Збори за забруднення атмосфери. 4 страница

Нормативи збору за використання ПР встановлює КМ України.

Ліміти використання ПР місцевого значення встановлюються за порядком визначеним обласними та міст центрального підпорядкування Радами.

Ліміти використання ресурсів державного значення встановлює КМ України.

Збір за забруднення НПС встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в НПС і розміщення відходів.

Ліміти скидів забруднюючих речовин в НПС, утворення і розміщення відходів виробництва встановлюються:

- у випадку коли це приводить до забруднення НПС країни – Міністерством екології та природних ресурсів;

- в інших випадках обласними управліннями екології.

Збори за використання ПР та забруднення НПС в межах встановлених лімітів відносяться на витрати підприємства, а за понадлімітні – з прибутку підприємства.

Основу екологічного нормування складають:

- ГДК – гранично допустимі концентрації;

- ОБРВ – орієнтовно безпечні рівні впливу;

- ГДВ – гранично допустимі викиди (в атмосферу);

- ГДС –гранично допустимі скиди (у водні об’єкти)

- тимчасово погоджені викиди і скиди;

- ліміти використання природних ресурсів, викидів і скидів.

Норми ГДК і ОБРВ є єдиними для всієї території України. Екологічні нормативи (ГДВ і ГДС) розробляються і вводять у дію державні природоохоронні органи, норми охорони здоров’я та інші уповноважені на те державні органи в межах своєї компетенції, у відповідності до природно-ресурсного законодавства.

Розрахунок граничнодопустимих викидів (скидів) забезпечує такі розміри забруднення, які б не приводили до порушення нормативів наявності шкідливих речовин в одиниці об’єму атмосфери чи води. Такі стандарти називаються граничнодопустимими концентраціями (ГДК)- це нормативи, які встановлюються для шкідливих речовин в одиниці об’єму повітря, води; маси харчових продуктів, ґрунту; або на поверхні, що при їх наявності у визначеній концентрації за певний проміжок часу практично не впливають на здоров’я людини і не викликають негативних наслідків у потомства.

Тимчасово погоджені викиди і скиди – встановлюються для речовин про які ще не має достатньої інформації, шляхом розрахунків, як правило терміном на 2-3 роки.

 

Питання гарантованого рівня знань.

1. Функції управління природокористуванням.

2. Господарський механізм управління природокористуванням.

3. Правове забезпечення природокористування.

4. Повноваження ВР України в галузі охорони НПС.

5. Повноваження КМ України в галузі охорони НПС.

6. Повноваження місцевих Рад України в галузі охорони НПС.

7. Повноваження міністерства екології і природних ресурсів України в галузі охорони НПС.

8. Органи контролю за використання ПР в Україні.

9. Екологічні стандарти і нормативи.

10. Нормативи збору і ліміти використання ПР та забруднення НПС.

Тема 7. ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

1. Еколого-економічні показники: оцінка і ставки

2. Економічний інструментарій: роль у системі товарно-грошових відносин.

3. Еколого-економічні інструменти: принципи формування і механізми дії.

4. Форми еколого-економічних інструментів.

Література: [1,2].

 

1. Еколого-економічні показники (е/е) – це показники, що характеризують різні сторони використання ПР.

За функціональним призначенням виділяють дві групи е/е показників: оцінки і ставки.

Е/е оцінки – це види економічних показників, що характеризують зміну параметрів господарської діяльності економічних суб’єктів (витрати, доходи), у відповідь на процеси використання природних благ або впливу на компоненти середовища.

Завдання е/е оцінок – з максимальним ступенем вірогідності охарактеризувати, яким чином пов’язані з використанням природних ресурсів процеси, що відбуваються в природі, суспільстві і технічних системах, як вони впливають на вартісні показники діяльності економічних суб’єктів.

Е/е показники є первинною інформаційною основою для розрахунку е/е ставок.

У свою чергу, на основі ставок формують е/е інструменти, за допомогою яких здійснюється регулювання системи товарно-грошових відносин.

Крім того е/е оцінки використовуються для обґрунтування варіантів соціально-економічного розвитку продуктивних сил чи базових технологій.

Е/е ставки – це питомі економічні показники (тарифи, частки, процентні нормативи), що враховують дію або вплив екологічних факторів та забезпечують реалізацію економічних інструментів (системи цін і платежів, умов одержання прибутку та ін.).

