Соціологія міста: історія розвитку, предмет, основні категорії

Тема 14. СОЦІОЛОГІЯ МІСТА І СЕЛА

ПЛАН

1. Соціологія міста: історія розвитку, предмет, основні категорії.

2. Урбанізація і системи розселення.

3. Типологія і спосіб життя сільських поселень.

4. Українське село в координатах соціологічного погляду

Соціологія міста: історія розвитку, предмет, основні категорії

Соціології міста і села, попри свої специфічні особливості, мають багато спільного, оскільки вивчають соціально-територіальні спільноти, наділені такими системоутворюючими ознаками, як економічні, соціальні, політичні та духовні зв’язки.

Соціологія міста — це галузь соціологічної науки, яка вивчає закономірності виникнення, функціонування і розвитку міста як однієї з форм соціально-територіальної організації суспільства.

Становленню соціології міста сприяли емпіричні дослідження у США в 20—30-ті роки XX ст. (Р. Парк, Е. Берджесс, P. і X. Лінд, Р. Маккензі). Її теоретичні засади закладені працями М. Вебера, К. Бюхера і Г. Зіммеля.

У 60-ті роки в західній соціології сформувалася критична школа, яка особливу увагу приділяла аналізу причин нерівності й структурних конфліктів у містах; а у 80-ті роки у західній соціології переважали дослідження впливу нових технологій на розвиток міст, різних аспектів урбанізації.

В Україні соціологія міста почала розвиватись в 50-их pp., коли швидке зростання кількості міст гостро поставило проблему про шляхи їх подальшого розвитку.

Загалом, у західній і вітчизняній соціології виділилось три основних напрямки, в яких проводить свої дослідження соціологія міста.

Перший напрям охоплює такі питання як специфіка урбанізації в різних соціальних умовах, взаємозв'язок урбанізації та індустріалізації, проблеми управління, соціального прогнозування і планування міста.

Другий напрям виявляє своїм предметом дослідження внутрішньої структури міста, вивчення у цьому зв'язку соціально-демографічної і соціально-професійної структури міста, особливостей функціонування його соціальних інститутів, міського способу життя та міської культури.

Третій напрям соціологічного дослідження міста передбачає аналіз закономірностей змін у розвитку і функціонуванні міста, звертає увагу на його соціальну інфраструктуру (різні форми побутового, соціального і культурного обслуговування).

Таким чином, до кола проблем, які досліджує соціологія міста можна віднести такі:

Ø визначення ролі міста у суспільному житті;

Ø основні причини появи місті фактори, що впливають на їх розвиток;

Ø соціальна структура населення міст;

Ø соціальна стратифікація міста та соціальна мобільність у ньому;

Ø особливості міського способу життя і міської культури;

Ø соціальна природа урбанізації;

Ø соціальна і культурна роль міст;

Ø соціальні фактори і наслідки міграції населення;

Ø типологія міст та ін.

До категоріального апарату соціології міста відносяться такі поняття як місто, соціальна структура міста, соціальні стратифікація міста, урбанізація, міська культура, міський спосіб життя та. ін.

Місто — це територіально сконцентрована форма розселення людей, зайнятих переважено несільськогосподарською діяльністю, що характеризується значною густотою населення, специфічними соціальними функціями та особливою культурою поведінки

Отже, місто як тип поселення характеризується такими ознаками:

Ø висока концентрація населення на обмеженій території;

Ø яскраво виражений поділ праці, який проявляється в розмаїтті форм, сфер і напрямків діяльності людей, зайнятих переважно несільськогосподарською діяльністю;

Ø виконання соціальних функцій, що визначають місто як центр політичного, економічного, культурного та духовного життя;

Ø поглиблена соціальна стратифікація, що виявляється в значній соціальній і професійній неоднорідності населення;

Ø розгалужена соціальна інфраструктура;

Ø специфічний спосіб життя та культура поведінки населення. Місто виконує ряд важливих соціальних функцій:

