МЕТА РОБОТИ
Дати можливість студентам оволодіти методами вибору типу та визначення кількості первинних засобів пожежогасіння згідно категорії приміщень за вибухопожежної та пожежної безпеки та їх площі.
2 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Горінням називається складний фізико–хімічний процес взаємодії горючої речовини та окислювача, який супроводжується виділенням тепла та випромінюванням світла.
Горюча речовина і окислювач, за певних умов, утворюють горюче (вибухонебезпечне) середовище. Залежно від агрегатного стану та ступеня подрібненості речовин, горюче середовище може утворюватися твердими речовинами, легкозаймистими, та горючими рідинами горючим пилом та горючими газами за наявності окислювача.
Процес горіння призводить до пожежі.
Пожежа – неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується в часі і просторі.
Для ліквідації пожежі у початковій стадії їх розвитку силами персоналу об’єктів застосовуються первинні засоби пожежогасіння. До них відносяться: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати, ломи, сокири тощо), системи автоматичного пожежогасіння.
Первинні засоби пожежогасіння, в залежності від категорії приміщень, можуть розташовуватись як окремо, так і в складі пожежних щитів.
ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ РОБОТИ
3.1 Визначення класу пожежі
Залежно від агрегатного стану й особливостей горіння різних горючих речовин й матеріалів пожежі за ДБН В.1.1.7–2002 "Пожежна безпека об’єктів будівництва" поділяються на відповідні класи та підкласи:
– клас А – пожежі твердих речовин, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір);
– клас В – пожежі горючих рідин або твердих речовин, які розтоплюються;
– клас С – пожежі газів;
– клас D – пожежі металів та їх сплавів;
– клас Е (додатковий) – пожежі, пов’язані з горінням електроустановок.
3.2 Визначення категорій приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою
Методика визначення категорій приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою регламентується НАПББ.03.002–2007 "Норми визначення категорій приміщень, будинків та зовнішніх установок за вибухопожежною та пожежною небезпекою».
За вибухопожежною небезпекоюприміщення й будівлі поділяють на п’ять категорій: А, Б, В, Г, Д (табл. 3.1).
Встановлення категорії приміщення виконується шляхом послідовної перевірки належності приміщення до категорій, наведених у табл.3.1, від найвищої (А) до найнижчої (Д) з урахуванням характеру технологічних процесів і пожежонебезпечних властивостей речовин, що в них застосовуються, з метою виявлення можливих обставин і причин виникнення вибухів і пожеж та їх наслідків.
Таблиця 3.1 – Категорії приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою
| Категорія приміщення | Характеристика речовин і матеріалів, що зберігаються (є в обігу)в приміщенні | Опис виробництва |
| А Вибухопожежо–небезпечна | Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28 °С у такій кількості, що можуть утворити вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші,під час запалювання яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа; речовини і матеріали, здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним, у такійкількості, що розрахунковий надлишковий тисквибуху в приміщенні перевищує 5 кПа | Пункти і насосні станції промивання і дегазації цистерн з під легкозаймистих рідин (бензину,бензолу, сирої нафти тощо); склади для небезпечних вантажів, крім вантажів ОР і ВР; малярні цехи і комори, в яких застосовують нітрофарби, лаки і розчинники з легкозаймистих речовин з температурою спалаху парів 28 °С і нижче; станції, що виробляють ацетилен. |