Економічні інструменти – це засоби (заходи, методи, важелі) зміни фінансового стану економічних суб’єктів. За допомогою економічних інструментів можна, впливаючи на спонукальні мотиви діяльності суб’єктів господарювання, регулювати товарно-грошові відносини на рівні підприємства, території, національної економіки і навіть транснаціональних систем.

В процесі використання природних ресурсів взаємодіють такі економічні суб’єкти, які мають прямий або непрямий вплив на стан НПС:

- громадяни, що проживають на даній території;

- законодавчі органи (Верховна та місцеві ради), що формують від імені народу правове поле використання природних факторів;

- розпорядчі органи (уряд, місцеві адміністрації), що управляють даною територією;

- виробники продукції;

- посередники (в торгівлі, наданні транспортних послуг, зберіганні);

- споживачі продукції.

2. Основою регулювання товарно-грошових грошових відносин в країні, в тому числі і в природоохоронній сфері є економічні механізми.

Економічний механізм – це сукупність економічних структур, інститутів, форм і методів господарювання, за допомогою яких реалізуються діючі в конкретних умовах економічні закони і здійснюється сполучення і узгодження суспільних, групових та приватних інтересів.

Економічний механізм відіграє важливу роль у реалізації цілей екологічної політики господарського суб’єкта будь-якого рівня.

Основні компоненти економічного механізму:

- правові основи здійснення економічної діяльності (права, обов’язки, ліцензії, обмеження, процедури та ін.);

- система відносин власності на основні засоби виробництва;

- організаційна структура економіки, тобто система зв’язків, що формує економічні відносини між суб’єктами господарювання по вертикалі та горизонталі;

- система суспільних інструментів (традиції, моральні засади, порядки, звичаї, духовні цінності), що формують соціально-інформаційне поле економічної активності;

- економічні інструменти.

Економічні інструменти поділяються на:

- ціни за ресурси (ціни за сировину, матеріали, енергію; платежі за право користуватися землею, водою, лісом та іншими природними ресурсами; збори за забруднення; орендна плата за використання ОФ (у тому числі природоохоронної спрямованості), ціна за використання трудових та фінансових ресурсів). Основна екологічна функція ціни за ресурс – обмежувальна (обмежує можливу кількість ресурсів для споживання та величину шкідливих викидів і скидів);

- економічні вигоди (додатковий дохід чи одержання певних переваг, які можна бути втілити в додатковий дохід) формуються під впливом трьох груп факторів:

§ внутрішньою здатністю економічного суб’єкта отримати максимум вигоди від використання ПР;

§ властивостями даного ПР, його кількісними і якісними характеристиками;

§ зовнішніми умовами економічного середовища для економічного суб’єкта (ціни на первинні ресурси, можливість встановлювати ціни на свою продукцією, перерозподільна система (податки, платежі, пільги).

Основна функція економічної вигоди – мотиваційна.

- перерозподільні платежі / виплати (система вилучення частини одних економічних суб’єктів з метою передачі іншим економічним суб’єктам.

Перерозподільні інструменти виконують функції еколого-економічної і еколого-соціальної корекції.

3. Еколого-економічні інструменти – це засоби (методи, заходи, важелі) впливу на фінансовий стан економічних суб’єктів з метою орієнтації їх діяльності в екологічно сприятливому напрямку.

Е/е інструменти розрізняються:

- механізмом реалізації;

- природою впливу на економічні інтереси суб’єкта;

- критеріальною базою розрахунку ставок;

- вихідними принципами впливу на ключові групи економічних суб’єктів;

- формою інструмента.

Механізми реалізації:

- адміністративний перерозподіл коштів, через штрафи і субсидії;

- фінансові трансфери, через податки, платежі, кредити, виплати;

- вільні ринкові механізми перерозподілу коштів, через торгівлю екологічними дозволами;

- сприяння на ринку, через застосування не грошових форм підтримки економічних суб’єктів (нагородження спеціальними знаками, безплатна реклама).

Природа впливу на економічні інтереси суб’єкта. За цим фактором е/е інструменти поділяються на дві групи:

- інструменти, спрямовані на вилучення доходів (штрафи);

- інструменти, спрямовані на збільшення доходу (субсидії).

Податки і збори за забруднення НПС можуть виконувати як функції вилучення, так і функції відносного збільшення доходів (при пільгах у оподаткуванні) економічних суб’єктів.