Ø економічна функція забезпечує ефективне використання індустріального і науково-технічного потенціалу, трудових і природних ресурсів;

Ø екологічна — забезпечує доцільне використання природних ресурсів і охорону навколишнього середовища;

Ø демографічна — забезпечує формування населення міста, трудових ресурсів, регулювання міграційних процесів, охорону здоров'я;

Ø соціально-побутова функція зв'язана з організацією побуту, задоволенням побутових потреб населення;

Ø суспільно-політична — зв'язана з організацією політичного життя;

Ø культурно-виховна — з організацією системи освіти, виховання і культурницько-освітньої діяльності.

Специфіка міста визначає його основні соціальні функції:

1. господарсько-економічна — організація механізму виробництва на підставі функціонування різних галузей промисловості;

2. соціальна — втілена у діяльності соціальної сфери, яка охоплює послуги торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, зв’язку, житлового будівництва, соціального забезпечення, медичного обслуговування тощо;

3. культурно-освітня — реалізується через надання людині вищої, середньої спеціальної освіти через створення дозвільної та рекреаційної інфраструктур;

4. управлінсько-адміністративна — здійснюється шляхом продовження адміністративної влади різними державними та соціальними органами.

Спроби класифікації міст були зроблені за трьома основними критеріями: за величиною (за кількістю жителів); за адміністративними функціями; за специфічними функціями.

За величиною виділяють такі міста:

Ø найбільші міста, чисельність жителів в яких перевищує 1 млн. чол. В Україні таких міст п'ять – Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк.

Ø великі міста — чисельністю від 250 тис. до 1 млн. чол.

Ø середні міста — від 100 тис. жителів до 250 тис.

Ø невеликі міста, від 50 до 100 тис. чол.

Ø малі міста — до 50 тис. жителів.

За адміністративними функціями в Україні виділяють такі міста:

Ø столичні. В Україні таких міст два — столиця України — Київ та столиця Автономної Республіки Крим — Сімферополь.

Ø обласні центри. В Україні таких міст 24.

Ø - міста республіканського підпорядкування. В Україні це Київ та Севастополь. Ці міста за юридичним статусом прирівнюються до областей.

Ø міста обласного підпорядкування, що прирівнюються за юридичним статусом до району;

Ø районні центри.

За специфічними функціями виділяють такі міста:

Ø промислові (індустріальні) центри;

Ø транспортні центри (вузли);

Ø культурні центри;

Ø курортно-оздоровчі центри;

Ø освітньо-наукові центри;

Ø релігійні центри та ін.

В Україні найбільше міст з кількістю мешканців 10— 19,9 тис. (35,1%), а також 20—49,9 тис (28%). Кожне дев’яте місто налічує від 5 до 9,9 тис. мешканців. Отже, практично кожне друге українське місто є малим. До групи середніх відносять 53 міста (11,8%), великих — 24 міста (5,4%), дуже великих — 16 (3,6%). До групи найбільших належить 10 міст (2,2%), з яких 5 мають населення більше 1 млн. осіб. У них мешкає 36% населення.

Урбанізація

Усі сучасні індустріальні суспільства урбанізовані. Найбільш населені міста розвинутих країн мають до 20 млн. жителів, а міські конурбації (скупчення міст, що створюють зони міської забудови) можуть мати їх ще більше. Найполярніша форма сучасного міського життя представлена мегаполісом або глобальним містом.

Історично урбанізація пов'язана з розвитком капіталізму. Мабуть, тому Великобританія, де була започаткована промисловість, першою пережила індустріалізацію і першою перетворилась на країну з переважно міським населенням. Більшість країн Європи та США почала урбанізуватися на початку XIX ст. Наприклад, за період з 1800 по 1900 рік населення Нью-Йорка збільшилося з 60 тис. до 4,8 млн. осіб. Найурбанізованішою сучасною країною Європи є Німеччина.

