До первинних засобів пожежогасіння відносяться вогнегасники, пожежний інвентар (ковдри з негорючого полотна теплоізоляції, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати) і пожежний інструмент (крюки, ломи, сокири і т.д.).
Бочки для зберігання води з метою гасіння пожежі відповідно до ГОСТ12.4.009-83 повинні бути місткістю не менше 200л. Пожежні щити (стенди) встановлюються на території об'єкта з розрахунку один щит (стенд на площу 5000м2. В комплект засобів пожежогасінні, які розміщуються на ньому повинні бути включені: вогнегасники – 3шт, ящик з піском – 1шт, ковдра з негорючого матеріалу теплоізоляції розміром 2х2м – 1шт, крюки – 3шт, лопати – 2шт, ломи – 2шт, сокири – 2шт.
Припинення горіння можна домогтися зниженням змісту горючого компонента, зменшенням концентрації окислювача, зниженням енергії активації реакції і, нарешті, зниженням температури процесу. Відповідно до викладеного існують наступні способи пожежегасіння:
- охолодження вогнища чи горіння палаючого матеріалу нижче визначених температур;
- ізоляція вогнища горіння від повітря;
- зниження концентрації кисню в повітрі шляхом розведення негорючими газами;
- гальмування (інгібірування) швидкості реакції окислювання;
- механічний зрив полум'я сильним струменем газу або води;
- створення умов вогнеперешкоди, при яких полум'я поширюється через вузькі канали, перетин яких нижче діаметра гасіння.
Для досягнення цих ефектів застосовують різні вогнегасні речовини і склади (які надалі назвемо засобами гасіння). В даний час засобами гасіння використовують:
- воду, яка може подаватися у вогнище пожежі суцільними чи розпиленими струменями;
- піни (повітряно-механічна і хімічна різної кратності), які представляють собою колоїдні системи, що складаються з пухирців повітря (у випадку повітряно-механічної піни), оточених плівками води;
- інертні газові розріджувачі (диоксид вуглецю, азот, аргон, водяний пар, димові гази);
- гомогенні інгібітори – низкокиплячі галогеновуглеводи (хладони);
- гетерогенні інгібітори – вогнегасні порошки.
- комбіновані склади.
Вибір засобу гасіння та способу його подачі визначається класом пожежі й умовами розвитку пожежі.
Вода – це найбільш поширений і достатньо ефективний вогнегасний засіб.
Піна – це колоїдна дисперсна система, яка складається з рідини та пузирчиків газу. Стінки пузирчиків утворюються із розчинів поверхнево-активних речовин і стабілізаторів.
Піни розподіляють на хімічні та повітряно-механічні.
Повітряно-механічну піну одержують за допомогою піногенеруючих апаратів і спеціальних добавок – піноутворювачів (ПУ (ПО російською)), які забезпечують зниження поверхневого натягу на межі вода – повітря й забезпечуючих утворення колоїдної системи. У якості ПУ використовують солі органічних сульфокислот, фтористих з'єднань та ін. Зокрема, відомі ПО-1Д, ПО-3АИ, ПО-6К – для гасіння нафтопродуктів, твердих матеріалів, а також ПО-1С, ПО «Форэтол» – для гасіння ЛЗР (легкозаймистих рідин) (спиртів, ефірів, ацетону й ін.).
Хімічна піна утворюється при взаємодії розчинів кислот і лугів у присутності ПУ. В даний час хімічну піну використовують лише в деяких вогнегасниках.
Водяний пар, як ефективний засіб застосовують при гасінні пожеж у приміщенні об’ємом до 500м3 і у невеликих забудовах.
Вогнегасні порошки являють собою дрібнопорушені мінеральні солі (карбонати і бікарбонати натрію і калію, фосфорно-амонійні солі, хлориди натрію і калію й ін.) з різними добавками, що перешкоджають злежуванню і комкуванню. До достоїнств порошків відносяться їх висока вогнегасна здатність і універсальність (можливість гасіння різних матеріалів, у тому числі таких, які не можна гасити водою, пінами, хладонами). Механізм вогнегасної дії порошків полягає в інгібіруванні процесу горіння через знищення активних центрів полум'я на поверхні твердих часток або у результаті їхньої взаємодії з газоподібними продуктами розкладу порошків. Порошки застосовують для поверхневого гасіння, а також в установках флегматизації і знешкодження вибуху.