| Б Вибухопожежо–небезпечна | Горючий пил або волокна; легкозаймисті рідини з температурою спалаху понад 28 °С; займисті рідини в такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні пилоповітряні чи пароповітряні суміші, під час запалювання, яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа | Цехи, в яких виконуються малярні роботи із застосуванням лаків і фарб із температурою спалаху парів 20–61°С; склади названих лаків і фарб, дизельного палива; насосні і зливні естакади з перекачуванням і зливанням дизельного палива; цехи тепловозни депо і заводів; ділянки з виготовлення і ремонту деталей із пластичних мас і склопластика; відділення і дільниці лиття та обтирання вузлів і деталей із застосуванням бензину і газу; промивально–пропарювальні станції цистерн, тари з під мазуту та інших рідин із температурою спалаху парів 28–61 °С; аміакові холодильні установки. |
| В Пожежонебез–печна | Займисті і важкозаймисті рідини, твердігорючі і важкогорючі речовини і матеріали (зокрема пил волокна); речовини і матеріали, здатні під час взаємодії з водою, киснем повітрям або один з одним тільки горіти за умови, що приміщення, в яких вони зберігаються або які використовуються, не належатьдо категорійА і Б | Мастильне господарство заводів; Масляне господарство тягових підстанцій; кінцепросочувальні, асфальтові заводи; склади і комори масляних фарб; малярні цехи, в яких застосовують фарби і розчинники з температурою спалаху понад 61 ° С; шпалопросочувальні, шпалоремонтні заводи; склади лісоматеріалів, шпал; деревообробні цехи; автомобільні гаражі; дільниці розбирання дизелів і допоміжних вузлів; дільниці випробування масляних насосів і дизелів. |
| Г | Незаймисті речовини і матеріали в розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистої теплоти, іскор і полум’я; займисті гази, рідини і тверді речовини, що їх спалюють або утилізують як паливо | Цехи випалювання на цегляних, цементних і вапняно–випалювальних заводах; Зварювальні дільниці різних цехів. |
| Д | Незаймисті речовини і матеріали в холодному стані. Можнавіднести до категорії Д приміщення, в яких є ГР в системах змащування, охолодження і гідроприводу устаткування, при чому в одиниці устаткування міститься не більше 60 кг за умови тиску не вище 0,2 МПа, а також кабельні електропроводки до устаткування, окремі предмети меблів на місцях. | Механічні цехи холодної обробки металів: повітро–продувні і компресорні станції повітря та інших незаймистих газів; депо електрокарів та електровозні. |
3.3 Вибір типу та визначення необхідної кількості первинних засобів пожежогасіння
Визначення видів та кількості первинних засобів пожежогасіння слід проводити з урахуванням фізико–хімічних та пожежонебезпечних властивостей горючих речовин, їх взаємодії з вогнегасними речовинами, а також розмірів площ виробничих приміщень, відкритих майданчиків та установок. Необхідну кількість первинних засобів пожежогасіння визначають окремо для кожного поверху та приміщення, а також для майданчиків та установок.
Для виробничих приміщень правила розташування та вибору засобів пожежогасіння є такими:
Пожежний інвентар з пожежним інструментом і вогнегасниками розміщується на спеціальних пожежних щитах (стендах). Такі щити (стенди) відповідно до "Правил пожежної безпеки в Україні" встановлюють на території об’єкта з розрахунку один щит (стенд) на площу 5000 м². До комплекту засобів пожежогасіння, які розміщують на стенді, слід включити: вогнегасники – 3 шт.; ящик із піском – 1 шт.; пожежне покривало розміром 2×2 м – 1 шт.; гаки – 3 шт.; лопати – 2 шт.; ломи – 2 шт.; сокири – 2 шт. Ящик із піском, який є елементом конструкції пожежного щита (стенда), повинен мати місткість не менше 0,1 м³ та виключати потрапляння в нього опадів.
Бочки для зберігання води для пожежогасіння встановлюютьу виробничих, складських та інших приміщеннях, будівлях і спорудах у разі відсутності внутрішнього протипожежного водогону та за наявності горючих матеріалів, а також на території підприємств.
Кількість бочок у приміщеннях визначають з розрахунку: одна бочка місткістю не менше 0,2 м3 на 250–300 м2 захищуваної площі. Такі бочки мають бути укомплектовані пожежним відром місткістю не менше 8 л.
Серед первинних засобів пожежогасіння особливе місце займають вогнегасники, які відзначаються високою ефективністю дії.