Процес урбанізації пройшов три стадії:

1. Від виникнення міст до XVIII ст. (лише деякі міські зони мали понад 100 тис. мешканців).

2. Кінець XVIII — початок XX ст. (швидке зростання розмірів і чисельності міст).

3. Метрополізація (їй властиве зосередження людей, багатств, політичних, економічних, культурних установ у містах протягом XX ст.).

Інколи виділяють і четверту стадію — дезурбанізацію, тобто зростання передмість, міграцію у сільські райони, планування нових міст тощо.

Урбанізація (лат. urbanus — міський) — соціально-економічний процес зростання міст, міського населення, поширення міського способу життя на все суспільство.

Протягом останніх двох століть урбанізація розвивалась швидкими темпами. Якщо у 1800 році кількість міських жителів по відношенню до всього населення земної кулі становила 5%, то у 1965 р. — 32%. В останні десятиріччя процес урбанізації ще більше прискорився, що призвело до того, що в деяких індустріальних країнах кількість міського населення наближається до 100%. Так на початку 1990 р. в Японії цей показник складав 81%, у Великобританії - 76%, в Ізраїлі — 89%, в США - 85%, в Німеччині - 91%. Україна є не надто урбанізованою країною і відсоток міських жителів становить у ній 67. Звертає на себе увагу той факт, що у різних містах процес урбанізації проходить нерівномірно. Так у малих і середніх містах він проходить досить повільно, натомість у великих містах — дуже швидкими темпами. Так у 2000 році у кількох десятках найбільших міст проживала 1/ 5 частина усіх жителів планети. Найбільшими містами світу є Токіо — 19 млн. чол., Нью-Йорк — 16 млн. чол. (з передмістями), Мехіко — близько 10 млн. чол., Москва — 9 млн. чол.

Соціологія визначає урбанізацію за такими ознаками:

Ø частка міського населення в загальній чисельності населення регіону, всієї країни;

Ø щільність і ступінь рівномірності розташування по країні мережі міст;

Ø транспортна та інша доступність великих міст для населення країни;

Ø різноманітність галузей народного господарства;

Ø різноманітність видів трудової, дозвільної діяльності населення;

Ø поширення міських форм життя як на населення міст, так і на жителів села.

Загалом, процес урбанізації пов'язаний з прискоренням індустріального розвитку суспільства, перетворенням місту центри політичного, економічного, культурного та духовного життя суспільства.

На сучасному світі продовжується інтенсивний процес формування агломерації, конурбацій і мегалополісів.

З урбанізацією пов'язане утворення таких специфічних об'єднань як агломерації.

Агломерація — скупчення населених пунктів, об'єднаних в одне ціле інтенсивними господарськими, трудовими і соціально-культурними зв'язками. Формується навколо крупних міст, а також в густонаселених промислових районах.

Агломерації існують в усіх країнах з високим та середнім рівнем індустріального розвитку. В Україні найбільшою агломерацією є Донецька. Також можна виділити Київську і Дніпропетровську агломерації. Найбільші в світі агломерації називають мегаполісами. Так у Північно-Східному мегалополісі США, протяжністю 1200 км, зосереджена 1/4 жителів країни. До найбільших у світі мегалополісів належать також Японський, Німецький та Лондонський.

Конурбація (поліцентрична агломерація) — міська територія або агломерація в складі декількох міст і великих міських територій, що через зростання населення і фізичне розширення, злилися в одну безперервну міську промислово розвинену область

Конурбація включає декілька що зростаються або тісно взаєморозвивающихся агломерації (як правило, 3-5) з вельми розвиненими найбільшими містами. У Японії виділено 13 конурбацій, зокрема Токійська, така, що складається з 7 агломерації (27,6 млн. чоловік), Нагойськая — з 5 агломерації (7,3 млн. чоловік), Осакськая і так далі. Схожою освітою є введений в США в 1963 р. термін «стандартний консолідований ареал», що є найбільш зрощеною агломерацією.

