 3 – 5-метрові шумозахисні щити. В кожній країні існує спеціальна служба дорожньої автоінспекції (ДАІ), яка стежить за дотриманням правил дорожнього руху, дотримання ліміту швидкості, а для вантажівок і автобусів – ліміту безперервної їзди одного водія, виїжджає на місце ДТП.
На автострадах заборонена зупинка і стоянка транспорту, за винятком вимушеної. Для планової зупинки передбачаються спеціальні (іноді платні) стоянки, обладнані туалетами, пунктами харчування тощо. На великих автострадах організовується дорожня служба допомоги автомобілістам.
Автобуси забезпечуються тахографами, на яких відображається швидкісний режим і час руху. Через встановлений проміжок часу водії зобов’язані відпочивати. Поліція перевіряє правила і штрафує порушників правил руху, якщо таке з’ясовується.
Порушення правил безпеки руху автомототранспорту
Зростання кількості автомобілів призводить до підвищення інтенсивності руху на дорогах. У зв’язку з цим значно ускладнюються проблемами забезпечення безпеки руху.
Травматизм при дорожньо-транспортних пригодах (ДТП) – одне з найбільш частих лих людства. Досвід всіх країн показує що найкращим заходом захисту від ДТП є дотримання правил безпечного руху.
Ходити можна тільки тротуарами, а якщо тротуару немає, йти лицем до рухомого транспорту – тоді не тільки водій побачить пішохода, але і пішохід – водія.
До ДТП відноситься також і наїзд на пішохода велосипеда або мотоцикла, а самі велосипедисти – сильне джерело напруженості для всіх інших водіїв.
Для тих, хто виявився свідком або учасником ДТП є декілька обов’язкових правил:
- за будь яких обставин не залишати потерпілого без допомоги (залишення в небезпеці – злочин, який карається кримінально);
- негайно повідомити про подію в ДАІ (це не обов’язково, якщо в ДТП немає жертв, а у водія немає претензій один до одного);
- зберегти всі сліди події (якщо не можна організувати об’їзд, водії зобов’язані скласти схему розташування всіх предметів і слідів на дорозі, підписати схему у свідків з адресами і телефонами і лише після цього прибрати машини з дороги);
- свідок наїзду або аварії, при якій водій сховався, повинен запам’ятати і тут же записати номер, марку, колір і будь які прикмети машини і водія, і надавши допомоги потерпілим, передати відомості в ДАІ.
Порушення правил безпеки руху автомототранспорту і міського електротранспорту приводять до дорожньо-транспортних пригод. ДТП відноситься злочинів проти громадської безпеки, громадського порядку і здоров’я населення. Визначальним моментом при кваліфікації названих правопорушень є наслідки, до яких відносяться: спричинення смерті або тілесних ушкоджень людям; пошкодження транспортних засобів; псування або втрата вантажу; спричинення іншого істотного матеріального збитку. За відсутності таких наслідків наступає адміністративна відповідальність.
Більшість ДТП відбуваються в результаті неправильний дій водіїв або інших працівників транспорту. Їх причинами можуть бути і дії (або бездіяльність) інших осіб – пішоходів, велосипедистів, пасажирів, а також несправності транспортних засобів, незадовільний стан доріг тощо.
Права та обов’язки водія транспортного засобу. Водій повинен: не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, у хворобливому, втомленому стані, під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом осіб, яка перебуває у такому стані; перевірити перед вирушенням у дорогу технічний стан транспортного засобу та стежити за ним у дорозі; своєчасно подавати транспортний засіб на державний технічний огляд; під час руху на автомобілі, обладнаному ременями безпеки, бути пристебнутим, на мотоциклі – в застебнутому мотошоломі; надавати переважне право для проїзду транспортним засобом із виключеними синіми або червоними проблисковими маячками та спеціальними звуковими сигналами; надавати переважне право руху пішоходу, який знаходиться на пішохідній доріжці (зебрі). У цьому разі водій зобов’язаний надати можливість пішоходу безпечно перейти дорогу, вулицю; вживати заходів щодо збереження чистоти автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та смуг відчуження, у тому числі з боку пасажирів.