Вибір типу та визначення потрібної кількості вогнегасників здійснюється згідно з додатком А або Б залежно від вогнегасної здатності вогнегасників, граничної площі, класу пожежі горючих речовин та матеріалів у захищуваному приміщенні, або на об’єкті (стандарт ISO 3941–77).
Крім перерахованих параметрів береться до уваги також категорія приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою.
Вибір типу вогнегасника (пересувний чи переносний) зумовлений розмірами можливих осередків пожеж; у разі збільшених їх розмірів рекомендується використовувати пересувні вогнегасники
(дод. Б).
Для гасіння великих площ горіння, коли застосування ручних та пересувних вогнегасників є недостатнім, на об’єкті мають бути передбачені додатково ефективні засоби пожежогасіння, наприклад стаціонарні установки автоматичного пожежогасіння та інші.
У додатках А та Б знаком "++" позначені вогнегасники, рекомендовані до оснащення об’єктів, знаком "+ –" вогнегасники, застосування яких дозволяється в разі відсутності рекомендованих вогнегасників та за наявності відповідного обґрунтування; знаком "– –" вогнегасники, котрі не допускаються для оснащення об’єктів.
Відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника не має перевищувати: 20 м – для громадських будівель та споруд; 30 м – для приміщень категорій А, Б, В (горючі гази та рідини); 40 м – для приміщень категорій В, Г; 70 м – для приміщень категорії Д.
Приміщення, обладнані стаціонарними установками автоматичного пожежогасіння, комплектуються вогнегасниками на 50% їх розрахункової кількості.
Для гасіння великих загорянь у приміщеннях категорій А, Б, В застосовують стаціонарні установки водяного, газового, хімічного та повітрянопінного гасіння.
До розповсюджених стаціонарних засобів гасіння пожежі відносять спринклерні та дренчерні установки. Вони являють собою розгалужену мережу трубопроводів зі спринклерними або дренчерними головками і розташовуються під стелею приміщення, яке потрібно захистити, або в інших місцях – залежно від типу і властивостей вогнегасних речовин.
У водяних спринклерних установках водорозпилюючі головкиодночасно є датчиками. Вони спрацьовують при підвищенні температури у зоні дії спринклерної головки. Кількість спринклерних головок визначають з розрахунку 12 м2 підлоги на одну головку.
Дренчерна головка за зовнішнім виглядом мало відрізняється від спринклерної. Але вона відкрита – не має легкоплавкого замка. Вмикання дренчерної установки при пожежі у приміщенні, що потребує захисту, здійснюється або за допомогою пускового вентиля, який відкривається вручну, або за допомогою спеціального клапана, обладнаного легкоплавким замком. В обох випадках вода поступає до всіх дренчерів і в розпиленому стані одночасно починає зрощувати всю площу, над якою розташовані дренчерні головки. Таким чином можуть створюватися водяні завіси або здійснюватися гасіння пожеж на великій площі.
Одним з варіантів стаціонарних установок пожежогасіння є системи автоматичні модульні САМ 3, САМ 6, САМ 9, у яких використовуються вогнегасні порошки.
Є також автоматичні вуглекислотні установки гасіння пожежі.
Відповідно до протипожежних норм кожне промислове підприємство обладнують пожежним водопроводом. Він може бути об’єднаним з господарськопитним або водопроводом, який використовують у виробничому процесі. Воду також можна подавати до місця пожежі з водоймищ річок або підвозити в автоцистернах.
Основними елементами устаткування водяного пожежогасіння на об’єктах є пожежні крани, пожежні рукави, насоси та ін.
Пожежний кран являє собою комплект пристроїв, який складається із клапана (вентиля), що встановлюється на пожежному трубопроводі і обладнаного пожежною з’єднувальною головкою, а також пожежного рукава з ручним стволом. Пожежні крани повинні розміщуватись у вбудованих або навісних шафах, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування та візуального огляду їх без розкривання.
На дверцятах пожежних шаф повинні бути вказані після літерного індексу "ПШ" порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежної охорони.
Для адміністративних приміщень рекомендується використання сповіщувачів пожежі та дещо інші види первинних засобів пожежогасіння.