З врахуванням цього фактора ставки е/е інструментів (податків, платежів) поділяються на:

- емпіричні, які не прив’язуються до реальних показників впливу екологічних факторів на економічну систему. Критерієм встановлення ставки у цьому випадку є фіскальні показники, які підбираються емпіричним шляхом.

- розрахункові, які визначаютьсяна підставі реальних еколого-економічних показників (витрат і вигод) підприємств, що пов’язані безпосередньо з процесами впливу на НПС.

Критеріальна розрахункова база ставок:

- економічні показники, які характеризують економічний стан підприємств та їх можливу поведінку у відповідь на зміну будь-яких параметрів системи (цін, ставок податків, платежів);

- еколого-економічні оцінки, що характеризують ті економічні показники, які пов’язані з використанням природних факторів чи зі зміною стану природного середовища.

Вихідні принципи впливу на ключові групи економічних суб’єктів:

- принцип „забруднювач сплачує” (застосовується коли існують технічні можливості виробництва продукції без шкідливого впливу на НПС, або існує можливість суттєвого її зниження);

- принцип „споживач сплачує” (застосовується коли не існує можливості виробництва продукції без екодеструктивних процесів);

- принцип „усе суспільство сплачує” (витрати на екологічні цілі здійснюються на солідарній основі, за рахунок коштів платників податків.

 

4. Форми еколого-економічних інструментів:

1) Податкові інструменти (е/е податки збираються на місцевому, регіональному і державному рівнях та направляються на фінансування ПОЗ). Розрізняють:

- громадянський екологічний податок (стягується з платоспроможних громадян на екологічні цілі (Франція);

- податок на розв’язання глобальних, національних чи регіональних екологічних проблем (податок на подолання наслідків Чорнобильської аварії в Україні);

- податок на транзит через країну вантажів;

- екологічний податок на автомобілі;

- екологічний податок на повітряний транспорт;

- екологічний податок на конкретні групи товарів (мінеральні добрива, пластмасову тару, мастила, розчинники);

- екологічний податок на паливо (в залежності від наявності в ньому шкідливих компонентів: свинцю, вуглецю, сірки, окисів азоту);

- комунальний податок (компенсація витрат на водогін, каналізацію, утилізацію відходів).

Податкові пільги:

- на виробництво продукції екологічного призначення (очисне обладнання, медичні товари, засоби екологічного контролю);

- на здійснення екологічно орієнтованих видів діяльності (переробка відходів, рекультивація земель);

- при виробництві екологічно чистої продукції;

- на продукцію яка зменшує матеріаломісткість і енергоємність суспільного продукту;

- прискорена амортизація продукції екологічного призначення.

Акциз – непрямий податок на продаж певного товару. Підняття за допомогою акцизного збору цін на енергоносії і мінеральні ресурси заставляє їх споживачів впроваджувати енерго та ресурсозберігаючі технології.

2) Мито – обов’язків внесок при ввезенні чи вивезенні певного товару.

Застосування ввізних мит на екологічно небезпечну продукцію, обмежує її ввезення на територію країни.

Застосування вивізного мита на продукцію, виробництво, якої пов’язане, з забрудненням НПС, зменшить обсяги її виробництва.

3) Плата, платежі, збори – форма вилучення доходу з природо- користувачів, яка залежить від розміру впливу на НПС:

- плата за землю;

- плата за мінеральні ресурси;

- плата за використання ефіру;

- платежі за вирубку лісу;

- платежі за використання ресурсів рослинного і тваринного світу;

- платежі за полювання і рибалку;

- платежі за вхід на територію природних парків;

- платежі за викиди в атмосферу;

- платежі за скиди у водні джерела;

- платежі за розміщення твердих та рідких (у контейнерах) відходів.

4) Штраф – грошове покарання за порушення екологічних нормативів (шкідливих викидів та скидів, використання мінеральних ресурсів).

5) Субсидія – цільова безповоротна допомога на впровадження ПОЗ.

6) Дотація – грошова допомога з державних джерел на покриття збитків від екологічної діяльності (наприклад вирощування екологічно чистої продукції).

7) Грант – оплачене державою замовлення на екологічні дослідження, впровадження ПОЗ та виробництво екологічно чистої продукції.

8) Кредит – цільова поворотна позичка на екологічні цілі з пільговою процентною ставкою, або безпроцентна.

9) Виплати – з державного, місцевого бюджетів та цільових фондів на відшкодування витрат екологічного характеру.