Права і обов’язки пішохода. Пішохід, тобто особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь – яку роботу (до пішоходів належать також особи, які рухаються в інвалідних колясках без двигунів, ведуть велосипед, мопед чи мотоцикл, везуть санки, візок, дитячу або інвалідну коляску), має право: на пріоритетне перетинання проїзної частини по позначених пішохідних переходах; при відсутності в зоні видимості переходу чи перехрестя переходити дорогу, вулицю, залізничний переїзд під прямим кутом до краю проїзної частини на дільниці, де вона добре проглядається в обидві сторони; вимагати від державних та місцевих органів влади, власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів створення необхідних умов для забезпечення безпеки руху. Пішохід зобов’язаний: рухатися по тротуарах, пішохідних або велосипедних доріжках, узбіччях, а в разі їх відсутності – по краю проїзної частини автомобільної дороги чи вулиці; перетинати проїзну частину автомобільної дороги, вулиці на пішохідних переходах, а в разі їх відсутності – на перехрестях лінії тротуарів і узбіч; керуватися сигналами регулювальника та світлофора в місцях, де дорожній рух регулюються; не затримуватися і не зупинятися без необхідності на проїзній частині автомобільної дороги, вулиці і залізничному переїзді; не переходити проїзну частину автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, поза пішохідними при наявності роздільної смуги, а також у місцях, де встановлені пішохідні чи дорожні огородження; стримуватися від переходу проїзної частини при наближенні транспортного засобу з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом; не виходити на проїзну частину із-за нерухомого транспортного засобу або іншої перешкоди, що обмежує видимість, не переконавшись у відсутності транспортних засобів, що наближаються.
Обов’язки та права пасажира. Пасажир, тобто особа, яка користується транспортним засобом, але не причетна до керування ним, зобов’язаний: здійснювати посадку в транспортний засіб лише із спеціального майданчика, а в разі його відсутності – з тротуару чи узбіччя; здійснювати посадку і висадку лише після повного припинення руху транспортного засобу; не відволікати увагу водія від керування транспортним засобом; під час руху на автомобілі, обладнаному ременями безпеки, бути пристебнутим, а на мотоциклі – в застебнутому мотошоломі. Пасажир при користуванні транспортним засобом має право на: безперечне перевезення себе і багажу; відшкодування заподіяних збитків; своєчасну і точну інформацію про умови і порядок руху.
Технічний стан транспорту. До технічного стану і оснащення автобусів висуваються підвищені вимоги. Їхній технічний стан чітко регламентуються нормами, інструкціями і правилами, у тому числі і міжнародними, якщо здійснюються міжнародні транспортування. Наприклад, автобуси повинні мати габарити, що не перевищують розмірів, встановлених міжнародними стандартами, навантаження на вісь, що не перевищують певні показники, мати належні номерні знаки, знаки країни, водій зобов’язаний мати міжнародні водійські права, документи (технічний паспорт на автомашину, страховку, документи, які дозволяють перетин кордону і транзит, ліцензії на право здійснення пасажирських перевезень та інші).
При отриманні ліцензії на міжнародні пасажирські транспортування і огляді транспортних засобів в автоінспекції велика увага приділяється технічному стану машин і відповідності їх міжнародним вимогам, наприклад, в частині екології: - рівню вмісту шкідливих домішок у вихлопних газах.
Найважливіший аспект – це норми безпеки, які встановлюються міжнародними правилами. Пасажирські автобуси повинні мати три роздільні гальмівні системи і систему анти блокування коліс. На гірських дорогах повинні бути ремені безпеки для кожного крісла пасажира. Особливі вимови висуваються до міцності скла, наявності аварійних люків для екстреного аварійного виходу пасажирів. У автобусах на доступних місцях повинні бути попереджувальні написи і спеціальний молоток для розбивання скла під час аварії для забезпечення виходу пасажирів. Підвищені вимоги встановлені до стану шин з розрахунку їх зносу. Водій повинен бути відгороджений від пасажирського салону перегородкою. Кожний автобус має дути оснащений аптечкою, вогнегасником. Водій і супроводжуючий повинні мати стільникові телефони. Підвищені вимоги висуваються до загального санітарного стану салону, наявності чистих півголівників, відсутності вібрації, проникнення в салон вихлопних газів(чистота повітря регламентується стандартними та міжнародними нормами). У салоні система опалювання і кондиціонування повітря повинна стійко підтримувати мікроклімат в межах 22-24 с. Корпус салону автобуса повинен бути забезпечений шумозахистом, особливо в ділянці розташування двигуна. Гучність у салоні не повинна перевищувати 70 Дб. Салон повинен бути захищений від проникнення вихлопних газів двигуна.
