Характеристика основних вогнегасних речовин

Вода – найбільш розповсюджена, дешева та легкодоступна вогнегасна речовина.

Вода має порівняно малу в’язкість, легко просочується в об’єм горючих матеріалів. При цьому вода поглинає велику кількість тепла, завдяки випаровуванню (для випаровування 1 кг води витрачається 2258,5 КДж тепла) і утворюючи парову хмару, що в свою чергу, перешкоджає доступу кисню до речовини, що горить, а також забезпечує їх охолодження. Крім того, перетворюючись на пару, вода збільшується в об’ємі приблизно у 1700 разів. Змішуючись із горючими газами, що виділяються при горінні, пара утворює суміші меншої концентрації, які не здатні до горіння.

Для підвищення ефекту змочування поверхні горючої речовини та проникної здатності іноді у воду додають спеціальні добавки – поверхнево-активні речовини.

Значний вогнегасний ефект досягається при застосуванні води у дрібно розпиленому стані. В такому стані воду можна використовувати навіть для гасіння легкозаймистих рідин, оскільки туманоподібна хмара дрібнорозпиленої води ізолює поверхні рідин від проникнення кисню повітря.

Водою не можна гасити об’єкти, устаткування, що знаходиться під напругою, оскільки вода є добрим електропровідником, що створює небезпеку.

Вода вступає в хімічну реакцію з лужними, лужноземельними металами, їх карбідами в результаті чого виділяється значна кількість тепла та горючих газів, що може призвести до вибухів та збільшити поверхню пожежі.

Не можна гасити водою легкозаймисті рідини, що мають меншу ніж у води густину (бензин, гас, толуол та ін.), оскільки вони спливають та продовжують горіти на поверхні води, збільшуючи осередок пожежі.

Водні розчини солей застосовують для гасіння речовин, які погано змочуються водою (бавовна, деревина, торф тощо). У воду додають поверхневоактивні речовини:

- піноутворювач ПО-14;

- сульфонали НП-16;

- сульфанати;

- змочувач ДП.

Солі, що утворюються з водного розчину, при попаданні на об’єкт горіння розплавляються, утворюючи тверду негорючу поверхню

При розпаді солей утворюються негорючі гази, які ізолюють доступ повітря до об’єкту горіння.

Піна – це колоїдна дисперсна система, яка складається із дрібних бульбашок, заповнених газом. Стінки бульбашок утворюються із розчинів поверхнево-активних речовин і стабілізаторів, склад яких обумовлює стійкість піни.

За способом створення і складом газової фази піни поділяють на хімічні та повітряно-механічні.

Хімічну піну отримують в результаті хімічної реакції кислотного і лужного розчинів з піноутворювачем. При цьому утворюється газ (діоксид вуглецю).

Основні властивості хімічної піни – це утворення плівки, яка знижує температуру горіння, утворення парів і газів, які можуть витиснути повітря із зони горіння.

У зв’язку з високою вартістю компонентів, складністю отримання та організації пожежогасіння застосування хімічної піни в теперішній час обмежується.

Повітряно-механічна піна утворюється при механічному змішуванні повітря, води та піноутворювача за допомогою спеціальних піногенераторів. Оскільки основою піни є вода, вона також має охолоджувальні властивості.

Характеристикою піни є її кратність – це відношення об’єму отриманої піни до загального об’єму речовини.

Негорючі та інертні гази.

Вуглекислий газ (СО2) безбарвний не горить, при стисканні під тиском 3,5 МПа (35 кг/см²) зріджується. Зберігається і транспортується у стальних балонах під тиском. За нормальних умов зріджений газ випаровується, при цьому з 1 кг рідини отримують 509 л газу.

Для гасіння пожеж вуглекислий газ застосовують у двох станах: у газоподібному та у вигляді снігу. Вуглекислий газ не електропровідний і застосовується для гасіння електроустановок, що знаходяться під напругою.

Інертні гази (азот, аргон, гелій) вони розріджують концентрацію кисню в повітрі і гальмують інтенсивність горіння. Інертні гази, в основному, застосовують для гасіння пожеж в невеликих приміщеннях.

Вогнегасна дія галогеновуглеводнів (хладонів) полягає у хімічному гальмуванні реакцій горіння, шляхом розривання ланцюгових реакцій окислення, тому їх називають інгібіторами або антикаталізаторами. В порівнянні з вуглекислим газом вони є більш ефективними та завдяки змочування можуть застосовуватись для гасіння тліючих речовин та матеріалів.

Вогнегасні порошки – це дрібно помелені мінеральні солі з різними добавками, які запобігають злежуванню та утворенню грудок. Вони характеризуються високою вогнегасною спроможністю та універсальністю щодо сфери застосування.

Розрізняють порошки загального та спеціального призначення.

Основним компонентом порошку ПСБ є бікарбонат натрію (технічна сода); ПФ – діамоній фосфат; ПС – карбонат натрію; СН – сілікогель, насичений хладоном.

Працювати з вогнегасними порошками треба в спецодязі з захисними засобами (респіратор, окуляри).