10. Прискорена амортизація основних фондів екологічного призначення. Цей інструмент зменшує оподатковану базу підприємств.

11. Цінові інструменти – державне регулювання цін шляхом їх збільшення або зменшення з метою зменшення виробництва і споживання екологічно небезпечної продукції і збільшення виробництва і споживання екологічно чистої продукції.

12. Сприяння або обмеження на ринку за допомогою організаційних заходів (маркетингове сприяння, інформаційна підтримка, державний протекціонізм).

13. Премії, нагороди, призи за екологічну діяльність.

14. Екологічне страхування з метою захисту потерпілих і відповідальності тих хто заподіяв шкоду НПС.

 

Питання гарантованого рівня знань.

1. Еколого-економічна оцінка природних ресурсів.

2. Еколого-економічні ставки використання ПР.

3. Економічні інструменти.

4. Економічні механізми регулювання екологічної діяльності.

5. Основні компоненти економічного механізму.

6. Еколого-економічні механізми.

7. Механізми реалізації екологічної діяльності.

8. Природа впливу на економічні інтереси суб’єкта.

9. Принципи впливу на групи економічних суб’єктів.

10. Податковий екологічний інструмент.

11. Мито та платежі як засоби регулювання екологічної діяльності.

12. Штрафи, субсидії, гранти та дотації як засоби регулювання екологічної діяльності.

13. Регулювання екологічної діяльності за допомогою кредитів, амортизації, цінового інструменту та страхування.

Тема 8. ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

 

1. Фінансів природокористування: сутність і джерела фінансу-вання.

2. Платежі (збори) за порушення природного середовища.

2. Збори за забруднення атмосфери.

3. Збори за забруднення водних об’єктів.

4. Збори за розміщення відходів.

5. Збори за завдання шкоди рослинам та тваринам.

6. Збори за використання природних ресурсів.

Література: [1,2, Пост. 303].

 

1. Фінанси природокорис­тування розглядаються переважно як сукупність відносин, які пов’язані з рухом природної складової національного багатства, тобто формуванням, розподілом - перерозподілом, використанням цього досить специфічного фонду вартості, речовинним змістом якого є природні блага.

Під фінансуванням розуміють забезпечення необхідними фінансовими ресурсами витрат на розвиток національного господарства, соціально-культурний розвиток, розвиток природоохоронної сфери діяльності та інші суспільні потреби, які здійснюються за рахунок власних коштів суб’єктів господарювання, асигнувань з державного бюджету та інших фінансових джерел. Тобто за таким уявленням фінансування має функцію грошового покриття витрат на економічний, соціальний та екологічний розвиток, який можна розглядати як фінансове забезпечення процесу відтворення, без розподілу за масштабом відтворення – просте або розширене.

В Україні фінансування заходів щодо охорони навколиш­нього природного середовища здійснюється за рахунок:

- Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

- коштів підприємств, установ та організацій;

- позабюджетних фондів охорони навколишнього природ­ного середовища;

- добровільних внесків та інших коштів.

Державний бюджет і місцеві бюджетиформуються за рахунок платежів за використання природних ресурсів за­гальнодержавного та місцевого значення. Платежі за вико­ристання природних ресурсів місцевого значення повністю надходять до місцевого бюджету. Платежі за використання природних ресурсів загальнодержавного значення у відсотковому співвідношенні надходять до Державного бюджету України і до місцевих бюджетів.

Розподіл коштів за використання природних ресурсів, що надходять до Державного бюджету України, здійснюється Верховною Радою України. Розподіл коштів за використан­ня природних ресурсів, що надходять до місцевих бюджетів, здійснюється відповідними обласними та міськими (міст за­гальнодержавного значення) Радами народних депутатів за поданням органів Міністерства екології та природних ресурсів України. Для фінансування заходів з охорони НПС також утворюються державний та місцеві фонди охорони НПС.Місцеві фонди охорони НПС утво­рюються в межах єдиного фонду відповідної Ради народних депутатів за рахунок:

а) платежів за забруднення НПС;

б) частини грошових стягнень за порушення норм і правил охорони НПС та шко­ду, заподіяну порушенням законодавства про охорону НПС у результаті господарської та іншої діяльності;

в) цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян.

Розподіл платежів, що надходять до місцевих позабюд­жетних фондів охорони НПС, здійснюється відповідними обласними, міськими Рада­ми народних депутатів за поданням відповідних органів Міністерства екології та природних ресурсів України.

