Типологія і спосіб життя сільських поселень

В структурі соціологічної науки помітне місце посідає соціологія села як спеціальна соціологічна теорія. Окремі проблеми соціології села розглядаються при аналізі соціальної структури суспільства, характеристиці трудових ресурсів, міграції населення, розвитку соціальної сфери, зокрема соціальної інфраструктури. Вагомий внесок в розвиток соціології села як науки внесли праці Ю.В. Арутюняна, Т.І. Заславської, О.І. Павлова, І.М. Прибиткової, Р.В. Ривкіної, П.І. Симуша, В.І. Старовєрова, О.І. Тимуша, В.О. Чигрина, А.М. Шатохіна та інших вчених.

 

Соціологія села — галузь соціологічної науки, що вивчає різні аспекти життєдіяльності села як соціально-територіальної спільноти.

Об'єктом соціології села є, по-перше, село як специфічна, внутрішньо диференційована підсистема соціально-поселенської структури суспільства, що історично склалася внаслідок суспільного поділу праці (в Україні налічується майже 29 тис. сільських поселень). По-друге, все сільське населення, яке охоплює селянство як велику соціальну групу людей, переважно зайнятих сільськогосподарською працею понад 17 млн. осіб).

Предмет соціології села — вивчення ролі села в суспільстві та системах розселення, головних чинників, що впливають на його розвиток; визначення його підсистем, специфіки сільського стилю життя, особливостей сільської культури; аналіз соціальної та професійної структури населення.

Село — конкретна соціально-просторова форма існування суспільства, місце, де населення зайняте переважно аграрною працею.

Однією з перших праць, яка розкривала предмет соціології села, була монографія американця Чарльза Гелпіна "Соціальна анатомія сільського суспільства" (1915), після якої формувалася відносно розвинута теоретична база для досліджень соціальних процесів у сільській місцевості на наступні десятиліття. Також цією галуззю соціології займалися такі дослідники, як А. Гелена, Ф. Знанецький, У. Томас, П. Сорокін, К. Циммерман тощо. Для них першочергово соціологія села формувалась як комплексна дисципліна, що включає в себе розділи багатьох гуманітарних наук (соціології, економіки, історії", юриспруденції тощо), тому що таким чином можна було пояснити соціальне життя селянина, тісно пов'язане з його виробничою діяльністю та безпосередньо природою.

На сучасному етапі соціологія села зосереджує свій погляд на процесах, особливостях соціальної стратифікації в селі, соціальних наслідках впровадження нових технологій у сільськогосподарському виробництві.

Сільське населення характеризується типологією розселення. В основу покладена система розселення, людність та соціально-господарська роль поселень. За повоєнний період кількість сільських населених пунктів скоротилась більш ніж вдвічі і зараз в Україні налічується близько 28 тис. сільських поселень.

За системою розселення відрізняють окремі сільськогосподарські садиби (хутори), села і селища.

Виокремлюють класифікацію сільських поселень за соціально-економічними ознаками. Будь-яке поселення розвивається не автономно, а в межах певних систем і визначається розвитком цих систем. Тому виділяють такі системи розселення:

1. Внутрігосподарські системи розселення. Характерними ознаками таких систем є концентрація виробничого та кадрового потенціалу в центральних поселеннях, виділення решти поселень за їхніми виробничими функціями, втрата малолюдними поселеннями виробничих функцій і збереження лише функцій житла й особистого підсобного господарства.

2. Міжгосподарські системи розселення існують як додаток до районних систем (у межах колишніх укрупнених районів) або на базі міжгосподарських утворень.

3. Районні системи розселення виконують функції взаємодії сільської і міської сфер життєдіяльності та соціальних зв'язків між ними, розв'язання соціальних проблем і забезпечення потреб сільського населення, міжгосподарської координації, адміністративно-територіального керівництва. Здебільшого вони є сільсько-міськими населеними пунктами.