Мегалополіс — ієрархічна по складності і масштабам система поселень, що складається з декількох конурбацій.

На думку російського академіка Михайла Моїсєєва, ріст мегалополісів визначається об’єктивними законами — необхідністю неперервного науково-технічного процесу та прагненням до мінімізації затрат праці, зв’язку, переміщення людей. Мегалополіси забезпечують вищу продуктивність праці, концентрацію інтелектуальних зусиль (обмін інформацією між людьми приводить до ефекту колективного інтелекту). Скупчення багатьох населених пунктів, які складаються з багатьох міст, нерідко з кількох десятків, називають міськими агломераціями. У 1950 р. із найбільших агломерацій, 20 були розміщені у Європі, Північній Америці та Японії і лише 10 — у країнах, що розвиваються. У 1990 р. — співвідношення змінюється: із 30 найбільших агломерацій тільки 9 розміщені у розвинутих країнах. Вважають, що у 2015 р. серед 30 найбільших агломерацій залишаться тільки 5 із розвинутих країн (Токіо, Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Осака і Париж). 25 агломерацій будуть розміщені у країнах, що розвиваються. Феноменальне зростання планується для Бомбею (27,4 млн. осіб), Лагосу (24,4 млн. осіб), Шанхаю (23,4 млн. осіб), Джакарти (21,2 млн. осіб), Сан-Паулу (20,8 млн. осіб). Можливо, деякі із прогнозів не справдяться, так як не справдився прогноз щодо зростання населення Мехіко до 30 млн. Однак основна тенденція очевидна.

Мегалополіс не являє собою суцільну забудову, 90% його території — відкриті простори. Всі частини мегалополісу пов'язані економічно. Так, мегалополіс Токайдо складається з Токійської, Нагойськой і Осакськой конурбацій протяжністю близько 800 км. уздовж побережжя. Мегалополіси з'явилися в середині XX ст.. Нині в їх число включені і міждержавні утворення, наприклад, мегалополіс Великих озер (США-КАНАДА). До мегалополісів, що формуються, відносять, зокрема, Моськовсько-Ніжегородський район розселення і Ростовську систему агломерації.

Приріст міського населення сьогодні відбувається в основному за рахунок країн “третього світу”. Найбільші міста “третього світу” вже зараз перенаселені, але процес їх зростання триває. Вважають, що на 2025 р. у Східній та Південній Азії проживатиме близько половини населення всього світу, а кількість міського населення Африки та Південної Азії перевищуватиме кількість городян Європи.

Урбанізація є соціальним процесом, який характеризує сучасну дійсність. Вона має як позитивні, так і негативні наслідки. Загальні їх тенденції простежуються і в Україні. Водночас помітні й певні специфічні риси «української урбанізації». Головна з них — зростання міст і поширення міського способу життя на всі форми життєдіяльності. Якщо, наприклад, перед початком Другої світової війни питома вага міського населення України складала лише 34%, то у післявоєнний час вона почала помітно збільшуватися, досягнувши у 1992 р. 68%. Загалом кількість міського населення з 1960 по 1997 рік зросла у 1,7 разів. Але це відбувалося переважно за рахунок скорочення сільського населення, занепаду села. На сучасному етапі в Україні почали розвиватися і дезурбанізаційні процеси, найпомітнішими з яких є:

Ø зниження ролі міста як центру концентрації передових виробничих технологій, виробничих науково-дослідних установ, високопродуктивних підприємств;

Ø декваліфікація кадрового потенціалу, втрата досвіду висококваліфікованої праці;

Ø руйнування міських особливостей зайнятості населення, деформація міського способу життя;

Ø скорочення кількості міського населення (депопуляційні процеси), зворотна міграція у сільську місцевість, скорочення міських територій за рахунок адміністративно-територіальних реорганізацій.