Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від шостого червня2000 р. визначає правові, організаційні, соціальні та економічні засади діяльності, пов'язані з перевезенням небезпечних вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним транспортом. Основним напрямком державної політики у сфері перевезення небезпечних вантажів є виконання вимог екологічної, радіаційної і пожежної безпеки, фізичного захисту, захисту здоров'я людей, охорони праці, санітарно-епідеміологічного благополуччя населення та безпеки руху.
Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від восьмого серпня 2000р. визначає організаційні та правові основи захисту громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, захисту об'єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Закон України "Про об'єкти підвищенної небезпеки" від вісімнадцятого січня 2001р. визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки і спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження розвитку і локалізації наслідків.
Еколого-правове регулювання ґрунтується на нормах Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991р., який передбачає мету, завдання, принципи й механізми забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля, екологічної безпеки.
У Законі визначені такі принципи охорони навколишнього середовища:
гарантування екологічно безпечного середовища для життя та здоров'я людей;
екологізація матеріального виробництва;
збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;
науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище;
стягнення плати за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища та зниження якості природних ресурсів;
вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міжнародного співробітництва.
Закон закріплює екологічні права й обов'язки громадян України:
право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;
участь у проведенні громадської екологічної експертизи;
одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населення;
право на подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування збитків, заподіяних їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Громадяни України зобов'язані:
берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства;
здійснювати діяльність із додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів;
не порушувати екологічні права та законні інтереси інших суб'єктів;
вносити плату за спеціальне природокористування;
компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.
Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає поняття екологічної безпеки та заходи щодо її забезпечення, екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об'єктів, застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних хімічних речовин; передбачає заходи щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення, від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами.
Закон передбачає, що в Україні громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо).
Верховною Радою України були прийняті такі закони щодо охорони довкілля:
Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992р;
Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992р;
Закон України «Про тваринний світ» від 3 березня 1993р;
Закон України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995р;
Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995р;
Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30 червня 1995р;
Закон України «Про захист рослин» від 14 жовтня 1998р;
Закон України «Про рослинний світ» від 19 січня 1999р;
Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 червня 2001р;
Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» від 21 вересня 2000р;
Охорона і використання окремих природних ресурсів регулюються відповідними кодексами. Так, охорона і використання земель регулюється Земельним кодексом України (1992р.), охорона і використання надр - Кодексом про надра України (1994р.), охорона і використання вод - Водним кодексом (1995р.), охорона і використання лісів - Лісовим кодексом України (1994р.).
Підзаконними актами служать нормативно-правові акти державних органів України. Вони видаються на основі законодавчих актів. Насамперед, це постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України: «Про затвердження порядку визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища» (1992р.), «Про затвердження Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища» (1993р.), «Про затвердження концепції охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського та Чорного морів» (1998р.), «Про затвердження Положення про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища» (1998р.), «Про Комплексну програму поводження з радіоактивними відходами» (1999р.).
Блок 5.3. Лекція 17. Управління в галузі безпеки життєдіяльності.
План.
1.Державні органи управління в галузі БЖД.
2.Управління та контроль за охороною праці, охороною здоров'я.
1.Державні органи управління в галузі БЖД
Контроль за дотриманням законодавства щодо безпеки життєдіяльності в Україні здійснюють різні державні й громадські організації, серед них державні органи загальної, спеціальної та галузевої компетенції. До першої групи органів належать Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.
Державні органи спеціальної компетенції уповноважені контролювати діяльність підприємств, установ, організацій і громадян з питань охорони праці, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища.
2.Управління та контроль за охороною праці, охороною здоров'я.
Державне управління охороною праці в Україні здійснюють: Кабінет Міністрів України, Міністерство праці та соціальної політики України,
міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, місцева державна адміністрація, місцеві ради народних депутатів.
Кабінет Міністрів України забезпечує:
реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
затверджує національну програму з поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища;
визначає функції міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці;
визначає порядок створення і використання державного, галузевих і регіональних фондів охорони праці.
Державний комітет України по нагляду за охороною праці:
здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі;
розробляє за участю міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади та профспілок національну програму поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;
координує роботу міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрації та об'єднань підприємств у галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
опрацьовує і переглядає спільно з органами праці, статистики і охорони здоров'я систему показників обліку умов і безпеки праці;
бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони праці, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід у цій галузі, організовує виконання міжнародних договорів і угод з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
одержує від міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрації та підприємств інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань.
Міністерство праці та соціальної політики України:
здійснює державну експертизу умов праці;
визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці;
бере участь у розробці нормативних актів про охорону праці.
Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в центральному апараті міністерств та інших центральних органах державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.
Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи державної виконавчої влади.
Особисту відповідальність за неї несе Президент України.У своїй щорічній доповіді Верховній Раді України Президент звітує про стан реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я. Він виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органів державної виконавчої влади, впроваджує у життя державну політику охорони здоров'я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.
Кабінет Міністрів України:
організовує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм;
створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров'я;
забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я;
укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також в межах своєї компетенції;
здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров'я, визначають науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в галузі охорони здоров'я.
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ: забезпечує здійснення заходів з попередження надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків; розподіляє міста і території за групами, а юридичних осіб-за категоріями щодо реалізації заходів з цивільної оборони;
створює резерви засобів індивідуального захисту і майна цивільної оборони, матеріально-технічних та інших фондів на випадок надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час, а також визначає їх обсяг і порядок використання;
вживає заходів щодо забезпечення готовності органів управління у справах цивільної оборони, сил і засобів цивільної оборони до дій в умовах надзвичайних ситуацій;
створює єдину систему підготовки органів управління у справах цивільної оборони, сил цивільної оборони та населення до дій в умовах надзвичайних ситуацій;
визначає порядок створення спеціалізованих професійних та невоєнізованих пошуково-рятувальних формувань;
задовольняє мобілізаційні потреби військ, органів управління у справах цивільної оборони та установ цивільної оборони;
Блок 5.4. Лекція 18. Нагляд за безпекою життєдіяльності.
План.