4. Міжрайонні системи, створені на базі великих і малих міст для поліпшення обслуговування сільського населення у межах великих і середніх агломерацій.

5. Обласні системи розселення, особливо в місцевостях, легкодоступних для маятникової міграції сільського населення.

6. Міжобласні системи розселення.

7. Національні (республіканські) системи розселення.

Інші принципи покладені у типологічну модель села, запропоновану В. Старовєровим за результатами комплексного обстеження сільських населених пунктів. Виділено п'ять типів сільських поселень.

1. У чисто сільських поселеннях 80-85% працеспроможного населення зайняті в агросфері, 5-8% – у сфері обслуговування, решта – в неаграрних галузях.

2. У переважно сільських пунктах 50-60% працюють в сільському господарстві, 10-20% – у промисловості, 7-10% – у сфері обслуговування, решта – в інших галузях посезонно.

3. В аграрно-промислових поселеннях в агросфері зайнято 35-40%, у промисловості – 20-25%, у сфері обслуговування – 15-20%, решта посезонно працюють в інших галузях.

4. У сільсько-міських поселеннях в аграрному секторі працює лише кожен п'ятий, в сфері обслуговування – 15-20%, решта зайняті на промислових підприємствах.

5. У промислово-міських селищах, що є за статистикою сільськими, в агросфері працює 9-10%, а решта зайняті у промисловості та інших галузях. Виявилось, що в поселеннях перших двох типів проживає лише третина сільських працівників.

Виділяють також виробничо-адміністративну модель сільських поселень, які є:

1. Центрами адміністративних районів.

2. Центральними садибами сільськогосподарських підприємств.

3. Центрами виробничих підрозділів цих підприємств.

4. Пересічними поселеннями, що втратили виробничі функції.

5. Поселеннями.

У соціології села існує декілька типологій сільських поселень: за чисельністю населення, соціально-економічними ознаками, зайнятістю у сільському господарстві, виробничо-адміністративною роллю. Українські соціологи Л. Шепотько, І. Прокопа та О. Максим´юк, взявши за основу такі ознаки, як чисельність, зайнятість та міграційний рух населення, виділили дванадцять типів сільських поселень.

1. Безлюдні поселення, де не залишилося жодного постійного мешканця.

2. Занепадаючі поселення, в яких 60% населення — це люди пенсійного віку.

3. Малі села (до 200 осіб), в яких середній вік мешканців становить понад 40 років.

4. Малі села, в яких середній вік мешканців становить менше 40 років.

5. Середні поселення (201—500 жителів), менше 50% з яких зайнято у сільському господарстві, а понад 30% постійно виїжджають на роботу в міста (маятникова міграція).

6. Середні поселення, в яких більше 50% населення зайнято у сільському господарстві, а 30% працює у містах.

7. Середні поселення, більше 50% мешканців яких зайнято у сільському господарстві; маятникова міграція менша 30%.

8. Середні поселення, менше половини мешканців яких працює в агросфері; маятникова міграція незначна, а решта працює в інших галузях.

9. Великі поселення (понад 500 жителів), менше половини з яких зайнято у сільському господарстві; маятникова міграція значна.

10. Великі поселення, більше половини мешканців яких працює у сільському господарстві; міграція значна.

11. Великі поселення, більше половини жителів яких зайнято в агросфері; міграція незначна.

12. Великі поселення, до половини мешканців яких працює у агросфері; маятникова міграція менша 30%.

Порівнюючи сільську поселенську мережу різних регіонів України, можна зазначити, що відсоток "вимираючих" сіл західноукраїнської мережі майже утричі менший за загальнодержавний рівень і у 3 – 4 рази менший, ніж на Півночі, Сході та Центрі України. Особливо це стосується прикордонних Закарпатської та Чернівецької областей.

На стан і перспективи сільської поселенської мережі негативно впливають несприятливі демографічні тенденції. За даними статистики, природний рух сільського населення перебуває у стані демографічної кризи, що поглиблюється.