На дальніх рейсах автобус зазвичай обслуговують два водія. Супроводжуючий регулярно по телефону сповіщає фірму про хід руху і колізії, пов’язані з поломками машини або надзвичайними обставинами. За традицією водій повинен мати належну кількість грошей(краще всього у вигляді кредитної карти) для можливого ремонти. За достатньо налагоджених відносинах з партнерами автобусна фірма має домовленості щодо обслуговування технічних засобів за наміченим маршрутом руху та у разі серйозної помилки висилає автобус на відміну аварійного. На автозаправних станціях є туалети, кафетерії, невеликі магазини з великим асортиментом дорожніх і туристичних товарів. Згідно з нормами, під час заправки паливом на автозаправній станції туристи повинні вийти з автобуса.
Автобусний маршрут заздалегідь ретельно готуються тур оператором спільно з автобусним підприємством, складаються карта руху, маршрутні листи, прокладається траса і указуються стан дорожнього покриття, рекомендовані швидкості руху. Маршрут туру за необхідності узгоджується із службою дорожнього руху, наприклад в питаннях організації зупинок транспорту для посадки \ висадки пасажирів, організації виходу туристів тощо. Під час перевезення організованих груп туристів у водія повинен бути поіменний список туристів. Обслуговуючи туристичні групи, водій автобуса не має права підсадки пасажирів або сторонніх осіб по ходу туристичного маршруту.
У разі недотримання правил транспортування і створення небезпеки для інших пасажирів (хвороба, недотримання правил, провезення заборонених предметів тощо) даний пасажир може бути знятий з рейсу і висаджений на найближчій зупинці без права вимоги повернення йому оплати.
Залізничний транспорт
Багатогалузеве господарство залізничного транспорту є величезним конвеєром, що протягнувся на багато десятків тисяч кілометрів, безперебійна і безаварійна робота якого вимагає взаємно пов’язаної злагодженої роботи всіх його ланок.
Залізничний транспорт – це вид транспорту, найбільш пристосований до масових перевезень, функціонує вдень і вночі незалежно від пори року атмосферних умов. Залізниці мають високу провізну здатність. На залізницях порівняно невелика собівартість перевезень і висока швидкість доставки вантажів.
Залізниці є унікальним видом транспорту для перевезень всіх видів вантажів у міжрайонних і у внутрірайонних сполученнях. Проте будівництво залізниць вимагає великих капітальних вкладень, залежно від топографічних, кліматичних і екологічних умов.
На залізничному транспорті досить висока частка витрат, яка мало залежать від розмірів руху (ремонт будівель і інших пристроїв, утримання адміністративно – технічного персоналу); вона складає близько половини загальних витрат по експлуатації. Все це визначає ефективність застосування залізниць при значній концентрації пасажирських потоків.
За останні роки на залізничному транспорті України відбулися значні зміни в техніці, методах експлуатації і економіці. Багато що зроблено з технічного переоснащення залізниць на основі електрифікації, автоматики, телемеханіки, комплексної механізації, обчислювальної і мікропроцесорної техніки, що підвищило безпеку цього виду транспорту.
Залізниці в порівнянні з іншими видами транспорту в меншому ступені впливають на навколишнє середовище і мають меншу енергоємність перевізної роботи.
Небезпека пожеж на залізничному транспорті. Основними причинами пожеж і вибухів на залізничному транспорті є необережне поводження з вогнем, іскри локомотивів, печей вагонів – теплушок котлів опалення пасажирських вагонів, а також технічні несправності. На цю групу причин припадає більше 60% всієї кількості пожеж і вибухів. Приблизно по 10% припадає на порушення державних стандартів і правил завантаження (що виникають самозапалювання, тертя пакувального тощо), на попадання встановленого джерела запалення всередину вагонів і контейнерів або на відкритий пересувний склад. Далі у порядку зменшення йдуть несправність електроустаткування, недогляд за правилами опалювання і їх несправність, аварії, іскри електрозварювання та інші причини. Слід зазначити, що найбільша кількість пожеж виникає на рухомому складі (приблизно 80% загальної кількості на залізничному транспорті). Це викликає необхідність розробки ефективніших заходів щодо попередження пожеж у вантажних і пасажирських вагонах, а також на локомотивах.
У рухомому складі на станціях формування потягів необхідно перевірити справність опалювальних пристроїв, освітлювальних приладів і електропроводки, а в дорозі стежити за дотриманням пасажирами правил пожежної безпеки, особливо відносно провезення небезпечних вантажів, заборонених до транспортування в пасажирських вагонах.
Перед відправленням в рейс локомотива і потягу бригада зобов’язана ретельно перевірити наявність і справність протипожежного устаткування та інших засобів захисту, встановлених протипожежними нормами.