Своєчасне виявлення ознак займання й виклик пожежних підрозділів дає змогу швидко локалізувати осередки пожежі та вжити заходи щодо її ліквідації, а отже, створює можливість суттєво зменшити обсяги заподіяної шкоди. Найшвидшим та найнадійнішим засобом сповіщення про виникнення пожежі вважаються установки електричної пожежної сигналізації (ЕПС).
Залежно від схеми з’єднання розрізняють променеві (радіальні) та кільцеві установки ЕПС.
В установках ЕПС можуть обладнуватися адресовані та неадресовані пожежні сповіщувачі.
Неадресованим вважається автоматичний сповіщувач, який реагує на фактори, що супроводжують пожежу в місці його встановлення, та формує сигнал про виникнення пожежі в захищуваному приміщенні без зазначення свого номера (адреси).
Адресований сповіщувач постійно або періодично активно формує сигнал про стан пожежонебезпечності у захищуваному приміщенні та про власну працездатність із зазначенням свого номера (адреси).
Неадресовані пожежні сповіщувачі слід включати в установках ЕПС променевого типу, при цьому адреси займання визначаються номером шлейфа, за яким одержано сигнал «Пожежа». Одним шлейфом пожежної сигналізації з неадресованими сповіщувачами обладнують:
– приміщення в межах кількох поверхів при загальній площі
300 м² і менше;
– не більше десяти, а за наявності виносної світлової індикації біля входу в захищуване приміщення – не більше двадцяти суміжних або ізольованих приміщень загальною площею не більше 1600 м², що розташовані на одному поверсі громадських, адміністративних та побутових будівель і мають вихід у спільне приміщення (коридор, хол, вестибюль).
Адресовані пожежні сповіщувачі можуть використовуватися в установках ЕПС як променевого, так і кільцевого типу. Кількість приміщень, обладнаних одним шлейфом з адресованими сповіщувачами, обмежується лише технічними можливостями приймально–контрольних приладів. В одному приміщенні слід встановлювати не менше двох неадресованих або один адресований пожежний сповіщувач.
Одним з основних елементів установок ЕПС є пожежні сповіщувачі. Розрізняють сповіщувачі ручної та автоматичної дії. Ручні пожежні сповіщувачі приводяться в дію натисканням на кнопку. Вони, як правило, використовуються для подачі сигналу про пожежу з території підприємства. Усередині будівлі вони можуть застосуватися як додатковий технічний засіб автоматичної пожежної сигналізації. У технічно обґрунтованих випадках допускається встановлювати їх як основний засіб, що сигналізує про пожежу. Ручні пожежні сповіщувачі обладнують на стінах і конструкціях на висоті 1,5 м від підлоги (землі) у легкодоступних місцях.
Автоматичні пожежні сповіщувачі реагують на фактори, що супроводжують пожежу: підвищення температури, дим, полум’я. Вони підрозділяються на:
– теплові автоматичні пожежні сповіщувачі ДТЛ, ІТМ, ПОСТ–1;2, МДПІ–028, ІП 105–2/1
– димові автоматичні пожежні сповіщувачі ІДФ–М, ДІП–1,
ІДП–2
– світлові автоматичні пожежні сповіщувачі СІ–1, ДПІД, АІП.
Все ширшого застосування набувають комбіновані сповіщувачі (КІ), які контролюють відразу кілька показників, наприклад, температуру та дим, а також ультразвукові сповіщувачі (ДУЗ–4), які реагують на зміну характеристик ультразвукового поля в захищуваному приміщенні. Завдяки високій чутливості ультразвукові сповіщувачі (датчики) можуть поєднувати пожежні та охоронні функції.
Вид автоматичного пожежного сповіщувача вибирають з урахуванням призначення захищуваних приміщень, пожежної характеристики матеріалів, що в них розташовуються, первинних ознак пожежі та умов експлуатації.
Для адміністративних, побутових і громадських приміщень та споруд,залежно від їх призначення,рекомендуються димові, теплові або світлові пожежні сповіщувачі.