Найбільш широко застосовувані порошки:
Порошок ПСБ-3 (на основі бікарбонату натрію) належить до порошків загального призначення. Використовується для гасіння легкозаймистих і горючих рідин, газів, електроустаткування, двигунів. Порошок ПСБ-3 непридатний для гасіння тліючих матеріалів, а також лужних металів.
Вогнегасні порошки П2-АП, П-2АПМ (на основі амофосу) загального призначення мають таку ж сферу застосування, як порошок ПСБ-3, але додактово успішно гасять вуглецеві тліючи матеріали (папір, деревину, вугілля тощо).
Порошок Пірант-А та його модифікації Пірант-АН, Пірант-АК виготовляються на основі фосфорно-амонійних солей. Застосовуються для гасіння тліючих та твердих горючих металів, горючих рідин, газів, електроустановок.
Порошок П-4АП призначений для об’ємного гасіння. Гасить горючі гази, рідини, тліючі матеріали в закритих об’ємах. З метою припинення горіння при об’ємному гасінні необхідно створити протягом декількох секунд по всій зоні горіння таку концентрацію порошку, при якій його загальна поверхня забезпечить необхідну швидкість ліквідації активних центрів реакції горіння. Це досягається подаванням порошку з необхідною інтенсивністю та рівномірним його розподілом по усій зоні горіння.
Порошок К-30 гасити лужні метали, титанову стружку, що горять, на відкритих площах. Необхідною умовою припинення горіння під час гасіння цим порошком є покриття палаючої поверхні кулею вогнегасного порошку певної товщини.
Термін зберігання більшості порошків не менше 5 років. Температурний діапазон використання від - 50 0С до + 50 0С.
Інертні розріджувачі застосовують для об'ємного гасіння і флегматизації, тобто для створення середовища, яке не підтримує горіння зі вмістом кисню менше МВВК (максимальний вибухонебезпечний вміст кисню). Найбільш широке використання з подібних засобів знаходить диоксид вуглецю, вогнегасна концентрація якого для більшості звичайних горючих речовин складає від 20 до 40% від об’єму.
Діоксид вуглецю (СО2) не має кольору та запаху. При підвищенні тиску переходить з газоподібного стану в рідкий.
Механізм припинення горіння діоксидом вуглецю базується на його здатності зменшувати шляхом розбавлення концентрації реагуючих речовин до меж, при яких горіння стає неможливим. Вогнегасний ефект спостерігається, коли концентрація СО2 буде менше 30% від об’єму.
Діоксид вуглецю може подаватися до зони горіння у вигляді снігоподібної маси, здійчнюючи охолоджувальну дію, оскільки СО2 перебуває у вигляді снігу при температурі мінус 780С.
Існує два методи гасіння пожеж за допомогою СО2: об’ємний і поверхневий. Об’ємне гасіння здійснюється в замкнутих приміщеннях.
Вихід снігоподібного СО2 з балона при температурі навколишнього середовища 20 0С становить не менше 28% (з 1 кг рідкого СО2 може утворитися 280м снігу і близько 500л газу). При застосуванні систем об’ємного гасіння необхідно враховувати вплив діоксиду вуглецю на організм людини. При збільшенні в атмосфері приміщення СО2 більше 10% є небезпечним, а при концентрації 20% швидко настає смерть від паралічу органів дихання.
Діоксид вуглецю не гасить тліючі матеріали, бо не має змочувальної здатності.
Існують установки й інших інертних газів: азоту, аргону інших газів при min вмісті в них кисню вогнегасна концентрація цих газів знаходиться в межах 31-36% (від об’єму) при гасінні пожеж у закритих приміщеннях.
Хладони, що представляють собою граничні галогеновуглеці з числом атомів вуглецю від 1 до 3, у яких частково чи цілком атоми водню заміщені атомами фтору, брому і хлору, володіють більш високою вогнегасною здатністю, чим інертні розріджувачі, тому що здатні обривати ланцюгову реакцію окислювання.
Для гасіння пожеж застосовують хладони 13В1 (СF3Br), 12B1 (CF2CBr) і 114В2 (С2F4Br2), вогнегасна концентрація яких складає усього близько 2% від об’єму. Їх використовують для об'ємного гасіння і флегматизації при протипожежному захисті особливо важливих і пожежонебезпечних об'єктів.