Метро. Метро – різновид міського рейкового транспорту сьогодні є невід’ємною транспортною системою більшості великих міст світу. Воно дозволяє радикально вирішити проблеми транспортування в мегаполісах. Оскільки основні установи, банки, офіси великих корпорацій зосереджені в межах історичної частини забудови столиць і великих центрів, куди доступ автотранспорту обмежений, працівники, відвідувачі і туристи звичайно використовують метро як ефективний засіб пересування.
У сучасних умовах метро є комбінацією з підземних і наземних трас, а також трас на спеціальних шляхопроводах, піднятих над землею.
Рух потягів метро високоавтоматизований, використовуються сучасні комп’ютерні системи управління. Велика увага приділяється естетиці, комфорту, безпеці і зручності метро. Метро є привабливим об’єктом для екскурсій туристів. Крім того, туристи часто використовують метро як зручний засіб для індивідуального ознайомлення з туристичними центрами у вільний час.
Безпека в метро. У вагонах метро досить часто знаходять саморобні вибухові пристрої. У зв’язку з цим необхідно звертати увагу на залишені у вагонах метро сумки, портфелі, пластикові пакети. При виявленні безхазяйних предметів необхідно повідомити машиністу потягу або працівникам метрополітену.
Але якщо вибух все-таки відбувся і потяг зупинився в тунелі, не треба прагнути вибратися з вагону. У тунелі проходять десятки електричних кабелів, вони можуть бути пошкоджені в результаті вибуху. Але двері, можливо, краще відкрити. Якщо вагон сильно задимлений, варто закрити органи дихання хусткою і лягти на підлогу, як відомо дим накопичується вгорі. Металевий корпус вагону може бути під напругою, тому не слід торкатися металевої частини вагону. Краще – спокійно чекати прибуття рятувальників. Паніка і безглузді дії – основні небезпеки в такій ситуації.
Загальні правила безпеки в метро:
- ніколи не слід стояти біля краю платформи. Чекаючи потяга, слід стояти біля стінки (біля колони) станції (або, якщо нема стінок і колон – всередині станції) до моменту відкриття дверей потяга. Інакше є ризик потрапити під колеса потяга, що наближається, у наслідок тисняви або навмисних дій;
- підходити до дверей вагону слід тільки після зупинки потяга і виходу пасажирів. Якщо у вагоні багато людей, доцільно допустити один-два потяги, щоб не бути здавленим натовпом;
- якщо потяга довго немає, або в метро тиснява, доцільно скористатися іншими лініями метро або іншим (наземним) транспортом – не слід піддавати себе зайвій небезпеці;
- побачивши людину, що впала на рейки, слід негайно послати двох – трьох людей, що знаходяться поряд, повідомити про це черговому по станції. Одну людину слід поставити на краю платформи біля виходу з тунелю, щоб вона подавала сигнал зупинки машиністу потяга, розмахуючи вгору – вниз будь-якою яскравою тканиною. Якщо людина в змозі сама вибратися назовні, допоможіть їй, стежачи, щоб вона не торкнулася контактної шини з дерев’яним пеналом біля краю платформи;
- якщо людина не може швидко вибратися назовні при наближенні потяга, необхідно крикнути їй, щоб вона або бігла вперед до кінця станції, або лягла між рейками і не вставала до відходу потяга;
- знаходячись на ескалаторі, слід пам’ятати, що він у будь – який момент може зупинитися (або провалитися), тому необхідно міцно триматися за поручні, і бути готовим у разі аварії перестрибнути на сусідній ескалатор;
- під час посадки у потяг слід віддавати перевагу центральним вагонам, які у разі аварії страждають менше, ніж головні і хвостові;
- у вагоні необхідно звертати увагу на залишені сумки, портфелі, згортки, іграшки, банки та інші безхазяйні предмети, в яких можуть знаходитися саморобні вибухові пристрої. Необхідно негайно повідомити про виявлення таких предметів машиністу потяга, будь – якому працівнику міліції. Не можна їх відкривати, чіпати руками. Попередити людей, що стоять поряд, про можливу небезпеку;
- необхідно пам’ятати що саморобні вибухові пристрої також можуть бути закладені під сидіння. Тому в разі вибуху шанси на виживання вище, якщо стояти, а не сидіти.