В Україні можуть утворюватись й інші, в тому числі, по­забюджетні фонди для стимулювання і фінансування заходів щодо охорони НПС, раціо­нального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (фонди заповідників, екологічні фонди підприємств тощо).

 

 

2. Однією зі складових фінансового механізму природокорис-тування є система зборів за порушення НПС, яка має такі основні елементи:

- порядок вилучення коштів в економічних суб’єктів;

- ставки платежів, які встановлюють величину збору за одиницю шкідливого впливу на ПС;

- допустимі межі порушення середовища, в межах встановлених лімітів, та з віднесенням платежів на витрати підприємства.

За понадлімітне порушення ПС, платежі стягуються за п’ятикратною ставкою та сплачуються за рахунок прибутку підприємства.

- порядок розподілу зібраних коштів.

В Україні збори стягуються за такі види порушення ПС(рис.4):

- забруднення атмосфери стаціонарними та пересувними дже-релами;

- забруднення водних об’єктів;

- розміщення відходів;

- спричинення збитку рослинам і тваринам.

Порядок сплати зборів за першими трьома видами порушення ПС затверджені Постановою КМ України від 01.03.99 р. № 303.

В подальшому нормативи корегувалися Постановою КМ України № 402 від 28.03.2003 р. та № 626 від 21.07.2005 р. (збільшені у 2,373 рази відносно тих, що діяли у 2004 р.).

Методика визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення НС України затверджена 24.05.93 р. Міністерством НПС України.

Збори розраховуються підприємствами самостійно на підставі отриманих лімітів та затверджених нормативів і сплачуються щоквартально за наростаючими з початку року показниками.

 

Екологічні платежі розподіляються таким чином:

- 10 % - на окремі рахунки фондів охорони НПС сільських, селищних, міських бюджетів;

- 25 % - на окремі рахунки фондів охорони НПС обласних бюджетів;

- 65 % - на окремий рахунок фонду охорони НПС Державного бюджету.

 

Збори за забруднення атмосфери.

Стаціонарні джерела забруднення.

Пас = ∑[(Млі х Нбі) + (Кп х Мпі х Нбі)] х Кнас х Кф,

 

де: Пас – сума зборів за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними джерелами, грн.;

Млі – річний обсяг викиду і-ої забруднюючої речовини в межах ліміту, т;

Мпі – річний обсяг понадлімітного викиду і-ої забруднюючої речовини (фактичний викид мінус ліміт), т;

Кп – коефіцієнт кратності збору за понадлімітні викиди (5);

Нбі – норматив збору за викид 1 т забруднюючої речовини в атмосферу в межах ліміту, грн./т.

Для основних, забруднюючих атмосферу речовин, нормативи

Для тих речовин, для яких не встановлені ні класи небезпеки, ні орієнтовно безпечні рівні впливу, норматив установлюється як для І класу небезпеки.

Кнас – коригуючий коефіцієнт, що враховує чисельність жителів населеного пункту (до 100 тис. – 1; 100,1 – 250 – 1,2; 250,1 – 500 – 1,35; 500,1 – 1000 – 1,55; понад 1000 – 1,80).

Кф – коригуючий коеф., що враховує народногосподарське значення населеного пункту (села і міста районного значення – 1, обласні центри і міста обласного значення – 1,25, курортні місця – 1,65);

Пересувні джерела забруднення.

 

Пап = ∑Мі х Нбі х Кнас х Кф,

 

де: Пап – сума зборів за викиди в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами, грн.;

Мі – кількість використаного пального і-го виду, т;

Нбі – норматив збору за 1 т використаного і-го пального, грн. (для автомобільного транспорту (дизельне паливо – 11, бензин етиловий – 14, бензин не етиловий – 11, зріджений нафтовий газ – 14, стиснений природний газ – 7); для морського і річного транспорту (дизельне паливо – 14, бензин – 21, мазут – 11); для залізничного транспорту (дизельне паливо – 11 грн. /т).

 

3. Забруднення водних об’єктів.