Для ліквідації загорянь адміністративні, побутові і громадські приміщення та споруди на кожному поверсі повинні мати не менше двох переносних(порошкових, водопінних або водяних) вогнегасників з масою заряду вогнегасної речовини 5 кг і більше. Крім того, слід передбачати по одному вуглекислотному вогнегаснику з величиною заряду вогнегасної речовини 3 кг і більше:
– на 20 м² площі підлоги в таких приміщеннях: офісні приміщення з ПЕОМ, комори, електрощитові, вентиляційні камери та інші технічні приміщення;
– на 50 м² площі підлоги приміщень архівів, машзалів, бібліотек, музеїв.
Додатково вищевказані приміщення можуть оснащуватися аерозольними водопінними вогнегасниками з масою заряду вогнегасної речовини 400 г і більше.
Коли від пожежі захищаються приміщення з ЕОМ, телефонні станції, музеї, архіви тощо, слід враховувати специфіку вогнегаснихречовин у вогнегасниках, які призводять під час гасіння допсування обладнання. Ці приміщення рекомендується оснащувати вуглекислотними вогнегасниками з урахуванням гранично допустимої концентрації вогнегасної речовини.
У місцях зосередження коштовної апаратури й устаткування кількість засобів пожежогасіння може бути збільшена.
Пожежні крани в будівлях та спорудах, які обладнані внутрішнім водопроводом, повинні розміщуватись на сходових клітках або коридорах.
Для гасіння пожежі у адміністративних приміщеннях можуть застосовуватися спринклерні та дренчерні установки, модульні установки, у яких використовуються вогнегасні порошки (САМ 3 та ін.), а також стаціонарні блоки вуглекислотного пожежогасіння (ПО–73).
Приклад 1. Приміщення категорії А площею 970 м² (клас пожежі — В) має захищатися п’ятьма порошковими вогнегасниками типу ВП–10 (дод. А, Б).
Відстань між вогнегасниками та місцями можливого загоряння становить не більше 30 м;
Приклад 2.Приміщення категорії Д площею 1200 м² захищається двома вогнегасниками типу ВВ–5 (для гасіння загорянь електродвигунів верстатів) (дод. А, Б). Відстань між вогнегасниками та місцями можливого загоряння не має перевищувати 70 м.
ЗАВДАННЯ НА ПРАКТИЧНУ РОБОТУ
Визначити категорію різних виробничих та адміністративних приміщень за вибухонебезпечною і пожежною небезпекою, клас пожежі та необхідну кількість первинних засобів пожежогасіння.
Варіанти і зміст завдання взяти за вказівкою викладача.
5 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Що належить до основних засобів гасіння пожежі?
2. Коли застосовуються первинні засоби пожежогасіння?
3. На які класи поділяються пожежі залежно від агрегатного стану й особливостей горіння різних горючих речовин й матеріалів?
4. Яким документом визначаються класи та підкласи пожеж?
5. Який документ регламентує категорії приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою?
6. На які категорії за вибухопожежною небезпекою поділяють приміщення й будівлі відповідно НАПББ.03.002–2007?
7. З якого розрахунку площі встановлюють на території об’єкта пожежні щити (стенди)?
8. Які засоби пожежогасіння розміщують на пожежному щиті (стенді)?
9. Коли встановлюють у виробничих, складських та інших приміщеннях, будівлях і спорудах бочки для зберігання води для пожежогасіння?
10. Як визначається кількість бочок для зберігання води для пожежогасіння у приміщеннях?
11. На які типи підрозділяються автоматичні пожежні сповіщувачі?
12. Які основні вимоги до пожежного водопостачання підприємств?
13. Які основні вимоги до пожежного водопостачання адміністративних будівель?
14. Які вогнегасники рекомендують для гасіння пожежі у бібліотеки?
15. Яка відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника для громадських будівель?
6 ЛІТЕРАТУРА
1. В.В. Березуцький Основи охорони праці: Навч. посіб. – 2–е вид. – Харків,2007 – с.