Повітряний транспорт
Цивільна авіація – це сукупність повітряних суден аеродромів і аеропортів та інших об’єктів цієї сфери, що використовуються для виконання повітряних транспортувань і авіаційних робіт в громадянських цілях, зокрема для транспортування пасажирів, їх багажу і вантажів. У це поняття потрапляється спортивна авіація і авіація, призначена для особистих цілей, для рятувальних, санітарних та інших робіт. Серед інших виділяється мала авіація – переважно невеликі повітряні судна, легкі літаки, вертольоти, планери. Найчастіше мала авіація використовується в приватних цілях, для спортивних заходів, стрибків з парашутом, навчання.
В авіації необхідно дотримуватися міжнародних норм регулювання польотів, тобто, міжнародних принципів організації повітряних пасажирських польотів, включаючи свободу прольоту над територією або акваторією, що знаходиться під юрисдикцією інших країн. Ці принципи одержали найменування «свободи повітроплавання».
З усіх відомих засобів повітряного пасажирського транспорту розглядатимемо лише використовувані для цілей туризму і мандрівок. До них відносяться: повітряні кулі, дирижаблі, дельтаплани, вертольоти, літаки всіх видів, що призначені для пасажирських перевезень.
Повітряне транспортування
Повітряне транспортування – це транспортування пасажирів і їх багажу, вантажів і пошти повітряними суднами у відповідності з Правилами повітряного транспортування (національних і міжнародних) і договором транспортування.
Повітряний перевізник – авіакомпанія, підприємство, що здійснює пасажирські і \або вантажні транспортування (регулярні або чартерні). Авіакомпанія утримує повітряні судна (у власності або в оренді) і здійснює їх експлуатацією за допомогою власного льотного складу і борт персоналу, а також наземне обслуговування суден і пасажирів.
Аеропорт приймає і обслуговує повітряні судна різних авіакомпаній, здійснює технічне забезпечення, постачання і обслуговування повітряних суден, включаючи технічну профілактику і ремонт. Наземні служби здійснюють контроль, регулювання і супровід польотів у повітряному просторі.
Невеликі місцеві авіакомпанії здійснюють рейси на незначні відстані з невеликих приміських аеродромів. Вони експлуатують невеликі гвинтові літаки, гідролітаки, здійснюючи місцеві польоти – перевезення від великих міжнародних аеродромів до невеликих міст країни.
Пасажирські транспортування авіаційним транспортом поділяються на регулярні (здійснюються за чітким розкладом, річним або сезонним) та чартерні (по замовлених рейсах поза розкладом). Регулярні рейси можуть здійснюватися за встановленими напрямами з частотою, обумовленою постійним завантаженням пасажирськими потоками: кілька разів на день, щоденний рейс, щотижневий рейс. За умови збільшення пасажиро потоку може бути введений додатковий рейс. Виконуються спеціальні замовлені рейси і комерційні рейси. Відносно часу доби розрізняються денні рейси або нічні. Денні рейси звичайно здійснюються на коротких трасах між містами або туристичними центрами. Нічні рейси планують і виконуються з різною метою, наприклад, для зручності туристів і скорочення витрат денного часу на транспортування, розвантаження денної регулярної програми. Іноді на нічні рейси встановлюються знижені тарифи. Нічні рейси використовуються на протяжних дальніх маршрутах, наприклад в трансокеанських польотах. Проте крісла літака, за винятком крісел, що розкладаються, типу Espace в першому класі літаків деяких авіакомпаній, погано пристосовані для нормального сну пасажирів.
Авіакомпанія проводить всю передполітну підготовку маршруту, узгодження формальностей і дозволів, що відносяться до польоту, оформлення віз екіпажу тощо. Чартерне перевезення пасажирів і їх багажу здійснюються відповідно до Правил повітряних транспортувань. Авіакомпанія може переносити або відміняти рейс згідно з мете умовами або умовами забезпечення безпеки польотів, зменшувати комерційне завантаження у разі несприятливих метеоумов. Якщо того вимагає обстановка і вимоги забезпечення безпеки польотів, можуть бути здійснені проміжна посадка, зупинка, змінено маршрут або припинено політ. Проте авіакомпанія несе відповідальність за запізнення вильоту і прибуття рейса в місце призначення. При затримці рейса з мети чартерної авіакомпанії вона приводить обслуговування пасажирів відповідно до Правил міжнародного повітряного транспорту. При затримці вильоту більш ніж на одну годину з вини авіакомпанії замовнику виплачується неустойка у розмірі до 20% вартості однієї льотної години. Однак якщо затримка рейсу відбувається з вини замовника, то останній несе штрафні санкції і витрати із забезпечення пасажирів, екіпажа, за простоювання судна і аеродромні витрати.