 

Пв = ∑[(Млі х Нбі) + (Кп х Мпі х Нбі)] х Крб.,

 

де: Пв – сума зборів за скиди у водні об’єкти забруднюючих речовин, грн.;

Млі – річний обсяг скиду і-ої забруднюючої речовини в межах ліміту, т;

Мпі – річний обсяг понадлімітного скиду і-ої забруднюючої речовини (фактичний скид мінус ліміт), т;

Кп – коефіцієнт кратності збору за понадлімітні скиди (5);

Нбі – норматив збору за скид 1 т забруднюючої речовини в атмосферу в межах ліміту, грн./т.

Для основних, забруднюючих водні об’єкти речовин, нормативи встановлені КМ України (додаток 2).

Для неосновних, забруднюючих водні об’єкти речовин, нормативи встановлюються в залежності від гранично допустимої концентрації забруднюючих речовин (у воді рибогосподарських водойм – до 0,001 мг/л – 9796 грн. /т; 0,001-0,090 – 7102; 0,1-1,0 (включно) – 1224; 1-10 – 125; понад – 10 – 25 грн. /т).

Для скидання забруднюючих речовин у озера і ставки нормативи збільшуються у 1,5 рази; у підземні водоносні горизонти, що не містять прісних вод – 10 раз.

Для забруднення територіальних і внутрішніх морських вод України із суден встановлені спеціальні нормативи (додаток 3).

Крб – регіональний (басейновий) коригуючий коефіцієнт (для басейнів Азовського і Чорного морів – 2, Дунаю, Дніпра (від Каховського гідровузла до Чорного моря), Сіверського Донця, Міуса, Кальміуса – 2,2; Дніпра (від кордону до Києва, Західного Бугу, Вісли, Десни – 2,5; Дністра, рік Криму – 2,8; Тиси, Пруту – 3,0).

 

4. Розміщення відходів.

Прв = ∑[(Млі х Нбі) + (Кп х Мпі х Нбі)] х Км х Ко,

 

де: Млі – обсяг розміщення шкідливих відходів і-го виду в межах ліміту, т;

Мпі – обсяг розміщення понадлімітних шкідливих відходів і-го виду (фактичні обсяги розміщення шкідливих речовин за мінусом лімітів), т;

Нбі – норматив збору за розміщення 1 т відходів і-го виду в межах ліміту, в залежності від класу небезпеки відходів, грн./т. (І – надзвичайно небезпечні відходи – 196, ІІ – високо небезпечні – 7, ІІІ – помірно небезпечні – 2, ІУ – мало небезпечні – 1);

Км – коригуючий коефіцієнт, що враховує розташування місця розміщення відходів (у межах населених пунктів чи на відстані менше 3 км від них – 3; за межами населених пунктів, не менше 3 км – 1);

Ко – коригуючий коефіцієнт, що враховує обладнання місця розміщення відходів (спеціально обладнані полігони, що цілком забезпечують охорону атмосфери, води і землі від забруднення – 1; смітники, що не забезпечують повного захисту середовища – 3).

Норматив збору для:

- обладнання та приладів, що містять ртуть, елементи з іонізуючим випромінюванням – 83 грн. /одиницю;

- люмінесцентних ламп – 1,5 грн. /одиницю.

5. Завдання шкоди рослинам і тваринам.

За заподіяння шкоди рослинам і тваринам діють такі види зборів:

- штрафи за незаконний промисел диких звірів і птахів, не занесених у Червону книгу України – від 5 до 110 мінімумів зарплати (наказ Мін лісгоспу і Мінекобезпеки від 12.03.96 р. № 24/32);

- штрафи за незаконний видобуток цінних видів риб, водних тварин і рослин (Постанова КМ України від 28.01.94 р. № 41);

- штрафи за збиток, нанесений лісовому господарству, ушкодженням дерев, чагарників, саджанців і ін. (Постанова КМ України від 26.06.96 р. № 676);

- штрафи за ушкодження дерев і газонів у населених пунктах (Постанова КМ України від 26.06.96 р. № 676);

- штрафи за збиток тваринам і рослинам, занесеним у Червону книгу України (Постанова КМ України від 01.06.93 р. № 399);

Шкода, заподіяна порушенням законодавства про природно-заповідний фонд (Постанова КМ України від 03.04.95 р. № 239).

Спричинення збитків, заподіяних державі внаслідок порушення екологічного законодавства (аварійні випадки забруднення довкілля):

- водним ресурсам;

- атмосферному повітрю;

- земельним ресурсам.

 

6. Збори за використання ПР формуються на основі таких елементів:

- ліцензій на споживання ПР;

- нормативів використання ПР;