2. НАПБ А.01.001–2004 "Правила пожежної безпеки України".
3. НАПББ.03.002–2007 "Норми визначення категорій приміщень, будинків та зовнішніх установок за вибухопожежною та пожежною небезпекою".
4. ДБН В.1.1.7–2002 "Пожежна безпека об’єктів будівництва".
5. НПАОП 40.11.32–01 "Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок".
Додаток А
Рекомендації щодо оснащення приміщень переносними вогнегасниками
| Категорія приміщен-ня | Гранична захищувана площа, м2 | Клас поже-жі | Пінні та водні вогнегасники міст-кістю 10 л | Порошкові вогнегасники місткістю, л | Хладонові вогнегасники місткіс-тю 2(3)л | Вуглекислотні вогнегасники місткістю | |||
| 2(3) | 5(8) | ||||||||
| А, Б, В (горючі гази й рідини) | А B С D (Е) | 2++ 4+ — — — | — — — — — | 2+ 2+ 2+ 2+ 2+ | 1++ 1++ 1++ 1++ 1++ | — 4+ 4+ — — | — — — — — | — — — — 2++ | |
| В | A D (E) | 2++ — — | 4+ — — | 2++ 2+ 2++ | 1+ 1++ 1+ | — — 2+ | — — 4+ | 2+ — 2++ | |
| Г | В С | 2+ — | — 4+ | 2++ 2++ | 1+ 1+ | — — | — — | — — | |
| Г,Д | А D (Е) | 2++ — — | 4+ — 2+ | 2+ 2+ 2++ | 1+ 1+ 1+ | — — 2+ | — — 4+ | — — 2++ | |
| Громадські будівлі та споруди | А (Е) | 4++ — | 8+ — | 4++ 4++ | 2+ 2+ | — 4+ | — 4+ | 4+ 2++ |
Примітки:
1. Максимальна площа можливих осередків пожеж класів А та В у приміщеннях, у яких передбачається використання вогнегасників, не має перевищувати вогнегасної здатності застосовуваних вогнегасників.
2. Для гасіння осередків пожеж різних класів порошкові вогнегасники повинні мати відповідні заряди: для класу А – порошок АВС (Е); для класів В, С та (Е) – ВС (Е) або АВС (Е) та класу D–D.
3. Значення знаків «++», «+», «—» наведено в тексті.
Додаток Б
Рекомендації стосовно оснащення приміщень пересувними вогнегасниками
| Категорія примі-щення | Гранична захищувана площа, м2 | Клас пожежі | Повітряно–пінні вогнегасники місткістю 100 л | Комбіновані вогнегасники (піна, порошок) місткістю 100л | Порош-кові вогнегасники місткіс-тю 50 (100) л | Вугле-кислотні вогнегасники місткіс-тю, л | |
| 25 (40) | |||||||
| А, Б, В (горючі гази та рідини) | А В С D (Е) | 1++ 2+ — — — | 1++ 1++ 1+ — — | 1++ 1++ 1++ 1++ 1+ | — — — — 2+ | 3+ 3+ 3+ — 1++ | |
| В (крім горючих газів та рідин) | А В С D (Е) | 1++ 2+ — — — | 1++ 1++ 1+ — — | 1++ 1++ 1++ 1++ 1+ | 4+ — — — 1+ | 2+ 3+ 3+ — 1+ |
Примітки:
1. Максимальні площі можливих осередків пожеж класів А та В у приміщеннях, в яких передбачається використання вогнегасників, не мають перевищувати вогнегасної спроможності використовуваних пересувних вогнегасників.
2. Для гасіння осередків пожеж різних класів порошкові та комбіновані вогнегасники повинні мати відповідні заряди: для класу А – порошок АВС (Е); для класів В, С та (Е) – ВС (Е) або АВС (Е) та класу D–D.
3. Значення знаків «++», «+», «—» наведено в тексті.
ДЛЯ НОТАТОК