Чартерні авіарейси, як правило, організовується у випадках, коли планові рейси авіаліній не справляються з навантаженням (у сезон) або коли в даний пункт немає прямих рейсів, або на конференції, з’їзди, візити делегацій, доставки глядачів на популярні змагання, для туристичних програм тощо.
Супровід. Пасажирський літак обслуговує льотний склад і бортпровідники авіакомпаній. Персонал, який обслуговує туристів на борту авіалайнера – це стюардеси і стюарди. На борту аеробусів іноді одночасно працює до 20 чоловік і більше персоналу. Іноді у складі супроводу слідують співробітників служби безпеки.
Паління. Значна частина авіакомпаній на рейсах тривалістю менше 4-х годин палити в салонах забороняє. Категорично забороняється палити в туалетах. Якщо палити дозволено, то тільки в певному салоні літака. Деякі авіакомпанії ввели заборону паління на будь-яких рейсах.
Ковдри. На тривалих значних рейсах пасажири можуть відхилити спинки крісел і спати. Для зручності охочим видають легкі пледи. Ковдри зберігаються в багажних відділеннях на стелі над кріслами салону. Бортовий комплект передбачає наявність ковдр за кількістю місць у салоні.
Екстремальні умови. Для пасажирських транспортувань створюються максимальні умови безпеки польотів. Не всі люди нормально переносять політ. Деякі пасажири, особливо при зльоті і посадці або трясінні літака в повітряних турбулентних потоках, відчувають нудоту, запаморочення. Для них видаються спеціальні гігієнічні пакети. У разі недостачі кисню є індивідуальні кисневі апарати. Пасажирам, які бояться висоти, не рекомендується сидіти в кріслах біля вікна. Не допускається масове ходіння пасажирів салоном. Будь-яка паніка у польоті недопустима. На борту пасажирського повітряного судна не передбачається парашутів.
При технічних несправностях, що не дозволяють продовжувати політ, або інший екстремальних обставинах, проводиться аварійна посадка авіалайнера на землю або на воду. Слід зазначити, що далеко не всі конструкції літаків допускають посадку поза підготовленими аеродромами і рівними майданчиками. Проте приводнення як варіант аварійної посадки на мілководді – можливий.
У випадку оголошення аварійної посадки пасажирам необхідно застебнути прив’язані ремені. При аварійній посадці рекомендується вийняти з одягу гребінці, авторучки, інші ключі предмети, окуляри, зняти краватку, туфлі на підборах і згрупуватися: нагнутися і обняти коліна руками, голову притиснути до рук.
На випадок аварійної посадки літака і екстреної висадки пасажирів на землю (воду)з салону влаштовані кілька аварійних виходів (люків), забезпечених надувними трапами, якими пасажири можуть швидко слизнути на землю. У випадку приводнення літаку всім пасажирам видають рятувальні надувні жилети, які знаходяться в багажних відділеннях над (або під) кожним кріслом. Проте надувати рятувальний жилет слід поза літаком, оскільки в надутому жилеті буде важко вийти через люк. На борту є (може бути) надувний рятувальний човен.
Сучасний рівень техніки дозволяє забезпечити високий рівень надійності літальних апаратів. Аварійність на повітряному транспорті навіть нижче, ніж на залізничному. Але негативним є той факт, що катастрофи з повітряними суднами, як правило, мають важкі наслідки.
Безпека польотів
Проблема безпеки повітряних польотів є надзвичайно актуальною і їй всі без винятку авіаперевізники приділяють велику увагу. Виділяють два аспекти безпеки польоту: належний технічний стан повітряного судна та гарантування безпеки польотів. Перше досягнення постійним вдосконаленням і відпрацюванням конструкцій високої надійності і ресурсу, належною профілактикою стану технічних запасів і їх ремонту, належною технічною експлуатацією повітряного судна. Друге – підготовкою і високою вимогливістю до професіоналізму льотного складу (його підготовки і регулярна перепідготовка, перевірка стану здоров я, дотримання режиму робіт) та бортпровідників, а також підготовкою і організацією польотів і їх супроводу, як у польоті, так і на землі. Іншим важливим чинником є рентабельна перевірка і недопущення до повітряного перевезення пасажирів, здатних завдати збитків, перешкодити польоту, вчинити екстремальні дії, а також недозволеного до проведення багажу. Забезпечення безпеки повітряного транспорту являє собою розвинену систему взаємопов’язаних заходів, щонайменше відхилення яких від правил може мати несприятливі або катастрофічні наслідки. Загалом повітряне перевезення вважається безпечнішим за всі інші види транспортування. Аварії і катастрофи в повітрі трапляються, але значно рідше, ніж з іншими транспортними засобами.
Охорона. Служби безпеки здійснюють контроль і запобігання екстремальними ситуаціями на землі і повітрі. Літаки є привабливим об’єктом для терористів.
Попри всю рентабельність контролю при посадці, терористам часто вдається пронести зброю на борт судна.
Будь-який екстремальний інцидент у польоті небажаний, оскільки може мати необоротні наслідки. Іноді у польоті перебуває групка охорони, здебільшого досить символічна. Будь-які безлади, перестрілки з терористами і порушниками і вибухи гранат в салоні літака у польоті можуть призвести до розгерметизації корпусу, його деформації або руйнування. При падінні літака навіть з невеликої висоти шансів на виживання людей, що знаходяться на борту, практично немає. Тому головні та основні профілактичні та оперативні заходи мають здійснюватися наземними службами.
Насамперед, має здійснюватися ретельний контроль технічного стану повітряних суден і їх охорона в порту. Всі літаки на стоянках і боксах технічного обслуговування і ремонту повинні ретельно охоронятися. На етапі реєстрації в аеропорту має проводитися візуальний контроль (а іноді мануальний огляд) пасажирів із застосуванням металошукачів і інших технічних засобів, для пошуку наркотиків використовуються треновані собаки. На деякі рейси авіакомпанії вводять власні служби безпеки, які проводять коротку співбесіду з кожним пасажиром або групою пасажирів.
Служба безпеки проводить вибірковий контроль багажу і особистих речей і у разі потреби, здійснює особистий обшук і медичний огляд. Для цього у складі служби є чоловіки і жінки та лікарі. При щонайменшій невідповідності відповідей на запитання або підозрі пасажир може бути затриманий та знятий з рейса. Особливо контролюється провезення зброї і боєприпасів, вибухових речовин, наркотиків, коштовностей, особливо цінних картин, рідкісних тварин і птахів та інших заборонених предметів. Присікаються всі спроби контрабанди, несанкціонованого провезення коштовностей, валюти, ліків, наркотиків тощо. Особлива увага надається транзиту бойовиків до зон військових дій, злочинців, емігрантів, що знаходяться в розшуку, нелегальних осіб, прямують працювати без відповідних дозволів.
Служби безпеки здійснюють контроль до посадки в літак і після прибуття до місця призначення. Навіть за наявності оформлених віз і дозволів пасажиру може бути відмовлено ц в’їзді до країни і він буде відправлений назад.
Служба безпеки активно використовує і комп’ютерні бази даних для перевірки особи, наявності претензій, порушень порядку, оголошення в розшук або занесень до «чорного списку» з інших причин.
Тероризм і угони повітряних суден. Попри заходи щодо охорони повітряних суден, наземної перевірки пасажирів і їх багажу, реєстрації і посадки на рейс, з достатньою регулярністю відбуваються захоплення терористами літаків у повітрі, викрадення повітряного судна в іншу країну.
Палива у великого повітряного лайнера вистачає тільки на рейс за призначенням і приземлитися він може, як правило, тільки в обладнаному аеропорту. Зараз у всіх аеропортах організовані належні бойові групи захоплення, у разі потреби їх доставляють з найближчого центру. Захоплення заручників числом більше сотні і подальше їх звільнення – операція ризикова для життя багатьох і часто супроводжується жертвами. Чималу роботу виконують психологи, котрі організовують переговори.
Небажані пасажири. Авіакомпанії ведуть і обмінюються спеціальним «чорним списком» небажаних пасажирів – тих, хто свого часу негативно проявив себе підчас польоту. Деякі авіакомпанії відмовляються здійснювати перевезення ув’язнених з озброєними конвоїрами. На кожне перевезення цього роду від керівництва компанії виходить спеціальний дозвіл.
Предмети заборонені до перевезення повітряним транспортом. З міркування безпеки польотів запроваджено ряд обмежень на перевезенні літаками деяких предметів і матеріалів. Встановлений перелік небезпечних предметів і речовин, заборонених до перевезення в багажі. До них більшість авіаційних компаній відносять гази (стиснені, скраплені, сильно охолоджені або заморожені, горючі і негорючі, бутан, кисень, рідкий азот, заряджені балони аквалангістів), отрути, їдкі речовини, кислоти, лупи і акумуляторні батареї. Особливо виділяють заборонені до перевезення вибухові речовини; патрони, сигнальні ракети і бенгальські вогні, пістолети і револьвери. Заборонені також до перевезення легко займисті рідини або предмети; радіоактивні, намагнічені матеріали, агресивні і дратівливі матеріали: запальнички, легкозаймисті речовини, балончики для заправки запальничок. Сірники і кишенькові запальнички можуть бути узяті в салон літака пасажиром. Не дозволяється перевозити в літаках портфелі або кейси з сигнальними пристроями.
Даний перелік стосується предметів і речовин, що заборонені до транспортування з міркувань безпеки польотів. Є й інші обмеження, що встановлюються митними і фіскальними правилами і законами держави – наприклад на провезення контрабанди (товарів понад норму для особистого користування, валюти, наркотиків і ліків, предметів і речовин, а також тварин, заборонених до вивозу-ввозу).
Після терактів 11 вересня 2001 року багато світових авіакомпаній заборонили використання металевих столових приборів, а також заносити із собою на борт не лише металеві предмети, але й інші гострі предмети, які можуть ставити найменшу небезпеку для життя чи здоров’я пасажирів та борт персоналу.
При реєстрації пасажирів в аеропорту відправлення і в аеропорту прибуття здійснюється контроль багажу шляхом просвічування на спеціальному терміналі кожного місця вантажу, зовнішній огляд з собаками, нацькованими наркотики або вибухові речовини. При виникненні підозри можливий ретельний огляд багажу і навіть особистий обшук. За порушення правил транспортування багажу пасажира може бути притягнуто до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності. Після прибуття міжнародного рейса в деяких країнах встановлюється два варіанти проходу: 1) через контрольний пункт: «зеленим коридором» без перевірки, і 2) «червоним коридором» з перевіркою і оглядом. Пасажир сам вибирає варіанти проходу, але контрольна служба має повне право зупинити будь-якого пасажира і провести огляд багажу, особистий огляд.
Для особистого огляду є спеціальні кімнати і поняті. У разі потреби ведеться відео зйомка. Оперативно проводиться контроль всіх пасажирів шляхом проходження через ворота – металошукач або ручним металошукачем, можливий контроль простим обмацуванням одягу. При цьому всі металеві предмети, що знаходяться в кишенях одягу, пасажиру необхідно викласти на спеціальний піднос для огляду. Ручна поклажа підлягає детальному огляду просвічуванням або візуальним оглядом.
Водний транспорт
Водні маршрути активно використовується для пасажирських транспортувань і туристичних цілей. Водні види відпочинку вельми популярні, вони використовуються для інвалідних подорожей і туризму, зокрема, на різного роду човнах, яхтах, суднах, морських та річкових круїз них і екскурсійних суднах.
Річковий пасажирський транспорт був і залишається на сьогодні важливим засобом пересування на місцевих регулярних маршрутах. Розроблені і широко використовуються швидкісні судна, на підводних крилах, спеціальні плоскодонні судна з водометними двигунами для мілководдя, судна на повітряній подушці.
Для річкових пасажирських транспортувань використовується судна з паровим двигуном, двигуном внутрішнього згорання або дизель-електричним приводом. Розрізняють колісні судна (два гребні колеса по бортах зазвичай у центрі корпусу судна або одне за кормою), судна з приводом гребним гвинтом водометні, на повітряній подушці. Для швидкісних річкових перевезень пасажирів застосовуються судна на підводних крилах типу «Ракета» і великої місткості класу «метеор». Слід також окремо виділити парусні яхти, катери різних типів і моторні човни з гвинтовими стаціонарними і підвісними моторами, водометними двигунами, повітряними пропелерами, а також спеціальні парусні судна для руху по гладкому льоду водоймищ, які замерзли – буєри.
Річкові транспортування звичайно здійснюються в сезон на воді, вільній від льоду, тобто має значення сезонність транспортування. Цей чинник вельми важливий, оскільки велика частина річок і водних просторів північної півкулі замерзає взимку і транспортування практично нездійсненне. Навігація на річках відкривається лише після сходу льоду. Для організації стоянки, посадки і висадки пасажирів і приймання вантажів обладнуються річкові пристані з причалами і дебаркадерами різних типів, на яких влаштовуються органи управління річковим транспортуванням, технічного забезпечення транспортування, заправки судів прісною водою, продовольством і паливом, ремонту і профілактики суден, каси і зали очікування для пасажирів, ресторани та інші пункти харчування, екскурсійні бюро, магазини, багажні відділення, рятувальні станції, служби навігації та інші елементи інфраструктури цієї розвиненої індустрії.
